Справа № 38/5005/5752/2012

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД У Х В А Л А 16.07.2026 м.Дніпро Справа № 38/5005/5752/2012 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є. секретар судового засідання Жолудєв А.В. розглянувши апеляційну скаргу Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі № 38/5005/5752/2012 про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району ВСТАНОВИВ: Провадження у справі №38/5005/5752/2012 про банкрутство комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, м.Дніпро перебуває на стадії ліквідації, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Зибін А.О. 13.11.2023 до господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява №б/н від 20.10.2023 з додатками від ліквідатора Зибіна А.О. про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, в якій арбітражний керуючий просив притягти Дніпровську міську раду (код ЄДРПОУ 26510514) до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району (код ЄДРПОУ 20274082) та стягнути з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 16 027 034,26 грн. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 у справі №38/5005/5752/2012 у задоволенні заяви від 20.10.2023 ліквідатора Зибіна А.О. про притягнення до субсидіарної відповідальності Дніпровської міської ради за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району, м.Дніпро відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського від 05.11.2026, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 14.05.2026, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 у справі № 38/5005/5752/2012 задоволено. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 у справі № 38/5005/5752/2012 скасовано. Постановлено нове рішення про задоволення заяви ліквідатора Зибіна Антона Олександровича від 20.10.2023. Покладено на Дніпровську міську раду субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно експлуатаційного підприємства Ленінського району. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 16 027 034,26 (шістнадцять мільйонів двадцять сім тисяч тридцять чотири) грн 26 коп. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 028,00 грн. Не погодившись з вказаним рішенням Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі № 38/5005/5752/2012, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ліквідатора Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району арбітражного керуючого Зибіна А.О. від 20.10.2023 про покладення на Дніпровську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у розмірі 16 027 034,26 грн відмовити повністю. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що: - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради не був залучений до участі у відокремленому спорі ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом, ані під час касаційного розгляду. Жодних процесуальних документів Департамент не отримував, судових викликів не мав, можливості подати пояснення, первинні документи та заперечення щодо власної сфери компетенції не було надано. Зважаючи на наведене, ця апеляційна скарга подається для самостійного процесуального захисту прав та інтересів окремої юридичної особи публічного права, щодо якої судами фактично сформульовано висновки стосовно правомірності, доцільності та наслідків управлінських дій у сфері розпорядження та обліку комунального майна. У цій справі Департамент не був присутній під час апеляційного розгляду, не мав процесуального статусу учасника справи, а його доводи про окрему правосуб`єктність, спеціальну компетенцію, функціональне правонаступництво та необхідність безпосереднього дослідження документів органу управління активами раніше не розглядалися; - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради не є ані технічним підрозділом без власної правосуб`єктності, ані умовним структурним елементом процесуальної позиції самої ради. Це окрема юридична особа публічного права, наділена власною компетенцією, обов`язками та відповідальністю у сфері управління комунальним майном. Департамент створений рішенням міської ради, має самостійний код ЄДРПОУ 37454258, виступає юридичною особою публічного права, веде власне діловодство, має свою систему внутрішнього контролю, працівників, архів, документообіг і здійснює повноваження не загального політичного представництва громади, а спеціалізованого операційного управління її активами. у справах, де предметом судової оцінки стає законність, порядок, цілі та наслідки передачі об`єктів комунального майна, суд фактично входить у правову сферу Департаменту. Отже, участь Департаменту у такому спорі є процесуально необхідною умовою повного з`ясування обставин тоді, коли суд аналізує рух комунального майна, акти приймання-передачі, балансоутримання, функції контролю та наслідки рішень у сфері обліку і перерозподілу активів громади. В цій справі значення має не лише нинішній формальний статус Департаменту, а й його функціональне правонаступництво щодо відповідного напряму управління комунальною власністю. Події, на які посилається ліквідатор, датуються 20092011 роками. У цей період конкретні управлінські та технічні дії у сфері руху майна здійснювали відповідні виконавчі органи міської ради, які на час подання цієї скарги або припинені, або реорганізовані. Однак це не означає зникнення самої управлінської