Справа № 903/191/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2019 року Справа № 903/191/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П. , суддя Тимошенко О.М. при секретарі судового засідання Кужель Є.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.19р. у справі №903/191/19 (суддя Войціховський В.А.) за заявою ОСОБА_1 (с.Федорівка Володимир-Волинського району) про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" (с.Княгинюк Луцького району) учасники провадження не забезпечили явку своїх представників у судове засідання ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Волинської області від 08.04.2019р. відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" (45630, Волинська область, Луцький район, с. Княгининок, вул. Бригадний двір, 19, код ЄДРПОУ 34557127), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 02 серпня 2019 року, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Новосельцева Володимира Петровича. Також з врахуванням зазначеної ухвали суду відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" 08 квітня 2019 року за №58698 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України здійснено оприлюднення оголошення (повідомлення) про порушення господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг". Після оприлюднення відповідного оголошення до розпорядника майна та до суду у встановленому порядку із заявою про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 1750761,13 грн. з врахуванням 3842,00 грн. понесених судових витрат звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (заява від 03.05.2019р.). Ухвалою господарського суду Волинської області від 30.05.2019р. у справі №903/191/19 задоволено частково заяву Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання грошових вимог до боржника. Визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" (45630, Волинська область, Луцький район, с.Княгининок, вул. Бригадний двір, 19, код ЄДРПОУ 34557127) на суму 796 725,70 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: - 3842,00 грн. - вимоги першої черги; - 727 546,78 грн. - вимоги четвертої черги; - 65 336,92 грн. - вимоги шостої черги. Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (вх.№1540/19 від 19.06.2019р., т.3, арк.справи 94-106). В скарзі, апелянт, зокрема зазначає, що за період з 28.09.2016р. по дату винесення постанови про визнання боржника банкрутом, утворилася заборгованості по процентам за відсотковою ставкою, яка застосовується у разі порушення грошового зобов`язання у розмірі 648 084,27 грн. Натомість, суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги АТ КБ «Приватбанк» в частині нарахованих відсотків, зазначив, що звернувшись до суду з позовною заявою про дострокове погашення всієї заборгованості, АТ КБ «Приватбанк» змінив строк виконання зобов`язання за договором банківського обслуговування від 19.06.2014р. А отже, після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення та не підлягали виконанню. Скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично позбавив АТ КБ "Приватбанк" права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. Посилається на практику Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у справах: №910/1238/17 у постанові від 23.05.2018р. в складі Великої палати; №5017/1987/2012 у постанові від 05.03.2019р. Зазначає, що судом першої інстанції частково визнано грошові вимоги до боржника за розрахунково-касове обслуговування в сумі 309 грн. Суд мотивує це тим, що заборгованість є підставною та нарахована до прийняття рішення від 18.09.2017р. у справі № 903/572/17-1. АТ КБ "Приватбанк" не погоджується з такими доводами суду першої інстанції, оскільки у справі №903/572/17-1, Банк із вимогами про стягнення заборгованості за розрахунково-касове обслуговування не звертався та такі вимоги судом не розглядалися. Таким чином, в частині розгляду грошових вимог до боржника за розрахунково-касове обслуговування, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що ці вимоги є підставними. Більше того, заборгованість за розрахунково-касове обслуговування утворилася вже після того, як рішення від 18.09.2017р. у справі № 903/572/17-1 набрало законної сили. Також, апелянт зазначає, що суд першої інстанції розглядаючи вимоги АТ КБ "Приватбанк" в частині нарахованої пені, в силу ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України, ст.ст.79, 86 ГПК України, повинен був з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення Банком розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок Банком здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи повинен був самостійно визначати суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, або запросити у Банку більш детальний розрахунок пені. Посилається на правовий висновок Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2019р. у справі №5017/1987/2012. Повідомляє, що 100% акцій АТ КБ «Приватбанк» належить державі Україні в особі Міністерства фінансів України, а тому просить суд дотримуватися принципу правової визначені, який полягає в однаковому застосуванні норм, які регулюються порядок нарахування неустойки, процентів у кредитних та депозитних правовідносинах. На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.2019р. у справі №903/191/19 в частині невизнаних грошових вимог по процентам та в частині заборгованості за розрахунково-касове обслуговування. Визнати грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» до боржника ТОВ "Волиньагрохолдинг" в сумі: 1739862,17 грн., з них: 495772,61 грн. - залишок простроченої заборгованості за наданим кредитом; 648 084,27 грн. - залишок заборгованості за процентами; 45 115,29 грн. - заборгованість за простроченою комісією; 546 628 грн. - сума нарахованої пені; 420 грн. - розрахунково-касове обслуговування; 3842 грн. - судовий збір. Включити грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» до реєстру вимог кредиторів боржника ТОВ "Волиньагрохолдинг" в сумі 1739862,17 грн., в наступній черговості: 1 черга: 3 842 грн.; 4 черга: 1 189 392,17 грн.; 6 черга: 546 628 грн. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.2019р. у справі №903/191/19 та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.08.2019р. об 10:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м.Рівне, вул.Яворницького, 59 у залі судових засідань №4. Розпорядженням керівника апарату суду від 20.08.2019р., у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Коломис В.В. у період з 22.07.2019р. по 23.08.2019р. включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі №903/191/19. Згідно витягу з Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019р. визначено колегію суддів для розгляду справи №903/191/19 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Тимошенко О.