Справа № 15/167-б

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" серпня 2017 р. Справа№ 15/167-б Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Пантелієнка В.О. при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О., за участю представників сторін: від ТОВ „СК Меридіан": Молявко О.М. - довіреність б/н від 19.05.2017. від ТОВ „СПК БВ Космос": Балєв М.П. - довіреність б/н від 22.05.2017. ліквідатор банкрута: Рєзніков В.І. - свідоцтво № 829 від 19.05.2014. від прокуратури м. Києва: Чумаченко А.А. - посвідчення № 035414 від 01.09..2015. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СК Меридіан" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б (суддя Пасько М.В.) за заявою Ліквідатора Публічного акціонерного товариства „СПК Меридіан" арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року за нововиявленими обставинами у справі № 15/167-б за заявою Ліквідатора Публічного акціонерного товариства „СПК Меридіан" арбітражного керуючого Шаргала Р.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю „СК Меридіан" про визнання недійсним договору від 30.09.2009 року (зареєстрований в реєстрі 2599) та витребування майна в межах справи № 15/167-б про банкрутство Публічного акціонерного товариства „СПК Меридіан" ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б, зокрема, задоволено заяву ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року за нововиявленими обставинами у справі № 15/167-б. Скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсним договору від 30.09.2009 року (зареєстрований в реєстрі 2599). Визнано недійсним договір, укладений між ВАТ „СПК Меридіан" та ТОВ „СК Меридіан", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. 30.09.2009 року та зареєстрований в реєстрі за № 2599. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ „СК Меридіан" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б та прийняти нове рішення, яким відмовити ліквідатору у задоволенні поданої ним заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2017 року колегією суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Сотніков С.В. вказану апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України. 31.07.2017 року апеляційна скарга ТОВ „СК Меридіан" надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду вище вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Тищенко О.В., Сотніков С.В. Ухвалою суду від 01.08.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ТОВ „СК Меридіан" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.08.2017 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. У поданому через відділ документального забезпечення суду від відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Рєзніков В.І. просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 року продовжено строк розгляду справи та відкладено розгляд справи на 29.08.2017 року та на підставі ст. 77 ГПК України. У зв'язку з перебуванням суддів Тищенко О.В. та Сотнікова С.В. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.08.2017 року для розгляду справи № 15/167-б сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Ткаченко Б.О. Ухвалою суду від 29.08.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження. В судовому засіданні 29.08.2017 року представник скаржника надав суду копію ухвали господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі № 17/272 для долучення її до матеріалів справи. Представники скаржника та ТОВ „СПК БВ Космос" вимоги апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити ліквідатору у задоволенні поданої ним заяви. Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Рєзніков В.І. та прокурор прокуратури міста Києва проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 14.06.2017 року - без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року - залишити без змін, виходячи з наступного. Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 15/167-б про банкрутство ПАТ „СПК Меридіан", порушена ухвалою суду 14.11.2011 року за заявою ТОВ „Концепт Інвест". Постановою господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року ПАТ „СПК Меридіан" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шаргала Р.В. Після визнання боржника банкрутом 04.03.2014 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Шаргало Р.В. звернувся до суду із заявою про визнання недійсним правочину, укладеного між ВАТ „СПК Меридіан" та ТОВ „СК Меридіан", посвідченого 30.09.2009 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В., зареєстрованого в реєстрі під № 2599, за яким було відчужене належне на праві власності ПАТ „СПК Меридіан" нерухоме майно - нежилі будівлі тепличного господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною кількістю 15 нежилих будівель літ. "А", "Б", "В","Г", "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р". Як на підставу для визнання спірного договору недійсним, ліквідатор посилався на наявність заборони на відчуження нерухомого майна боржника, яка встановлена ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06, що була чинною на момент укладення Договору. За наслідками розгляду поданої заяви, ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсним договору від 30.09.2009 року (зареєстрований в реєстрі 2599) та витребування майна в межах справи № 15/167-б. Відмовляючи у задоволенні заяви, місцевий суд послався на преюдицію фактів, встановлених постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 17/272, відповідно до якої колегія суддів дійшла висновку, що заходи забезпечення позову вже не діяли починаючи з 16.11.2006 року, тобто спірний правочин укладено не під час дії заборони на відчуження нерухомого майна ПАТ „СПК Меридіан". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 року ліквідатором ПАТ „СПК Меридіан" призначено арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. 16.05.2017 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Рєзніков В.І. звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 30.07.2014 за нововиявленими обставинами у справі № 15/167-б. В якості нововиявленої обставини ліквідатор посилається на факт скасування постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі №17/272, встановлені в якій обставини стали підставою для винесення господарським судом міста Києва ухвали від 30.07.2014 у даній справі. За наслідками розгляду поданої заяви, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б, зокрема, задоволено заяву ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" арбітражного керуючого Рєзнікова В.І. про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року за нововиявленими обставинами у справі № 15/167-б. Скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсним договору від 30.09.2009 року (зареєстрований в реєстрі 2599). Визнано недійсним договір, укладений між ВАТ „СПК Меридіан" та ТОВ „СК Меридіан", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. 30.09.2009 року та зареєстрований в реєстрі за № 2599. Перевіряючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне. Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється Розділом XIII ГПК України. Відповідно до ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. Згідно із п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи. Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. У відповідності до п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами розділу XIII ГПК. У з'ясуванні ж наявності підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами згідно з пунктами 2-5 частини другої статті 112 ГПК має значення тільки сам факт встановлення відповідних обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Як було зазначено вище, як на нововиявлену обставину ліквідатор посилається на скасування постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року у справі №17/272 постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року, встановленими в якій обставинами господарський суд міста Києва і мотивував винесення ухвали від 30.07.2014 року. Передумовою виникнення спору у даній справі стало встановлення ліквідатором ПАТ „СПК Меридіан" Шаргалом Р.В. факту відчуження належного товариству нерухомого майна, а саме: нежилих будівель тепличного господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни адреси - АДРЕСА_1), загальною кількістю 15 нежилих будівель літ. "А", "Б", "В","Г", "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", на користь ТОВ „СК Меридіан" згідно договору №2 про внесення вкладу до статутного капіталу ТОВ „СК Меридіан" від 30.09.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченком В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2599, (надалі - "Договір") під час існування заборони на відчуження нерухомого майна ВАТ „СПК Меридіан", встановленої ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 у справі № 2-2957/1/06, яка, на думку ліквідатора, була чинною на момент укладення Договору. З матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, на розгляді Дніпровського районного суду міста Києва перебувала справа №2957/1-2006 за позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та ВАТ „СПК Меридіан" про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2957/1-2006 вжито заходи до забезпечення позову, а саме: накладено арешт на все нерухоме майно, що належить ВАТ „СПК Меридіан" та заборонено посадовим особам ВАТ „СПК Меридіан" провадити будь-які дії щодо укладання угод стосовно відчуження цілісного майнового комплексу товариства. На виконання вказаної ухвали Дніпровського районного суду міста Києва до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено реєстраційний запис про накладення арешту на все нерухоме майно ВАТ „СПК Меридіан". В подальшому, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року позов у цивільній справі №2-2957/1/06 було залишено без розгляду та скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою від 29.09.2006 року. Але, постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року у справі № 2-2957/1/06 ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року скасовано, а матеріали справи №2-2957/1/06 направлено до господарського суду міста Києва для вирішення справи по суті, яку ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2007 року було прийнято до провадження та присвоєно їй № 17/272. Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2007 року позов у справі № 17/272 залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, а в подальшому ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №17/272 задоволено заяву ліквідатора про скасування заходів до забезпечення позову та скасовано вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06 заходи до забезпечення позову. Наведені обставини (скасування накладеного ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06 арешту на все майно ВАТ „СПК Меридіан" лише 11.03.2014 року), в свою чергу, стали підставою для звернення ліквідатора з відповідним позовом в межах даної справи. В той же час, постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року ухвалу господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №17/272 скасовано та в задоволенні заяви ВАТ „СПК Меридіан" про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 у справі № 2-2957/1/06 відмовлено. При цьому, вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час винесення господарським судом міста Києва ухвали від 11.03.2014 року у справі №17/272 відповідні заходи до забезпечення позову (вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06) у вигляді арешту майна ПАТ „СПК Меридіан" вже не діяли, адже записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про накладення такого арешту було скасовано. Саме вказаними висновками суду апеляційної інстанції (встановленими останнім обставинами) як такими, що носять преюдиційний характер та не підлягають повторному доведенню, і керувався господарський суд міста Києва при винесені ухвали від 30.07.2014 року про відмову в задоволенні вимоги ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсним Договору з посиланням на недоведеність останнім факту існування заборони на відчуження предмету такого договору. В той же час, постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року у справі №17/272, копію якої долучено ліквідатором до заяви про перегляд ухвали від 30.07.2014 року за нововиявленими обставинами, скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року та залишено в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №17/272 про скасування вжитих ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06 заходів до забезпечення позову. Отже, нововиявленою обставиною є факт скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі №17/272, встановлені в якій обставини стали підставою для винесення господарським судом міста Києва ухвали від 30.07.2014 року у даній справі. Тобто, з винесенням постанови Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року у справі №17/272 втратили силу обставини, покладені в основу ухвали господарського судом міста Києва від 30.07.2014 року у даній справі, що є підставою для її скасування. За змістом ст. 114 ГПК України у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ПАТ „СПК Меридіан" є власником нежилих будівель тепличного господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни адреси - АДРЕСА_1), загальною кількістю 15 нежилих будівель літ. "А", "Б", "В","Г", "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", що підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 11.06.2002 року, виданим виконавчим комітетом Білогородської сільської ради. 30.09.2009 року між ТОВ „СК Меридіан" (сторона 1) та ВАТ „СПК Меридіан" (після зміни найменування - ПАТ „СПК Меридіан") (сторона 2) було укладено Договір, відповідно до умов якого сторона 2 в якості оплати своєї частки у статному капіталі ТОВ „СК Меридіан" передала у власність останнього нежилі будівлі тепличного господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни адреси - АДРЕСА_1), загальною кількістю 15 нежилих будівель літ. "А", "Б", "В","Г", "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р", а саме: теплиця літ. Г площею 10588,1 кв.м.; котельня літ Д площею 802,8 кв.м.; хім.склад літ. Е площею 58,6 кв.м.; склад літ. Ж площею 139,7 кв.м.; гараж літ. З площею 87,4 кв.м.; склад літ. К площею 414,4 кв.м.; альтанка-бесідка літ. Р; КПП літ. Л площею 12 кв.м.; сміттярка літ. М площею 13,2 кв.м.; насосна літ. Н площею 14,8 кв.м.; насосна літ. О площею 100,9 кв.м.; лабораторія літ. П площею 46,5 кв.м.; спальний корпус №1 літ. Б площею 1120,6 кв.м.; спальний корпус №2 літ. В площею 1131,9 кв.м.; адміністративний будинок літ. А площею 1222,6 кв.м. Спір у справі стосується законності вибуття спірного майна із власності боржника за вказаним Договором. Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу. Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У відповідності до ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (заявника). Як на підставу для визнання недійсним спірного Договору ліквідатором ПАТ „СПК Меридіан" вказується на те, що останній було укладено під час дії заборони на відчуження нерухомого майна ВАТ „СПК Меридіан", встановленої ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі № 2-2957/1/06. Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06 за позовом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та ВАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсною угоди відчуження спортивної бази „Чайка" вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, що належить ВАТ „СПК Меридіан", та забороною посадовим особам товариства провадити будь-які дії щодо укладання угод стосовно відчуження цілісного майнового комплексу ВАТ „СПК Меридіан". На виконання вказаної ухвали суду 02.10.2006 року до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено реєстраційний запис за №3818247 про накладення арешту на все нерухоме майно ВАТ „СПК Меридіан". В подальшому ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року у цивільній справі №2-2957/1/06 позов ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було залишено без розгляду та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 29.09.2006 року. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21.03.2007 року у справі №2-2957/1/06 апеляційну скаргу ОСОБА_8 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року разом зі справою №2-2957/1/06 на підставі положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів" направлено за підсудністю до Київського апеляційного господарського суду. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року у справі № 2-2957/1/06 ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року скасовано, а матеріали справи №2-2957/1/06 передано до господарського суду міста Києва для вирішення спору по суті. Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.2007 року у справі №17/272 (№ 2-2957/1/06) позов ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та ВАТ „СПК Меридіан" про визнання недійсною угоди відчуження нерухомого майна залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України. У лютому 2014 року колишній ліквідатор ВАТ „СПК Меридіан" Шаргало Р.В. звернувся до господарського суду міста Києва із заявою про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.09.2006 року, в обґрунтування якої посилався на те, що на момент цього звернення ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року є чинною, а вжитті нею заходи до забезпечення позову - не скасовані. Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №17/272 вказану заяву задоволено, а заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06, скасовано. Вказана ухвала господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 26.04.2017 року у справі №17/272. При цьому, вказані судові рішення були мотивовані тим, що ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року (в тому числі, в частині скасування заходів до забезпечення позову) не набрала законної сили у порядку встановленому ЦПК України, а тому заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06 не були скасовані та залишалися чинними на момент подання ліквідатором ВАТ „СПК Меридіан" заяви про скасування заходів до забезпечення позову в межах справи №17/272 (в лютому 2014 року), яка з огляду на залишення відповідного позову без розгляду підлягала задоволенню із скасуванням відповідних заходів, адже в силу приписів чинного процесуального законодавства України вжиті судом заходи до забезпечення позову не втрачають сили до моменту їх скасування у встановленому порядку. Отже, вказаними судовими рішеннями було встановлено, що вжиті ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06 заходи до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нерухоме майно ВАТ „СПК Меридіан" та заборони посадовим особам останнього вчиняти дії щодо його відчуження не припиняли своєї дії до їх скасування ухвалою господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №17/272, тобто були чинними в т.ч. протягом 29.09.2006-11.03.2014 років. Частиною 3 ст. 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто, наведені факти (чинність встановленого судом арешту майна ВАТ „СПК Меридіан" (ПАТ „СПК Меридіан") протягом періоду з 29.09.2006 року по 11.03.2014 року) має преюдиційне значення та не підлягає повторному доведенню. Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 року № 8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 №01-8/1427). Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (чинності накладеного судом арешту на все майно ВАТ „СПК Меридіан" (ПАТ „СПК Меридіан") протягом періоду з 29.09.2006 року по 11.03.2014 року), адже існування даної обставини підтверджують судові рішення у спорі, учасником якого було ПАТ „СПК Меридіан" (справа №17/272) та не можуть бути поставлені під сумнів. Переоцінка даного факту буде свідчити про поставлення під сумнів судових рішень у справі № 17/272, які набрали законної сили та на сьогоднішній день є чинними, що є недопустимим. Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що факт перебування майна ПАТ „СПК Меридіан" під арештом у період з 29.09.2006 року по 11.03.2014 року (в т.ч. на момент укладення спірного Договору) належним чином підтверджується у встановленому законодавством порядку. Посилання зацікавлених осіб на те, що на момент укладення оскаржуваного Договору в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна був відсутній відповідний запис про арешт майна ПАТ „СПК Меридіан", накладений ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06, а тому відчуження спірного майна за таким договором є правомірним, судом відхиляються з огляду на наступне. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав на підставі ухвали суду про забезпечення позову. За приписами ч. 3 ст. 27 вказаного Закону державна реєстрація обмежень речових прав скасовується на підставі актів органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обмеженням речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) є обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлені відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом. Тобто, як реєстрація так і скасування обмежень речових прав на нерухоме майно, здійснюється на підставі судового рішення, а тому скасування апеляційним господарським судом (постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2007 року у справі №2-2957/1/06) ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 16.11.2006 року (про залишення позову без розгляду та скасування заходів до забезпечення позову) мало бути підставою для здійснення реєстраційних дій з поновлення запису про відповідні обмеження речових прав. Однак, той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень, адже положення чинного процесуального законодавства України не ставлять чинність вжитих судом заходів до забезпечення позову в залежність від наявності чи відсутності у відповідному державному реєстрі внесених на підставі ухвали суду, якою їх було вжито, записів. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України №6-2552цс16 від 18.01.2017 року, який в силу приписів ст. 111-28 ГПК України є обов'язковим до застосування. При цьому, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції під час винесення ухвали від 11.03.2014 року у справі № 17/272, з яким в подальшому погодився Вищий господарський суд України, встановлено факт чинності вжитих судом заходів забезпечення позову під час вчинення спірного договору та надана, в тому числі, і оцінка обставинам того, що зазначені обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі. З огляду на викладене вбачається, що на момент укладення Договору між ПАТ „СПК Меридіан" та ТОВ „СК Меридіан" арешт, накладений судовим рішенням на все нерухоме майно ПАТ „СПК Меридіан" (в тому числі, і на нежилі будівлі тепличного господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни адреси - АДРЕСА_1), загальною кількістю 15 нежилих будівель літ. "А", "Б", "В","Г", "Д", "Є", "Ж", "З", "К", "Л", "М", "Н", "О", "П", "Р"), був чинним, що в свою чергу унеможливлювало його відчуження. Посилання скаржника на ухвалу господарського суду міста Києва від 29.08.2017 року у справі № 17/272, прийняту за наслідком розгляду заяви ОСОБА_10 про роз'яснення ухвали суду від 11.03.2014 року у справі №17/272 в частині дії заходів, вжитих ухвалою суду від 29.09.2006 року з огляду на залишення позову без розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2007 року, копію якої долучено судом апеляційної інстанції до матеріалів справи, зі змісту якого вбачається, що позивачі втратили матеріально-правовий інтерес, на охорону якого були встановлені обмежувальні заходи ухвалою суду про забезпечення позову, а відсутність судового рішення, необхідного для відображення в реєстрі інформації про скасування заходів забезпечення позову не свідчить про наявність обмежень, дія яких автоматично припинилась із зникненням матеріально-правового інтересу позивачів, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, по-перше, вказаною ухвалою суду відмовлено ОСОБА_10 у роз'ясненні ухвали господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі № 17/272, тобто її резолютивна частина не містить жодних роз'яснень чи вказівок, по-друге, дана ухвала не спростовує позицію Вищого господарського суду України, викладену у постанові від 26.04.2017 року у справі № 17/272. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження спірного нерухомого майна ВАТ „СПК Меридіан" (ПАТ „СПК Меридіан") на користь ТОВ „СК Меридіан" згідно оскаржуваного договору було здійснено з порушенням приписів ч. 5 ст. 124 Конституції України, всупереч накладеного ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.09.2006 року у справі №2-2957/1/06 арешту, що свідчить про наявність згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України правових підстав для визнання Договору недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із завою про визнання недійсним спірного договору, ліквідатором пропущено строк позовної давності, а ТОВ „СК Меридіан", в свою чергу, подано заяву про застосування строку позовної давності. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як вбачається із матеріалів справи, оспорюваний Договір було укладено сторонами 30.09.2009 року, а дану заяву про визнання недійсним Договору та витребування майна боржника в межах справи №15/167-б про банкрутство ПАТ „СПК Меридіан" попереднім ліквідатором було подано до суду 04.03.2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленим приписами ст. 257 ЦК України, про застосування якої було заявлено зацікавленою особою. В той же час, відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно із п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"). У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України). Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Статтею 92 ЦК визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи. Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Частиною сьомою статті 261 ЦК передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом. Законом про банкрутство спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено. З огляду на викладене вбачається, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Отже, позивач (уповноважена законом особа) повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Як вбачається із матеріалів справи, постановою господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року ПАТ „СПК Меридіан" визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шаргала Р.