функції. Навпаки, на сьогодні така управлінська функція інституційно акумульована в Департаменті по роботі з активами Дніпровської міської ради, який є носієм архіву, функцій, документального масиву, відповідної поточної компетенції та інтересу в належній правовій оцінці таких операцій. Тому для цілей цієї справи Департамент виступає тим спеціалізованим органом, який у сучасній організаційній структурі органів місцевого самоврядування відповідає за той самий напрям владно-управлінської діяльності, що й був поставлений судами під юридичну оцінку; - у відокремленому спорі міська рада брала участь як відповідач і захищала передусім свій бюджетний інтерес тобто заперечувала проти покладення на неї обов`язку сплатити 16027034,26 грн. Проте Департамент має інший, окремий і більш вузький інтерес: захист законності та належної правової оцінки конкретних управлінських операцій у сфері руху комунального майна, а також захист власної компетенції як спеціалізованого органу управління активами; - процесуальний інтерес Департаменту у цій справі не зводиться до збігу з інтересом Дніпровської міської ради як відповідача у спорі про субсидіарну відповідальність. Дніпровська міська рада у даній справі захищала себе насамперед як особа, на яку ліквідатор просив покласти грошовий обов`язок зі сплати 16 027 034,26 грн. Предмет її процесуального захисту полягав у спростуванні вимог про субсидіарну відповідальність, відсутності складу правопорушення, наявності позовної давності та відсутності належного причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями засновника і банкрутством боржника. Натомість інтерес Департаменту має іншу правову природу. Для Департаменту визначальним є те, що суд, не залучивши його до участі у справі, фактично надав оцінку правомірності управлінських рішень та операцій у сфері комунального майна, які належать до його предметної компетенції, формуються у межах його функціонального мандата і в подальшому безпосередньо впливають на його щоденну управлінську діяльність. Отже, Департамент захищає не просто абстрактний майновий інтерес громади, а власну правову сферу діяльності як окремого суб`єкта публічного права, компетенцію якого суд фактично оцінив без надання йому можливості бути вислуханим, подати документи, пояснення та доводи; - правовою підставою для передачі нерухомого майна слугувало рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі № 7/5005/15290/2011, яким боржника було зобов`язано здійснити відповідну передачу на баланс іншого уповноваженого комунального підприємства. Відтак і розпорядчі рішення органів місцевого самоврядування, і подальші акти приймання-передачі були не самостійною «схемою виведення активів», а механізмом виконання судового акта. Саме тому саме по собі переміщення активу з балансу одного комунального підприємства на баланс іншого не може презюмувати ні протиправності, ні шкоди, ні причинного зв`язку з банкрутством. Для такої кваліфікації потрібне щонайменше належне доведення того, що відповідна операція була незаконною, що вона зменшила майнову базу громади саме як власника і що безпосередньо вона, а не інші чинники, спричинила стійку неплатоспроможність боржника; - у матеріалах справи відсутній належний висновок, який би показував, яким саме був фінансовий стан боржника до передачі майна, яким він став після передачі, які коефіцієнти ліквідності змінилися, які борги вже існували, які ринкові чи тарифні фактори впливали на діяльність підприємства та чому саме передача майна, а не сукупність інших обставин, була визначальною причиною неплатоспроможності. Саме місцевий суд, відмовляючи у заяві ліквідатора, фактично визнав цю прогалину, однак через відсутність Департаменту не довів свою мотивувальну логіку до кінця. Суд першої інстанції правильно побачив, що повний склад правопорушення не доведений і що належний економічний аналіз відсутній. Водночас він усе ж залишив у мотивувальній частині оціночні судження про нібито негативні економічні наслідки передачі майна. Саме ці висновки і є процесуально шкідливими для Департаменту, оскільки вони були сформульовані без його участі й без залучення спеціалізованих документів органу управління активами. У справі, де відсутні належні економічні докази, а спеціалізований орган управління майном не був залучений до участі у процесі, покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування є юридично необґрунтованим; - незалучення Департаменту до участі у справі в умовах, коли суди оцінювали саме дії у сфері його спеціальної компетенції, є істотним процесуальним порушенням, яке вплинуло на результат розгляду спору; - ліквідатор не довів протиправності дій у сфері передачі майна; не довів, що передача майна не була виконанням судового рішення; не довів, що відбулося вибуття майна з комунальної власності громади; не довів належним економічним аналізом причинного зв`язку між передачею майна і банкрутством; не довів повного складу цивільного правопорушення. Крім того, в прохальній частині апеляційної скарги Департамент просить про зупинення дії постанови Центрального апеляційного господарського суду від 05 листопада 2025 року у справі № 38/5005/5752/2012. Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду. Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду. 13.