Справа № 640/25075/21

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 13 травня 2026 року м. Київ справа № 640/25075/21 адміністративне провадження № К/990/8995/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Бевзенка В.М. та Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №640/25075/21 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач, скаржник), в якому просив: - зобов`язати Фонд виплатити на користь ОСОБА_1 гарантовану суму відшкодування коштів за вкладом, розміщеним за договором банківського вкладу №40076 від 18 лютого 2016 року в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» у розмірі 192081,91 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року позов задоволено. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року повернуто особі, яка її подала. Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 27 лютого 2026 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку на касаційне оскарження до Верховного Суду. Фонд обґрунтовував пропуск строку обставинами воєнного стану, зокрема інтенсивними обстрілами енергетичної інфраструктури Києва в січні 2026 року, що спричинило понад 1700 повітряних тривог та аварійні відключення світла й інтернету. Також заявник посилався на надмірне інституційне навантаження: відсутність філій, супровід понад 2900 справ та ліквідацію 54 банків обмеженим штатом юристів. Фонд вважає 14-денний пропуск строку незначним і таким, що зумовлений об`єктивно непереборними обставинами, а суворе дотримання строків у таких умовах - порушенням права на доступ до правосуддя. Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року касаційну скаргу Фонду було залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки наведені у заяві про поновлення строку підстави визнані судом неповажними; статті 330 КАС України, у зв`язку з несплатою судового збору, та встановлено заявнику десятиденний строк для усунення вказаних недоліків з дня отримання копії ухвали, протягом якого особа має право надати суду обґрунтовану заяву про поновлення процесуального строку та документ про сплату судового збору. Верховний Суд визнав наведені Фондом підстави пропуску строку неповажними, оскільки заявник не довів наявність об`єктивно непереборних перешкод, які б заважали йому своєчасно подати скаргу. Суд зазначив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною чи поважною причиною поновлення пропуску строку. Крім того, обставини загального характеру, як-от повітряні тривоги чи відключення електроенергії, впливають на всіх учасників процесу однаково, тому скаржник повинен надати конкретні докази того, що саме ці події унеможливили подання скарги в останні дні встановленого строку. Суд також відкинув аргументи про надмірне навантаження та особливий статус установи, оскільки Фонд є державним органом, який здійснює свою діяльність на професійній основі, а несвоєчасне виконання своїх обов`язків є проблемою внутрішньої організації праці. Крім того надання Судом переваги державному органу через обсяг його роботи порушило б принцип рівності сторін та право позивача на остаточність судового рішення. Копія ухвали надійшла в електронний кабінет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» 17 березня 2026 року о 20:55. У межах строку для усунення недоліків касаційної скарги Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження та платіжною інструкцією, яка підтверджує належну сплату судового збору. У заяві скаржник наголошує, що постійні повітряні тривоги та загрози ракетних обстрілів змушують працівників юридичної служби регулярно переривати роботу для переходу в укриття. Оскільки безпека життя та здоров`я є пріоритетом згідно з нормами Конституції та Кодексу законів про працю України, такі перерви у роботі безпосередньо впливають на швидкість опрацювання судових справ та підготовку процесуальних документів, що, на думку заявника, є непереборною обставиною. Крім того, Фонд вказує на складні організаційні умови своєї діяльності, зокрема відсутність мережі відокремлених підрозділів у регіонах, що зумовлює надмірне навантаження на штатних представників. Заявник зазначає, що фахівці змушені брати участь у численних судових засіданнях через систему відеоконференцзв`язку, робота якої часто переривається через відключення електроенергії або оголошення тривог. В цілому наведені підстави пропуску строку стали перешкодою для дотримання тридцятиденного строку для звернення з касаційною скаргою. Скаржник також апелює до принципу верховенства права та практики Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що надто суворе дотримання процесуальних строків у таких екстремальних умовах може призвести до порушення права на доступ до суду (стаття 6 Конвенції). З огляду на те, що пропуск строку склав лише 14 днів, а ухвала була фактично отримана представником на наступний день після її надходження до електронного кабінету, Фонд вважає причини затримки поважними для поновлення процесуального строку. Інших обґрунтованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку касаційного оскарження, скаржником не наведено. Разом з тим, Суд дійшов висновку, що ці доводи є неналежними для задоволення заяви скаржника з огляду на таке. Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Враховуючи викладене, особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановленому вказаним Кодексом порядку. Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту шостого частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява №23436/03). Передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 109 рішення у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» від 07 липня 1989 року заява №11681/85). Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (пункт 27, справа «Олександр Шевченко проти України», заява №8371/02), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Щодо підстав, з якими відповідач пов`язує поважність підстав пропуску строку, колегія суддів зазначає таке. Скаржник обґрунтовує пропуск строку введенням воєнного стану, частими повітряними тривогами та відключеннями світла. Проте, як зазначив Суд в ухвалі про залишення скарги без руху, ці обставини мають загальний характер і впливають на всіх учасників процесу однаково. Разом з тим скаржник не надав доказів того, що він був позбавлений технічної можливості подати скаргу через підсистему Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» саме в останні дні встановленого законом строку. Доводи щодо надмірного навантаження юридичної служби, відсутності філій та значної кількості судових засідань, у яких беруть участь представники Фонду, є суто суб`єктивними та свідчать про недоліки внутрішньої організації роботи. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду неналежна організація роботи державного органу або дефіцит кадрів не можуть вважатися поважними причинами для пропуску процесуальних строків. Скаржник, як державна установа із відповідним штатом фахівців, мав забезпечити безперервність своєї роботи, в тому числі й забезпечити своєчасне вчинення процесуальних дій. Посилання скаржника на пріоритет збереження життя і здоров`я під час тривог є слушними у контексті явки в судові засідання, проте не обґрунтовують неможливість підготовки та відправки документа протягом тридцятиденного терміну. Таким чином, об`єктивні та непереборні перешкоди для вчасного подання скарги відсутні, що є підставою для визнання наведених підстав пропуску строку неповажними та відмови у задоволенні заяви про поновлення строку. Суд поважає право на доступ до правосуддя, але воно не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання верховенства права, а точніше, одного з його елементів - правової визначеності. Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 30 серпня 2022 року у справі №160/2346/21. Принцип правової визначеності передусім вимагає дотримання строків. Загальні посилання на норми права без підтвердження поважності причин затримки (конкретними фактами) не є підставою для поновлення строку. Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав для визнання наведених скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження, причин пропуску такого строку поважними. Положеннями пункту 4 частини першої статті 333 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, зокрема, якщо, скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. З огляду на вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження. Аналогічна позиція щодо вирішення питання про поновлення процесуальних строків висловлена Верховним Судом, зокрема в ухвалах від 14 липня 2022 року у справі №480/1643/21, від 26 лютого 2024 року у справі №140/5638/23, від 15 квітня 2024 року у справі №640/23993/19. Керуючись статтями 248, 251, 329, 333, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: 1. Визнати неповажними наведені Фондом гарантування вкладів фізичних осіб підстави пропуску строку та відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №640/25075/21. 2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №640/25075/21 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити певні дії. 3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. 4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді В.М. Бевзенко С.М. Чиркін