М. Ухвалою від 20.08.2019р. прийнято апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.2019р. у справі №903/191/19 до свого провадження колегію суддів у складі: гол.суддя Саврій В.А., суддя Дужич С.П., суддя Тимошенко О.М. 21.08.2019р. (вх.№29698/19) на адресу суду від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшло клопотання, в якому останній просить відкласти на іншу дату судове засідання у даній справі у зв`язку з тим, що приймає участь у справі №157/398/15-ц за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка розглядатиметься 21.08.2019р. о 10.00 год. В судове засідання суду апеляційної інстанції 21.08.2019р. учасники провадження не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені у встановленому законом порядку. Розглянувши клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Враховуючи те, що ухвалою апеляційного суду від 24.06.2019р., якою призначено розгляд справи, явка сторін не визнавалася обов`язковою, а також те, що з поданого клопотання про відкладення не вбачається поважних причин, які б свідчили про необхідність відкладення судового засідання на іншу дату, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання, та з огляду на належне повідомлення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - відсутність підстав для відкладення розгляду справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання представника АТ КБ «Приватбанк» від 21.08.2019р. (вх.№29698/19) про відкладення судового засідання. Враховуючи належне повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, а також те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне: Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Як встановлено ч.1 ст.9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Згідно ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено п.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Відповідно до п.4 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі. Відповідне правило не поширюється на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування. Пунктом 2 статті 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" відповідну заяву на загальну суму 1 750 761,13 грн. з врахуванням 3842,00 грн. понесених судових витрат подано в строки, встановлені Законом про банкрутство. Згідно заяви АТ КБ "Приватбанк" загальна сума вимог включає в себе: - 495 772,61 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту; - 648 084,27 грн. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитними коштами; - 56 022,25 грн. заборгованості по сплаті комісії за користування кредитом; - 546 628,00 грн. пені; - 412,00 грн. заборгованості за заявою/договором про розрахунково-касове обслуговування організації/підприємства/навчального закладу з видачі заробітної плати/стипендії з використанням платіжних карток; - 3842,00 грн. понесених при поданні відповідної заяви до суду судових витрат. Стосовно заявленої кредитором вимоги щодо простроченої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 495772,61 грн., колегія суддів приймає до уваги рішення про визнання останньої відповідно на суму 495 772,61 грн., постановленої до стягнення з боржника у відповідності до рішення господарського суду Волинської області 18.09.2017р. у справі №903/572/17. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно положень ч.ч.1, 2, 3 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Як встановлено з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк його виконання. Згідно ст.193 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону чи договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно приписів ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Як встановлено ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вбачається з матеріалів справи, 18.09.2017р. рішенням господарського суду Волинської області у справі №903/572/17 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 495 772,61 грн. заборгованості по кредиту, 128 349,32 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 15 778,50 грн. пені, 9598,51 грн. витрат по сплаті судового збору. Всього: 649 498,94 грн. 03.10.2017р. на примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17 було видано наказ №903/572/17-1. Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. За п.9 ч.2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення. Відповідно до п.п.33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (п.61 у справі "Брумареску проти Румунії") Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Як передбачено ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. У статті 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору банківського обслуговування від 19.06.2014р. скористався правом звернення до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості і його позовні вимоги були задоволені повністю рішенням господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17. Як вбачається з рішення господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17, станом на 28.09.2016р. відповідач ТОВ "Волиньагрохолдинг" порушив умови кредитного договору і мав прострочену заборгованість на загальну суму 649 498,94 грн. з них 495 772,61 грн. заборгованості по кредиту, 128 349,32 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 15 778,50 грн. пені, 9598,51 грн. витрат по сплаті судового збору. Таким чином, суд дійшов висновку, що звернувшись до суду з позовною заявою про дострокове погашення всієї заборгованості, позивач змінив строк виконання зобов`язання за договором банківського обслуговування від 19.06.2014р. Отже, після зміни строку виконання зобов`язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення та не підлягали виконанню. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-249цс15. Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, реалізувавши право на дострокове погашення всієї заборгованості, в даному випадку звернення до суду з позовом у справі №903/572/17, позивач припинив дію договору банківського обслуговування від 19.06.2014р. та втратив можливість нарахування і стягнення з відповідача відсотків за цим договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, поза строком дії кредитного договору не передбачено. Місцевим господарським судом вірно застосовано правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 14.02.2018р. у справі №61-2404св18 та у постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 22.05.2018р. у справі №903/675/17, від 18.06.2018р. у справі №903/74/18, постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2019р. у справі №903/802/18. Також, згідно ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі №5017/1987/2012, відповідно до пункту 91 постанови від 28.03.2018р. у справі №444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Також, у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №61-2404св18 визначено, що посилання заявника у касаційній скарзі на те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. За приписами ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З моменту ухвалення рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов`язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про виконавче провадження". Крім зазначеного, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків, пені, комісії за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012р. №5). Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Волинської області, що заявлена позивачем вимога нарахованої суми відсотків за користування кредитними коштами згідно договору 648 084,27 грн., є підставною в частині: - 128 349,32 грн. стягнутих згідно рішення Господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17 за період з 28.09.2016р. по 11.07.2017р.; - 58000,56 грн. нарахованих відсотків за користування кредитними коштами з 11.07.2017р. по 18.09.2017р. включно (по день прийняття судом рішення у справі №903/572/17 від 18.09.2017р.), а всього на суму 186 349,88 грн. Відтак, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що позов у частині вимог на суму 461734,39 грн. відсотків за користування кредитом за період з 19.09.2017р. по 08.04.2019р. підлягає відмові, оскільки останні нараховані безпідставно, так як договір банківського обслуговування від 19.06.2014р. припинив свою дію внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості - звернення до суду з позовом та прийняття рішення від 18.09.2017р. у справі №903/572/17. Стосовно заявленої кредитором вимоги по сплаті комісії за користування кредитом в розмірі 56 022,25 грн. за період з 01.10.2016р. по 08.04.2019р. колегія суддів погоджується, що підставним є нарахування комісії за період з 01.10.2016р. по 18.09.2017р. включно (по день прийняття судом рішення у справі №903/572/17 від 18.09.2017р.) в розмірі 45 115,29 грн. Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у визнані вимог на суму 10906,96 грн. по сплаті комісії за користування кредитом з 19.09.2017р. по 08.04.2019р. слід відмовити, як безпідставно нарахованої, оскільки договір банківського обслуговування від 19.06.2014р. припинив свою дію внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості - звернення до суду з позовом та прийняття рішення від 18.09.2017р. у справі №903/572/17). Щодо вимог кредитора в частині нарахування пені в розмірі 546628,00 грн., колегія суддів погоджується, що підставною є пеня в розмірі: - 15778,50 грн. постановленої до стягнення з боржника у відповідності до рішення господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17 за період з 01.10.2016р. по 11.07.2017р.; - 49558,42 грн. пені, нарахованої з 11.07.2017р. по 18.09.2017р. включно (по день прийняття судом рішення у справі №903/572/17 від 18.09.2017р.), а всього на суму 65 336,92 грн. Відтак, у визнані вимог на суму 481291,08 грн. нарахованої пені з 19.09.2017р. по 08.04.2019р. правомірно відмовлено, як безпідставно нарахованої, оскільки договір банківського обслуговування від 19.06.2014р. припинив свою дію внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості - звернення до суду з позовом та прийняття рішення від 18.09.2017р. у справі №903/572/17). Стосовно вимог кредитора в частині нарахування заборгованості за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 412 грн., слід зазначити, що підставною є заборгованість в розмірі 309,00 грн., нарахована до прийняття рішення від 18.09.2017р. у справі №903/572/17. В задоволенні 103,00 грн. вимог кредитора слід відмовити. При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості встановлену рішенням господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17. З огляду на вищевикладене, господарським судом Волинської області правомірно задоволено кредиторські вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до боржника у наступних розмірах: - 3842,00 грн. - вимоги першої черги; - 727 546,78 грн. - вимоги четвертої черги (495 772,61 грн. простроченої заборгованості за тілом кредиту + 186 349,88 грн. відсотків за користування кредитними коштами + 45 115,29 грн. комісії за користування кредитом + 309,00 грн. за розрахунково-касове обслуговування); - 65 336,92 грн. - вимоги шостої черги (пеня), а всього 796 725,70 грн. Загальний розмір боргових зобов`язань Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" підтверджений долученими кредитором до матеріалів заяви документами, а саме: заявою про відкриття поточного рахунку від 19.06.2014р., заявою про приєднання до умов правил надання банківських послух від 19.06.2014р., умовами та правилами надання банківських послуг, заявою/договором про розрахунково-касове обслуговування організації/підприємства/навчального закладу з видачі заробітної плати/стипендії з використанням платіжних карток, виписками по рахунках, розрахунками заборгованості. Факт невиконання боржником зобов`язань за договором від 19.06.2014р., підтверджується, крім того, рішенням господарського суду Волинської області від 18.09.2017р. у справі №903/572/17 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг" на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" 495 772,61 грн. заборгованості по кредиту, 128 349,32 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 15 778,50 грн. пені, 9598,51 грн. витрат по сплаті судового збору. Також враховано, що кредиторські вимоги були розглянуті розпорядником майна та частково включені до реєстру вимог кредиторів, що підтверджується повідомленням від 17.05.2019р. №02-34/2039. Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі. При цьому, п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії") Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують. У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За наведених обставин, апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.19р. у справі №903/191/19 слід залишити без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін. На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника. Керуючись ст.ст.269, 270, 271, 272, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.05.19р. у справі №903/191/19 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови складено 27.08.2019р. Головуючий суддя Саврій В.А. Суддя Дужич С.П. Суддя Тимошенко О.М.