Справа № 2-64/11

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 2-64/11 номер провадження 2-зз/695/6/23 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Золотоноша Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі: головуючого судді Середи Л.В. за участі секретаря Оніщенко Н.В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 року в цивільній справі №2-64/2011 за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 року в цивільній справі №2-64/2011 за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. В обґрунтування заяви вказано, що ухвалою суду від 21.04.2011 року в порядку забезпечення позову задоволено заяву представника позивача ПАТ «ВіЕйБі Банк» та обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання в повному обсязі зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту № Z032 від 06.11.2007р. укладеного з ПАТ «ВіЕйБі Банк». Заявник вказує, що правові підстави для подальшого обмеження його права у виїзду за межі державного кордону України відсутні, оскільки суд ототожнив питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України, який був встановлений нормами ст.. 377-1 ЦПК України (в редакції кодексу, що діяв на момент постановлення ухвали) та застосовувався в порядку обмеження виїзду з підстав невиконання зобов`язань за судовим рішенням та рішеннями інших органів із видами забезпечення позову, хоча серед видів забезпечення позову, що були встановлені ст.. 152 ЦПК України не передбачено такого заходу. Крім того, наявність вказаного обмеження стосується особистих немайнових прав фізичної особи, які встановлені нормами міжнародного права та законодавством України та яких особа не може бути позбавлена. З урахуванням викладеного заявник звернувся за судовим захистом своїх прав та просить скасувати встановлені відносно нього заходи забезпечення позову. У судове засідання ОСОБА_1 та його представник адвокат Сизько Д.Б. не з`явились, однак останній надав до суду клопотання у якому просив розгляд справи проводити за його відсутності. Представник Золотоніського відділу державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області ЦМУМЮ (м. Київ) у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, жодних клопотань суду не надав. За таких обставин, суд вважає можливим розглянути заяву за відсутності учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду. У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося. Розглянувши заяву про скасування тимчасового обмеження в межах заявлених вимог, дослідивши додані до нього матеріали, та надавши належну правову оцінку доказам, суд дійшов до таких висновків. Відповідно до ст.,ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів, у спосіб, визначений законами України. Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено, що в провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебувала цивільна справа №2-64/2011 за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Як вбачається з матеріалів справи, в межах розгляду даної справи, ухвалою судді Золотоніського міськрайонного суду від 21.04.2011 року задоволено заяву представника позивача ПАТ «ВіЕйБіи Банк» та забезпечено позов шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянину ОСОБА_1 до виконання зобов`язань по договору №Z032 від 06.11.2007р. укладеного з ПАТ «ВіЕйБі Банк» в повному обсязі. Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 26.08.2011 року у цивільній справі №2-64/2011 позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість по кредитному договору у сумі 102113 грн. 92 коп., судовий збір 1021 грн. 14 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.. Крім вказаного судом встановлено, що в рамках розгляду даної справи ухвалою суду від 21.04.2011р. було накладено арешт на заставний транспортний засіб, що належав ОСОБА_1 , а саме легковий седан-В, марки BMW, модель 5281, 1998року випуску. Ухвалою суду від 25.08.2015р. було задоволено заяву ОСОБА_2 про скасування заходу забезпечення позову по справі №2-64/2011, яка обґрунтована тим, що заявник став переможцем електронних торгів з продажу вище вказаного автомобіля. Кошти від реалізації автомобіля спрямовані в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 перед ПАТ «ВіЕйБі Банк». При цьому суд задовольняючи вказану заяву ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду набрало чинності, а тому потреба в заходах забезпечення позову відпала. Зі змісту ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23.11.2015р. по справі №2-64/11 вбачається, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернувся до суду із скаргою на постанову державного виконавця ВДВС Золотоніського МРУЮ про повернення виконавчого документа стягувачеві. Із змісту вказаної ухвали суду вбачається, що крім виконавчого листа по справі №2-64/2011 від 26.08.2011р. де боржником є ОСОБА_1 , ПАТ «ВіЕйБі Банк» також має виконавчий лист по справі №2-671 від 22.10.2009р. де боржником також є ОСОБА_1 .. За даними автоматизованої системи виконавчого провадження усі виконавчі провадження де стягувачем є ПАТ «ВіЕйБі Банк», а боржником ОСОБА_1 завершені. Таким чином судом встановлено, що під час розгляду справи №2-64/2011 щодо відповідача ОСОБА_1 судом були застосовані певні обмеження шляхом вжиття заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання в повному обсязі зобов`язань по договору про надання споживчого кредиту. Станом на дату розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України судом встановлено, що рішення суду по вказаній справі набуло чинності, виконавче провадження в рамках виконання вказаного рішення суду завершено, жодних даних про продовження примусового виконання рішення суду чи про існування на теперішній час у ОСОБА_1 боргових зобов`язань по кредитному договору №Z032 від 06.11.2007р. матеріали справи не містять. Як передбачено ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Частиною 6 ст. 154 ЦПК України, в редакції чинній на день постановлення ухвали про забезпечення позову, було передбачено, що суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. 