Справа № 5011-15/10488-2012

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" березня 2019 р. Справа№ 5011-15/10488-2012 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Верховця А.А. суддів: Пантелієнка В.О. Грека ~Б.М. За участю секретаря судового засідання Берегової Н.М. та представників сторін: директор ТОВ "ДЦІНВЕС-2": Скляренко Є.М. - НОМЕР_1 виданий Семенівським РВ УМВС України у Полтавській області від 22.05.97; від ТОВ "ДЦІНВЕС-2": Оплачко В.О. - ордер про надання правової допомоги серія КС № 410550 від 05.03.19; від ТОВ "УКРБІЗНЕСВІЗА": Данилів М.М. - довіреність № б/н від 15.01.19; від ТОВ "Фінансова компанія "ПОЛІС": Висоцький Д.Є. - довіреність №08-02/19 від 08.02.19. розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №5011-15/10488-2012 (суддя: Пасько М.В.) за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно в межах справи №5011-15/10488-2012 за заявою Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" про банкрутство ВСТАНОВИВ : Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №5011-15/10488-2012 задоволено заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно в межах справи №5011-15/10488-2012; cкасовано заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.18; витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" групу приміщень №1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв. м. та групу приміщень №2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" право власності на групу приміщень №1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв. м. та групу приміщень №2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №б/н від 22.01.2019, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 по справі №5011-15/10488-2012. В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ухвала місцевого господарського суду є незаконною та необґрунтованою (висновки викладені в оскаржуваній ухвалі не відповідають обставинам справи), постановленою при порушенні норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, скаржник стверджує, що: - позивач не довів, що група нежилих приміщень №1 та №2 власником яких є ТОВ "ДЦІНВЕС 2" є власністю позивача; - першим власником спірного майна було ПП «Легіон 2004», оскільки перший запис в державному реєстрі права власності на нерухоме майно щодо груп приміщень №133 як на окремий об'єкт нерухомості був здійснений 05.07.2010; - в постановленні судового рішення брав участь суддя Пасько В.М., якого було неправомірно визначено автоматизованою системою для розгляду даного спору; - суд не розглянув подану відповідачем заяву про застосування позовної давності. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 (у складі головуючого судді Верховця А.А. суддів - Доманської М.Л., Пантелієнка В.О.) відкрито апеляційне провадження у справі №5011-15/10488-2012 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2"; справу призначено до розгляду на 05.03.2019. 27.02.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "Укрбізнесвіза" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого боржник просить суд визнати причини пропуску позовної давності поважними та захистити порушене право ТОВ "Укрбізнесвіза"; апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу залишити без змін. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019, здійсненого зв'язку із перебуванням судді Доманської М.Л., яка входить до складу колегії суддів і не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" у справі №5011-15/10488-2012 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Верховця А.А., суддів Грека Б.М., Пантелієнка В.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №5011-15/10488-2012 прийнято до провадження у визначеному складі колегії суддів. 05.03.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "Укрбізнесвіза" надійшла заява про долучення доказів відправки відзиву на апеляційну скаргу до матеріалів справи. 05.03.2019 до суду апеляційної інстанції від ТОВ "ДЦІНВЕС 2" надійшли пояснення до апеляційної скарги, згідно яких скаржник просить суд скасувати оскаржувану ухвалу, в позові відмовити. В судовому засіданні 05.03.2019 директор та представник скаржника вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, в позові відмовити. Представник боржника та ТОВ "Фінансова компанія "ПОЛІС" заперечували проти доводів викладених у апеляційній скарзі, просили суд апеляційну скаргу ТОВ "ДЦІНВЕС 2" залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 271 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. В судовому засіданні 05.03.2019, згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу (далі за текстом - ГПК) України, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон). Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України. Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-УІ)" № 01-06/606/2013 від 28.03.13 визначено, що спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння відносяться до категорії спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, а отже відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково). Таким чином даний спір підлягає розгляду за правилами позовного провадження, однак у межах провадження у справі про банкрутство. Як вбачається з матеріалів справи в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №5011-15/10488-2012 за заявою Публічного акціонерного товариства "Неос Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" про банкрутство. Постановою Господарського суду міста Києва від 28.01.13 визнано боржника банкрутом та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Косякевича С.О. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.06.13 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Присяжного В.П. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.10.14 замінено ліквідатора боржника на арбітражного керуючого Солдаткіна С.В. Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 98 Закону арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний здійснювати заходи щодо захисту майна боржника. Під час реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) зобов'язаний діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки надано (докладено), обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство. 07.11.2018 ліквідатор ТОВ "Укрбізнесвіза", виконуючи покладні на нього Законом обов'язки, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" про витребування майна у добросовісного набувача та визнання права власності на майно в межах справи №5011-15/10488-2012. В поданій заяві позивач просив суд витребувати у відповідача группу приміщень №1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв. м. та групу приміщень №2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53 (далі - спірне майно ) та визнати за ним право власності на нього. На думку позивача спірне майно незаконно вибуло з його володіння, а тому підлягає поверненню шляхом витребування з відповідача та визнання за ним права власності. Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи та вказану заяву ліквідатора встановив наступне. 02.04.2007 між Приватним підприємством "Легіон-2004" та ТОВ "Укрбізнесвіза" було укладено договір про співробітництво та організацію взаємовідносин, відповідно до якого сторони Договору домовились надавати одна одній консультативну, фінансову та іншу необхідну допомогу, здійснювати обмін інформацією та здійснювати інші види співробітництва, що не суперечать чинному законодавству. Відповідно до п. 1.2. Договору, для реалізації завдань, визначених п.1.1. Договору, ТОВ "Укрбізнесвіза" зобов'язувалося за рахунок коштів, отриманих від ПП "Легіон-2004", укласти з Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві Ради Договір купівлі-продажу нежилих приміщень з №1 по №18 (груп приміщень №127), за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літ А), загальною площею 714,90 кв. м., які належали на праві власності територіальній громаді Шевченківського району м. Києва. Після придбання об'єкту нерухомості добудувати, реконструювати та ввести його в експлуатацію з подальшою передачею, протягом року з дати придбання, частину об'єкту нерухомості у власність сторони-1, в частці, яка становить 6/10 частин добудованого об'єкту нерухомості і площею 428,0 кв.м. 22.06.2007 між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (Продавець) та ТОВ "Укрбізнесвіза" (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, відповідно до якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець зобов'язується прийняти нежилі приміщення загальною площею 714,90 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літера А). На підставі даного Договору ТОВ "Укрбізнесвіза" набуло у власність нежилі приміщення (в літ. А) з № 1 по № 18 (групи приміщень № 127) загальною площею 714,90, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літера А). Право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 04.07.07 за реєстровим № 1496-п, запис у реєстровій книзі № 11п-25. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16.10.08 у справі №2-2116/2008р визнано за ТОВ "Укрбізнесвіза" право власності на групу приміщень №127 - загальною площею 429,5 кв.м, як на окремий об'єкт нерухомого майна, групу приміщень №131 - загальною площею 463,9 кв.м, як на окремий об'єкт нерухомого майна, групу приміщень №132 - загальною площею 361,6 кв.м, як на окремий об'єкт нерухомого майна, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53 (літера А), на групу приміщень №127 зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 20.11.08 за реєстровим №1496-П, записаний у реєстрову книгу № 11П-25, на групу приміщень №131 та групу приміщень №132 зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 20.11.08 за реєстровим № 1496-П, записаний у реєстрову книгу № ДЗ1П-80. 15.02.2010 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №53/49 визнано за ПП "Легіон - 2004" право власності на 6/10 частин груп нежилих приміщень №127,128,129, що становить 428,0 кв. м., які знаходяться по вул. Щербакова, 53, (літера А) в м. Києві та виділено в натурі ПП "Легіон - 2004" як окремий об'єкт нерухомого майна 6/10 частин з груп нежилих приміщень №127,128,129, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53 (літ. А), а саме: з групи приміщень №127 - групу приміщень №133 загальною площею - 428,0 кв. м. Право власності зареєстроване Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації" 05.07.2010. Постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2011 у справі №53/49 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010 у справі № 53/49, справу направлено на новий розгляд. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2011 у справі №53/49-6/185 відмовлено у задоволенні позовних вимог ПП "Легіон-2004" до ТОВ "Укрбізнесвіза" про визнання права власності та виділення в натурі частини нежилих приміщень. Разом з тим слід звернути увагу, що в час коли йшло оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010 у справі №53/49, яким визнано право власності за ПП "Легіон-2004" на спірні приміщення, 23.07.2010 між ПП "Легіон-2004" та ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень №133 (в літ. А) загальною площею 428,0 кв. м, на підставі якого до ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" перейшло право власності на вказані приміщення. 04.08.2010 між ТОВ "Акрополіс Реаліті Груп" та ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого до ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" перейшло право власності на нежилі приміщення №133 (в літ. А) загальною площею 428,0 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, буд. 53 (літ. А). 18.01.2011 між та ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "ДЦІНВЕС 2" було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого до ТОВ "ДЦІНВЕС 2" перейшло право власності на спірне майно та було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. 12.06.2017 на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петріцької Альони Павлівни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис № 20863610 про державну реєстрацію за ТОВ "ДЦІНВЕС 2" права власності на групу нежилих приміщень №133 (в літ. А) загальною площею 412,5 кв.м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила (вулиця Щербакова), буд. 53. 12.06.2017 на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна, серія та номер: 12/06-2017, виданий 12.06.2017 ТОВ "БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ" за ТОВ "ДЦІНВЕС 2" було зареєстроване право власності на групу приміщень №1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв. м та на групу приміщень №2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв. м, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53. З викладеного вбачається, що спірне майно було поділено на декілька групп приміщень та у подальшому неодноразово відчужено, однак внаслідок формального поділу спірного майна та його перепланування, не було створено нових об'єктів нерухомого майна. Так, розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 26.12.2008 №1956 призначено Державну комісію по прийманню в експлуатацію перепланування нежилого приміщення №№ 127, 133 під офіс в будинку на вул. Щербакова, 53. Розпорядженням Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.01.2009 №043 затверджено Акт Державної приймальної комісії від 26.12.2008 "Про прийняття в експлуатацію завершеного будівництвом об'єкта", яким прийнято в експлуатацію перепланування нежилого приміщення №№127, 133 під офіс в будинку на вул. Щербакова, 53. Виходячи зі змісту вказаного Акту, підрядні роботи виконані за замовленням ТОВ "Укрбізнесвіза" підрядною організацією - ТОВ "Компанія Імперіал Будсервіс". Роботи виконувалися у період з 2007 по 2008 рік. Тобто станом на 26.12.2008 групу приміщень №127 було переплановано в групи приміщень №127 та №133, що дає підстави стверджувати, що саме ці приміщення перейшли у власність ПП "Легіон-2004" на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2010 у справі №53/49. Проте в інвентаризаційній документації Київського міського бюро технічної інвентаризації інформацію про групу приміщень №133 було відображено лише 30.03.2010. Крім того слід звернути увагу, що згідно п. 1.2. Правил забудови міста Києва, що затверджені рішенням Київської міської ради від 27.01.05 №11/2587 (які діяли на момент проведення перепланування нежилих Приміщень), перепланування квартир, нежилих приміщень - це ремонтно-будівельні роботи, що провадяться за відповідними проектами із зміною фізичних параметрів цих приміщень, знесенням або перенесенням внутрішніх легких некапітальних перегородок, улаштування нових елементів і деталей, прорізів без втручання у зовнішні стіни, міжповерхові перекриття та інші несучі конструкції житлового будинку з метою поліпшення благоустрою квартири її експлуатаційних теплотехнічних та інших показників без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку. За таких обставин група приміщень № 1 (в літ. А) загальною площею 280,3 кв. м та група приміщень № 2 (в літ. А) загальною площею 132,2 кв. м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербаківського Данила, буд. 53, не є новоствореними об'єктами нерухомого майна, а є частиною нежилих приміщень загальною площею 714,90 кв. м, право власності на які було раніше зареєстроване за ТОВ "Укрбізнесвіза". Отже, враховуючи, що вищевказані приміщення, які утворились внаслідок формального поділу є частиною нежилих приміщень загальною площею 714,90 кв.м., право власності на які було раніше зареєстроване за ТОВ "Укрбізнесвіза", боржник має право на витребування спірних приміщень у відповідача. Таким чином не знайшли свого підтвердження доводи скаржника стосовно того, що позивач не довів, що група нежилих приміщень №1 та №2 власником яких є ТОВ "ДЦІНВЕС 2" є власністю позивача. Півічний апеляційний суд відмічає, що за змістом статті 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів. Таким чином, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Зі змісту ст. 388 Цивільного кодексу України випливає, що особа набуває статус добросовісного набувача, якщо вона не знала та не могла знати про те, що первісний відчужувач майна не мав права його відчужувати. Дослідивши обставини справи суд першої інстанції, враховуючи, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.10 у справі №53/49, на підставі якого визнано за ПП "Легіон - 2004" право власності на 6/10 частин груп нежилих приміщень №127, 128, 129, що становить 428,0 кв. м., які знаходяться по вул. Щербакова, 53, (літера А) в м. Києві, було скасоване, дійшов вірного висновку, що скасування рішення суду про визнання права власності на майно свідчить про відсутність правових підстав для вибуття такого майна за волею його власника, а відтак обґрунтовано вказав про наявність підстав для витребування майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки спірні нежилі приміщення вибули із володіння боржника поза його волею. Також колегія суддів зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. Втручання у право власності в світлі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та її протоколів, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, є допустимим лише тоді, коли воно грунтується на законі, переслідує легітимну мету в суспільних інтересах і забезпечує справедливий баланс між ними та приватними інтересами особи, в права якої здійснюється втручання. І за цими критеріями підлягають оцінці й випадки втручання у мирне володіння майном при вирішенні спорів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Отже, враховуючи встановлені обставини даної справи та застосовані правові норми, відсутня невідповідність втручання держави у право власності ТОВ "ДЦІНВЕС 2" критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Відтак у зв'язку з тим, що ПП "Легіон-2004" набуло право власності на спірне майно на підставі судового рішення, яке було у подальшому скасоване (що є свідченням того, що спірне майно вибуло за волею його власника - ТОВ "Укрбізнесвіза"), ПП "Легіон-2004" не мало права відчужувати спірне майно іншим особам (ТОВ «Акрополіс Реаліті Груп», ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "ДЦІНВЕС 2"). При цьому, ТОВ "ДЦІНВЕС 2", як кінцевий набувач не знало та не могло знати про те, що спірне майно не могло бути відчужене ПП "Легіон-2004" іншим особам. Про можливість витребування майна у кінцевого володільця після його поділу на окремі об'єкти та реєстрації на них права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, свідчить і практика Верховного Суду (постанові КГС у складі ВС від 10.05.18 у справі №29/5005/6381/2011). За наведеного витребування майна з володіння ТОВ "ДЦІНВЕС 2" відповідає критерію законності: витребування здійснюється на підставі норм статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з вибуттям спірних нежилих приміщень із володіння боржника поза його волею. Враховуючи вищенаведене, Господарським судом міста Києва вірно констатовано наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 зазначеного Кодексу, оскільки договір купівлі-продажу від 18.01.2011 укладений між ТОВ "Комерційна фірма "Олеван Плюс" та ТОВ "ДЦІНВЕС 2" жодним чином не свідчить про правомірність виникнення права власності у ТОВ "ДЦІНВЕС 2". Доказів набуття Товариством права власності на спірне майно з якихось інших підстав судом не встановлено. Крім того Північний апеляційний господарський суд зазначає, що відповідачем було подано до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що 19.11.2013 в межах справи №5011-15/10488-2012 ліквідатором боржника вже подавалась заява про витребування майна від добросовісного набувача та визнання права власності на майно, а відтак з того часу, як боржник дізнався про порушення свого майнового права пройшло більше трьох років. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності на захист порушених прав. Судова колегія дослідивши матеріали справи, заяву відповідача про застосування строків позовної давності та клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності у їх сукупності дійшла висновку, що причини пропуску ліквідатором ТОВ "Укрбізнесвіза" арбітражним керуючим Солдаткіним С.В. строку позовної давності є поважними зважаючи на нижче викладене. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Суд наголошує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Так, ліквідатор ТОВ "Укрбізнесвіза" Солдаткін С.В. обґрунтовуючи поважність причин, що утруднювали своєчасне подання даного позову зазначив, що попередній ліквідатор ТОВ "Укрбізнесвіза" арбітражний керуючий Присяжний В.П. в листопаді 2013 року дійсно звертався до Господарського суду міста Києва з заявою про витребування від скаржника групи приміщень №133, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Щербакова, 53, однак у березні 2014 року, в супереч інтересам боржника, подав заяву про залишення без розгляду зазначеної заяви, що була задоволена ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2014. В подальшому 20.10.2014 ухвалою місцевого суду (в результаті розгляду клопотання голови комітету кредиторів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання дій ліквідатора неправомірними та такими, що вчиняються в супереч інтересам боржника та припинення повноваження ліквідатора) було припинено повноваження ліквідатора Присяжного В.П., призначено нового ліквідатора Солдаткіна С.В. (залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2015). 04.06.2015 ухвалою Господарського суду міста Києва у даній справі задоволено клопотання ліквідатора Солдаткіна С.В. та продовжено строк ліквідаційної процедури. 04.12.2015 на підставі ухвали слідчого судді у справі №761/35210/15-к від 26.11.2015 винесеної в рамках кримінального провадження №42015110000000485 проведено обшук в приміщенні де здійснює свою діяльність арбітражний керуючий Солдаткін С.В. та вилучено усі папки, які знаходились на робочому місті арбітражного керуючого, в тому числі папки, що відносились до банкрутства боржника. Відтак зазначені вище обставини підтверджують, що у період з 20.10.2014 по 04.06.2015 у ліквідатора боржника Солдаткіна С.В. виникли обставини, які не залежали від його волі та перешкоджали належним чином виконувати покладені на нього обов'язки. Таким чином реальна можливість у ліквідатора боржника Солдаткіна С.В. на звернення з позовними заявами, які б були спрямовані на відновлення права власності нерухомого майна чи витребування нерухомого майна від скаржника на користь боржника виникла 04.06.2015, тобто з часу постановлення ухвали суду про продовження строку ліквідаційної процедури та відповідно, продовження повноважень ліквідатора. Разом з тим слід зауважити, що 08.05.2018, тобто в межах трирічного строку відрахованого від 04.06.2015, ліквідатор звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно філії Комунального підприємства «Путрівське» у м. Києві Лазора І.В. про визнання протиправними, скасування рішень та реєстраційних записів, які були вчинені з нерухомим майном, яким володів боржник з 2008 по 12.06.2017. 26.06.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/8660/18 відкрито провадження у справі, однак 11.09.2018 провадження у справі закрито. В подальшому, 07.11.2018 ліквідатор звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи про банкрутство із позовною заявою про витребування у скаржника на користь боржника нерухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорювань прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004 суд зазначив: «Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права». Верховний Суд у своїй постанові від 23.10.2018 у справі №904/5978/14 наголошує, що встановивши наявність порушеного права, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено, що причини неподання позовної заяви у межах трирічного строку не залежали від волі ліквідатора Солдаткіна С.В. та є поважними, а порушене право позивача підлягає захисту, оскільки спірне нерухоме майно вибуло із власності боржника незаконно, позо його волею. Суд апеляційної інстанції констатує, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Пленуму ВГСУ №7 від 17.05.2011). Таким чином при розгляді даної справи місцевий господарський суд хоч і не розглянув подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності, однак дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. До того ж, колегія суддів критично сприймає доводи скаржника щодо того, що в постановленні оскаржуваного судового рішення брав участь суддя, якого було неправомірно визначено автоматизованою системою для розгляду даного спору, оскільки, як було зазначено вище, спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння відносяться до категорії спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, а отже відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. Отже, передача даного спору на розгляд судді Паську В.М., що здійснює розгляд справи №5011-15/10488-2012 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесвіза" відбулась у відповідності до п. 21 Розділу VIII «Автоматизований розподіл судових справ між суддями» Положення про автоматизовану систему документообігу суду. Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Враховуючи вищевикладене, судова колегія Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" судом не вбачається. А відтак ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 слід залишити без змін з врахуванням викладеного в мотивувальній частині постанови. В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЦІНВЕС 2" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №5011-15/10488-2012 залишити без задоволення. 2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №5011-15/10488-2012 залишити без змін. 3. Матеріали справи №5011-15/10488-2012 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 11.03.2019. Головуючий суддя А.А. Верховець Судді В.О. Пантелієнко Б.М. Грек