Справа № 6/291

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представника позивача - Петрика С.А., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відкритого акціонерного товариства «Укроліяжирпром» (далі - ВАТ «Укроліяжирпром») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № 6/291 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Імека-Консалтинг» (далі - ТОВ «Імека-Консалтинг») до товариства з обмеженою відповідальністю «Святошинінвестбуд» (далі - ТОВ «Святошинінвестбуд»), ВАТ «Укроліяжирпром», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.» (далі - ТОВ «Фірма «Т.М.М.»), про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, в с т а н о в и л а: У квітні 2009 року ТОВ «Імека-Консалтинг» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Святошинінвестбуд», ВАТ «Укроліяжирпром» про визнання права власності на будівельні матеріали вартістю 4 998 288,40 грн, використані в будівництві, посилаючись на те, що на підставі договорів про відступлення права вимоги, укладених позивачем із товариством з обмеженою відповідальністю «Укоінвестбуд» (далі - ТОВ «Укоінвестбуд») і товариством з обмеженою відповідальністю «Литий камінь» (далі - ТОВ «Литий камінь»), до позивача перейшло право вимоги до ТОВ «Святошинінвестбуд» оплатити виконані роботи за договорами будівельного підряду. Після зміни предмета позову ТОВ «Імека-Консалтинг», посилаючись на положення ст. 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), просило визнати за ним право власності на об'єкт незавершеного будівництва адміністративно-офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, будівельною готовністю «нульовий цикл» (фундамент), вартістю 4 998 288,40 грн. Рішенням Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року позов задоволено: визнано право власності за ТОВ «Імека-Консалтинг» на об'єкт незавершеного будівництва адміністративно-офісного центру, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, будівельною готовністю «нульовий цикл» (фундамент), вартістю 4 998 288,40 грн. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 5 травня 2015 року поновлено строк на подання апеляційної скарги ВАТ «Укроліяжирпром» і прийнято його апеляційну скаргу до провадження. Поновлюючи строк, апеляційний суд установив, що у матеріалах справи немає будь-яких доказів повідомлення ВАТ «Укроліяжирпром» про розгляд справи. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 6 жовтня 2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 6 липня 2015 року та додаткову постанову цього ж суду (про стягнення судового збору) від 7 липня 2015 року скасовано. Апеляційне провадження щодо здійснення перегляду рішення Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року припинено. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 3 червня 2016 року ТОВ «Фірма «Т.М.М.» відновлено строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року, апеляційну скаргу прийнято до провадження. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року ТОВ «Фірма «Т.М.М.» залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року скасовано. Апеляційне провадження щодо здійснення перегляду рішення Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року припинено. У заяві про перегляд з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ВАТ «Укроліяжирпром» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року та залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року у справі № 3-3715ук08, від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 23 грудня 1998 року Київська міська державна адміністрація (далі - КМДА) на підставі розпорядження від 4 березня 1998 року уклала з ВАТ «Укроліяжирпром» договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди № 75-5-00029, відповідно до якого останньому передано у тимчасове довгострокове користування строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 4247 кв. м із земель громадської забудови, згідно з планом землекористування для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-офісного приміщення центру «Укроліяжирпром» на 180 робочих місць і бібліотеки на 20 тис. томів на вул. Командарма Уборевича, 5, у Ленінградському районі м. Києва. 