Справа № Б11/013-10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" квітня 2018 р. Справа№ Б11/013-10 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Доманської М.Л. суддів: Верховця А.А. Яковлєва М.Л. за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є. та представників учасників провадження у даній справі у відповідності до протоколу судового засідання від 18.04.2018 розглядаючи апеляційну скаргу Приватного підприємства „СІГМА" на ухвалу господарського суду Київської області від 08.07.2015 у справі № Б11/013-10 (суддя Мальована Л.Я.) за заявою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області до 1. Закритого акціонерного товариства „Київський м'ясопереробний завод" 2. Приватного підприємства „СІГМА" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель в межах справи № Б11/013-10 за заявою Малого підприємства „Плай" у формі ТОВ до Закритого акціонерного товариства „Київський м'ясопереробний завод" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Київської області від 08.07.2015 року у справі № Б11/013-10 задоволено повністю заяву ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих будівель (Адміністративний корпус) під літерою „А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою „Б" загальною площею 2 806,0 м2, розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Промисловій, 9, укладений 19.01.2009 між ЗАТ „Київський м'ясопереробний завод" та ПП „СІГМА". Повернуто сторони у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, укладеного між ЗАТ „Київський м'ясопереробний завод" та ПП „СІГМА" та визнано право власності на вказані нежилі будівлі за ЗАТ „Київський м'ясопереробний завод". Не погоджуючись із вказаною ухвалою місцевого господарського суду, ПП „СІГМА" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 08.07.2015 року у справі № Б11/013-10 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального права. На підставі протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21.03.2018, у зв'язку з самовідводом судді Остапенко О.М. апеляційну скаргу Приватного підприємства „СІГМА" передано колегії суддів у складі головуючого судді: Доманської М.Л., суддів: Сотніков С.В., Верховець А.А.. У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Сотнікова С.В., який входив до складу колегії суддів і не був суддею-доповідачем, та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду вказаної апеляційної скарги у справі № Б11/013-10 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Верховець А.А., Яковлєв М.Л. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у даній справі апеляційну скаргу Приватного підприємства „СІГМА" на ухвалу господарського суду Київської області від 08.07.2015 у справі № Б11/013-10 прийнято до свого провадження у новому складі суду та призначено розгляд апеляційної скарги у даній справі на 18.04.2018. У судовому засіданні 18.04.2018 представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» при вирішенні даної апеляційної скарги поклався на розсуд суду. Ліквідатор та представник ПАТ «Київобленерго» заперечили проти апеляційної скарги, просили суд залишити оскаржувану ухвалу без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду апеляційної скарги. Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності інших учасників провадження у справі, які не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами. Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження. Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку. Згідно з ч. 2 ст. 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. Частиною 8 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Київської області від 09.02.2010 порушено провадження у справі № Б11/013-10 про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Київський м'ясопереробний завод" за заявою Малого підприємства "Плай" в порядку загальних норм Закону. Постановою господарського суду Київської області від 19.11.2014 припинено процедуру санації боржника - Закритого Акціонерного Товариства "Київський м'ясопереробний завод" та припинено повноваження керуючого санацією - Микитьона Віктора Васильовича; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; господарську діяльність Закритого Акціонерного Товариства "Київський м'ясопереробний завод" завершено; строк виконання всіх грошових зобов'язань визнано таким, що настав 19.11.2014; призначено ліквідатором Банкрута Закритого Акціонерного Товариства "Київський м'ясопереробний завод" арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича (свідоцтво № 11 від 31.01.2013, адреса: АДРЕСА_1, Микитьону В.В.); вирішено оприлюднити на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про визнання Боржника - Закритого Акціонерного Товариства "Київський м'ясопереробний завод" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 03.06.2015 через відділ діловодства господарського суду Київської області від ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області надійшла заява про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009: (Адміністративний корпус) під літерою "А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою "Б" загальною площею 2 806,0 м2, які розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Промисловій, 9, що укладений між ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" та ПП "СІГМА"; повернення сторін у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, укладеного між ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" та ПП "СІГМА" та визнання права власності на нежилі будівлі (Адміністративний корпус) під літерою "А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою "Б" загальною площею 2 806,0 м2, розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області за ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод". Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції задовольнив заяву ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області та визнав недійсним вказаний договір купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009. З даним судовим рішенням апелянт не погодився. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з повним дослідженням матеріалів справи та є такою, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав. Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Вимоги, з якими заявник звернувся до суду, обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009 банкрутом було відчужено Приватному підприємству "Сігма" нежилі будівлі (Адміністративний корпус) під літерою "А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою "Б" загальною площею 2 806,0 м2, розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, ринкова вартість яких на момент вчинення вказаного правочину була значно вищою, ніж вартість, за якою було відчужено вказані приміщення. Вчинення Банкрутом правочину з відчуження зазначеного майна було спрямоване на виведення майна Банкрута по заниженій вартості з активів банкрута у зв'язку з можливим зверненням стягнення на нього за кредиторськими вимогами. За вказаним договором купівлі-продажу нежитлових будівель Банкрут не отримав жодних грошових коштів від ПП "Сігма" в рахунок оплати придбаного останнім майна. З матеріалів справи вбачається, що 19.01.2009 між ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" (продавець) та ПП "Сігма" (покупець) вчинено правочин купівлі-продажу нежилих будівель (Адміністративний корпус) під літерою "А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою "Б" загальною площею 2 806,0 м2, що знаходяться на земельній ділянці площею 1,2928 га в м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Промисловій, 9. Згідно з п. 3 цього договору вартість відчуженого Банкрутом майна складає 46621 грн. 00 коп. Враховуючи цю вартість та загальну площу майна, відчуженого за спірним договором, вартість квадратного метру цього майна за спірним договором, що визначена його сторонами, становить лише 12,75 грн.. Тобто відчуження вказаного майна за спірним договором ніяким чином не мало на меті отримання прибутку боржником у даній справі - ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод", та виходячи з обставин даної справи, не є виведенням неліквідних ативів боржника, оскільки ринкова вартість цього майна значно вище за ціну, визначену сторонами цього договору, як зазначається нижче. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК та ст. 208 ГК відповідно. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. У заяві про визнання недійсним договору вказано, що станом на момент продажу спірного майна (2009 рік) ринкова вартість відчужуваного за спірним договором майна складала 20 187 800 грн. 00 коп., у зв'язку з чим ринкова вартість спірного майна на момент його реалізації була значно вищою, ніж 46 621 грн. 00 коп. На підтвердження вказаних доводів Заявником до суду надано: висновок про вартість нежитлових будівель, виконаний ФОП Кожемякіним С.С. (сертифікат СОД № 122/15 від 12.02.2015), відповідно до якого ринкова вартість спірного майна на момент продажу складала 20 187 800 грн. 00 коп. з ПДВ. У вказаному висновку про вартість нежитлових будівель у розділі "Основні характеристики об"єктів аналізу" зазначено, що технічний стан будівель, що оцінювались, є задовільним. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції вказаного спростовано не було. Апелянтом ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано належних доказів того, що станом на дату здійснення купівлі-продажу спірних будівель (19.01.2009), останні знаходились в незадовільному стані, у зв'язку з чим судовою колегією відхиляються доводи апелянта щодо неможливості брати до уваги вказаний висновок про вартість нежитлових будівель. Відповідно до п.п. 14.1.219. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували те, що ціна, за якою було відчужено Банкрутом вищевказане майно за спірним договором у сумі 46 621 грн. 00 коп. відповідала ринковій; також відсутні докази, які б підтверджували розумність та об'єктивність визначеної сторонами спірного правочину вартості відповідного майна у сумі 46 621 грн. 00 коп.. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 24.04.2013 у даній справі судом було затверджено реєстр вимог кредиторів на суму 21 639 081 грн. 17 коп., а ринкова вартість спірного майна за вищевказаним висновком про вартість нежитлових будинків становила на момент продажу 20 187 800 грн. 00 коп. з ПДВ. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що вартості вказаного майна, яке було відчужене боржником за спірним договором перед порушенням провадження у даній справі про банкрутство, було б достатньо для покриття майже всіх конкурсних кредиторських вимог боржника. Тобто в даному випадку було відчужено значну частину всього цілісного майнового комплексу ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод", такий правочини боржника спричинив юридичні наслідки у вигляді зменшення майнової сфери неплатоспроможного боржника. Разом з тим, заявник у заяві про визнання недійсним вказаного договору зазначав, що ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" не отримав грошових коштів в рахунок оплати відчуженого на користь ПП "Сігма" майна згідно зі спірним договором. У суді першої інстанції докази оплати за спірним договором не подавались. Як вбачається з матеріалів справи, з метою дослідження факту оплати ПП "Сігма" грошових коштів за придбане ним за спірним договором майно у сумі 46621 грн. 00 коп., ухвалами суду першої інстанції від 05.06.2015 та 17.06.2015 у даній справі було зобов'язано ПП "Сігма" подати належні докази виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009 зі сплати