15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції та встановлені нові правила судочинства по цивільних справам. Частиною 3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII) передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З огляду на викладене клопотання має бути розглянуто у відповідності до норм ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII. Слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, міг вжити передбачені цим Кодексом види забезпечення позову. Перелік видів забезпечення позову був визначений у ст. 152 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову). Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК України (в редакції яка діяла на час постановлення ухвали про забезпечення позову) не було передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України. Таким чином, в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України застосувати заборону виїзду за межі України, як спосіб забезпечення позову. Вказане узгоджується із правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц. Також згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року за №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз`яснено, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Разом із тим, за змістом ч. 6 ст.154 ЦПК України в редакції, що діяла на момент ухвалення рішення, було передбачено, що суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. Так, матеріалами цієї заяви підтверджується факт того, що примусове виконання рішення суду не здійснюється вже протягом тривалого часу, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання завершився, а сама форма такого обмеження суперечить нормам матеріального та процесуального законодавства. Враховуючи викладене, у відповідності з нормами процесуального права у суду є всі підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих у згаданий спосіб, враховуючи також, що через наявність вказаних обтяжень у заявника виникли перешкоди у реалізації своїх конституційних прав як людини і громадянина. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим законом. Пунктом 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), до виконання зобов`язань. Зі змісту ст. 441 ЦПК України вбачається, що питання про тимчасове обмеження боржника фізичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень вирішується судом за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. За змістом вказаної статті можливість обмеження у праві виїзду за межі України не пов`язується з розглядом цивільних справ, а передбачається така можливість після винесення рішення в справі, для громадян суб`єктів цивільних відносин, які ухиляються від виконання зобов`язань, покладених на них судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. З урахуванням викладеного вбачається, що вирішення питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 441 ЦПК України, та за поданням державного або приватного виконавця на підставі Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Порядок здійснення права на виїзд за кордон осіб, які є громадянами України, а також випадки тимчасового обмеження права на виїзд за кордон регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року. Відповідно ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Стаття 313 ЦК України гарантує право на свободу пересування, що означає можливість фізичної особи вільно пересуватися по території України (після 14 років), вільно виїхати за її межі та безперешкодно повернутись до України (після 16 років), а також вільно визначити місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Також слід зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим саме державний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. З матеріалів, долучених до заяви не вбачається на теперішній час правових підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, наявність яких була б установлена і підтверджена в законному порядку за фактом ухилення його як боржника від виконання своїх зобов`язань, тоді як ухвала суду від 21.04.2011 року по справі № 2-64/2011 обґрунтовувалась лише перебуванням останнього в статусі відповідача та наявністю невирішеного на той час спору про стягнення заборгованості. Натомість, суду не надано доказів, які б свідчили про ухилення боржника від сплати боргу. Суд зауважує, що будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України прав особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно. З наведеного слід дійти висновку, що обмеження, накладені у зв`язку з непогашеною заборгованістю, є виправданими тільки в тому випадку, якщо вони спрямовані на досягнення цілі у вигляді стягнення такої заборгованості. Дія таких обмежень не може бути продовжена протягом тривалого періоду без періодичного перегляду їх обґрунтованості. (п.122 і 124 рішення ЄСПЛ у справі «Рінер проти Болгарії»). Станом на день розгляду справи відсутнє виконавче провадження відносно ОСОБА_1 з примусового виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №Z032 від 06.11.2007р. Судом не встановлено фактів, що на теперішній час виправдовують тимчасове обмеження заявника у праві виїзду за межі України відповідно до вказаної ухвали судді Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області. Вказане свідчить про те, що правові підстави для продовження існування відносно заявника такого заходу забезпечення позову як обмеження у праві виїзду за межі України відсутні, й на даний час такий захід істотно обмежує законні права заявника. Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заява про скасування заходів забезпечення позову у вигляді тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є обґрунтованою і підлягає задоволенню. Керуючись ст. 33 Конституції України, Законом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», ст.,ст. 158, 260 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, що вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 року в цивільній справі №2-64/2011 за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору задовольнити. Скасувати заходи забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , вжиті ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21.04.2011 року в цивільній справі №2-64/2011 за позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (скорочена назва ПАТ «ВіЕйБі Банк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору. Копію ухвали направити до Адміністрації Державної прикордонної служби України для виконання. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.~~~~ Суддя ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~Середа Л.В. ~ ~ ~ ~