В. Після призначення вказаного ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" ним було вжито заходи з метою виявлення випадків неправомірного відчуження майна ПАТ „СПК Меридіан", зокрема, 13.02.2014 року ліквідатор звернувся до Голови господарського суду міста Києва з проханням повідомити його про існування в провадженні господарського суду міста Києва всіх справ, учасником яких є ПАТ „СПК Меридіан", та надати (у випадку їх існування) такі справи для ознайомлення. Листом від 19.02.2014 року ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" було повідомлено про існування в провадженні господарського суду міста Києва справ за участю ПАТ „СПК Меридіан". При цьому, після ознайомлення з матеріалами справи ліквідатору стало відомо про те, що належне на праві власності ПАТ „СПК Меридіан" нерухоме майно було неправомірно відчужене попереднім керівництвом такого товариства, що в подальшому призвело до доведення ПАТ „СПК Меридіан" до банкрутства. Судова колегія відзначає, що дана заява про визнання недійсним Договору та витребування майна боржника подана до господарського суду міста Києва з метою відновлення його порушених прав та включення такого майна до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів. При цьому, неможливість звернення до суду із відповідним позовом пояснюється тим, що попереднє керівництво ПАТ „СПК Меридіан" не було зацікавлене в оспорюванні дійсності Договору. Вказане твердження заявника, зокрема, підтверджується тим, що ОСОБА_10, який з 14.03.2001 року є засновником (учасником) ПАТ „СПК Меридіан" та у період з 20.04.1998 року по 21.05.2007 року обіймав посаду голови правління такого товариства, одночасно з 26.12.2007 року є керівником, а з 19.10.2009 року засновником ТОВ „СК Меридіан", яким за наслідками вчинення оскаржуваного договору було набуто у власність спірне майно. Тобто, в даному випадку має місце фактичного виведення спірного майна за оскаржуваним договором власником (учасником) ПАТ „СПК Меридіан" на користь своєї ж компанії. Дані обставини в повній мірі підтверджують посилання ліквідатора боржника на відсутність інтересу колишнього керівництва товариства та його власників в оскаржувані спірного договору, адже саме за наслідками його вчинення останніми було виведено на свою користь спірне майно. При цьому, серед активів боржника відсутні права на частку в статутному капіталі ТОВ „СК Меридіан", тобто, правомірним є посилання ліквідатора та те, що єдиним наслідком вчинення оскаржуваного договору стало виведення майна ПАТ „СПК Меридіан" на користь його колишнього керівництва та власників без отримання товариством належних доходів від такого відчуження, які наразі могли б бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, якими зокрема є державний банк - ПАТ "Укргазбанк", ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва. Водночас, судова колегія також бере до уваги, що положення Закону про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013 року, не містили повноважень розпорядника майна боржника звертатися до суду з відповідними заявами про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником. Відповідної процесуальної можливості, визначеної ч. 2 ст. 41 Закону про банкрутство в новій редакції, ліквідатор набув лише з моменту відкриття ліквідаційної процедури після прийняття господарським судом постанови від 14.11.2013 року про визнання боржника банкрутом. Отже, суд приходить до висновку про обґрунтовану відсутність інтересу попереднього керівництва боржника в зверненні до суду із відповідним позовом про визнання Договору недійсним, а відтак і неможливість звернення з даною заявою з метою захисту порушених прав і інтересів ПАТ „СПК Меридіан" уповноваженою законом особою (ліквідатором) до його призначення постановою господарського суду міста Києва від 14.11.2013 року у справі №15/167-б. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнання поважними причини пропуску ліквідатором ПАТ „СПК Меридіан" строку на звернення до суду із даною заявою про визнання недійсним Договору, оскільки має місце доведення як факту необізнаності уповноваженої законом особи на захист прав такого товариства про незаконність вибуття спірного майна із власності боржника, так і факту неможливості захисту порушених прав боржника до призначення уповноваженої законом особи на захист прав і інтересів ПАТ „СПК Меридіан" (ліквідатора). За вказаних вище обставин, заява ліквідатора ПАТ „СПК Меридіан" є обґрунтованою і правомірною та підлягає задоволенню з визнанням недійсним Договору. Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у даній справі є такою, що прийнята відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали не вбачається. Керуючись статтями 99, 101-103, 105, 106 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СК Меридіан" на ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б залишити без задоволення. 2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 15/167-б залишити без змін. 3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі. 4. Справу № 15/167-б повернути до господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді Б.О. Ткаченко В.О. Пантелієнко