грошових коштів Банкруту в рахунок оплати придбаного майнового комплексу. Проте, ПП "Сігма" вказаних вимог суду не виконало, витребувані судом документи не подано, про причини неподання витребуваних судом документів не було повідомлено суд, хоча ПП "Сігма" і було належним чином повідомлене про розгляд судом вказаної заяви про визнання недійсним правочину. Так, згідно з підпунктом 2.6.7 пункту 2.6 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 (далі - Інструкція) процесуальні документи надсилаються учасникам судового процесу у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до підпунктів 2.6.15, 2.6.17 пункту 2.6 Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата. Відповідно до ст. 64 ГПК України (в редакції, чинній станом на час розгляду даного спору в суді першої інстанції та на день винесення оскаржуваної ухвали) суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи. Відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с.52, т.1) юридична адреса ПП «Сігма»: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 9. В силу статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними. Представник апелянта підтвердив те, що саме за цією юридичною адресою знаходиться ПП «Сігма». Як вбачається з матеріалів справи, процесуальні документи у даній справі судом першої інстанції направлялися ПП «Сігма» за адресою - 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 9, проте, повернуті до суду першої інстанції з позначкою поштового відділення "За закінченням терміну зберігання"(а.с. 65-66, 67-69, т. 1). Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються також у разі неможливості вручити їх через неправильно зазначену адресу або її відсутність (змита, відірвана чи пошкоджена в інший спосіб) та з інших причин, які не дають змоги оператору поштового зв'язку виконати обов'язки щодо пересилання поштових відправлень, поштових переказів. Відповідно до п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідна поштова кореспонденція поверталась на адресу місцевого господарського суду у зв'язку з "закінченням терміну зберігання". Відтак, судова колегія дійшла висновку про дотримання місцевим господарським судом приписів закону щодо належного повідомлення ПП «Сігма» про судовий розгляд даної справи і прийняття у справі оскаржуваного судового рішення ґрунтується на вимогах Закону. Враховуючи вищевикладене, посилання апелянта на неналежне повідомлення ПП «Сігма» про розгляд даної справи у судових засіданнях суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи. Так, ПП «Сігма» (відповідач) не був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, а також подати інші докази та документи у справі (в тому числі і заяву про застосування строку позовної давності, належні докази виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.01.2009 зі сплати грошових коштів Банкруту в рахунок оплати придбаного майнового комплексу та ін.). Однак, відповідач не скористався своїми правами, визначеними в статті 22 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату винесення оскаржуваної ухвали, відзив на заяву не надав, участь у судових засіданнях у даному спорі не прийняв та не направив свого повноваженого представника для участі в судових засіданнях, хоча, як свідчать матеріали справи, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. За таких обставин судом апеляційної інстанції не може бути взята до уваги викладена в апеляційній скарзі заява апелянта про застосування строків позовної давності, яка до суду першої інстанції не подавалась. А тому в даному випадку не можуть бути застосовані строки позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України, якою встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскаржуючи ухвалу суду першої інстанції від 08.07.2015 у даній справі, апелянт виходить з того, що спірна угода була укладена боржником більш ніж за рік, що передував порушенню справи про банкрутство ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод", а тому відсутні підстави для застосування ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Проте, в даному випадку суд першої інстанції визнав спірний правочин недійсним й на підставі порушення загальних норм цивільного законодавства при його укладенні і виконанні, як це зазначено вище. Крім того, судом встановлено, що ухвалою суду першої інстанції від 09.02.2010 було порушено провадження у даній справі про банкрутство ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод". Спірний договір був підписаний сторонами 19.01.2009, тобто за рік та 20 днів до порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод". Статтею 20 Закону визначено підстави, за яких можуть бути визнані недійсними договори, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, а саме: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог. Крім того, відповідно до практики Верховного Суду України (зокрема, постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 по справі № 908/4804/14) щодо посилання суду касаційної інстанції на положення статті 20 Закону як на єдину норму закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити наступне. З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110- 112 Цивільного кодексу, Закон є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Визнання недійсним правочинів (договорів) боржника є тим господарсько-правовим заходом у судових процедурах банкрутства, який спрямований на повернення та збереження майна боржника на користь його кредиторів і істотно відрізняється від підстав визнання недійсним правочинів у Цивільному кодексі України або Господарському кодексі України, оскільки до конкурсної або ліквідаційної маси повертається майно боржника (банкрута), яке було отримано за законними угодами (правочинами) з точки зору господарського або цивільного