Справа № 910/13120/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "27" листопада 2019 р. Справа№ 910/13120/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Доманської М.Л. суддів: Верховця А.А. Пантелієнка В.О. за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є. та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 27.11.2019 у даній справі розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДФС у місті Києві на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.09.2019 у справі № 910/13120/19 за заявою Головного управління ДПС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Інжиніринг Центр" про порушення справи про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.09.2019у справі № 910/13120/19, повернуто без розгляду заяву Головного управління ДПС у м. Києві про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Інжиніринг Центр". Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Головне управління ДФС у місті Києві звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 30.09.2019 у справі № 910/13120/19. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.09.2019 у справі № 910/13120/19; розгляд апеляційної скарги призначено на 27.11.2019. Представник апелянта у судовому засіданні 27.11.2019 підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити. Інші учасники судового процесу не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи всі учасники провадження у справі повідомлені належним чином, відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника боржника, який не з`явився у судове засідання, за наявними у справі матеріалами. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження. Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Таким чином, ГПК України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку. Згідно з ч. 2 ст. 255 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діяла з 19.01.2013 до 21.10.2019. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону (в редакції, яка діяла на час винесення оскаржуваної ухвали) провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України. Повертаючи без розгляду матеріали заяви Головного управління ДПС у м. Києві за оскаржуваною ухвалою, місцевий господарський суд керувався ч. 1 ст. 15 Закону та обґрунтував судове рішення тим, що заявник всупереч Закону не надав суду наказу (виконавчого листа) на виконання рішення та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Однак, з такими висновками суду першої інстанції апеляційний господарський суд не може погодитися, враховуючи наступне. У ст. 10 Закону закріплено, що право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Відповідно до ч. 3 названої статті Закону справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції. Згідно з приписами ст. 11 Закону заява про порушення провадження у справі про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі. До заяви про порушення справи про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом він не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази того, що сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом; рішення суду про задоволення вимог кредитора, що набрало законної сили; відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження з виконання вимог кредитора; докази того, що сума вимог кредитора (кредиторів) не забезпечена повністю заставою майна боржника (за наявності застави). Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 15 Закону господарський суд не пізніше п`яти днів з дня надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо заявник-кредитор не подав доказів неспроможності боржника виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами в розмірі, визначеному частиною третьою статті 10 цього Закону, протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Згідно з п. 41.2 ст. 41 Податкового кодексу України органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється ст.ст. 95- 99 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Згідно з абз. 1 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачено главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, що передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Відповідно до п. 12.4 зазначеної Інструкції судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні. За змістом абзаців 2 та 3 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Отже, згідно з положеннями ст. 95 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 10 та ч. 7 ст. 11 Закону доказами на підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України. Відповідна постанова органу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження у такому випадку до заяви органу доходів і зборів про порушення провадження у справі про банкрутство не додається, оскільки списання коштів із рахунків боржника здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України, а не Законом України «Про виконавче провадження». Вказана позиція викладена Верховним Судом України у Постанові від 29.04.2015 у справі № 920/629/14 та Верховним Судом у постанові від 26.06.2018 у справі № 908/2229/17. Отже, за Законом факт безспірності вимог кредитора виникає з моменту, коли грошові вимоги кредитора підтверджуються документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. При цьому, відповідно до приписів Закону такі вимоги повинні бути не виконані боржником протягом трьох місяців. Відповідно і встановлений Законом тримісячний строк починає свій відлік після пред`явлення податковим органом інкасових доручень до виконання. Відповідно до абзаців 1, 8 статті 1 Закону банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 15 Закону неплатоспроможністю визнається неспроможність боржника задовольнити безспірні вимоги кредитора (кредиторів) у розмірі не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для погашення строку - трьох місяців після відкриття виконавчого провадження. Як вбачається з поданої заяви, в підтвердження безспірності заявлених вимог ініціюючим кредитором подано до суду копії постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2014 у справі № 826/16158/14, якою стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Абсолют Інжиніринг Центр" податковий борг в розмірі 25 621 724,40 грн. на корить Державної податкової інспекції у Дніпропетровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, а також інкасових доручень (розпоряджень) ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, з відмітками банківських установ про повернення вказаних інкасових доручень (розпоряджень) без виконання, у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника. Також, в матеріалах справи міститься копія постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.04.2014 у виконавчому провадженні № 41345183, в якій зазначено, що боржник (товариство з обмеженою відповідальністю "Абсолют Інжиніринг Центр") за вказаною адресою не знаходиться, кошти на виявлених рахунках боржника відсутні, транспортних засобів та нерухомого майна за боржником на праві власності не зареєстровано. Наявними в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.04.2018 підтверджено відсутність у боржника нерухомого майна, листом Державної інспекції сільського господарства в м. Києві від 05.02.2014 №02/4-449 підтверджено відсутність будь-яких механізмів зареєстрованих за боржником. Зважаючи на вищенаведені обставини та враховуючи вимоги Закону, колегія суддів вважає, що у даному випадку посилання суду першої інстанції, як на підставу повернення заяви без розгляду, на відсутність наказу (виконавчого листа) на виконання рішення та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону, та оскаржувану ухвалу слід скасувати. За змістом ст. ст. 12-16 Закону прийняття заяви про порушення справи про банкрутство і порушення провадження у справі про банкрутство є відокремлені одна від одної процесуальні дії. У першій з них господарський суд вирішує питання про прийняття заяви до розгляду або про відмову в її прийнятті чи повернення заяви, а у другій - питання про порушення провадження у справі про банкрутство або про відмову в такому порушенні. Згідно з ч. 2, 3 ст. 16 Закону у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд, саме у підготовчому засіданні (а не на стадії вирішення питання про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство) має остаточно перевіряти обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження. Тобто в даному випадку суд першої інстанції, маючи підстави для прийняття заяви до розгляду, мав саме у підготовчому засіданні перевірити та встановити, чи здійснені ініціюючим кредитором заходи з примусового стягнення за цими вимогами. Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК Україниу випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. За таких обставин, аналізуючи положення чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала господарського суду м. Києва від 30.09.2019 у справі № 910/13120/19 - скасовуванню, а справа - направленню на розгляд господарського суду м. Києва. На підставі викладеного вище та, керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у місті Києві задовольнити. 2. Ухвалу господарського суду м. Києва від 30.09.2019 у справі № 910/13120/19 скасувати. 3. Матеріали справи № 910/13120/19 передати на розгляд до господарського суду м. Києва. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України. Повний текст постанови підписаний 29.11.2019. Головуючий суддя М.Л. Доманська Судді А.А. Верховець В.О. Пантелієнко