Справа № 5011-15/10488-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" липня 2016 р. Справа№ 5011-15/10488-2012 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Доманської М.Л. суддів: Шипка В.В. Пантелієнка В.О. при секретарі судового засідання Чміль Я.Є. за участю представників: від апелянта: Новик Є.М. ( дов. № ДВК-204 від 16.05.16); представник ОСОБА_3 та третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4: ОСОБА_5 (посв. пом. адвоката № ЖТ від 24.03.16); інші учасники провадження у справі: не з'явились. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" на ухвалу господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 5011-15/10488-2012 (суддя: Пасько М.В.) за заявою ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. до ОСОБА_3 за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним за заявою публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.06.2016у справі № 5011-15/10488-2012 відмовлено в задоволенні заяви ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним та спростування майнових дій боржника в межах справи № 5011-15/10488-2012. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у даній справі про відмову в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ „Укрбізнесвіза" Солдаткіна С.В. про визнання правочину недійсним та спростування майнових дій боржника; задовольнити позовні вимоги ліквідатора ТОВ „Укрбізнесвіза" Солдаткіна С.В.; витребувати від ОСОБА_3 на користь ТОВ „Укрбізнесвіза": квартиру номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві; машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві; визнати за ТОВ „Укрбізнесвіза" право власності на: квартиру номер 31 в будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві; машиномісце номер 30 в підвалі жилого будинку номер 18 по вулиці Павлівській у місті Києві. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2015 у даній справі прийнято до провадження вказану апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 20.07.2016. 12.07.2016 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу. В судове засідання 20.07.2016 ліквідатор не з'явився. Про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ліквідатора та інших учасників провадження у даній справі, що не з'явилися в судове засідання 20.07.2016, за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У судовому засіданні 20.07.2016 представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити. Представник ОСОБА_3 та третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_4 заперечив проти апеляційної скарги, просив суд відмовити в задоволені апеляційної скарги, ухвалу господарського суду м. Києва від 16.06.2016 - залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження. Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом. Згідно зі статтями 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду м. Києва від 03.08.2012 порушено провадження у даній справі. Ухвалою підготовчого засідання господарського суду м. Києва від 03.10.2012 призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Косякевича С.О. Ухвалою попереднього засідання господарського суду м. Києва від 20.12.2012 затверджено реєстр вимог кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза". Постановою господарського суду міста Києва від 28.01.2013 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Косякевича С.О. Ухвалою господарського суду м. Києва від 20.10.2014 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. 22.02.2016 до суду першої інстанції від ліквідатора боржника Солдаткіна С.В. надійшла заява про визнання правочину недійсним та спростування майнових дій боржника в межах справи № 5011-15/10488-2012, в якій останній просив суд витребувати від ОСОБА_3 (надалі - відповідач) квартиру номер 31 в будинку 18 по вулиці Павлівській у місті Києві (надалі - спірне майно) та визнати за товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" (надалі - боржник) право власності на дане спірне майно. 04.04.2016 ОСОБА_3 надала до суду першої інстанції відзив, в якому просила суд застосувати строки позовної давності. В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор Солдаткін С.В. посилався на ст. 20 Закону та передбачені цією нормою Закону підстави визнання правочинів боржника недійсними та спростування майнових дій боржника. Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких уточнень до своєї заяви з приводу змін підстав позову, у тому числі в порядку ст. 22 ГПК України, ліквідатором Солдаткіним С.В. до суду першої інстанції подано не було, що підтвердили у суді апеляційної інстанції присутні у судовому засіданні учасники провадження у даній справі. Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаної заяви ліквідатора боржника в межах справи № 5011-15/10488-2012, посилаючись на те, що вимоги заявника не підпадають під застосування ч. 1 ст. 20 Закону, якою передбачені наступні підстави: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог, а не підстави витребування чи визнання права власності. