Справа № 909/1174/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2026 року м. Львів Справа № 909/1174/25 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В. суддів Галушко Н.А. Степанюк Н.Л. секретар судового засідання Хом`як Х.А. розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Янка Володимира Володимировича на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2026 (повне рішення складено 13.02.2026, суддя В. В. Михайлишин) у справі № 909/1174/25 за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" до відповідача Фізичної особи-підприємця Янка Володимира Володимировича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 2 425 000,00 грн За участю представників: від позивача Невська І.В. (в режимі відеоконференцзв`язку) від відповідача Римарук Ю.І. (в режимі відеоконференцзв`язку) Господарський суд Івано-Франківської області в рішенні від 03.02.2026 ухвалив: - задоволити позов Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід"; - стягнути з Фізичної особи-підприємця Янка Володимира Володимировича 2 425 000,00 грн безпідставно набутих грошових коштів і 29 100,00 грн судового збору. Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просив суд: - скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2026 в справі № 909/1174/25; - ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Благодійної організації "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 2 425 000,00 грн. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2026, склад колегії з розгляду справи № 909/1174/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Янка Володимира Володимировича. 10.04.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 909/1174/25. У зв`язку з відпусткою члена колегії судді Желіка М.Б., розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду № 241 від 10.08.2026, з метою розгляду апеляційної скарги, проведено автоматизовану заміну складу суду. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 призначено колегію суддів у складі: головуючої судді Орищин Г.В, суддів Галушко Н.А. та Степанюк Н.Л. Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що між сторонами не було укладено договору у письмовій формі чи іншого правочину, який би створював правові підстави для утримання відповідачем отриманих грошових коштів. Суд встановив, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 2 425 000,00 грн із призначенням платежу як оплата за оренду автомобілів. Водночас, відповідач не надав належних та допустимих доказів фактичного надання послуг оренди автомобілів, повернення отриманих коштів або існування інших правових підстав для їх збереження. Застосовуючи положення ст. 1212, 1213 ЦК України, суд дійшов висновку, що спірні кошти є безпідставно набутим майном, оскільки вони були отримані відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Для виникнення обов`язку щодо повернення безпідставно набутого майна судом встановлено наявність усіх необхідних умов, а саме: факт набуття майна відповідачем, набуття його за рахунок іншої особи та відсутність правової підстави для такого набуття. Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд врахував законодавчі положення щодо продовження строків у зв`язку з дією карантину COVID-19 та воєнного стану в Україні та дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, у зв`язку з чим підстав для застосування позовної давності немає. У зв`язку з викладеним суд ухвалив рішення про задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача 2 425 000,00 грн безпідставно набутих коштів. Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що: - суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність між сторонами будь-яких цивільно-правових зобов`язань та помилково застосував положення ст. 1212, 1213 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна. Спірні правовідносини виникли не у зв`язку з безпідставним набуттям коштів, а на підставі домовленостей сторін щодо надання послуг оренди автомобілів. Сам факт здійснення позивачем шести платежів на загальну суму 2425000,00 грн протягом квітня 2022 року свідчить про усвідомлений характер його дій та наявність певних домовленостей між сторонами. Позивач добровільно перераховував кошти різними платежами із зазначенням призначення платежу, що суперечить твердженню про повну відсутність правових підстав для їх передачі. Водночас, вимоги про повернення коштів за ненадані послуги мають вирішуватися в межах договірних правовідносин, а не шляхом застосування кондикційного способу захисту; - з матеріалів справи вбачається, що перерахування грошових коштів відбувалося у квітні 2022 року, а отже, позивач був обізнаний про факт передачі коштів та можливе порушення своїх прав саме з моменту невиконання відповідачем заявлених зобов`язань. Крім того, позивач неодноразово звертався до Господарського суду Івано-Франківської області з аналогічними позовами про стягнення 2 425 000,00 грн, що підтверджує його обізнаність про порушення права та необхідність судового захисту ще з 2022 року. Попередні позовні заяви були залишені без розгляду або повернуті у зв`язку з невиконанням процесуальних вимог, зокрема, несплатою