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник підтримав позицію скаржника, наголосив на обґрунтованості його доводів та просив скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та прийняте нове про відмову в задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності. 16.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтоване тим, що наразі наявна об`єктивна обставина, яка унеможливлює участь представника Департаменту адвоката Гуцола Руслана Івановича у судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду 16.07.2026 о 12 год. 00 хв., у тому числі в режимі відеоконференції. Адвокат Гуцол Руслан Іванович має забезпечити представництво інтересів в іншій судовій справі справі № 331/3598/23, провадження № 11-кп/807/803/26, розгляд якої призначено Запорізьким апеляційним судом на 16.07.2026 о 13 год. 35 хв. за адресою: просп. Соборний, 162, м. Запоріжжя. У справі № 331/3598/23 (провадження № 11-кп/807/803/26) адвокат Гуцол Руслан Іванович здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 . Наявність відповідних повноважень представника у цьому кримінальному провадженні підтверджується ордером на надання правничої допомоги Кускову Сергію Юрійовичу серії АА № 1734875, копія якого додається до цього клопотання. Отже, участь адвоката у засіданні Запорізького апеляційного суду є виконанням конкретного професійного обов`язку перед клієнтом у кримінальному провадженні, підтвердженого належним документом про повноваження. Таким чином, участь представника в засіданні у справі № 38/5005/5752/2012 о 12 год. 00 хв. та його обов`язкова безпосередня участь у кримінальному провадженні в Запорізькому апеляційному суді о 13 год. 35 хв. є об`єктивно несумісними. Просить суд визнати поважними причини неможливості участі представника Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради адвоката Гуцола Руслана Івановича у судовому засіданні, призначеному на 16.07.2026 о 12 год. 00 хв. у справі № 38/5005/5752/2012 та відкласти розгляд апеляційної скарги Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі № 38/5005/5752/2012 на іншу дату. 16.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Дніпровської міської ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання обґрунтоване тим, що представник Дніпровської міської ради адвокат Іорданов Кирило Ігорович наразі об`єктивно не має можливості з`явитися у судове засідання, призначене ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 на 16.07.2026 о 12 год. 00 хв., у зв`язку з необхідністю представництва інтересів клієнта в іншому судовому засіданні, призначеному на той самий день. Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 у справі № 910/5989/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фендей» до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним попереднього договору призначено підготовче засідання на 16.07.2026 о 14 год. 30 хв. Засідання має відбутися у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 44-Б, м. Київ, зал № 11. Повноваження адвоката Іорданова Кирила Ігоровича на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Фендей» у зазначеній справі підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії АТ № 1145479. Таким чином, неможливість участі представника Дніпровської міської ради у судовому засіданні 16.07.2026 о 12 год. 00 хв. зумовлена не небажанням брати участь у розгляді справи і не спрямована на затягування процесу, а пов`язана з об`єктивним часовим накладенням іншого раніше призначеного судового засідання та професійним обов`язком адвоката забезпечити представництво клієнта у справі № 910/5989/26. Просить суд визнати поважними причини неможливості участі представника Дніпровської міської ради адвоката Іорданова Кирила Ігоровича у судовому засіданні, призначеному ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 на 16.07.2026 о 12 год. 00 хв. та відкласти розгляд справи № 38/5005/5752/2012 на іншу дату. 16.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від Дніпровської міської ради надійшли письмові пояснення щодо апеляційної скарги Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, в яких заявник підтримав позицію скаржника, наголосив на обґрунтованості його доводів та просив скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та прийняте нове про відмову в задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності. Також, заявив про необхідність зупинити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 05 листопада 2025 року у справі № 38/5005/5752/2012 в порядку частини другої статті 272 Господарського процесуального кодексу України до закінчення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, посилаючись на те, що стягнення 16 027 034,26 грн з бюджету територіальної громади міста Дніпра до вирішення питання про законність постанови за результатами цього провадження створює ризик саме таких наслідків, адже у разі задоволення апеляційної скарги Департаменту поворот виконання потребуватиме окремої процедури та тривалого часу, а відповідні бюджетні кошти в умовах воєнного стану мають цільове призначення. Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 272 ГПК України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року термін «дискреційні повноваження» визначається як повноваження, що залишають адміністративному органу деяку міру свободи, що стосується рішення, яке буде прийнято. Це дає йому змогу обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин. Дискреція суду (суддівський розсуд) це право та можливість суду обирати найкращий варіант рішення з декількох юридично допустимих, передбачених законом, на основі обставин справи та принципів права. Вона дозволяє судам діяти самостійно, не узгоджуючи вибір, але лише в межах, встановлених законодавством, забезпечуючи справедливість та ефективність правосуддя. Натомість як передбачено ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 169 ГПК України). За вимогами п. 5 ч. 1 ст. 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити підстави заяви (клопотання, заперечення). Зважаючи на те, що зупинення дії раніше прийнятої постанови у відповідності до ч. 2 ст. 272 ГПК України є правом суду, а Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради та Дніпровською міською радою на наведено обґрунтованих аргументів та достатніх підстав щодо необхідності зупинення дії постанови від 05.11.2025, колегія суддів відмовляє у задоволені відповідних заяв. Інші учасники справи про банкрутство своїм правом на подання відзиву не скористалися. За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні 16.07.2026 брав участь прокурор. Представник Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (апелянта) та решта учасників провадження № 38/5005/5752/2012, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, присутність уповноважених представників не забезпечили. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). «Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення. Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду. Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану. Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02). Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України. Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося. Колегія суддів зауважує, що як скаржник, так і Дніпровська міська рада, будучи юридичними особами, не були позбавлені права забезпечити участь у судовому засіданні 16.07.2026 на 12:00 год. будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17. Більше того, зважаючи на різницю в часі між судовими засіданнями, представники згаданих осіб мали можливість взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, та, за необхідності, заздалегідь попередити: - Гуцол Р.І. - Запорізький апеляційний суд, в якому засідання призначене на 16.07.2026 о 13 год. 35 хв., тобто на 1 год 35 хв. пізніше, ніж в Центральному апеляційному господарському суді, - Іорданов К.І. - Господарський суд міста Києва, в якому засідання призначене на 16.07.2026 о 14 год. 30 хв., тобто на 2 год 30 хв. пізніше, ніж в Центральному апеляційному господарському суді про можливу затримку, якщо така буде мати місце. В свою чергу, слід наголосити, що визначення пріоритету на користь участі в тому чи іншому судовому засіданні за відсутності визнання судом обов`язкової явки представника - є процесуальним правом сторони, безумовним наслідком реалізації якого не може бути неможливість вирішення справи. До того ж, Дніпровська міська рада скористалася своїм правом на подання суду письмових пояснень щодо апеляційної скарги. Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити апеляційне провадження за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися. Присутній в судовому засіданні 16.07.2026 прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд її задовольнити: скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності. Апеляційний господарський суд, дослідивши подану апеляційну скаргу та матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дійшов наступних висновків. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. ГПК України у ст.ст. 17, 254 надає право на апеляційне оскарження учасникам справи, а також особам, які не брали участі у справі, але лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19 за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Оскаржуване незалученою особою судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. При цьому особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст.ст. 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Наведене означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги. Такі правові висновки є усталеними в практиці Верховного Суду та викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 11.03.2024 у справі №922/5628/14. З огляду на викладене після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участь у справі, суд апеляційної інстанції повинен перш за все з`ясувати наявність чи відсутність вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси, обов`язки зазначеної особи. Встановлення наявності вирішення судом першої інстанції зазначених питань є необхідною передумовою для здійснення апеляційного перегляду судового рішення. В свою чергу, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин. Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника. Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника. Отже, спори, які розглядаються в межах справи про банкрутство в позовному провадженні, мають самостійний предмет, склад учасників та розглядаються за правилами позовного провадження, встановленими ГПК України. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.02.2021 у справі № 910/11664/20). