Справа № 915/289/24

~~~~~~~~~~~ ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ ~УКРАЇНИ 19 лютого 2025 року ~~м. Одеса Справа № 915/289/24 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Таран С.В., Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В., при секретарі судового засідання: Колцун В.В., за участю представників: від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" ~~~~~~~~~Грищенко О.М., від інших учасників справи участі не брали, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024, прийняту суддею Ржепецьким В.О., м. Миколаїв, повний текст складено 30.10.2024, у справі №915/289/24 за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до: Фермерського господарства "Південь" про відкриття провадження у справі про банкрутство ВСТАНОВИВ: У березні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства "Південь". Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 відкрито провадження у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь"; визнано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" у розмірі 191017,85 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном Фермерського господарства "Південь" та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича. Ухвалою попереднього засідання суду від 28.08.2024 у справі №915/289/24 визнано додаткові грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" до боржника в сумі 762713,06 грн, з яких: 733644,26 грн вимоги четвертої черги задоволення (основний борг); 29068,80 грн вимоги першої черги задоволення (судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами та заяви з додатковими грошовими вимогами). 06.09.2024 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" надійшла заява про покладення на органи управління боржника солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі, в якій кредитор просить притягнути ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до солідарної відповідальності у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" в порядку та з підстав, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. В обґрунтування вказаної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" послалося на те, що органи управління Фермерського господарства "Південь", зокрема, керівник ( ОСОБА_1 ) та учасники юридичної особи ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_4 ), безпідставно самоусунулися від участі у господарській діяльності боржника, не вжили жодних дій щодо проведення розрахунків за грошовими зобов`язаннями вказаної юридичної особи, а також, розуміючи існування реальної загрози неплатоспроможності, не звернулися від імені боржника до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначеного фермерського господарства, що в силу приписів чинного законодавства є підставою для покладення на органи управління солідарної відповідальності за незадоволення боржником вимог кредиторів. 22.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" подано до місцевого господарського суду заяву про залишення без розгляду частини вимог заяви за вих.№04-1/09 від 04.09.2024 про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника в межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь", в якій заявник просить залишити без розгляду зазначену заяву в частині вимоги пункту 3 її прохальної частини щодо притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до солідарної відповідальності, а також врахувати залишення без змін інших вимог заяви про покладення солідарної відповідальності, у зв`язки з чим актуальною вимогою в частині пункту 3 її прохальної частини є вимога щодо притягнення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до солідарної відповідальності у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" в порядку та з підстав, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 (суддя Ржепецький В.О.), зокрема, задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про залишення без розгляду частини вимог заяви вих.№04-1/09 від 04.09.2024 про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на органи управління боржника в межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь"; залишено без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" за вих.№04-1/09 від 04.09.2024 в частині вимог пункту 3 її прохальної частини щодо притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до солідарної відповідальності у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" в порядку та з підстав, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства; відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" від 06.09.2024 про покладення на органи управління боржника солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника. Дана ухвала мотивована тим, що суб`єктом солідарної відповідальності є виключно керівник боржника, у тому числі колишній керівник, між тим, з урахуванням поданої та, відповідно, задоволеної судом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про залишення без розгляду частини вимог заяви за вих.№04-1/09 від 04.09.2024 про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника в межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь", розгляду підлягають вимоги вищенаведеного кредитора про притягнення до солідарної відповідальності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто трьох учасників юридичної особи боржника, які, не будучи керівниками останнього, не належать до суб`єктного складу осіб, на яких покладається солідарна відповідальність в порядку та з підстав, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" у задоволені заяви вих.