24 травня 1999 року ВАТ «Укроліяжирпром» отримало дозвіл управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва на виконання будівельних робіт № 125-Лн відповідно до проектної документації, узгодженої та зареєстрованої головним управлінням архітектури та містобудування від 28 грудня 1996 року за № 508, строком дії до 31 липня 2001 року, з наступним продовженням на 2002-2006 роки. Рішенням Київської міської ради (далі - КМР) від 21 квітня 2005 року № 292/2867 ВАТ «Укроліяжирпром» передано у короткострокову оренду на 3 роки земельну ділянку площею 0,16 га для організації будівельних робіт на вул. Командарма Уборевича, 5, у Святошинському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у тому числі площею 0,06 га в межах червоних ліній. Рішенням КМР від 24 травня 2007 року № 693/1354 за клопотанням ВАТ «Укроліяжирпром» внесено зміни до договору оренди від 23 грудня 1998 року № 75-5-00029 шляхом заміни у пп. 1.2 слів і цифр «на 180 робочих місць і бібліотеки на 20 тис. томів на вул. Командарма Уборевича, 5, у Ленінградському районі» на «і бібліотеки на вул. Командарма Уборевича, 5, у Святошинському районі». 17 травня 2005 року ВАТ «Укроліяжирпром» (замовник) укладено договір підряду б/н із ТОВ «Святошинінвестбуд» (підрядник), згідно з яким останнє зобов'язалося своїми або залученими силами та засобами здійснити підготовчі (тимчасові) та будівельні роботи з будівництва адміністративного-офісного центру за адресою м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, здати його замовнику повністю та поетапно відповідно до підписаних актів виконаних робіт (п. 1.1 договору) в строк до березня 2007 року (п. 1.6 договору). Вартість робіт за договором - 1 187 873,40 грн (п. 2.1 договору). 1 серпня 2005 року між ВАТ «Укроліяжирпром» (замовник) і ТОВ «Святошинінвестбуд» (підрядник) укладено договір будівельного підряду № 01/08/05 на проведення будівельних робіт з будівництва адміністративного-офісного центру за адресою м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, вартістю 3 810 415,00 грн (п.п. 1.1, 2.1 договору). У п.п. 1.8, 1.9, 1.10 цих договорів підряду встановлено, що власником об'єкта/будівельних матеріалів/об'єкта незавершеного будівництва до його здачі замовнику є підрядник. З моменту приймання-передачі виконаних робіт право власності на передані роботи (використані будівельні матеріали) переходить до замовника, що підтверджується актом виконаних робіт. Сторони домовилися, що зважаючи на особливості будівництва, розрахунки за договором можуть бути затриманими, проте це не впливатиме на перехід права власності на результати робіт/частину робіт із моменту прийняття замовником. Право власності на будівельні матеріали переходить до замовника в момент приймання результатів робіт/частини робіт. Сторони домовилися, що беручи до уваги особливості будівництва та зміну первинного вигляду наданих підрядником матеріалів, підрядник має право вимагати лише оплати їх вартості, проте не претендуватиме на будь-яке право власності замовника на об'єкт будівництва. На виконання умов цих договорів між ВАТ «Укроліяжирпром» і ТОВ «Святошинінвестбуд» підписано низку актів приймання виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) за червень-грудень 2005 року на загальну суму 11 042 688,20 грн. На виконання робіт з будівництва адміністративного-офісного центру за адресою м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, за зазначеними підрядними договорами ТОВ «Святошинінвестбуд» укладено договір від 19 травня 2005 року № 508/1 з ТОВ «Укоінвестбуд» і договір будівельного підряду від 1 серпня 2005 року № 07 з ТОВ «Литий камінь». У матеріалах справи договір від 19 травня 2005 року № 508/1 відсутній. У договорі підряду від 1 серпня 2005 року № 07 ТОВ «Святошинінвестбуд» визначено як замовник, а ТОВ «Литий камінь» - як генпідрядник. Зазначено, що оплата виконаних робіт здійснюється на підставі актів приймання виконаних робіт, підписаних уповноваженими представниками сторін договору. Роботи за договором від 1 серпня 2005 року № 07 від ТОВ «Литий камінь» прийнято ТОВ «Святошинінвестбуд» за актами приймання виконаних робіт за серпень-вересень 2005 року на загальну суму 2 305 545,20 грн. Роботи за договором від 19 травня 2005 року № 508/1 від ТОВ «Укоінвестбуд» прийнято ТОВ «Святошинінвестбуд» за актами виконаних підрядних робіт за червень-липень 2005 року на загальну суму 1 127 028,20 грн. 1 березня 2009 року між ТОВ «Литий камінь» (первісний кредитор) і ТОВ «Імека-Консалтинг» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Литий камінь» відступило новому кредиторові відповідно до вимог ст.