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що склад учасників провадження у справі про банкрутство та склад учасників відокремленого позовного провадження не є тотожними. Учасниками такого позовного провадження є особи, визначені ст.ст. 41, 45 ГПК України, тоді як сам по собі статус кредитора боржника не надає особі статусу учасника кожного спору, що розглядається в межах справи про банкрутство. Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21: «На відміну від законодавства, яке діє omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Процесуальний закон розмежовує випадки, коли "рішення суду може вплинути на права та обов`язки" особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред`явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце "рішення суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи" (пункт 4 частини третьої статті 277, частина четверта статті 287, пункт 3 частини першої статті 296, пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України). Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення. Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній частині рішення Велика Палата зазначила, що мотивувальна частина містить мотиви рішення суду - відповіді на питання факту (висновки про встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи) і питання права (юридична кваліфікація цих обставин, висновки про наслідки, з якими право пов`язує встановлені обставини). Процесуальний закон не допускає, аби ці висновки були протиставлені особі, яка не брала участь у розгляді справи. За положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи». При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили. Щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у резолютивній частині рішення, Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/5241/21 вказала, що резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання. Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"). Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України). При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок до цього був викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г. Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio. Ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі становить такий дефект правосуддя, виправлення якого суд вищої інстанції не може поставити в залежність від того, чи скаржиться на нього особа. Такий підхід до тлумачення підстави для скасування судового рішення як такої, виправданий аби не допустити спрямування обов`язкового до виконання присуду рішення суду, який міститься в його резолютивній частині, проти особи, яка не була залучена до справи. При цьому Велика Палата Верховного Суд у наведеній постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зазначила таке: "скаржник стверджує, що права ОСОБА_2, який не брав участі у справі, були порушені судом апеляційної інстанції, оскільки в оскарженій постанові суд надав оцінку його діям як покупця спірного майна без його безпосередньої участі у справі. На думку скаржника, апеляційний суд ухвалив рішення про права та інтереси незалученої до участі у справі особи, у тому числі право на звернення до суду з зустрічним позовом з вимогами щодо реституції. Велика Палата Верховного Суду з огляду на свої викладені висновки про тлумачення п. 8 ч. 1 ст. 310 ГПК України звертає увагу на те, що оскаржена постанова апеляційного суду у мотивувальній частині містить висновки про правову кваліфікацію дій ОСОБА_2 , що не є рішенням про його права, інтереси або обов`язки". З матеріалів справи вбачається, що Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради не залучався до участі у відокремленому спорі в провадженні №38/5005/5752/2012 за заявою №б/н від 20.10.2023 ліквідатора Зибіна А.О. про притягнення Дніпровську міську раду (код ЄДРПОУ 26510514) до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району (код ЄДРПОУ 20274082) та стягнення з Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) на користь Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 16 027 034,26 грн, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом, ані під час касаційного розгляду, відповідно скаржник не є учасником цієї справи. Не надано заявником апеляційної скарги й доказів набуття статусу кредитора боржника у справі про банкрутство Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Ленінського району. Водночас Департамент стверджує, що «події, на які посилається ліквідатор, датуються 2009 2011 роками; у цей період конкретні управлінські та технічні дії у сфері руху майна здійснювали відповідні виконавчі органи міської ради, які на час подання цієї скарги або припинені, або реорганізовані, однак це не означає зникнення самої управлінської функції; на сьогодні така управлінська функція інституційно акумульована в Департаменті по роботі з активами Дніпровської міської ради, який є носієм архіву, функцій, документального масиву, відповідної поточної компетенції та інтересу в належній правовій оцінці таких операцій; тому для цілей цієї справи Департамент виступає тим спеціалізованим органом, який у сучасній організаційній структурі органів місцевого самоврядування відповідає за той самий напрям владно-управлінської діяльності, що й був поставлений судами під юридичну оцінку». Також зазначає, що «апеляційна