Справа № 904/4937/22 (904/5038/25)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/4937/22 (904/5038/25) Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів Іванова О.Г., Соп`яненко О.Ю., секретар судового засідання Абадей М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства «С(Ф)Г «Рой» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 (суддя Мартинюк С.В.; повне рішення складено 09.12.2025) у справі № 904/5038/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда», с. Кудашівка, Дніпропетровської області до Фермерського господарства «С(Ф)Г «Рой», с. Луб`янка, Дніпропетровської області третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле агро Україна», с. Крупець, Хмельницької області про визнання недійсним договору та стягнення грошових коштів, розглянутої в межах справи № 904/4937/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда», с. Кудашівка, Дніпропетровської області,- ВСТАНОВИВ: 1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. В провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/4937/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда». Товариство з обмеженою відповідальністю «Правда» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору про надання сільськогосподарських послуг, укладеного 01.02.2022 з Фермерським господарством «С(Ф)Г «Рой» та застосування наслідків недійсності правочину. Позов обґрунтований наявністю ознак фраудаторності оспорюваного правочину, оскільки він укладений з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості за відсутності доказів його реального виконання, що є підставою для визнання його недійсним і стягнення сплачених за ним грошових коштів. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 01.12.2025 задовольнив позов у справі № 904/4937/22 (904/5038/25), визнавши недійсним договір про надання сільськогосподарських послуг № 1 від 01.02.2022 та стягнувши з Фермерського господарства 2С(Ф)Г «Рой» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда» 400000,00 грн. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний правочин містить ознаки фраудаторності, оскільки на підставі нього позивач здійснив оплату 400000,00 грн за відсутності доказів надання передбачених цією угодою послуг, чим фактично завдав шкоди іншим кредиторам, погашення грошових вимог яких залежить від платоспроможності позивача. 2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги. Фермерське господарство «С(Ф)Г «Рой» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 у справі № 904/4937/22 (904/5038/25) і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник вважає необґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо відсутності доказів виконання договору, оскільки в матеріалах справи міститься підписаний сторонами акт приймання виконаних робіт, вартість яких позивач сплатив у повному обсязі, а відповідач зареєстрував податкову накладну за цією господарською операцією, що свідчить про погодження сторонами результату вчиненого правочину та обсягів виконаних робіт. Скаржник зазначив, що матеріали справи не містять доказів завдання шкоди кредиторам позивача, внаслідок укладення ним спірного договору, оскільки місцевий господарський суд не встановив розмір та структуру його зобов`язань перед контрагентами, не дослідив його фінансовий стан та не виявив причинно-наслідкового зв`язку між вчиненням спірного правочину і порушенням стосовно позивача справи про банкрутство. 3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда», арбітражний керуючий Плесюк Олексій Степанович, у відзиві заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення місцевого господарського суду без змін. Арбітражний керуючий зазначив, що спірний правочин укладено в підозрілий період, за одинадцять місяців до порушення стосовно позивача справи про банкрутство, за відсутності доказів надання відповідачем послуг за цим договором, оскільки ні сама угода, ні акт приймання виконаних робіт не містять ні деталізації робіт, що підлягають виконанню, ні посилань за конкретні земельні ділянки, на яких ці роботи мають бути виконані, що свідчить про штучний характер правовідносин, метою яких є безпідставне збільшення кредиторської заборгованості, наслідком чого є визнання його недійсним через наявність ознак фраудаторності. Своєю черго, зареєстрована відповідачем за результатом укладення спірного договору податкова накладна, не може бути єдиним доказом виконання цієї угоди, за відсутності інших доказів надання послуг за нею. 4. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Центральний апеляційний господарський суду ухвалою від 13.01.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «С(Ф)Г «Рой» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 у справі № 904/4937/22 (904/5038/25). У судовому засіданні 01.06.2026 оголошені вступна та резолютивна частини постанови. 5. Встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини справи. Фермерське господарство «С(Ф)Г «Рой» (виконавець) уклало 01.02.2022 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Правда» (замовник) договір № 1, відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець надає замовнику сільськогосподарські послугу з обслуговуючим персоналом по обробітку ґрунту на умовах. Згідно із пунктом 1.2 виконавець надає замовнику сільськогосподарські послуги у кількості згідно з наданими рахунками. Відповідно до пункту 4.1 вартість послуг визначається сторонами за фактом їх надання за наслідками кожного календарного місяця і фіксується в актах про надані послуги. Пунктом 4.2 встановлено, що акт про надані послуги підписується сторонами до 3 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги. Цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє по 31.12.2022 (пункт 6.3). Товариство з обмеженою відповідальністю «Правда» 03.03.2022 підписало з Фермерським господарством «С(Ф)Г «Рой» акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) за договором № 1 від 01.02.2022, вартість яких складає 400000,00 грн разом з ПДВ. За результатом виконання договору № 1 від 01.02.2022, Фермерське господарство «С(Ф)Г «Рой» 03.03.2022 виписало податкову накладну № 5 і направило її 27.05.2022 для реєстрації у ЄРПН. Відповідно до платіжної інструкції № 5155 від 03.03.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Правда» перерахувало Фермерському господарству «С(Ф)Г «Рой» 400000,00 грн з таким призначенням платежу: «оплата за сільськогосподарські послуги згідно рахунка № 25 від 28/02/2022 у т.ч. ПДВ 20% 66666.67 грн». 