№04-1/09 від 04.09.2024 про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на органи управління боржника у межах справи №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" та прийняти нове рішення, яким задовольнити вказану заяву і притягнути ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до солідарної відповідальності у справі №915/289/24 про банкрутство Фермерського господарства "Південь" в порядку та з підстав, передбачених частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, а в іншій частині ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 залишити без змін. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд, застосовуючи положення частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, яка діяла до березня місяця 2023 року, безпідставно не врахував, що починаючи з жовтня місяця 2019 року суб`єктами солідарної відповідальності виступали лише керівники боржника, а з 15.04.2023 керівники та органи управління боржника, що зумовлене внесенням до вищенаведеної норми відповідних змін на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 15.04.2023. Крім того, суд першої інстанції допустив формальне ставлення до розгляду поданої апелянтом заяви вих.№04-1/09 від 04.09.2024 про покладення солідарної відповідальності (притягнення до солідарної відповідальності) на органи управління боржника у межах справи №915/289/24 та не дотримався справедливої правової процедури, адже не надав правової оцінки доводам Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про те, що органи управління Фермерського господарства "Південь" не вчинили дій щодо проведення розрахунків за грошовими зобов`язаннями вказаної юридичної особи та не звернулися від імені боржника до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначеного фермерського господарства, хоча, діючи розумно, мали розуміти наявність загрози неплатоспроможності останнього. У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 10.12.2024 (вх.№4151/24/Д1 від 11.12.2024) ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 в оскаржуваній частині залишити без змін, посилаючись на недоведеність кредитором об`єктивної сторони правопорушення та на обрання останнім неналежних суб`єктів для покладення солідарної відповідальності, оскільки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступають учасниками Фермерського господарства "Південь", а не його керівниками. Інші учасники справи своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 26.11.2024 у справі №915/289/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, а також встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 11.12.2024. В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 поза межами строку, встановленого частиною третьою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, та призначено дану справу до розгляду на 29.01.2025 об 11:00. З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 29.01.2025, проведеному в режимі відеоконференції, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 12:00 год 19.02.2025. У судовому засіданні 19.02.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" апеляційну скаргу підтримав; представники інших учасників справи участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи. За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків. Провадження у справі про банкрутство за своєю суттю є конкурсним процесом, основною метою якого є, зокрема, почергове, пропорційне у межах черги і справедливе задоволення вимог всієї сукупності кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів. Внаслідок конкуренції прав кредиторів за умови недостатності майна боржника виникає необхідність у спеціальному правовому регулюванні. Загальні умови та підстави для притягнення до солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Кодексом України з процедур банкрутства. За приписами абзацу 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб (абзац 2 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства). Саме введення "солідарної відповідальності керівника боржника" (з 15.04.2023 органів управління боржника) вказує на те, що законодавець надає перевагу ініціюванню банкрутства саме не кредитором, а боржником, за наявності відповідних підстав. За змістом наведених норм солідарна відповідальність керівника боржника це вид спеціальної цивільно- та господарсько-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство органи управління боржника, які не звернулися до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності, підлягають притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду. Сутність солідарної відповідальності полягає у залученні органу управління ~~~боржника - юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов`язку з виконання грошових зобов`язань боржника як правового механізму захисту та відновлення прав кредиторів, які будучи своєчасно необізнаними з його вини про стан неплатоспроможності боржника, а саме про суттєву диспропорцію між обсягом зобов`язань боржника і розміром його активів, вступили з ним у правовідносини (хоча могли б не вступати) внаслідок чого позбавлені можливості задовольнити наявні в них вимоги до боржника. Тобто солідарна відповідальність полягає у залученні третіх осіб - керівника боржника (органів управління боржника), який (які) не звернувся (звернулися) до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності юридичної особи, щодо якої в подальшому відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов`язку з виконання грошових зобов`язань боржника. Солідарна відповідальність є правовим механізмом захисту та відновлення прав кредиторів (які були необізнані з вини боржника про стан його неплатоспроможності як під час вступу з ним у господарські відносини, так й після цього, під час погіршення платоспроможності боржника до стану загрози неплатоспроможності) за рахунок особистого майна керівника (органів управління) боржника, тобто майна, відмінного від майна боржника. Підставами покладення на органи управління боржника солідарної відповідальності