Справа № 914/1351/16

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" грудня 2018 р. Справа №914/1351/16 Західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Матущака О.І. суддів Мирутенка О.Л. Якімець Г.Г. розглянувши апеляційну скаргу забезпеченого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ідеа капітал» м. Львів на ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.08.2018 (суддя Артимович В.М., повний текст ухвали складено 17.08.2018) про забезпечення позову за заявою ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілік Буд» м. Київ до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецьінвест» м. Трускавець Львівської області про визнання банкрутом за участю представників сторін: апелянта: Кальмук Н.Б. - директор, Кауфман К.В. за довіренністю № б/н від 12.12.2017; ініціюючого кредитора: Панченко Є.В. за довіреністю № б/н від 12.10.2018; боржника: Бондаренко В.А. - арбітражний керуючий (ліквідатор); конкурсних кредиторів: ПАТ «Європейський газовий банк» - Шевченко В.Г. за довіреністю № 59 від 16.11.2018, Шевченко Ю.А. за довіреністю № 72 від 07.12.2018, Радзівіл А.В. за довіреністю № 1447/4 від 16.11.2018, ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Львівської області суду від 01.06.2016 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Трускавецьінвест», визнано безспірні вимоги ініціюючого кредитора ТОВ «Вілік Буд» у сумі 487 673,56 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Зубик Ю.З., встановлено оплату послуг (грошову винагороду) за виконання повноважень розпорядника майна в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень шляхом її авансування заявником (кредитором). Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення (повідомлення) про порушення справи про банкрутство ТОВ «Трускавецьінвест», а попереднє засідання суду призначено на 21.07.2016. Ухвалою суду від 17.05.2017 затверджено реєстр вимог кредиторів. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 апеляційну скаргу ПАТ «Європейський газовий банк» задоволено частково, внесено зміни в п. 6.5 резолютивної частини ухвали господарського суду Львівської області від 17.05.2017, вказавши розмір пені ПАТ «Європейський газовий банк» в розмірі 38 45 614,37 грн. Постановою суду першої інстанції від 27.12.2017 боржника визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, ліквідатором боржника призначено арбітражного керуючого Степаненка М.М. Цією ж постановою скасовано усі арешти, накладені на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном банкрута. Оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оголошення (повідомлення) про визнання ТОВ «Трускавецьінвест» банкрутом із відкриттям ліквідаційної процедури. 03.08.2018 р. забезпеченим кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» подано до суду першої інстанції клопотання про вжиття заходів до забезпечення вимог кредиторів, відповідно до якої просить суд вжити заходи до забезпечення вимог ТОВ ФК «Ідеа Капітал», інших кредиторів ТОВ «Трускавецьінвест», спрямовані на збереження майна боржника та унеможливлення його незаконного продажу у спосіб: зобов'язання арбітражного керуючого (ліквідатора) та Товарної біржі «Київ» утриматися від будь-яких дій щодо проведення других повторних аукціонів з продажу майна ТОВ «Трускавецьінвест», проведення яких оголошено на 20 та 23 серпня 2018 р. Заявник, посилаючись на ст.ст. 136-140 ГПК України зазначає її мотиви, які полягають у тому, що у зв'язку із переданням Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на новий розгляд питання щодо розгляду грошових вимог конкурсного кредитора ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» та забезпеченого кредитора - ПАТ «Європейський газовий банк» станом на дату її подання, не розглянуто по суті усі вимоги кредиторів та відповідно не затверджено новий реєстр вимог кредиторів ТОВ «Трускавецьінвест», що в свою чергу: 1) унеможливлює встановлення сукупності визнаних у встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» порядку вимог кредиторів; 2) унеможливлює формування повноважних представницьких органів кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Трускавецьінвест», унеможливлює прийняття в порядку, передбаченому цим Законом рішень таких органів, які є обов'язковою передумовою законного продажу майна ТОВ «Трускавецьінвест»; 3) унеможливлює визначення в законний спосіб початкової вартості майна банкрута, що повинно виставлятися на торги у вигляді цілісного майнового комплексу. Доцільність та адекватність (співмірність) вжиття кожного з цих заходів та необхідність застосування саме таких заходів забезпечення позову, обґрунтовується завданням задоволення в максимально можливому розмірі та в законний спосіб вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі в справі про банкрутство боржника за рахунок майна боржника, ознаками недійсності договору на організацію аукціону, на підставі