ст. 512-519 ЦК всі права, що належать первісному кредиторові за договором від 1 серпня 2005 року № 7 шляхом отримання новим кредитором від боржника - ТОВ «Святошинінвестбуд» оплати робіт за цим договором у сумі 3 663 626,40 грн (п.п. 1.1, 2.1 договору). 1 березня 2009 року між ТОВ «Укроінвестбуд» (первісний кредитор) і ТОВ «Імека Консалтінг» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Укронвестбуд» відступило новому кредиторові відповідно до вимог ст.ст. 512-519 ЦК всі права, що належать первісному кредиторові за договором від 1 серпня 2005 року № 7 (укладеним між ТОВ «Святошинінвестбуд» і ТОВ «Литий камінь») шляхом отримання від боржника - ТОВ «Святошинінвестбуд» оплати робіт за цим договором у сумі 1 334 661,60 грн (п.п. 1.1, 2.1 договору, т. 1, а.с.21). Тобто первісний кредитор відступив право вимоги за договором від 1 серпня 2005 року № 7, стороною якого не був. 18 березня 2008 року між ТОВ «Фірма «Т.М.М.» (гепідрядник-інвестор) і ВАТ «Укроліяжирпром» (замовник-інвестор) укладено інвестиційно-підрядний договір № ІП 18-03-08 на виконання робіт з будівництва офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5, у Святошинському районі м. Києва. Відповідно до п. 2.1 цього договору сторони домовилися здійснити будівництво офісного комплексу по вул. Командарма Уборевича, 5, у Святошинському районі м. Києва на земельній ділянці площею 0,4247 га, кадастровий номер 7519113 (далі - об'єкт), і ввести його в експлуатацію. Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що замовник-інвестор (ВАТ «Укроліяжирпром») здійснює інвестицію шляхом надання права користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 2.1 договору, під забудову, та розробленням проектно-кошторисної документації об'єкта стадії «П», а також виконаними будівельними роботами по нульовому циклу. Відповідно до п. 4.2 цього договору генпідрядник-інвестор (ТОВ «Фірма «Т.М.М.») здійснює інвестицію в розмірі, який за умов виконання п. 4.1 повністю забезпечує будівництво об'єкта та введення його в експлуатацію, у вигляді грошових коштів, будівельних матеріалів, робіт, обладнання тощо. Згідно з п. 8.2 зазначеного договору погашення інвестиції генпідряднику-інвестору (ТОВ «Фірма «Т.М.М.») здійснюється після введення об'єкта (його частини) в експлуатацію шляхом передачі йому 82 % від загальної площі нежилих приміщень об'єкта та 82 % від загальної площі машиномісць. Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень вбачається, що ТОВ «Фірма «Т.М.М.» здійснило інвестицію у вигляді грошових коштів. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Святошинінвестбуд» не виконало своїх зобов'язань зі сплати коштів за виконані підрядні роботи за договорами генерального підряду, укладеними між ним і ТОВ «Укоінвестбуд» і ТОВ «Литий камінь». Внаслідок укладення ТОВ «Укоінвестбуд» і ТОВ «Литий камінь» договорів відступлення права вимоги на користь ТОВ «Імека-Консалтинг» за цими договорами підряду відбулася заміна кредитора у зобов'язанні, яким є позивач. На підставі ст. 331 ЦК суд дійшов висновку, що об'єкт незавершеного будівництва цілком складається із матеріалів позивача, який є їх власником, і відокремити матеріали від об'єкта без втрати їх вартості та властивостей неможливо, а тому позивач є власником речі (об'єкта незавершеного будівництва), виготовленої з його матеріалів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову постановою від 6 липня 2015 року, апеляційний суд виходив із того, що: - ТОВ «Святошинінвестбуд» не було повідомлено про порушення провадження у справі; при порушенні провадження до участі у справі не було залучено ВАТ «Укроліяжирпром», зазначене позивачем як третя особа. Доказів вручення відповідачам ухвал про призначення справи до розгляду, про відкладення розгляду справи, про зміну предмета позову, про час та місце розгляду справи немає. На підставі ч. 3 ст. 104 ГПК порушення норм процесуального права, в тому числі якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з прийняттям нового рішення; - договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «Укоінвестбуд» і ТОВ «Імека-Консалтинг» не має юридичної сили, оскільки первісний кредитор відступив право вимоги за договором від 1 серпня 2005 року № 07 (укладеним між ТОВ «Литий камінь» і ТОВ «Святошинінвестбуд»), стороною якого не був, тобто відступив право, яке йому не належало; - визнання права власності на новостворене майно відбувається після введення його в експлуатацію і набуття статусу нерухомого майна як об'єкта цивільного права. За наявності заборгованості з оплати вартості робіт за договором від 1 серпня 2005 року № 07, укладеним між ТОВ «Литий камінь» і ТОВ «Святошинінвестбуд», позивач має право вимагати від ТОВ «Святошинінвестбуд» лише визнання права власності на будівельні матеріали. Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва чинним законодавством не передбачено (постанови Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11 та від 27 травня 2015 року). Скасовуючи постанову апеляційного суду від 6 липня 2015 року та припиняючи апеляційне провадження постановою від 6 жовтня 2015 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що за змістом абз. 7 п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI), згідно зі ст.ст. 91 та 93 ГПК у редакції, чинній на момент прийняття судом першої інстанції рішення від 16 липня 2009 року, ГПК не передбачав можливості оскарження сторонами рішень місцевого господарського суду в строк понад трьох місяців. Суд апеляційної інстанції, поновивши ВАТ «Укроліяжирпром» строк на подання апеляційної скарги та прийнявши її до свого провадження, порушив як норми національного законодавства, так і принцип юридичної визначеності, гарантований п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову постановою від 15 червня 2016 року, апеляційний суд виходив із того, що: - в апеляційній скарзі ТОВ «Фірма «Т.М.М.» послалося на незалучення його до вирішення справи, порушення його прав прийнятим рішенням; про порушене право дізналося із листа ВАТ «Укроліяжирпром» від 22 травня 2016 року про неможливість реалізації укладеного між ними інвестиційно-підрядного договору через ухвалення господарським судом рішення від 16 липня 2009 року. З урахуванням припису абз. 7 п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при апеляційному оскарженні судових рішень місцевих господарських судів, прийнятих до набрання чинності цим Законом, застосовуються, зокрема, правила ч. 2 ст. 93 ГПК (у редакції, яка була чинною на час прийняття таких рішень) щодо можливості відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення. Це правило не поширюється на апеляційне оскарження прийнятих до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судових рішень місцевих господарських судів особами, які не брали участі у справі і стосовно яких господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, оскільки до набрання чинності цим Законом ГПК не надавав відповідним особам права апеляційного оскарження судових рішень і щодо них не застосовувався присічний тримісячний строк подання апеляційної скарги (п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України»); - згідно з умовами інвестиційного-підрядного договору від 18 березня 2008 року № ІП 18-03-08 ТОВ «Фірма «Т.М.М.» набула майнових прав на отримання в майбутньому частини площ будівлі, яка буде побудована на вул. Командарма Уборевича, 5, у Святошинському районі м. Києва; таким чином, рішення суду першої інстанції у цій справі, згідно з яким за позивачем визнано право власності на об'єкт незавершеного будівництва адміністративно-офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Командарма Уборевича, 5, безпосередньо впливає на права та інтереси ТОВ «Фірма «Т.М.М»; - решта мотивування є аналогічною наведеному у постанові апеляційного суду від 6 липня 2015 року. Скасовуючи постанову апеляційного суду від 15 червня 2016 року та припиняючи апеляційне провадження постановою від 18 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції виходив із того, що: - звертаючисьіз апеляційною скаргою, ТОВ «Фірма «Т.М.М.» послалося на інвестиційно-підрядний договір між ним і ВАТ «Укроліяжирпром», укладений 18 березня 2008 року, натомість позов обґрунтовано договорами підряду, укладеними 19 травня 2005 року та 1 серпня 2005 року (ТОВ «Святошинінвестбуд» із ТОВ «Литий камінь» і ТОВ «Укрінвестбуд»), тобто задовго до укладення зазначеного інвестиційного договору. На момент укладення інвестиційного договору ВАТ «Укроліяжирпром» і ТОВ «Фірма «Т.М.М.» не могли бути необізнаними про укладення договорів підряду; - інвестиційним договором погашення інвестицій генпідряднику (ТОВ «Фірма «Т.М.М.») здійснюється тільки після введення об'єкта в експлуатацію, а тому висновки апеляційного суду про те, що рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків ТОВ «Фірма «Т.М.