Справа № 908/3501/13-908/1541/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2017 року Справа № 908/3501/13-908/1541/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Куровського С.В. - головуючого, Панової І.Ю., Ткаченко Н.Г., за участю представників: ф.о. ОСОБА_4 - ОСОБА_5 (дов. від 11.10.2016), ФОП ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (ордер від 01.06.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_4 на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 та ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.10.2016 у справі №908/3501/13-908/1541/14 господарського суду Запорізької області за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 до Приватного підприємства "Граніт-Запоріжжя" про визнання банкрутом, за заявою ОСОБА_4 до Приватного підприємства "Граніт-Запоріжжя" про виділ частки майна, що є спільною частковою власністю, встановив: Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.11.2013 порушено провадження у справі про банкрутство ПП "Граніт - Запоріжжя". Постановою господарського суду Запорізької області від 03.02.2016 ПП "Граніт - Запоріжжя" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Чалаплюка Сергія Вікторовича. Гр. ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Запорізької області із заявою (з урахуванням уточнень), в якій просив припинити право спільної часткової власності ОСОБА_4 та ПП "Граніт-Запоріжжя" на цілісний майновий комплекс банкрута та, з урахуванням рішення апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі №22-292, виділити в натурі та визнати право власності за ОСОБА_4 іпн. НОМЕР_1 на наступне майно: нерухоме майно: адміністративна будівля літера А, паркан, ворота, замощення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; - нерухоме майно: адміністративний корпус літ. А-2, бокси літ. Б, Б1, пилорама літ.В, цехи дерево-гранітної обробки літ.Г, Г1, складський модуль літ. Д, будівля розпиловки та сушки літ.3, уборна літ.У, навіс літ. К, №1 паркан, №2 ворота, №4 оборотний цикл гранітного цеху, 1 замощення розташованого за адресою м. Запоріжжя вул.. Миколи Краснова, 17; - рухоме майно: автомобіль Нyundai Sonata, сірого кольору, 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, КТП-4000/1004 паз 109001 21, Котел Мира 2-20, Котел Мира 2-20, Високовольтна ячейка Фидр 13. про виділ частки майна, що є спільною частковою власністю. Також у заяві просить господарський суд здійснити матеріальну компенсацію за непропорційний розподіл майна цілісного майнового комплексу, що перебувало у спільній частковій власності, у розмірі 298,77грн. на користь ПП "Граніт-Запоріжжя" шляхом перерахування грошових коштів на ліквідаційний рахунок банкрута. В обґрунтування своєї заяви гр. ОСОБА_4 посилається на рішення апеляційного суду Запорізької області у справі №22-292 від 20.02.2012, приписи ст.ст. 317, 356, 358, 367 ЦК України та ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.10.2016 (суддя Кричмаржевський В.А.) у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 (колегія суддів у складі: А.М.Мясищев, Н.М. Дучал, Е.В. Сгара) ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.10.2016 залишено без змін. В касаційній скарзі гр. ОСОБА_4 просить скасувати вказані вище ухвалу суду першої інстанції від 12.10.2016 та постанову суду апеляційної інстанції від 21.11.2016, прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме, ст.ст. 317, 319, 355, 356, 358, 367 ЦК України, ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 43, 82 ГПК України. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Згідно з частиною 2 ст. 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство). Згідно з частиною 9 ст.16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України. Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Судами попередніх інстанцій встановлено, що провадження у справі про банкрутство ПП "Граніт - Запоріжжя" порушено ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.11.2013. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.04.2014 ОСОБА_4 визнаний конкурсним кредитором з грошовими вимогами у розмірі 674301,00 грн., що внесені до четвертої черги задоволення. Постановою господарського суду Запорізької області від 03.02.2016 ПП "Граніт - Запоріжжя" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Згідно приписів ч.1 ст.42 Закону про банкрутство ліквідатор приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження та виконує функції з управління та розпорядженням майном банкрута. 19.05.2016 проведено інвентаризацію активів банкрута та укладено протокол інвентаризаційної комісії. Наказом №4 від 30.05.2016 сформовано та затверджено ліквідаційну масу у справі №908/3501/13-908/154/14 про банкрутство ПП "Граніт - Запоріжжя", що складається з цілісного майнового комплексу, виявленого за результатами проведеної інвентаризації. 22.08.2016 ОСОБА_4 звернувся до ліквідатора з пропозицією про укладення договору про виділ у натурі 72/100 частини цілісного майнового комплексу боржника, які належать йому на законних підставах, в порядку, передбаченому ст.368 ЦК України. В обґрунтування посилається на рішення апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012р. по справі №22-292, яким визнано право власності на 72/100 частини цілісного майнового комплексу ПП "Граніт-Запоріжжя" за ОСОБА_4 та стягнуто з ПП "Граніт-Запоріжжя" борг у сумі 674301 грн. При цьому просив окремо надати весь перелік майна ПП "Праніт-Запоріжжя", яке входить до складу його цілісного майнового комплексу, надати інформацію та документи щодо вартості такого майна або забезпечити можливість проведення незалежної оцінки його ринкової вартості, забезпечити проведення технічної експертизи щодо встановлення можливості виділу 72/100 частини цілісного майнового комплексу ПП "Граніт-Запоріжжя". Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області 18.09.2014 по справі №22-292 роз'яснено рішення апеляційного суду Запорізької області по справі №22/292 від 20.02.2012 наступним змістом: позовні вимоги про визнання права власності на 72/100 частини цілісного майнового комплексу ПП "Граніт-Запоріжжя" за ОСОБА_4 та стягнення з ПП "Граніт-Запоріжжя" на користь ОСОБА_4 борг у сумі 674301 грн. є самостійними вимогами. Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 16.02.2016 у державний реєстр 16.02.2016 внесено запис, згідно з яким власником 72/100 спільної часткової власності ПП "Граніт-Запоріжжя" є ОСОБА_4 на підставі рішення апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012р. по справі №22-292. Ліквідатор листом від 12.09.2016 № 1633/16-2 відмовив ОСОБА_4 у його пропозиції, з посиланням на те, що ПП "Граніт - Запоріжжя" знаходиться у скрутному фінансовому становищі, внаслідок чого його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а додаткові витрати для банкрута потягнуть за собою негативні наслідки. Оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі частини цілісного майнового комплексу банкрута, ОСОБА_4 звернувся до господарського суду із вказаною заявою в межах судової справи про банкрутство ПП "Граніт-Запоріжжя". Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 виходив з того, що заявником не доведено обґрунтованість саме запропонованого ним варіанту розподілу спільного майна. Апеляційний господарський суд, погодився з висновком суду першої інстанції, додавши при цьому посилання на п.2.1 Статуту підприємства, в якому закріплено, що нерухоме майно яке, знаходиться за різною адресою не є господарським об'єктом із завершеним циклом виробництва продукції (робіт,послуг), та не може бути цілісним майновим комплексом. Крім того додав, що за приписами чинного законодавства в ліквідаційній процедурі на господарський суд не покладений обов'язок у разі звернення до банкрута з вимогами про повернення їм спірного майна, вирішувати спір про визнання права власності. Тому в цій частині заява ОСОБА_4 необґрунтована та не підлягає розгляду під час проведення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство. З урахуванням вищенаведеного, також не підлягає задоволенню вимога заявника про його зобов'язання здійснити матеріальну компенсацію за непропорційний розподіл майна цілісного майнового комплексу, що перебувало у спільній частковій власності, у розмірі 298,77грн. Колегія суддів Вищого господарського суду України такі висновки судів попередніх інстанції вважає передчасними. Частиною першої ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що провадження у справі про банкрутство регулюється цим Законом, господарсько-процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. Відповідно до ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку. Разом з тим, виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Норми ст.ст. 317, 319 ЦК України передбачають, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яке він здійснює на власний розсуд, при цьому усім іншим власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Статтею 355 ЦК України унормовано поняття і види права спільної власності. Так, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Згідно зі ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, не є правом, що самостійно реалізується особою, яка бажає виділу, а має здійснюватись на підставі укладеного між усіма співвласниками договору. Такий висновок випливає з норми ч. 1 ст. 358 ЦК, яка чітко встановлює засади здійснення права спільної часткової власності за згодою співвласників. Згідно вимог ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Поряд з цим відповідно до вимог ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. При зазначених обставинах оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності проводиться місцевими органами виконавчої влади на підставі договору, що посвідчується нотаріально. За відсутності згоди співвласників щодо володіння і користування, а також при недосягнення домовленості про спосіб та умови поділу майна спір може бути вирішений у судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, між співвласниками не було досягнуто домовленостей про умови поділу майна, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами. За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі цілісного майнового комплексу, що призвело до неможливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 367 ЦК України, ОСОБА_4 має право на звернення до суду за захистом свого майнового права шляхом здійснення поділу цілісного майнового комплексу боржника в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно. При цьому, частиною другою ст. 367 ЦК України визначено, що у разі, коли виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Зі змісту наведених норм убачається, що у разі, коли майно не може бути виділено в натурі або за домовленістю співвласників, які бажають зберегти усе майно у спільній власності, співвласник, який виділяється, має право вимоги щодо сплати йому компенсації у грошовому або іншому матеріальному виразі. При цьому така компенсація надається співвласнику лише за його згодою та за наявності відповідної вимоги. Відповідно до приписів статті 183 Цивільного кодексу України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Зазначені норми (виділ частки, припинення права на частку, поділ майна) є самостійними правовими інститутами, що відрізняються підставами виникнення права та умовами і способом його реалізації. Однак, господарські суди попередніх інстанцій наведених положень цивільного законодавства не врахували, оскільки встановивши факт наявності права заявника на спільне майно згідно рішення апеляційного суду Запорізької області від 20.02.2012 по справі №22-292, ухилились при цьому від вирішення даного спору по суті, чим позбавили заявника можливості реалізувати свої законні права, що передбачені чинним законодавством та порушили вимоги ст. 367 ЦК України. Колегія суддів Вищого господарського суду зазначає, що наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, затверджено Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, відповідно до п. 1.2. поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна. Пунктом 3.1 вказаної Інструкції передбачено, що розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. Відповідно до п. 3.9 вказаної Інструкції визначення розміру часток у єдиному майновому комплексі проводиться з урахуванням вартості всіх будинків, будівель і споруд, які розташовані за однією адресою та перебувають у власності всіх співвласників. При цьому, колегія суддів зазначає, що у разі неможливості самостійно визначення варіанти розподілу цілісного майнового комплексу, що знаходиться у спільній частковій власності, господарський суд, відповідно до ст. 41 ГПК України може призначити відповідну судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, зокрема встановлення ринкової вартості цілісного майнового комплексу, подільності (неподільності) цілісного майнового комплексу, можливість виділенням часток всіх співвласників та конкретних можливих варіантів розподілу. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, оскільки в ході проведення судових засідань та можливості витребування відповідних доказів, зокрема, експертиз, оцінок ринкової вартості майна тощо, мали встановити справедливий та законний варіант поділу спільного майна боржника, що ними зроблено не було, що відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі. Касаційна ж інстанція відповідно до ч.2 ст.111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення. Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2016 та ухвалу господарського суду Запорізької області від 12.10.2016 у справі №908/3501/13-908/1541/14 скасувати. Справу №908/3501/13-908/1541/14 направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області Головуючий Куровський С.В. Судді Панова І.Ю. Ткаченко Н.Г.