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав. Як зазначає ліквідатор у своїй заяві, 07.08.2008 між ОСОБА_8 та товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" укладено договори купівлі-продажу спірного майна. Вищевказані договори посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за № 3666, № 3672. 07.08.2008 між акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство "Банк Кіпру", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Неос Банк" (надалі - Банк), та боржником укладено кредитний договір № 002-91/2008, за умовами якого Банк зобов'язався відкрити боржнику кредитну лінію у сумі 5.600.000, 00 грн., в тому числі для придбання нерухомості в сумі 2.410.000, 00 грн. строком з 07.08.08 до 04.08.23 зі сплатою 19 % річних та проведення ремонту, придбання меблів та на сплату інших витрат пов'язаних з поточною діяльністю товариства в сумі 3.190.000, 00 грн. строком з 07.08.08 до 04.08.23 зі сплатою 19 % річних. В забезпечення зобов'язань за вищевказаним кредитним договором від 07.08.2008 між Банком та боржником укладено іпотечний договір, відповідно до якого боржник зобов'язувався відповідати за задоволення вимог банку спірним майном, що є предметом іпотеки заставною вартістю 174.540, 00 грн. (машиномісце), у разі порушення боржником зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 07.08.2008 № 002-91/2008 та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому. Одночасно, 07.08.2008 між Акціонерним банком "АвтоЗАЗбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Неос Банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" укладено іпотечний договір, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" зобов'язалось відповідати за задоволення вимог Акціонерного банку "АвтоЗАЗбанк" нерухомим майном - квартира, загальною площею 191, 60 кв.м., яка складається з 4 жилих кімнат жилою площею 80,40 кв.м., що є предметом іпотеки заставною вартістю 5 717 200,00 грн., у разі порушення відповідачем зобов'язань, що випливають з кредитного договору № 002-91/2008 від 07.08.2008 та додаткових угод, що укладені або укладатимуться між сторонами у майбутньому. Пунктами 2.1.7., 2.1.2. вказаних вище договорів боржник зобов'язувався вживати всіх необхідних заходів щодо захисту предмета іпотеки від посягань будь-яких третіх осіб, без письмової згоди Банку не відчужувати предмет іпотеки, не обтяжувати його будь-якими зобов'язаннями. Правочини, укладені всупереч даному пункту є недійсними. Вищевказані договори іпотеки від 07.08.2008 посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. та зареєстровані в реєстрі за №№ 3675, 3669. 07.08.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петровою С.М. на підставі ст. 73 Закону України "Про нотаріат" також накладено заборону на відчуження вказаного в договорах нерухомого майна, що належить боржнику, до припинення або розірвання відповідного договору, про що зазначено безпосередньо в тексті договору. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2009 у справі 34/432 за позовом Банку до Боржника розірвано кредитний договір № 002-91/2008 від 07.08.2008 та присуджено до стягнення з боржника на користь Банку кошти на суму 5.993.142, 62 грн., за рахунок коштів, отриманих від реалізації спірного майна шляхом проведення публічних торгів. Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2009 у справі № 34/432 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2010. Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2011 змінено спосіб та порядок виконання рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2009 у справі № 34/432 у порядку передбаченому статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження". Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 2-8394/2010 за товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" визнано переважне право купівлі спірного майна, переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" права та обов'язки покупця спірного майна. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 у справі № 2-7039/2011 зобов'язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрову С.М. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про заборону на нерухоме майно, зареєстровані 07.08.2008 за № 7705621 на підставі іпотечного договору № 3669 від 07.08.2008 № 7705777 на підстав іпотечного договору № 3675 від 07.08.2008; виключити з Державного реєстру іпотек записи зареєстровані за № 7705708 на підставі іпотечного договору від 07.08.2008 № 3669 та № 7705849 на підставі іпотечного договору від 07.08.2008 № 3675. Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" на підставі вищевказаного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 2-8394/2010 перевело на себе права та обов'язки покупця спірного майна. Надалі, товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 у справі № 2-7039/2011 виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек запис про заборону відчуження майна, що є предметом іпотеки (предметом спору у даній справі), після чого послідовно здійснено відчуження спірного майна, за договорами купівлі-продажу від 21.09.2011 № 6620 та № 6616 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Менеджмент Груп", за договорами від 29.12.2011 № 8176 та № 8173 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "Масальот". Згодом товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "Масальот" в забезпечення зобов'язань ОСОБА_11 передало спірне майно в іпотеку на підставі договору іпотеки від 26.06.2014, іпотекодержатель - ОСОБА_4 Після чого, 27.04.2015 ОСОБА_4 продав спірне майно ОСОБА_3 Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 у справі № 22-ц/2690/7623/12 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 2-8394/2010 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс". Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.04.2012 у справі № 22-2690/924/12 скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02.09.2011 у справі № 2-7039/2011 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс". Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30.03.2012 у справі № 2-9193/11 визнано недійсним договір оренди майна з правом викупу від 09.08.2007, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Олеван плюс" та ОСОБА_8. Звертаючись із заявою в межах справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза", ліквідатор боржника послався на положення ст. 20 Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав, зокрема: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог. У Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)" № 01-06/606/2013 від 28.03.2013, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011, яким викладено в новій редакції Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", звернуто увагу, що важливою новелою нової редакції Закону є норма про визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство (ст. 20 Закону). Під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог. Виходячи з аналізу ст. 20 Закону, норма вказаної статті регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені у певний період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси. Статтею 20 Закону встановлено спеціальні підстави, за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника у межах провадження у справі про банкрутство. Звернення ліквідатора із заявою в порядку ст. 20 Закону про банкрутство, зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені саме даною статтею для вирішення питання щодо визнання недійсним правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника. Як вбачається з матеріалів справи, у поданій заяві, ліквідатор боржника посилався на ст. 20 Закону та на всі підстави нею передбачені. Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що ст. 20 Закону передбачає підстави саме визнання недійсними правочинів або спростування майнових дій боржника, проте таких вимог ліквідатор до суду не заявив. Так, вимога ліквідатора стосується витребування від ОСОБА_3 на користь боржника спірного майна та визнання за боржником права власності на спірне майно. Нормативних підстав для задоволення заявлених ліквідатором вимог його заява не містить, суд першої інстанції вірно зазначив, що вимоги заявника не підпадають під застосування ч. 1 ст. 20 Закону. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 по справі № 2-8394/2010, на підставі якого ТОВ «КФ «Олеван плюс» набуло у власність спірне нерухоме майно, скасовано рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012, відчуження вказаного спірного майна ТОВ «Еліт Менеджмент Груп» суперечить приписам частин 1, 2 ст. 319, ч.1 ст. 321 та ст. 658 ЦК України. Разом з тим, зазначає про те, що нерухоме майно, що є предметом спору по даній справі вибуло з володіння власника - ТОВ «Укрбізнесвіза» поза його волею на підставі ст. 388 ЦК України. При цьому ліквідатор додав до своєї заяви вищевказане рішення Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 по справі №22-ц/2690/7623/12, яким рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.04.2010 по справі №2/8394/2010 було скасовано та ухвалено нове судове рішення, за яким у задоволенні позову ТОВ «КФ «Олеван плюс» до ОСОБА_8 та до ТОВ «Укрбізнесвіза» про визнання переважного права купівлі об'єкту оренди та переведення прав та обов'язків покупця за Договором купівлі-продажу - відмовлено повністю. Судовою колегією встановлено, що в матеріалах справи міститься рішення господарського суду м. Києва від 17.02.2016 № 910/25707/14, в якому суд встановив, що судові рішення, на підставі яких спірне майно вибуло з володіння ТОВ "Укрбізнесвіза" скасовані, поновлено записи про заборону відчуження заставленого (іпотечного) майна та запис про реєстрацію іпотек, заборгованість за Кредитним договором № 002-91/2008 від 07.08.2008 на час звернення