Справа № 947/20020/23

Номер провадження: 11-кп/813/1865/23 Справа № 947/20020/23 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.07.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисників: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2023 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022160000000179 від 16 березня 2022 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України, - ВСТАНОВИВ: Зміст оскарженого судового рішення. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2023 року задоволено клопотання прокурора та ОСОБА_8 , обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України, був продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 10 вересня 2023 року. У якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава у розмірі 200 (двісті) розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 536 800 гривень. Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду захисники: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали апеляційній скарги. Захисник ОСОБА_6 в своїй апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Доводи апеляційної обґрунтував тим, що сама лише тяжкість покарання не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Захисник вважає, що ризики у кримінальному проваджені на теперішній час перестали існувати, оскільки обвинувачена зареєстрована в Дніпропетровській області та проживала у м. Дніпро, має на утриманні малолітню дитину, що свідчить про наявність у неї міцних соціальних зв`язків. На думку захисника, визначений ОСОБА_8 розмір застави є непомірним для неї, та визначений без урахування її майнового та сімейного становища. Захисник ОСОБА_9 в своїй апеляційній скарзі просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави до 100 розмірів прожиткового мінімуму. Доводи апеляційної обґрунтувала тим, що на теперішній час відпали обставини, які були підставами для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Захисник зазначила, що обвинувачена зареєстрована в Дніпропетровській області, перебуває в офіційному шлюбі, має малолітню дитину та батьків, що свідчить про наявність у неї міцних соціальних зв`язків. Жодні ризики прокурором не доведені. На думку захисника, визначений ОСОБА_8 розмір застави є непомірним для неї, та визначений без урахування її майнового та сімейного становища. Захисники: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надіслали до апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційних скарг без їх участі. Прокурор відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 в судове засідання апеляційного суду не з`явився, проте надіслав клопотання, в якому просив розглянути апеляційну скаргу без його участі. Частиною 4 ст.422-1 КПК України передбачено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін. Обвинувачена ОСОБА_8 не зверталась до апеляційного суду з клопотанням про її обов`язкову участь під час апеляційного розгляду. За таких обставин апеляційний суд вважає за можливе провести судове засідання без участі сторін кримінального провадження. Дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченої, апеляційний суд дійшов таких висновків. Мотиви апеляційного суду Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом. Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Київському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42021162260000006 від 03.08.2021 року, за обвинуваченням, в тому числі і ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України. Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу. Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження. Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу. Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України. Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів. Окрім того, відповідно до п.13) ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом, а тому питання обґрунтованості підозри на даній стадії не є предметом розгляду апеляційного суду, в тому числі з огляду на те, що ОСОБА_8 вже пред`явлене обвинувачення, яке є твердженням про вчинення особою інкримінованих кримінальних правопорушень, а не обґрунтованим припущенням, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, що мало місце коли остання перебувала у процесуальному статусі підозрюваного. За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 за кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України. Оскарженою ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2023 року ОСОБА_8 був продовжений строк тримання під вартою, оскільки суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Так, на теперішній час у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12022160000000179 від 16 березня 2022 року судом першої інстанції не вчинені всі необхідні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема не досліджені всі докази, які містяться в матеріалах справи та їм не надана належна правова оцінка. Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачене покарання на строк до 12 років позбавлення волі. Таким чином, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій продовжує існувати ризик того, що вона може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Апеляційний суд погоджується з наявністю ризику передбаченого п.3) ч.1 ст.177 КК України, зазначеному у клопотанні прокурора, а саме можливість незаконно впливати на свідків, інших обвинувачених, які співпрацюють зі стороною обвинувачення, з метою зміни ними показань у ході судового розгляду кримінального провадження, з огляду на те, що є свідки та інші обвинувачені, з якими ОСОБА_8 безпосередньо знайома, їй відомі їх анкетні дані, місця проживання, а тому, перебуваючи на свободі, обвинувачена матиме можливість здійснювати вплив на цих осіб з метою зміни ними показань, що перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Крім того, апеляційний суд вважає доведеним ризик, передбачений п.4) ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що обвинувачена, яка є співорганізатором злочинної організації, може перешкоджати цьому кримінальному провадженню та виділеним кримінальним провадженням будь-яким іншим чином, у тому числі надавати інформацію про здобуті та досліджувані в суді докази іншим підозрюваним, які перебувають у розшуку, особам, яким про підозру ще не повідомлялося, а також чинити перепони у проведенні судового розгляду у розумні строки задля його затягування, у тому числі шляхом неявок до судових засідань під будь-якими приводами. Апеляційний суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_8 офіційно не працевлаштована, засоби її існування не відомі, разом з тим інкриміновані їй злочини є корисливими, вчинялися протягом тривалого часу, встановлена кількість епізодів однорідних злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, сягає 65, що вказує на системність злочинної діяльності та не виключає вчинення у подальшому кримінальних правопорушень задля задоволення потреб життєдіяльності, що у сукупності свідчить по наявність ризику, передбаченого п.5) ч. 1 ст. 177 КК України. Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК. Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі судового розгляду лише винятковий запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_8 , дозволить під час судового розгляду контролювати її місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати. Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_8 має малолітню дитину та місце реєстрації у Дніпропетровській області апеляційний суд приймає до уваги, однак, з огляду на кваліфікацію злочинів, вчинення яких інкримінується ОСОБА_8 , вважає, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони може мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків. Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Згідно з п.3) ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд звертає увагу на те, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо. Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя з урахуванням положень п.3) ч.5 ст.182 КПК України, особи обвинуваченої, обставин злочинів, вчинення яких інкримінується ОСОБА_8 , її вік, економічно-соціальне становище, сімейний стан, обґрунтовано визначив заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 536 800 гривень, оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов`язків, зможе забезпечити її належну процесуальну поведінку та запобігти встановленим ризикам. Щодо інших доводів апеляційних скарг захисників про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41). За таких обставин, доводи апеляційних скарг захисників про наявність підстав для застосування до ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу є необґрунтованими, а суд першої інстанції правильно встановив обставини, передбачені ч.3 ст.199 КПК України, що в свою чергу свідчить про наявність правових підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 , а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для забезпечення встановлених ризиків Пунктом 1) ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без задоволення, а оскаржену ухвалу суду - без змін. Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 липня 2023 року, якою ОСОБА_8 , обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.15, ч.4 ст.190; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.190 КК України, продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 10 вересня 2023 року, - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4