Справа № 04/10/5026/2089/2011

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 УХВАЛА "17" травня 2017 р. Справа №04/10/5026/2089/2011 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Доманської М.Л. Сотнікова С.В. розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011 (суддя Гура І.І.) за заявою 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рійк Цваан Україна" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "АгріСол" 3. Приватного підприємства "Укртехпром-2001" до Закритого акціонерного товариства "Черкаський агротепличний комбінат" про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011 затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого, в тому числі, включено вимоги ОСОБА_3 в загальній сумі 210 466,90 грн. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_4 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року в частині визнання вимог ОСОБА_3, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_3 відмовити. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 04/10/5026/2089/2011 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Доманської М.Л., Сотнікова С.В. Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду і має бути повернута скаржнику без розгляду з огляду на наступне. Як було зазначено вище, оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята 02.10.2012 року. Згідно ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Таким чином останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року є 08.10.2012 року. Проте, скаржник звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вищевказану ухвалу місцевого господарського суду лише 05.05.2017 року, що підтверджується відтиском штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, тобто з пропущенням процесуального п'ятиденного строку на її оскарження, передбаченого частиною 1 статті 93 ГПК України. Одночасно апелянт просив поновити строк для подання апеляційної скарги, посилаючись на відсутність змоги бути обізнаною з прийнятою ухвалою в установлені строки, а про оскаржувану ухвалу їй стало відомо нещодавно. Розглянувши клопотання скаржника про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що дане клопотання задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно частини 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", статтею 93 ГПК встановлено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених цією статтею, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги. Заява про поновлення строку розглядається одноособово одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений у встановленому законом порядку. Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК. Про поновлення або про відмову у поновленні пропущеного строку може зазначатися в ухвалі як окремому документі (за підписом судді, який розглядав відповідне питання у порядку частини другої статті 93 ГПК) або в ухвалах (за підписами суддів) про повернення апеляційної скарги (частина друга статті 93, пункт 4 частини першої статті 97 ГПК) чи про прийняття її до провадження (стаття 98 ГПК). Відповідно до статті 53 ГПК України відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. Виходячи зі змісту статті 53 ГПК України, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Згідно із п. 8 ч. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах). При цьому своєчасне (у межах встановленого строку) подання первісної апеляційної скарги і невідкладне (одразу після одержання відповідної ухвали) усунення скаржником недоліків, які стали причиною повернення останньої, враховуються апеляційним господарським судом у вирішенні питання про відновлення строку подання апеляційної скарги разом з іншими обставинами, на які посилається скаржник у зазначеному клопотанні. Отже, наведені норми пов'язують можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК." Розглядаючи заявлене клопотання, суд апеляційної інстанції враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 13.07.2016 року у справі № Б29/162-10, відповідно до якої одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Рябих проти Росії"). У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення Європейського суду з прав людини у справі „Пономарьов проти України"). Разом з тим, оскаржуючи спірну ухвалу з пропуском значного часу, тобто майже через 5 років після її прийняття, скаржником в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано належних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, не наведено жодних поважних та об'єктивних причин, жодних непереборних обставин, які б унеможливили вчинення нею процесуальних дій упродовж цього терміну, а відтак можливість подання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу в найкоротші строки з часу, коли їй стало відомо про дану ухвалу та про її зміст, залежала виключно від волевиявлення скаржника, тобто мала суб'єктивний характер. Відтак, скаржником не наведено суду поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції в розумінні ст. 53 ГПК України. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 93 ГПК України апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено. Крім того, згідно з ч. 3 ст. 94 ГПК України до скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Згідно з ч. 1 ст. 95 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні. За приписами ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла станом на час порушення провадження у справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом) сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю. Відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 7 названого Закону при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону. Проте, в порушення вимог ст.ст. 94 та 95 ГПК України скаржником не додано доказів надсилання копії скарги боржнику, або ліквідатору банкрута, а також кредиторам у справі, вимоги яких визнані та включені до реєстру вимог кредиторів оскаржуваною ухвалою попереднього засідання від 02.10.2012 року або комітету кредиторів боржника, у разі його створення у відповідності до Закону, а відтак в силу п. 2 ч. 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом. Окрім того, судом встановлено, що скаржником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі. Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01.09.2015 року, статтю 4 Закону України „Про судовий збір", яка передбачає ставки судового збору, викладено в новій редакції. Так, підпунктами 8-10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону визначено перелік заяв у справі про банкрутство, за подання яких справляється судовий збір, а саме: заяви про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; заяви про порушення провадження у справі про банкрутство; заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство або визнання її недійсною. Ставки судового збору з апеляційних і касаційних скарг, що подаються на судове рішення, винесених у справі про банкрутство за наслідками розгляду вказаних заяв і скарг, встановлено підпунктами 4 і 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону, а саме: за подання апеляційних скарг - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги; за подання касаційної скарги - 120 відсотків, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року № 01-06/2093/15 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 року № 484-VIII). Скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року, прийнята, в тому числі, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 з кредиторськими вимогами до боржника, за подання якої, станом на 01.01.2012 року, передбачено сплату судового збору у розмірі 1 073,00 грн., а відтак за подання апеляційної скарги на дану ухвалу апелянтом мало бути сплачено судовий збір у сумі 1 180,30 грн. (1073х110%). Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, як і не зазначено про такі документи в додатках до скарги. Натомість скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про звільнення її від сплати судового збору за подання вказаної апеляційної скарги, посилаючись на скрутне матеріальне становище. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне. Відповідно до норм ст. 8 Закону України „Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 року роз'яснено, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону України „Про судовий збір", є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. Таким чином, звільнення від сплати судового збору є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених нею обставин, що унеможливлюють сплату судового збору на момент звернення до господарського суду, зокрема, з апеляційною скаргою, та підтвердження цих обставин належними та достатніми доказами. Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та доказів того, що фінансове становище останнього унеможливлює сплату судового збору за подання апеляційної скарги. Самі лише посилання в тексті апеляційної скарги на відсутність коштів та малий розмір пенсії не є такими доказами, як і не підтверджують скрутного фінансового становища апелянта та неможливість сплати ним судового збору при поданні апеляційної скарги в повному обсязі. При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням скаржника, та відсутність у нього коштів для сплати судового збору не можуть вважатися безумовною підставою для звільнення від такої сплати. За таких обставин, оскільки обґрунтування причин звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги є недостатніми та непереконливими, у суду відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання скаржника з мотивів, викладених у ньому, з огляду на що апеляційна скарга підлягає поверненню в силу п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011 Київським апеляційним господарським судом до апеляційного провадження не приймається і повертається з доданими до неї документами скаржнику без розгляду. Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 53, 86, 91, 93 та п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: 1. Клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011 відхилити. 2. Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011. 3. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду Черкаської області від 02.10.2012 року у справі № 04/10/5026/2089/2011 повернути скаржнику без розгляду по суті. 4. Матеріали оскарження по справі № 04/10/5026/2089/2011 повернути до господарського суду Черкаської області. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді М.Л. Доманська С.В. Сотніков