Справа № 44/227-б

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" лютого 2020 р. Справа№ 44/227-б Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Грека Б.М. суддів: Копитової О.С. Отрюха Б.В. за участю секретаря судового засідання: Ковган О.С. за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 04.02.2020 розглянувши матеріали апеляційної скарги Арбітражного керуючого Щербаня Олексія Миколайовича на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №44/227-б за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рафінад - Медіа» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бельведер Україна» про банкрутство ВСТАНОВИВ Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №44/227-б відхилено звіт арбітражного керуючого Щербаня О.М. про затвердження грошової винагороди арбітражного керуючого за час виконання ним повноважень ліквідатора Товариства з обережною відповідальністю "Бельведер Україна" за період з 01.01.2018 по 30.06.2019 у розмірі 139 428, 00 грн. Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, Арбітражний керуючий Щербань Олексій Миколайович звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.12.2019, в якій просить скасувати зазначену ухвалу. Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме суд першої інстанції не звернув уваги, шо 26.06.2019 на засіданні комітету кредиторів було затверджено оплату послуг (основну грошову винагороду) арбітражного керуючого Щербаня О.М. за період здійснення повноважень. Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, направленням на адреси місцезнаходження учасників справи копій ухвали суду. Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд скарги, так як сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, учасниками якої вони є, а часткова неявка не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, до Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора банкрута про затвердження оплати послуг арбітражного керуючого. Доводи арбітражного керуючого Щербаня О.М. про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання ним повноважень ліквідатора банкрута у справі за час виконання ним повноважень ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Бельведер Україна" за період з 01.01.2018 по 30.06.2019 у розмірі 139 428, 00 грн. Відмовляючи в задоволені затвердження грошової винагороди, суд першої інстанції мотивував своє рішення усуненням арбітражного керуючого Щербаня О.М. від виконання обов`язків ліквідатора ТОВ "Бельведер Україна" через неналежне виконанням ним покладених на нього обов`язків. Апеляційний господарський суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх неправомірними, з огляду на наступне. 21.10.19 р. набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 21.10.2019р. №2597-VIII. Відповідно до п.2 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу визнати такими, що втратили чинність: Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України " Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441). Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 28, ст. 940; 2015 р., № 43, ст. 386) втрачає чинність через один рік з дня введення в дію цього. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, встановлено, що дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Нормами кодексу України з процедур банкротства передбачено право арбітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користуватися усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом. Частиною 1 статті 30 Кодексу встановлено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду. Відповідно до частини 2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкротства передбачено, що розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останніх 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого санацією встановлюється зборами кредиторів під час схвалення плану санації і не може бути меншим за чотири розміри мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реалізацією становить три розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Право вимоги основної грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що незалежно від того, що судом встановлено неналежне виконання арбітражним керуючим своїх обов`язків, Ліквідатор фактично виконував роботу, за наслідком чого комітет кредиторів затвердив йому грошову винагороду за її виконанання. Отже, відмова від оплати винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов`язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо безпідставності відмови судом попередньої інстанції в затрвердженні грошової винагороди за час виконання повноважень ліквідатором. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду суду першої інстанції підлягає часковому скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275 Господарського процесуального кодексу України, Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Арбітражного керуючого Щербаня Олексія Миколайовича задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 в частині відмови в затверджені грошової винагороди арбітражному керуючому - скасувати. Затвердити грошову винагороду Арбітражному керуючому Щербаню О.М. за період 01.01.2018 по 30.06.2019 у розмірі 139 428, 00 грн. Матеріали справи №44/227-б направити до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та нормами Кодексу України з процедур банкрутства. Головуючий суддя Б.М. Грек Судді О.С. Копитова Б.В. Отрюх повний текст виготовлено 11.02.2020