М.», є необґрунтованими; - поновлюючи строк для подання апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ «Фірма «Т.М.М.» дізналося про рішення суду із листа ВАТ «Укроліяжирпром» від 22 травня 2016 року. Проте це був вихідний день, що свідчить про неналежність доказу. Разом із тим, у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України у справі № 3-3715ук08, прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги, зазначено, що ГПК не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. За змістом положень ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, ратифіковану Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. У рішенні в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Європейський суд з прав людини вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Таким чином, процедури перегляду судових рішень у касаційному порядку повинні відповідати вимогам ст. 6 Конвенції і положенням законодавства України та мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Отже, переглядаючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, Вищий господарський суд України мав керуватися положеннями розділу ХІІ№ ГПК, у тому числі ст. 1117 ГПК, якою визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції. Відповідно до ст. 1117 ГПК касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. За результатами розгляду касаційної скарги касаційна інстанція має право: 1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції; 4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; 5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; 6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов (ст. 1119 ГПК). Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що за змістом своїх повноважень суд касаційної інстанції не наділений правом припиняти апеляційне провадження у справі. Разом із тим підстави припинення провадження у справі, передбачені ст. 80 ГПК, нічого спільного з припиненням апеляційного провадження не мають та мають зовсім інше процесуальне навантаження. Всупереч зазначеним вимогам закону Вищий господарський суд України у справі, що розглядається, припинив апеляційне провадження щодо здійснення перегляду рішення Господарського суду м. Києва від 16 липня 2009 року, посилаючись на відсутність підстав для поновлення строку для подання апеляційної скарги, здійснив при цьому переоцінку доказів, наведених на обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку, та зробив висновок щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження, діючи, фактично, як суд апеляційної інстанції. Крім того, не розглянувши справу по суті спору, суд касаційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність факту порушення прав ТОВ «Фірма «Т.М.М.» рішенням, прийнятим судом першої інстанції. Отже, Вищий господарський суд України вийшов за межі своїх повноважень і порушив наведені вище норми процесуального права, тобто діяв не як суд, встановлений законом. З огляду на зазначене постанова Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № 6/291 є перепоною у здійсненні належного судового провадження і в реалізації особою, яка посилається на те, що оскаржуване судове рішення стосується її прав і обов'язків, гарантованого Конвенцією «права на суд». За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № 6/291 підлягає скасуванню. Разом із тим посилання заявника на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постановах Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року у справі № 3-82гс11, від 30 березня 2016 року у справі № 6-265цс16, є передчасним, оскільки зазначені постанови прийнято за наслідками перегляду справ по суті, натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду по суті не переглядав. Відповідно до пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК України Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 11116 цього Кодексу, у разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підвідомчості (предметної підсудності), має право скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції. У зв'язку з наведеним заява ВАТ «Укроліяжирпром» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № 6/291 - скасуванню з передачею справи на розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву відкритого акціонерного товариства «Укроліяжирпром» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2016 року у справі № 6/291 скасувати, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець