Справа № 01/5026/1159/2011

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" травня 2019 р. Справа№ 01/5026/1159/2011 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Грека Б.М. суддів: Остапенка О.М. Отрюха Б.В. за участю секретаря судового засідання: Романової Ю.М. розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 про визнання поточних кредиторських вимог у справі № 01/5026/1159/2011 (суддя: Васянович А.В.) за заявою Акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаська продовольча компанія" про визнання банкрутом за участю представників сторін: від скаржника: Атаманенко О.П. від відповідача: Іванюк О.М. ВСТАНОВИВ До Господарського суду Черкаської області від Акціонерного товариства "Альфа-Банк" надійшла заява про визнання поточних кредиторських вимог на суму 187 771 256 грн. 77 коп., як вимоги четвертої черги та 3524 грн 00 коп. судовий збір, як вимоги першої черги. Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 у задоволенні заяви про визнання поточних кредиторських вимог Акціонерного товариства "Альфа-Банк" відмовлено повністю. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Акціонерне товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області №01/5026/1159/2011 від 10.12.2018 та прийняти нову, якою визнати поточні грошові вимоги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" у розмірі 187 771 256 грн 00 коп. у справі № 01/5026/1159/2011. Згідно із витягом з протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 14.02.2019 апеляційна скарга Акціонерного товариства "Альфа-Банк" у справі № 01/5026/1159/2011 передана на розгляд суду у складі: головуючий суддя Грек Б.М., судді: Остапенко О.М., Отрюх Б.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 зупинено апеляційне провадження до закінчення перегляду в касаційному провадженні касаційної скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та розгляд питання про відкриття апеляційного провадження або повернення апеляційної скарги буде здійснено після повернення матеріалів справи з Верховного Суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2019 матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 у справі № 01/5026/1159/2011 прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду на 04.04.2019. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2019 оголошено перерву до 16.04.2019. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 у зв`язку з відрядженням судді Грека Б.М. та Остапенка О.М., справу призначено на 13.05.2019. Апеляційна скарга мотивована порушенням норма матеріального та процесуального права, а саме тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ст. 1048 ЦК України, якою передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики. Одним із складових елементів права на справедливий розгляд згідно зі статтею 6 конвенції, є право бути присутнім на розгляду своєї справи (рішення суду у справах «Тьерс та інші проти Сан-маріно», «Романов проти Росії», «Бадер та інші проти Швеції». Вказане право може бути дотримано, зокрема, шляхом належного повідомлення сторонам про розгляд справи судом. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд скарги, так як сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, учасниками якої вони є, а часткова неявка не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, до господарського суду Черкаської області від Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" надійшла заява про визнання поточних кредиторських вимог на суму 187 771 256 грн. 77 коп. як вимоги четвертої черги та 3 524 грн. 00 коп. судовий збір, як вимоги першої черги. Відмовляючи в задоволені заяви, господарського суду Черкаської області зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування. Суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком суду попередньої інстанції та вважає його необґрунтованим, з огляду на наступне. 22 червня 2007 року між Закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю „Черкаська продовольча компанія" було укладено договір про відкриття кредитної лінії №190-МВ/07. Відповідно до умов розділу 1 договору банк зобов`язався відкрити позичальнику мультивалютну відновлювану кредитну лінію, та на підставі додаткових угод до цього договору, окремими частинами (траншами) надавати позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов`язувався використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконувати інші умови цього договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені цим договором. На виконання вимог вищевказаного договору банком було надано боржнику кредит на загальну суму 2 500 000,00 доларів США, а боржник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитними коштами. Згідно п. 6.1. договору про відкриття кредитної лінії проценти нараховуються щомісяця на суму кредиту (окремо по кожному виду валют, у яких надано кредит) протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (для частини кредиту у гривнях чи у російських рублях) або фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році (для частини кредиту у іноземних валютах, інших ніж російські рублі). При цьому для цілей нарахування процентів на суму кожного з траншів день його надання враховується, а день повернення - не враховується при нарахуванні процентів. Відповідно до п. 11.6 договору про відкриття кредитної лінії банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, плати за управління кредитом і виконання усіх інших зобов`язань позичальника за цим договором у строк не пізніше 10 днів з дати пред`явлення позичальнику відповідної вимоги у разі суттєвого порушення позичальником цього договору. Згідно п. 11.5 договору про відкриття кредитної лінії суттєвим порушення позичальником цього договору вважається, зокрема, повне