законодавства. Проте, такі правочини були укладені боржником у підозрілий період, в зв'язку з чим такі правочини боржника у цей період спричиняють юридичні наслідки у вигляді зменшення майнової сфери неплатоспроможного боржника. Як вбачається із заяви ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, одночасно нею було наведено визначені загальними нормами цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України) правові підстави для визнання правочину недійсним Так, суд погоджується, що спірний договір було підписано раніше ніж за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, проте, метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у підозрілий період. Так, період, в який було укладено спірний договір, слід віднести до такого підозрілого періоду, виходячи з обставин даної справи та з того, на які цілі спрямована вказана норма Закону. А ця норма визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси. Визнання недійсним такого договору є спрямованим на повернення та збереження майна боржника на користь його кредиторів, до ліквідаційної маси повертається відповідне майно боржника (банкрута). Проте, такий правочин був укладений боржником у підозрілий період, в зв'язку з чим такий правочини боржника у цей період спричинив юридичні наслідки у вигляді зменшення майнової сфери неплатоспроможного боржника, як вже зазначалось вище. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції в даному випадку дійшов вірного висновку, зазначивши про те, що метою вчинення правочину з продажу ПП "СІГМА" вказаного майна за спірним договором було не отримання прибутку боржником у даній справі, а мало на меті виведення активів товариства (боржника), що спричинило значних збитків кредиторам Банкрута, та в свою чергу зумовило необхідність звернення до господарського суду з відповідною заявою про порушення даної справи про банкрутство. Також, Банкрутом свідомо вживались заходи щодо виведення ліквідних активів за заниженою ціною з метою ухилення від виконання відповідних рішень судів та погашення заборгованості перед кредиторами, та як наслідок, призвело до його неплатоспроможності, та, відповідно, до порушення даної справи про банкрутство ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод". З огляду на встановлені обставини справи щодо вчинення боржником дій з відчуження на користь третьої особи основних засобів (об'єктів нерухомого майна) за значно нижчою ціною від її ринкової вартості та за відсутності належних доказів проведення розрахунків між сторонами, що призвело до суттєвого зменшення активів боржника, які можна було б спрямувати на погашення вимог кредиторів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області та визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих будівель (Адміністративний корпус) під літерою „А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою „Б" загальною площею 2 806,0 м2, розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Промисловій, 9, укладений 19.01.2009 між ЗАТ „Київський м'ясопереробний завод" та ПП „СІГМА". Що стосується копії документів, які долучені апелянтом до апеляційної скарги в якості доказів оплатності спірного правочину, то слід зазначити наступне. Так, відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. В даному випадку ПП "СІГМА" вважається стороною, яка належним чином повідомлена про слухання даного спору в суді першої інстанціїї, та такою, що не скористалась своїм правом участі у розгляді цього спору в суді першої інстанції, а тому апелянтом не доведено неможливості подання до суду першої інстанції вищевказаних доказів з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Відповідно такі докази не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. До того ж, надані копії платіжних доручень не можуть бути прийняті судом як належні докази оплати за спірним договором, оскільки у призначенні платежів у вказаних платіжних дорученнях зазначено договори з відповідними номерами та від відповідної дати, що не повністю співпадають з реквізитами спірного договору без номеру, а ліквідатор у даній справі заперечує отримання боржником оплати за спірним договором, і заявник (ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області) зазначає про неоплатність спірного договору. Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Враховуючи вищезазначену норму, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення сторін у первинний стан, який існував до укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.01.2009, укладеного між Закритим акціонерним товариством "Київський м'ясопереробний завод" та Приватним підприємством "СІГМА" та про визнання права власності на нежилі будівлі (Адміністративний корпус) під літерою "А" загальною площею 850,9 м2 та (Виробничий корпус) під літерою "Б" загальною площею 2 806,0 м2, розташовані за адресою: м. Вишневе, Києво-Святошинського району Київської області за Закритим акціонерним товариством "Київський м'ясопереробний завод". У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи вищевикладене, доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства „СІГМА", зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції від 08.07.2015 у даній справі. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали у даній справі, судовою колегією не встановлено. На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 255, 269, 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „СІГМА" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 08.07.2015 у справі № Б11/013-10 - без змін. 2. Матеріали справи № Б11/013-10 направити до господарського суду Київської області. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України. Повний текст постанови підписаний 23.04.2018. Головуючий суддя М.Л. Доманська Судді А.А. Верховець М.Л. Яковлєв