є порушення такими органами управління визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства обов`язку та строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, факт чого за абзацом другим частини шостої вказаної статті встановлюється судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство. Будь-яких інших підстав для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство на органи управління боржника Кодексом України з процедур банкрутства не передбачено. Отже, у справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки, як неможливість виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника. Звідси застосуванням "солідарної відповідальності" законодавець стимулює виконання боржником обов`язку з подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних умов (загрози неплатоспроможності), тоді як для кредитора подання такої заяви є правом, обумовленим лише наявністю у нього незадоволених/невиконаних боржником зобов`язань за вимогами кредитора (стаття 1, частини перша, друга статті 34, частина шоста статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства). Щодо правової природи солідарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство колегія суддів зазначає, що цей вид відповідальності має деліктну природу, що узгоджується з частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про інший вид відповідальності у справі про банкрутство третіх осіб за зобов`язаннями боржника - про субсидіарну відповідальність, а саме: частину другу статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (пункти 78-81), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику. Звернення у цій справі до висновків Верховного Суду про субсидіарну відповідальність обумовлено тим, що правовідносини, що виникають у разі доведення боржника до банкрутства і у разі недотримання вимоги про своєчасне звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, мають відмінні і подібні риси. Відмінність полягає в тому, що у першому випадку боржник не був неплатоспроможним, але став таким внаслідок зменшення його майнової сфери через дії чи бездіяльність винних осіб (унаслідок чого боржник не може повністю задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна); а в другому боржник вже був неплатоспроможним, але через бездіяльність (недбалість) органів управління боржника майновий стан боржника має очевидні ризики погіршитися, внаслідок чого боржник втратить можливість або може меншою мірою задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна. Подібність полягає в тому, що в обох випадках негативні наслідки настають у зв`язку із зменшенням майнової сфери боржника через дії чи бездіяльність винних осіб. За правовою природою зазначене зменшення майнової сфери боржника є збитками (частина друга статті 22 Цивільного кодексу України), які завдані боржнику такими особами. Попри застосування законодавцем терміна "субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника", йдеться про відшкодування збитків на користь самого боржника, а його кредитори мають похідний інтерес у стягненні збитків з винних осіб на користь боржника, оскільки збільшення майнової сфери боржника підвищує їх можливість більш повно задовольнити свої вимоги (з дотриманням принципів черговості та пропорційності задоволення вимог в межах однієї черги), тоді як кредитори боржника не є кредиторами щодо винних осіб. Таким чином, у Кодексі України з процедур банкрутства не лише термін "субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника" застосовується в іншому значенні, ніж згідно з положеннями Цивільного кодексу України (на що вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц), а й термін "солідарна відповідальність за незадоволення вимог кредиторів" у частині шостій статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. Зазначене виключає можливість тлумачення положень частини шостої статті 34 та частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства за допомогою граматичного (філологічного) способу тлумачення, а потребує застосування і телеологічного тлумачення, зважаючи на цілі законодавчого регулювання та його загальну спрямованість (дух закону). Відтак положення частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства з урахуванням статті 22 Цивільного кодексу України та mutatis mutandis висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц (пункт 80), слід розуміти як відповідальність порушника за збитки, завдані боржнику, а відповідно, і його кредиторам. Поряд з викладеним, апеляційний господарський суд зауважує, що закон визначає суб`єктом правопорушення керівника як одноособовий орган управління підприємства боржника, а згідно зі змінами, внесеними Законом України №2971-IX від 20.03.2023, - суб`єктами правопорушення, а отже, і солідарної відповідальності, є органи управління боржника, які можуть бути як одноособовим органом управління, так і колективними. Водночас термін "органи управління боржника" у частині шостій статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються не у тому значенні, яке має цей термін за положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи; держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. За приписами частини першої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Оскільки органи управління юридичної особи не є учасниками цивільних відносин, суб`єктами права, вони не можуть нести відповідальність, а при належному тлумаченні частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства під суб`єктами відповідальності слід розуміти членів органів управління боржника - юридичної особи. Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що притягнення керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб боржника до солідарної, субсидіарної відповідальності є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів. У його застосуванні необхідно враховувати як сутність конструкції юридичної особи, яка передбачає майнову відособленість цього суб`єкта, його самостійну відповідальність, наявність у засновників, які входять до складу органів управління юридичної особи, широкої свободи розсуду при прийнятті (узгодженні) ділових рішень, і заборона заподіяння ними шкоди незалежним учасникам обороту у вигляді недобросовісного використання інституту юридичної особи. Так, кожен учасник цивільного/господарського обороту, що укладає угоди з певною юридичною особою, має намір отримати відповідний результат, що можливим є лише за платоспроможності цієї юридичної особи. Вичерпну інформацію про фінансове (майнове) становище юридичної особи має її керівник як одноосібний виконавчий орган, який повинен діяти розумно і сумлінно, зокрема, щодо контрагентів боржника. Отже, визначення керівника боржника (а з урахуванням змін, внесених Законом України №2971-IX від 20.03.2023, - органів управління боржника) суб`єктом солідарної відповідальності узгоджується з наведеними положеннями частини першої статті 92 Цивільного кодексу України, через що саме на керівника (органи управління) боржника покладений обов`язок у встановлених законом випадках ініціювати справу про банкрутство, і, відповідно, нести відповідальність у разі невиконання цього обов`язку. При цьому законодавець не встановлює обмежень для притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника (органи управління боржника), оскільки норма частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства не містить жодних обмежень щодо покладення такої відповідальності на керівника (органи управління) боржника, повноваження якого (яких) на час відкриття або здійснення провадження у справі про банкрутство припинились. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема, викладеною в постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №903/988/20, від 09.06.2022 у справі №904/76/21, тощо) частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено презумпцію вини керівника (органів управління) боржника у недотриманні ним обов`язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативний обов`язок керівника (органів управління) боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв`язку між неподанням керівником (органами управління) боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості. Однак, наведена презумпція є спростовною, оскільки керівник боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, може довести відсутність причинного зв`язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов`язку, визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Тлумачення норм статей 13, 92 Цивільного кодексу України у взаємозв`язку з положеннями статті 3 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить, що керівник (орган управління) боржника зобов`язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та, враховуючи права та законні інтереси останніх, повинен своєчасно їх інформувати про стан неплатоспроможності боржника, сприяти їм в отриманні такої інформації, що має вплив на прийняття ними рішень щодо порядку взаємодії з боржником. Невиконання керівником (органами управління) боржника вимог абзацу 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника. Керівник боржника як особа, що притягується до солідарної відповідальності, спростовуючи названу презумпцію, має право довести добросовісність, розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства. Якщо керівник (орган управління) боржника доведе, що виникнення обставин визначених абзацом 1 частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства не свідчило про стан загрози неплатоспроможності, тобто об`єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов`язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник (орган управління) з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності. Для покладення солідарної відповідальності на керівника/члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов`язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Момент виникнення такого обов`язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об`єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності і вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів. За буквального прочитання частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства загроза неплатоспроможності відповідно до цього Кодексу настає у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Тому для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство доцільним є визначення моменту, коли задоволення нею вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту, як загроза неплатоспроможності боржника, є одночасна (зокрема, протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства) наявність таких юридичних фактів: 1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); 2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов`язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов`язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов`язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку. Саме така стала правова позиція Верховного Суду відображена у низці постанов останнього, зокрема, від 27.11.2024 у справі №904/6740/20, від 21.11.2024 у справі №925/1577/20, від 19.11.2024 у справі №910/3070/21, від 12.11.2024 у справі №910/628/20, від 06.11.2024 у справі №920/1092/22, від 27.08.2024 у справі №914/3052/23, від 09.04.2024 у справі №908/2859/22. Водночас зобов`язання, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності, мають бути реальними та документально підтвердженими. Для визначення ознак загрози неплатоспроможності правове значення має сукупний розмір боргових зобов`язань, а не їх структура, оскільки при аналізі