судового збору. Враховуючи, що із новим позовом позивач звернувся лише 26.09.2025, трирічний строк сплив, а тому суд мав застосувати положення ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволенні позову; - суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказів, які перебували у матеріалах кримінального провадження та не могли бути самостійно отримані відповідачем. Зокрема, відповідач посилався на наявність документів, які підтверджують існування договірних відносин між сторонами, а саме договору оренди автомобілів та актів наданих послуг. Вказані документи були вилучені правоохоронними органами під час проведення обшуку, у зв`язку з чим, відповідач об`єктивно був позбавлений можливості самостійно подати їх до суду. Відмова у витребуванні зазначених доказів фактично позбавила відповідача можливості належним чином довести свою правову позицію та спростувати твердження позивача. Внаслідок цього, суд розглянув справу без повного дослідження всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору та фактично поклав в основу рішення лише доводи позивача. Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке: - факт перерахування позивачем 2 425 000,00 грн на користь відповідача не заперечується самим апелянтом. Водночас, відповідачем не надано належних та допустимих доказів існування правової підстави для отримання зазначених коштів, зокрема договору, рахунків, актів виконаних робіт (наданих послуг) чи інших документів, які б підтверджували виникнення між сторонами договірних зобов`язань та факт виконання відповідачем зустрічного обов`язку. Для застосування ст. 1212 ЦК України визначальним є не наявність вини набувача, а встановлення факту отримання майна за відсутності належної правової підстави. Таким чином, оскільки відповідач не довів законність набуття та подальшого утримання отриманих коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для їх стягнення у порядку кондикційного зобов`язання; - відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про досягнення сторонами домовленості, погодження істотних умов договору та фактичне виконання відповідачем будь-яких зобов`язань. Сам факт проведення обшуку та вилучення певних документів не підтверджує існування саме договору між БО «БФ «Волонтерський центр «Схід» та ФОП Янком В.В., а також не свідчить про наявність документів, які підтверджують правомірність отримання спірних коштів. Крім того, відповідач не довів вчинення необхідних процесуальних дій для самостійного отримання зазначених доказів, а його клопотання про витребування доказів не відповідало вимогам процесуального закону. Отже, доводи апелянта щодо існування договірних відносин ґрунтуються виключно на припущеннях та не можуть спростовувати висновки суду першої інстанції про відсутність правової підстави для утримання коштів; - апелянт посилається на те, що кошти були перераховані позивачем у квітні 2022 року, а позов подано лише у вересні 2025 року, у зв`язку з чим, на думку відповідача, сплив загальний трирічний строк позовної давності. Однак такі доводи не враховують особливості застосування інституту позовної давності та правові наслідки попередніх звернень позивача до суду з метою захисту свого порушеного права. Позивач не залишався пасивним щодо захисту своїх прав, а неодноразово звертався до Господарського суду Івано-Франківської області з вимогами про повернення спірних коштів. Сам факт попередніх звернень свідчить про послідовну реалізацію позивачем права на судовий захист, а не про пропуск позовної давності. Водночас, апелянт фактично обмежився механічним обчисленням трирічного строку від дати здійснення платежів, не надавши належного правового обґрунтування щодо відсутності підстав для врахування процесуальних дій позивача та правових наслідків попередніх звернень до суду. Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. В дане судове засідання з`явились представники позивача та відповідача, які підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши повноважних представників сторін, судова колегія встановила такі обставини: Благодійна організація «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» зареєстрована та здійснює діяльність з 01.04.2022. Метою діяльності організації є забезпечення потреб Збройних Сил України за рахунок благодійних внесків. Відповідно до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» організація має статус неприбуткової. Одним із основних напрямів її діяльності є придбання автомобілів для військовослужбовців, здійснення їх ремонту у разі потреби та доставка транспортних засобів до місця дислокації військових підрозділів. Фінансування зазначеної діяльності здійснюється виключно за рахунок благодійних внесків фізичних та юридичних осіб. Як зазначено у позовній заяві, у зв`язку із численними зверненнями військових частин щодо забезпечення автотранспортом позивач здійснював пошук осіб, які мали можливість на оплатній або безоплатній основі поставити автомобілі та, за необхідності, здійснити їх ремонт. Через мережу Інтернет волонтери позивача зконтактували з Фізичною особою-підприємцем Янком В. В. (відповідач), який повідомив про можливість