скарга подається для самостійного процесуального захисту прав та інтересів окремої юридичної особи публічного права, щодо якої судами фактично сформульовано висновки стосовно правомірності, доцільності та наслідків управлінських дій у сфері розпорядження та обліку комунального майна». Апелянт вказує, що судом була надана оцінка законності, наслідків та економічного змісту дій у сфері управління комунальним майном, які організаційно, функціонально і документально належать до сфери компетенції Департаменту. «Для Департаменту визначальним є те, що суд, не залучивши його до участі у справі, фактично надав оцінку правомірності управлінських рішень та операцій у сфері комунального майна, які належать до його предметної компетенції, формуються у межах його функціонального мандата і в подальшому безпосередньо впливають на його щоденну управлінську діяльність. Отже, Департамент захищає не просто абстрактний майновий інтерес громади, а власну правову сферу діяльності як окремого суб`єкта публічного права, компетенцію якого суд фактично оцінив без надання йому можливості бути вислуханим, подати документи, пояснення та доводи». У цьому контексті скаржник наголошує на тому, що «мотивувальна частина судового рішення не є нейтральною щодо майбутньої діяльності Департаменту. Якщо у судовому акті фіксується, що внутрішній перерозподіл майна між комунальними підприємствами нібито призвів до зменшення активів боржника, створив передумови для його неплатоспроможності або позбавив його можливості виконувати статутні функції, то такий висновок неминуче виходить за межі конкретного спору між ліквідатором та міською радою. Він фактично формує негативну правову оцінку самої моделі управління комунальним майном, яка реалізується через спеціалізований орган управління активами». Додатково в поданій до суду заяві про усунення недоліків апеляційної скарги Департамент вважав, що оскаржувані судові акти безпосередньо зачіпають права та інтереси Департаменту, оскільки у мотивувальній частині постанови апеляційного суду сформульовано судження про правову природу і наслідки операцій з комунальним майном, зокрема про виведення активів боржника, зміну балансоутримувача, втрату майнових активів для ведення господарської діяльності та причинний зв`язок із банкрутством. Така оцінка належить до компетенційної сфери Департаменту як окремої юридичної особи публічного права і спеціалізованого органу управління активами громади, а тому мала бути надана лише за умови забезпечення Департаменту права бути вислуханим. Щодо цього апеляційний суд звертає увагу, що предметом судового розгляду у цій справі було питання щодо покладення на засновника боржника Дніпровську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Об`єктом дослідження була наявність або відсутність в діях суб`єкта відповідальності, яким, у цьому випадку є міська рада як засновник банкрута складу цивільного правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна. Зазначивши в постанові від 05.11.2025 про передачу Дніпровською міською радою майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", Центральний апеляційний господарський суд не надавав жодної оцінки діям скаржника, не робив висновків про сферу його компетенції. Як слушно зазначає Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, конкретні управлінські та технічні дії у сфері руху майна здійснювали відповідні виконавчі органи міської ради, які на час подання цієї скарги або припинені, або реорганізовані, однак при цьому доказів його правонаступництва матеріали справи не містять. Наведені в апеляційній скарзі міркування проте, що висновки суду формують негативну правову оцінку самої моделі управління комунальним майном, яка реалізується через спеціалізований орган управління активами є безпідставними, позаяк судом не надавалася оцінка діяльності Департаменту стосовно управлінських дій у сфері розпорядження та обліку комунального майна. Більше того, як встановлено в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025: «Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.11р. у справі №7/5005/15290/2011 задоволено позов Дніпропетровської міської ради до КЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради, треті особи: КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії, вказаним судовим рішенням зобов`язано КЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖРЕП Ленінського району в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Богдана Богдановича авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради спірні об`єкти нерухомого майна. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 р. по справі №7/5005/15290/2011 в повному обсязі головою ліквідаційної комісії Пересуньком Б.Б. виконано не було, об`єкти права комунальної власності, в порядку передбаченому чинним законодавством, на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» передані не були, а в подальшому без належних на те підстав, в порушення Конституції України (ст.ст. 140-143), ст.ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», норм Господарського (ст.ст. 23, 78) та Цивільного (ст.