або часткове прострочення повернення будь -якого траншу у термін, визначений згідно з пунктом 9.1. цього договору. Відповідно до п. 9.1. договору позичальник повинен повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу у останній день строку, що складає 12 місяців з дати укладення додаткової угоди, на підставі якої цей транш наданий, а траншів наданих менше ніж за 12 місяців до дня закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного у п. 1.4 договору, - шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим. Строк дії кредитної лінії закінчується 04 червня 2010 року. Станом на 29 травня 2018 року кредит банку не повернуто, договір про відкриття кредитної лінії №190-МВ/07 в установленому порядку не розірвано. Ухвалою господарського суду Черкаської області від 13 лютого 2014 року (зі змінами внесеними постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2014 року) конкурсні вимоги Публічного акціонерного товариства "АльфаБанк" були визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів. Кредитором нараховано відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 7 180 682, 42 дол. США (як поточні вимоги) за період з 01 червня 2011 року по 28 березня 2018 року, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ станом на 29 травня 2018 року становить 187 771 256 грн. 77 коп. Згідно ч.2 ст. 23 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 526 та частина 1 статті 530 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини 1 статті 598 та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України). Відтак закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України, згідно з частиною 1 якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12). Як вбачається з матеріалів справи, сторони окремо не визначили строк кредитного договору №190-МВ/07, а погодили строк кредитування (графік погашення кредиту з розстроченням платежу), термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, суд першої інстанцій встановили, що 22.06.2007 сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав строком до 04.06.2010 включно кредитні кошти, які зобов`язався повернути зі сплатою процентів на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. Водночас частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Наведеним повністю спростовуються твердження суду першої інстанції, які передусім ґрунтуються на помилковому довільному тлумаченні змісту пунктів 35, 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12. Натомість колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих за період з 01.06.2011 по 28.03.2018, з огляду на таке. Проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються. Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору №190-МВ/07, на якому власне ґрунтуються зазначені позовні вимоги Банку, у разі прострочення повернення Кредиту або його частини після закінчення строку дії кредитної лінії проценти, нараховані за місяць, в якому відбувається фактичне повне повернення Кредиту, повинні бути сплачені не пізніше дня його повернення. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 187 771 256,77 грн заборгованості з процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за період після 04.06.2010, визначеної Банком як момент дострокового погашення простроченої заборгованості за кредитом та відсотками за ним шляхом пред`явлення відповідної вимоги в порядку частини 2 статті 1050 ЦК України, суд під час розгляду справи виходив з того, що з цього моменту кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача будь-яких процентів за цим договором. Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 по справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду, частково задовольняючи позов про стягнення 3% річних, нарахованих згідно з частиною 2статті 625 ЦК України, дійшла правового висновку про те, що положеннями частини 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при цьому, останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України. Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що Банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 6.2, 12.3 кредитного договору №190-МВ/07 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. (правова позиція Верховного Суду від 05.03.2019 по справі №5017/1987/2012). Колегія суддів зауважує, що в порушення вимог частини 4 статті 236 ГПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд попередньої інстанції при вирішенні даного спору помилково не врахували правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про те, з моменту припинення кредитного договору, Банк втратив можливість нарахування та стягнення з Позичальника відсотків за неправомірне користування кредитом. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заперечення щодо нарахування процентів та контрозрахунок не надано. Проте в порушення статей 86, 236 ГПК України судом першої інстанції під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірнекористування кредитом не спростовано доводи Банку про ненадання судами оцінки та помилкове незастосування пункту 12.3 кредитного договору, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення Позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк" задовольнити. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10.12.2018 у справі №01/5026/1159/2011 скасувати. Заяву про визнання поточних кредиторських вимог Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" в розмірі 187 771 256 грн. 77 коп. - задовольнити. Визнати поточні кредиторські вимоги Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" в розмірі 187 771 256 грн. 77 коп. Матеріали справи №01/5026/1159/2011 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Б.М. Грек Судді О.М. Остапенко Б.В. Отрюх