надання послуг оренди автомобілів. Позивач здійснив перерахування відповідачу грошових коштів у загальному розмірі 2 425 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями: № 1 від 12.04.2022 на суму 292 500,00 грн; № 4 від 13.04.2022 на суму 217 750,00 грн; № 9 від 16.04.2022 на суму 432 250,00 грн; № 11 від 19.04.2022 на суму 400 000,00 грн; № 13 від 20.04.2022 на суму 750 000,00 грн та № 16 від 22.04.2022 на суму 332 500,00 грн. За твердженням позивача, після здійснення оплати відповідач припинив виходити на зв`язок та не надав документів, які підтверджували б виникнення договірних відносин, зокрема договору, рахунків, актів чи інших документів. Також зазначалося, що послуги з оренди автомобілів відповідачем надані не були, а перераховані грошові кошти не повернуті, у зв`язку із чим подано позов до суду про стягнення коштів у розмірі 2425000,00 грн. БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» неодноразово зверталася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовними заявами про стягнення з фізичної особи-підприємця Янка В. В. грошових коштів у розмірі 2 425 000,00 грн. У межах розгляду справ № 909/509/22, № 909/604/22, № 909/335/24 та № 909/515/24 подані позовні заяви залишалися без розгляду або поверталися у зв`язку з невиконанням процесуальних вимог, зокрема несплатою судового збору та неусуненням встановлених судом недоліків. При цьому заявлені позивачем клопотання про відстрочення сплати судового збору були залишені без задоволення у зв`язку з відсутністю правових підстав для їх задоволення. Вказані ухвали позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалися, натомість останній повторно звертався до суду з аналогічними позовними вимогами та аналогічними клопотаннями, у зв`язку з чим суд звертав увагу на недопустимість зловживання процесуальними правами та можливість застосування передбачених процесуальним законом заходів реагування. За твердженням відповідача, між БО «Благодійний фонд «Волонтерський центр «Схід» та Фізичною особою-підприємцем Янком В. В. були укладені письмові документи, а саме: договір оренди автомобілів та акти наданих послуг, підписані сторонами. Зазначені документи були вилучені під час проведення обшуку в приміщенні за адресою: м. Львів, вул. Опришівська, 5, у межах кримінального провадження № 12022090000000169 від 09.06.2022. Матеріали вказаного кримінального провадження перебувають у Дніпровському районному управлінні поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Договір оренди автомобілів та акти наданих послуг перебувають у розпорядженні зазначеного органу досудового розслідування. Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків: Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. За приписами ст. 1212 ЦК України, яка встановлює загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З аналізу вказаної статті вбачається, що даний вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2022 року позивач здійснив на користь відповідача шість платежів на загальну суму 2 425 000,00 грн, при цьому, у платіжних документах зазначено призначення платежів, пов`язане з оплатою оренди автомобілів. Колегія суддів зазначає, що сам по собі такий спосіб оформлення платежів свідчить про те, що позивач здійснював перерахування коштів з певною метою, однак не підтвердив належними доказами факту укладення між сторонами договору, погодження його істотних умов, передачі відповідачем автомобілів в оренду чи фактичного виконання ним будь-яких зобов`язань. Відповідно до положень ст. 76, 77 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи, а належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Отже, для спростування позовних вимог відповідач мав надати докази не лише факту отримання коштів, який сторонами не заперечується, а й існування відповідної правової підстави для їх набуття та подальшого утримання. Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним за умови досягнення сторонами у належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Відтак, посилання відповідача на сам факт здійснення позивачем платежів із зазначенням призначення «оплата за оренду автомобілів» не є достатнім для встановлення факту виникнення між сторонами договірного зобов`язання, якщо інші докази на підтвердження такого зобов`язання відсутні. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач передав позивачу автомобілі в оренду, що сторонами оформлялися акти приймання-передачі транспортних засобів, що відповідач фактично надавав відповідні послуги або що сторони в інший спосіб реалізовували домовленість щодо оренди автомобілів. Відповідно, доводи апелянта про те, що спірні правовідносини виникли саме з договору оренди автомобілів, не знайшли належного підтвердження матеріалами справи. При цьому, колегія суддів не погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що саме по собі перерахування коштів з певним призначенням платежу виключає можливість застосування положень ст. 1212 ЦК України. Зазначення у платіжному документі певної мети платежу відображає волевиявлення платника щодо призначення відповідного платежу, однак не створює автоматично цивільно-правового