6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про визнання правочину боржника у справі про банкрутство недійсним. Підставою позову є фраудаторність правочину, який вчинено без дотримання встановлених положеннями статті 3 Цивільного кодексу України загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (№ 913/45/20). Водночас не виключається також визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), про що зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість. Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Верховний Суд у постанові від 17.08.2022, прийнятій за результатами розгляду справи № 914/2252/20 (914/2523/21), зазначив, що формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 12.01.2022 у справі № 910/429/20. В постанові від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції і вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідне вичерпне дослідження фактичних прав та обов`язків сторін у процесі виконання операції, встановлення фактичного результату, до якого прагнули учасники такої операції, та надання оцінки зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції. Апеляційний господарський суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися рух активів. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Таким чином, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин які підтвердять або спростують твердження позивача стосовно вчинення спірного правочину з порушенням принципу добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами, що спричинило шкоду позивачу, який є кредитором у справі про банкрутство, тобто суду необхідно встановити чи спростувати наявність у зазначеному правочині ознак фраудаторності. В матеріалах справи міститься підписаний сторонами договір № 1 від 01.02.2022, за умовами якого Фермерське господарство «С(Ф)Г «Рой» зобов`язалося надати Товариства з обмеженою відповідальністю «Правда» послуги з обробітку сільськогосподарських земель. Частина перша статті 177 Цивільного кодексу України визначає, що об`єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. Таким чином, законодавець розглядає послуги як окремий вид цивільних прав, які відрізняються від інших об`єктів, як-от речей, результатів робіт, нематеріальних об`єктів тощо. Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні ознаки. Для всіх послуг характерним є те, що вони: по-перше, мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлюваного вигляду; по-друге, вони тісно по`вязані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій; по-третє, вони не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, а існують як окреме явище певне нематеріальне благо. З огляду на нематеріальних характер правовідносин з надання юридичних послуг, для підтвердження обставини їх надання апеляційний господарський суд вважає за потрібне застосувати інститут вірогідності доказів. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Апеляційний господарський суд зауважує, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів». Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Апеляційний господарський суд зазначає, що предмет спірного договору сторони визначили абстрактно: «надання сільськогосподарських послуг з обслуговуючим персоналом по обробітку ґрунту на умовах договору». Тобто, умови договору не розкривають змісту сукупності прийомів механічної дії на верхній шар ґрунту, які має здійснити виконавець, і для досягнення якої мети такі дії мають бути вчинені, як-от оранка ґрунту, його розпушення чи вирівнювання ділянки перед посівом, тощо. Підписаний сторонами 03.03.2022 акт приймання-передавання виконаних за договором № 1 від 01.01.2022 також не розкриває змісту послуг з сільськогосподарського обробітку земель, на наданні яких наполягає відповідач. Апеляційний господарський суд зауважує, що ні в договорі, ні в акті приймання-передавання не зазначено кадастрового номеру (номерів), або інших ідентифікуючих ознак, на підставі яких можна встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, обробіток якої є предметом спірного правочину. Апеляційний господарський суд зазначає, що за відсутності таких вихідних даних, про які зазначено вище у даній постанові, неможливо підтвердити дійсне виконання робіт, їх обсяг та вартість, що ставить під сумнів достовірність інформації, викладеної у первинних документах, та позбавляє їх юридичної значимості для підтвердження вчинення такої господарської операції. Своєю чергою, податкова накладна не може бути єдиним безумовним доказом вчинення господарської операції за відсутності інших доказів, зокрема первинних документів, за сукупністю яких можна стверджувати про дійсне надання послуг, які не мають матеріального характеру. Таким чином, встановлені обставини у даній справі викликали у місцевого господарського суду мотивовані сумніви у реальності господарської операції за договором про надання послуг з обробітку сільськогосподарських земель, оскільки відсутні переконливі докази їх надання. Таким чином, оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам третій, шостій статті 13 Цивільного кодексу України, оскільки вчинений внаслідок зловживання правом, що є підставою для визнання його недійсним на загальних підставах. 7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд доходить висновку, що наявні передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та ухвалення нового. За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати скаржника щодо сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача за зустрічним позовом. З огляду на частину чотирнадцяту статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної змінює розподіл судових витрат, ухвалюючи рішення про стягнення судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача. Відповідно до частини першої статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Таким чином, видача наказу про стягнення судового збору має бути здійснена саме судом першої інстанції. Керуючись статтями 129, 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фермерського господарства «С(Ф)Г «Рой» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 у справі № 904/4937/22 (904/5038/25) залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2025 у справі № 904/4937/25 (904/5038/25) залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство «С(Ф)Г «Рой». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повне судове рішення складено 03.08.2026 Головуючий суддя Ю ПАРУСНІКОВ Суддя О. ІВАНОВ Суддя О. СОП`ЯНЕНКО