якого незаконно оголошено про проведення вже других повторних аукціонів з продажу майна ТОВ «Трускавецьінвест» 20 та 23 серпня 2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.08.2018 в задоволенні вищезазначеного клопотання відмовлено. Вказана ухвала в цій частині, мотивована тим, що: 1) застосування заходів забезпечення вимог кредиторів, про які клопоче заявник, в ліквідаційній процедурі прямо суперечить положенням ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та самій суті і меті ліквідаційної процедури, оскільки призведе до унеможливлення здійснення ліквідаційної процедури, затягування законодавчо обмеженого строку ліквідаційної процедури, а також завдасть додаткових збитків кредиторам боржника; 2) доводи заявника щодо прийняття рішення про продаж майна боржника частинами незаконним складом комітету кредиторів є необгрунтованими, оскільки таке рішення не втратило чинність через можливу зміну реєстру вимог кредиторів, а підстави для зміни або перегляду такого рішення - відсутні; 3) рішення відносно складу лотів при продажу цілісного майнового комплексу боржника частинами у ліквідаційній процедурі попередньо погоджено ліквідатором з комітетом кредиторів боржника не впливає на можливість подальшого продажу майна банкрута частинами в ліквідаційній процедурі з метою задоволення кредиторських вимог. В апеляційній скарзі забезпечений кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.08.2018 щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити зазначену заяву. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що місцевим господарським судом не враховано: 1) невідповідність договору на організацію аукціону вимогам чинного законодавства, що на думку апелянта свідчить про його незаконність; 2) необхідність припинення повноважень ліквідатора у зв'язку з систематичним порушенням ним чинного законодавства, які призвели до незаконної організації аукціону; 3) недотримання встановлених вимог законодавства щодо обрання організатора аукціону, оскільки ліквідатор не отримував заяви з пропозицією щодо проведення аукціону з продажу майна, не проводив конкурсу з перевіркою відповідності торгової біржі критеріям, визначених законом; 4) забезпечення позову можливе без видачі судового наказу та можливістю застосування ст. ст.136-140 ГПК України, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25.07.2018 у справі № 922/4587/13; 11.12.2018 до Західного апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Бондаренка В.А. надійшли заперечення проти апеляційної скарги, які суд розцінює як відзив на апеляційну скаргу, проте, викладені у ньому заперечення під час ухвалення постанови не враховує, оскільки в силу ст. 268 ГПК України суд уже завершив проведення підготовчих дій і у попередньому судовому засіданні 21.11.2018 перейшов до розгляду справи по суті, а арбітражний керуючий (ліквідатор) не надав доказів та не вказав обставин, які стали перешкодою у поданні такого відзиву до початку розгляду справи по суті, хоча був належним чином повідомлений про дату час та місце проведення першого судового засідання. Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників провадження у справі про банкрутство в адресу апеляційного суду згідно зі ч. 1 ст. 263 ГПК України не надходили. Присутні у судовому засіданні представники кредиторів - ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа капітал» та ПАТ «Європейський газовий банк» підтримали вимоги, викладені у апеляційній скарзі, просили її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати і прийняти нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову, натомість арбітражний керуючий (ліквідатор) Бондаренко В.А. та представник ініціюючого кредитора заперечили щодо задоволення апеляційної скарги з підстав та обставин, якими обґрунтована оскаржувана ухвала суду першої інстанції. Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову без змін, а апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позову. Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, 07.03.2014 р. між Національним банком України та ПАТ «Європейський газовий банк» в забезпечення основного зобов'язання за кредитним договором № 14 від 07.03.2014 укладено договір застави майнових прав № 14/ЗМП. Відповідно до п. 1.1 договору застави предметом застави є майнові права за кредитними договорами, що укладені між кредитором та юридичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до договору застави. Заставою/іпотекою майна боржника забезпечуються наступні кредитні договори, що перебувають в заставі Національного банку України: кредитний договір № 697-300513 від 30.05.2015 р., позичальник - ТОВ «Лакшмі-8»; кредитний договір № 559-190412 від 19.04.2012 р., позичальник - ТОВ «Компанія Сітібуд»; кредитний договір № 450-140711 від 14.07.2011 р., позичальник ТОВ «Вілік буд». Зазначені вище договори виступають предметом застави за кредитом рефінансування/стабкредитом та було передано в заставу Національного банку України в якості забезпечення належного виконання зобов'язань ПАТ «Європейський газовий банк» перед Національним банком України. Отож, кошти, що надійдуть кредитору від продажу предметів іпотеки (майна боржника у справі про банкрутство) будуть спрямовані кредитором до НБУ для погашення заборогованості за кредитним договором від 07.03.2014 р. за № 14. 