ст. 316, 317, 319, 321, 327, 328, 329) кодексів України, без урахування рішень Дніпропетровської міської ради, №52/52 від 02.12.2009 (із змінами та доповненнями), № 16/9 від 02.03.2011 (з подальшими змінами та доповненнями), були включені ліквідатором підприємства-банкрута до ліквідаційної маси та реалізовані з прилюдних торгів. До таких висновків дійшов Дніпропетровський окружний адміністративний суд у постанові від 27.04.2015 у справі № 804/53/15 за адміністративним позовом Дніпропетровської міської ради до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Вказані обставини також підтверджуються вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 у справі № 201/17998/15-к, що набрав законної сили 23.05.2016, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України. Зокрема, вказаним вироком у кримінальному провадженні встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі № 7/5005/15290/2011, вчинений головою ліквідаційної комісії КЖРЕП Ленінського району Пересунько Б.Б. всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська, як власника спірного нерухомого майна»... Зазначені в судовому рішенні обставини безпосередньо не стосуються Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, а КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» (після зміни найменування КП "Міські активи"), якому за рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2011 у справі №7/5005/15290/2011 мали бути передані спірні об`єкти нерухомого майна, є самостійним окремим від особи скаржника суб`єктом, який наділений власною компетенцією, правами та обов`язками. При цьому встановлення судом обставин з такої передачі в описовій та мотивувальній частині постанови від 05.11.2025 не є вирішенням судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки Департаменту як незалученої до справи особи. Постанова суду апеляційної інстанції (зокрема її резолютивна частина) також не містить для Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради обов`язкового до виконання присуду. Таким чином, твердження скаржника щодо наявності права на апеляційне оскарження фактично ґрунтується на припущеннях щодо можливих майбутніх наслідків у сфері діяльності апелянта внаслідок покладення на Дніпровську міську раду субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника КЖРЕП Ленінського району Дніпропетровської міської ради у розмірі 16 027 034,26 грн. Колегія суддів враховує також правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 910/14606/21, відповідно до яких саме по собі встановлення судом певних обставин чи наведення суджень, які можуть опосередковано впливати на інтереси особи, яка не брала участі у справі, не означає вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у розумінні ст.ст. 17, 254 ГПК України. Якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3; постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №924/699/20). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зауважила, що втручання особи, яка не брала участі у справі, в остаточне судове рішення з підстав незгоди з викладеними у ньому судженнями, які не мають щодо неї обов`язкового характеру, є неприпустимим. Аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19. Тому доводи скаржника свідчать лише про можливий опосередкований вплив результату спору на інші правовідносини, що саме по собі не підтверджує вирішення оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси чи обов`язки Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради з огляду на все вищеозначене. Відтак апеляційний суд встановив, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях у даній справі не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради за наведеною ним аргументацією. Якщо ж після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України (близька за змістом правова позиція міститься, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16; постановах Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 11.07.2019 у справі №911/2635/17, від 01.04.2021 у справі № 910/17428/19, від 16.07.2021 у справі № 908/570/20, від 30.09.2021 у справі №903/718/20, від 29.06.2022 у справі № 910/6065/18, від 18.06.2026 у справі № 904/5076/24). Зважаючи на викладене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі №38/5005/5752/2012 підлягає закриттю. У зв`язку з чим, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам апелянта, що стосуються суті спору. При цьому варто наголосити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені законодавством, що відповідає висновкам Європейського Суду з прав людини у рішеннях «Філіс проти Греції» §59, «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції» §28 і «Станєв проти Болгарії» (ВП) §229. В свою чергу, у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 зазначено, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Подібний підхід щодо можливості обмеження права на доступ до правосуддя заради легітимної мети визнається виправданим й Європейським Судом з прав людини (п. 37 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.02.2011), яким встановлено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 271, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд УХВАЛИВ: Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.09.2024 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.11.2025 у справі № 38/5005/5752/2012 закрити. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст ухвали підписано 22.07.2026 Головуючий суддя В.Ф. Мороз Суддя І.М. Кощеєв Суддя А.Є. Чередко