фінансового стану боржника із загального переліку зобов`язань не виключаються ті, які не дають змогу кредитору ініціювати процедуру банкрутства. Отже, загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов`язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов`язання в повному обсязі перед всіма кредиторами. Фінансово-економічний стан, що визначається на підставі відповідних показників матеріального, фінансового стану боржника та стану його господарської діяльності (з контрагентами тощо) як загроза неплатоспроможності, має бути не умовно-тимчасовим, а стабільно-незворотним для боржника і наслідки такого стану мають безпосередньо впливати на стан розрахунків з кредиторами. Саме така стійкість та незворотність стану фінансово-господарської діяльності боржника, зокрема в частині розрахунків з кредиторами, і відрізняє загрозу неплатоспроможності боржника від іншого його стану фінансово-господарської діяльності, що має тимчасовий характер, і передбачає реальну (обґрунтовану матеріально-фінансовими показниками) можливість боржника у межах звичайної господарської діяльності у розумні строки змінити та відновити свої фінансові й економічні показники, що нададуть можливість боржнику в межах звичайного режиму господарської діяльності виконувати свої зобов`язання перед контрагентами та задовольняти грошові вимоги кредиторів. При цьому доцільно враховувати реальні (доведені належними доказами) майбутні зміни вартості та/або складу активів, з використанням яких можуть бути задоволені вимоги кредиторів, що відбудуться (повинні відбутись) протягом відповідного місяця, тому що керівник має право посилатись на реальні очікування зміни складу та вартості активів, фінансового стану підприємства з огляду на його господарську діяльність. Основним способом встановлення відмінностей між наведеними двома станами боржника є проведення аналізу фінансово-господарської діяльності (звітності) боржника, із встановленням/визначенням за результатами цього аналізу реальних наслідків та перспектив для боржника виконати свої зобов`язання перед його кредиторами, а для кредиторів - отримати від боржника задоволення своїх вимог у разі, якщо боржник не звернеться із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. У практиці Верховного Суду виявлення "ознак загрози неплатоспроможності" пов`язане з наданням судами оцінки: -зібраним у справі доказам щодо підстав, обставин та дати виникнення у боржника перед кредитором зобов`язання, невиконання якого обумовило звернення із заявою про відкриття провадження у цій справі; -доказам, наданим на підтвердження підстав, обставин та дати виникнення у боржника зобов`язань перед іншими кредиторами у справі; -доказам щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у нього виникли та одночасно тривали зобов`язання перед щонайменше двома кредиторами боржника (заявником у спорі про покладення солідарної відповідальності та ще одним із кредиторів боржника). Аналогічна правова позиція суду касаційної інстанції міститься в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №908/3236/21 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №902/1023/19. Крім того, судом можуть бути враховані висновки експертів (фахівців), аудиторські висновки, висновки за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності боржника, у тому числі податковими органами, доповідні записки (інші звернення до керівника) працівників боржника (бухгалтерів, юристів тощо) про наявність відповідних обставин та загроз, фінансово-господарська та/або податкова звітність щодо діяльності боржника, рішення суду про стягнення або інші обмеження щодо фінансово-господарської діяльності боржника тощо. Таким чином, якщо: -звернення або незвернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство жодним чином не впливає і не змінює стану та порядку розрахунків з кредиторами, не призводить до порушення їхніх прав на задоволення вимог до боржника (інших негативних наслідків для кредиторів: простій, збитки, штрафні санкції внаслідок невиконання боржником зобов`язання перед кредиторами); -внаслідок неподання боржником відповідної заяви не змінились/не погіршились його розрахункові можливості (можливості відповідати за зобов`язаннями, зокрема, і належними йому активами: майном, коштами, правом вимоги до третіх осіб тощо), суд зазначає про очевидну відсутність загрози неплатоспроможності боржника. Для існування загрози неплатоспроможності боржника (за відсутності між ним і кредитором спору про право) Кодекс України з процедур банкрутства не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, зокрема, необхідності прийняття судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Підтверджують такий висновок положення частин другої, третьої та четвертої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, якими визначені вимоги до доказів, що додаються і до заяви кредитора, і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед яких відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника. З урахуванням вищевикладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що належне телеологічне тлумачення положень частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства полягає в такому: -порушення вимоги закону своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою для стягнення з винного органу управління боржника збитків, спричинених таким порушенням, на користь боржника; -належним позивачем за вимогою про стягнення збитків є як кредитор, так і боржник; -якщо суд виявив порушення законодавчої вимоги своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, такий висновок відображається у мотивувальній, а не резолютивній частині рішення; -кошти, стягнені із суб`єкта солідарної відповідальності, є коштами боржника, які, зокрема, включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів лише у порядку черговості, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства. З матеріалів справи вбачається, що єдиним кредитором Фермерського господарства "Південь" виступає Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс", яке звернулося з заявою про відкриття провадження у даній справі про банкрутство та грошові вимоги якого визнані судом першої інстанції. Водночас у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження існування у боржника протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, зобов`язань, строк виконання яких настав, щонайменше перед двома кредиторами, між тим саме така мінімальна кількість кредиторів згідно з усталеною практикою Верховного Суду є необхідною для можливості виявлення у боржника ознак загрози неплатоспроможності. Більше того, ні у заяві про покладення на органи управління боржника солідарної відповідальності №04-1/09 від 04.09.2024, ні в апеляційній скарзі Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" не спростовується факт відсутності у Фермерського господарства "Південь" будь-яких інших кредиторів, крім вказаного товариства. З огляду на викладене, беручи до уваги недоведеність факту існування у боржника протягом місячного строку, встановленого частиною шостою статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, щонайменше перед двома кредиторами зобов`язань, строк виконання яких настав, що, в свою чергу, зумовлює відсутність повного юридичного складу ознак загрози неплатоспроможності боржника, яка є необхідною передумовою для притягнення органів управління боржника до солідарної відповідальності за зобов`язаннями Фермерського господарства "Південь", колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" №04-1/09 від 04.09.2024. Крім того, апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого на запит суду, єдиним та в цей же час одноособовим органом управління Фермерського господарства "Південь" виступає ~~керівник ОСОБА_1 , у той час як учасниками даної юридичної особи є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що, з урахуванням задоволення місцевим господарським судом заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" щодо залишення без розгляду частини вимог заяви про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника №04-1/09 від 04.09.2024, в якості суб`єктів солідарної відповідальності заявник визначив трьох учасників Фермерського господарства "Південь" ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), жоден з яких не займає посади керівника юридичної особи боржника, тобто не має статусу органу управління боржника, у зв`язку з чим Господарський суд Миколаївської області правомірно послався на неправильність визначення заявником суб`єктного складу осіб, на яких в силу закону може покладатися солідарна відповідальність, що є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" №04-1/09 від 04.09.2024. Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не дотримався справедливої правової процедури, адже не надав правової оцінки доводам Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про те, що органи управління Фермерського господарства "Південь" не вчинили дій щодо проведення розрахунків за грошовими зобов`язаннями вказаної юридичної особи та не звернулися від імені боржника до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначеного фермерського господарства, Південно-західним апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки встановлені судом обставини відсутності повного юридичного складу ознак загрози неплатоспроможності боржника (недостатність кількості кредиторів) та неправильності визначення заявником складу органу управління боржника, тобто суб`єктів для притягнення до солідарної відповідальності, безвідносно до решти наведених заявником доводів виключають можливість задоволення заяви №04-1/09 від 04.09.2024, у зв`язку з чим не мають вирішального значення та не потребують надання правової оцінки внаслідок їх нездатності вплинути на результати розгляду відповідної заяви. Разом з тим, колегія суддів погоджується з посиланнями скаржника на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд застосовував положення частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, яка діяла до березня місяця 2023 року, безпідставно не врахувавши зміну редакції даної норми з 15.04.2023 в частині розширення суб`єктів солідарної відповідальності, між тим наведена помилка суду першої інстанції не призвела до неправильності висновку останнього щодо необхідності відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" №04-1/09 від 04.09.2024, а тому не може слугувати достатньою підставою для скасування оскаржуваної ухвали, тим більше, що скасування правильного по суті і законного судового рішення з одних лише формальних міркувань не відповідало б завданням господарського судочинства. У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16). Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив наявні у матеріалах справи докази; в цілому правильно застосував норми права, не зважаючи на обрання застарілої редакції частини шостої статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства, та дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника №04-1/09 від 04.09.2024. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника №04-1/09 від 04.09.2024, у зв`язку з чим достатніх підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає. Керуючись статтями 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2024 у справі №915/289/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 20.02.2025. Головуючий суддя ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~С.В. Таран Суддя ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~К.В. Богатир Суддя ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Л.В. Поліщук