до суду з даним позовом не погашена, при цьому, спірне майно, що є предметом іпотеки вибуло з володіння власника - ТОВ "Укрбізнесвіза" поза його волею, а отже подальше відчуження спірного майна здійснено з порушенням частини 1 та 2 ст. 319, частини 1 ст. 321 та ст. 658 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 по справі №22-ц/2690/7623/12 фактично встановлено відсутність у ТОВ «КФ «Олеван плюс» переважного права на купівлю спірного майна та безпідставність переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, як наслідок цього - відсутність права власності на вказане майно, фактично, поновлено право власності позивача на спірне майно. Враховуючи вищевикладене, оскільки це право право власності не визнається відповідачем у даній справі, то в даному випадку зява ліквідатора направлена на захист права власності ТОВ "Укрбізнесвіза" на спірне майно . Судовою колегією, виходячи із встановленого у вищевказаному рішенні господарського суду м. Києва від 17.02.2016 № 910/25707/14, враховується, що ТОВ «КФ «Олеван плюс» набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі судового рішення, скасованого в подальшому як незаконне. Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 №6-449цс15, від 24.06.2015 у справі №907/544/14, якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. Отже, ТОВ «КФ «Олеван плюс» вподальшому відчужив спірне майно, не маючи на це законного права. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст.387 ЦК України). Одним із випадків, коли майно можна витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння (п.3 ч.1 ст.388 ЦК України). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-251цс15. Матеріалами справи підтверджено, що спірне майно вибуло з власності боржника у даній справі поза його волею. Виходячи з вищевикладеного, права власності ТОВ "Укрбізнесвіза" на спірне майно є порушеним. Разом з тим, до суду першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування позовної давності. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, представник відповідача посилався на пропущення позивачем трирічного строку позовної давності, зокрема, на те, що вказаний строк повинен обраховуватись починаючи з моменту набрання законної сили рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 по справі №22-ц/2690/7623/12, а, відтак, вказаний строк сплив. У відповідності до ст. 261 ЦК України боржник міг довідатися про порушене право з часу набрання законної сили рішенням Апеляційного суду міста Києва від 24.05.2012 по справі №22-ц/2690/7623/12 (стороною у справі за цим рішенням був боржник та це рішення внесене у Єдиний державний реєстр судових рішень), та звернутися за захистом порушеного права з відповідними вимогами про визнання за ним права власності на спірне майно та про витребування спірного майно від добросовісного набувача. Проте, з вказаною заявою про визнання правочину недійсним та спростування майнових дій боржника в межах справи № 5011-15/10488-2012, в якій заявлені вищезазначеніі вимоги, ліквідатор звернувся до суду лише 22.02.2016 році, тобто із пропуском строку позовної давності. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Судова колегія, дослідивши матеріали справи, встановила, що ліквідатором до суду першої інстанції не було подано будь-яких заяв (клопотань) щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. За таких обставин, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції, яка зазначила, що заява відповідача про застосування строків позовної давності, викладена в запереченнях на заяву ліквідатора боржника, підлягає задоволенню. Отже, оскільки позивач звернувся до господарського суду після спливу строку позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причин пропуску позовної давності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні вимог ліквідатора ТОВ "Укрбізнесвіза" у зв'язку зі спливом позовної давності. Частина 1 статті 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, відхиляються судовою колегією за необґрунтованістю, оскільки не спростовують обставини, які на підставі належних та допустимих доказів у справі встановлені судом першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування ухвали господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 5011-15/10488-2012. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у даній справі, судовою колегією не встановлено, а тому слід залишити без задоволення вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи", а ухвалу господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 5011-15/10488-2012 - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 16.06.2016 у справі № 5011-15/10488-2012 - без змін. 2. Справу № 5011-15/10488-2012 повернути до господарського суду м. Києва. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття. Повний текст постанови підписаний: 25.07.2016. Головуючий суддя М.Л. Доманська Судді В.В. Шипко В.О. Пантелієнко