07.05.2018 між ТОВ «Трускавецьінвест» (замовник) та Товарною біржею «Київ» (організатор) укладено договір №07/05-18 на організацію та проведення відкритих публічних торгів (аукціону) за умовами п. 1.1 якого організатор за дорученням та від імені замовника зобов'язується за свій рахунок провести відкриті публічні торги (аукціон) з продажу майна (майнових прав), що належить ТзОВ «Трускавецьінвест» та забезпечити укладення договору з його переможцем, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити надані послуги. З інформації розміщеної на сайті Вищого господарського суду України стало відомо, що 20 та 23 серпня 2018 оголошено проведення других повторних аукціонів з продажу майна ТзОВ «Трускавецьінвест». Саме з метою забезпечення майбутнього позову щодо визнання зазначеного договору недійсним, забезпеченим кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа капітал» було подано суду першої інстанції заяву про застосування конкретних заходів забезпечення з обґрунтуванням такої заяви ст. 136 ГПК України. Досліджуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішує питання по законність та обґрунтованість позовних вимог. До предмету доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Частиною 6 ст. 12 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 18, ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи про банкрутство чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів. Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття провадження у справі. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається. Окрім цього, судом апеляційної інстанції також враховується, що згідно ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Оцінюючи означені вище норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, у даному разі є конкуренція процесуальних норм щодо застосування заходів забезпечення позову, передбачених ст. 136 ГПК України, та імперативною нормою, - ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка забороняє таке забезпечення вимог кредиторів після визнання боржника банкрутом. Враховуючи особливості провадження у справі про банкрутство та статус сторін у такій справі, спеціальними нормами у даних спірних правовідносинах є норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а норми ГПК України, загальними. За теорією права, у разі розбіжності (конкуренції) між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Заборона накладати нові арешти чи обмеження на майно боржника після визнання його банкрутом існувала і у ч.1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону № 784-14 від 30.06.1999 та була фактично перенесена у ч.1 ст.38 цього ж Закону у новій редакції згідно із Законом № 4212-6 від 22.12.2011. Аналогічно право позивача на подання заяви про забезпечення позову до подання позову вперше з'явилося у ст. 43-1 ГПК України в редакції Закону № 850-15 від 22.05.2003 і в подальшому знайшло своє відображення у ст. 136 чинного на сьогодні ГПК України в редакції Закону № 2147-8 від 03.10.2017. Як видно із зазначеної хронології, приймаючи 03.10.2017 ГПК України у новій редакції та зазначаючи у ньому право позивача на подання заяви про забезпечення позову до подання такого, не скасовано імперативної процесуальної норми спеціального Закону, якою є ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону № 4212-6 від 22.12.2011, якою забороняються арешти та обмеження щодо майна боржника якого визнано банкрутом. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказана норма процесуального закону є диспозитивною на відміну від імперативних процесуальних норм, зокрема, ч.1 ст.316 ГПК України, де вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, а згідно ч.5 ст. 310 цього Кодексу, висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку із якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Так, у п.п. 26 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/4587/13 від 25.07.2018, зазначено, у рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Наступними пунктами 27-31 вказаної постанови Верховного Суду зроблено такі висновки: «Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників у справі про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників у справі про банкрутство з тим, щоб забезпечити позивачам (кредиторам у справі про банкрутство) реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом (заявою у справі про банкрутство), в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство. Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим припущенням для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (боржником у справі про банкрутство) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви». Судом апеляційної інстанції під час ухвалення даної постанови окрім зазначеного враховується, що виходячи із преамбули означеного рішення Конституційного Суду України, підставою його прийняття стало звернення за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, законів України «Про Вищу раду юстиції», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження». Зазначені у такому рішенні нормативно-правові акти будь-якого зв'язку із нормативними чи підзаконними нормативно-правовими актами щодо процедур відновлення платоспроможності чи визнання боржника банкрутом, не мають, сутність такого рішення не полягала у наданні оцінки конституційності ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника» як у сучасних редакціях, так і ч.1 ст. 23 цього Закону у попередніх редакціях. Окрім цього, у спорі, який було вирішено означеною постановою Верховного Суду від 25.07.2018, відповідачем у позовному провадженні в межах справи про банкрутство була особа, яке не є стороною у значенні визначення сторони, що надано у ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тому, суд апеляційної інстанції аналізуючи правовідносини, які склалися у такому спорі та у спорі у цій справі, вважає що вони є відмінними, оскільки у попередній справі мова ведеться про неприпустимість вилучення із ліквідаційної маси активів, за умови реалізації у процедурі банкрутства яких, кредитори мали б можливість повністю або частково погасити свої грошові вимоги до боржника. Натомість, даний спір характеризується спірністю реалізації активів боржника в процедурі банкрутства саме в інтересах кредиторів, які б мали отримати кошти після такої реалізації ліквідатором та товарною біржею. Окрім цього, у разі неналежного виконання обов'язків ліквідатора, в силу ч.ч.1,2 ст. 107 Закону, арбітражний керуючий несе юридичну відповідальність, в т.ч. матеріальну. Належить також і врахувати те, що додатково обґрунтовує невідповідність застосування заходів забезпечення позову передбачених ст. 136 ГПК України у процедурі банкрутства після визнання боржника банкрутом, це те, що відповідно до ч.2 цієї ж норми, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду... Згідно ж ч.ч.1, 5 ст. 232 цього ж Кодексу, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази. У випадках, передбачених цим Кодексом або Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судовий розгляд закінчується постановленням ухвали, прийняттям постанови чи видачею судового наказу. Таким чином, оскільки метою забезпечення позову є запобігання настанню обставин ускладнення чи унеможливлення виконання саме рішення суду (ч.2 ст. 136 ГПК), а не судового рішення (ч.1 ст. 232 ГПК) до переліку якого входить і рішення суду, такої форми судового рішення у справі про банкрутство не передбачено, тому така процесуальна конструкція не узгоджується із вимогою про застосування таких заходів забезпечення позову у межах справи про банкрутство. Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки суд відноситься до органів державної влади, то відповідно не може не враховувати і не застосовувати пряму імперативну процесуальну норму спеціального закону, якою є ч.1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і яка забороняє накладати арешти на майно боржника чи вводити будь-які інші обмеження, і звісно така заборона не поширюється на інше майно, яке може перебувати у володінні, користуванні і розпорядженні інших осіб. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильність оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позову, хоча і апеляційним судом таке рішення прийнято не в силу його необгрунтованості фактичними обставинами, а процесуальної неможливості розгляду і задоволення в силу закону, взагалі. Відповідно до ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст. 191 цього Кодексу. Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.ч. 1, 2 ст. 76, ч.ч 1, 2 ст. 77, ч.ч 1-3 ст. 86 ГПК України, дотримуючись принципу змагальності, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням вище, оскільки апеляційний господарський суд прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.08.2018 у справі №914/1351/16 в частині відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позову - залишити без змін. 2. Апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Ідеа Капітал» залишити без задоволення. 3. Судовий збір в розмірі 1762,00 грн. залишити за апелянтом. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо або через Львівський апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України). Справу повернути на адресу місцевого господарського суду. Повний текст постанови виготовлено і підписано 19.12.2018 Головуючий-суддя О.І. Матущак Судді О.Л. Мирутенко Г.Г. Якімець