зобов`язання між сторонами та не замінює собою доказів досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов відповідного договору. Зокрема, жодний платіжний документ не містить посилання на конкретно визначений договір чи дату його укладення. За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що належної правової підстави для набуття та подальшого утримання відповідачем спірних коштів матеріалами справи не підтверджено. Водночас, посилання апелянта на те, що договір оренди автомобілів та акти наданих послуг були вилучені під час проведення обшуку в межах кримінального провадження, не спростовує зазначеного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійсно посилався на існування таких документів та зазначав, що вони перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування. Разом з тим, самі по собі твердження сторони про існування певних документів не можуть вважатися належним доказом обставин, які такими документами нібито підтверджуються. Крім цього, відповідачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів факту вилучення певних документів. Крім того, відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування судом, у якому, зокрема, має бути зазначено, який саме доказ витребовується, обставини, які можуть підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати, підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа, а також заходи, яких особа вжила для отримання доказу самостійно, та докази вжиття таких заходів. Отже, сама обставина перебування документів у матеріалах кримінального провадження не звільняла відповідача від обов`язку належним чином обґрунтувати необхідність їх витребування та значення таких доказів для вирішення спору. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що відмова суду першої інстанції у витребуванні зазначених відповідачем доказів не призвела до неповного з`ясування обставин справи та не свідчить про порушення права відповідача на подання доказів. При цьому, суд першої інстанції надав оцінку доводам сторін щодо правової підстави отримання спірних коштів та встановив, що відповідач не надав доказів фактичного надання послуг оренди автомобілів, повернення коштів або існування іншої правової підстави для їх утримання. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірні грошові кошти набуті відповідачем за рахунок позивача за відсутності встановленої правової підстави, у зв`язку з чим наявні передбачені ст. 1212 ЦК України підстави для їх повернення. Не приймаються судом апеляційної інстанції і доводи апелянта щодо пропуску позивачем позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність є строком, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 цього Кодексу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У цій справі спірні кошти були перераховані відповідачу у квітні 2022 року, а тому, за загальним правилом, саме з відповідного моменту підлягало визначенню питання щодо початку перебігу позовної давності з врахуванням характеру заявленої вимоги та моменту виникнення у позивача права на звернення до суду. Разом з тим, обчислення позовної давності у цій справі має здійснюватися з врахуванням спеціального правового регулювання, встановленого Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України на період дії карантину та воєнного стану. Як встановлено судом першої інстанції, на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв карантин, запроваджений у зв`язку з поширенням COVID-19. Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було передбачено продовження на строк дії карантину, зокрема, строків, визначених статтею 257 цього Кодексу. Крім того, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. У період, що має значення для вирішення цього спору, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було передбачено особливе регулювання перебігу позовної давності в умовах воєнного стану. Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 зазначеного розділу було виключено, у зв`язку з чим перебіг позовної давності, який був зупинений на період дії воєнного стану, відновився. Таким чином, на момент звернення БО "Благодійний фонд "Волонтерський центр "Схід" з позовом у цій справі 26.09.2025 передбачений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк не був пропущений, оскільки перебіг такого строку в період, який передував набранню чинності вказаним законом, визначався з врахуванням спеціальних правил, встановлених законодавцем на період карантину та воєнного стану. Посилання апелянта виключно на те, що спірні кошти були перераховані у квітні 2022 року, без врахування наведеного спеціального законодавчого регулювання, не може бути підставою для висновку про сплив позовної давності. Що стосується доводів відповідача про неодноразове попереднє звернення позивача до суду з аналогічними позовними вимогами, то колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України, залишення позову без розгляду саме по собі не перериває перебігу позовної давності. Аналогічний правовий підхід сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19. Відтак, помилковим є як твердження апелянта про те, що сам факт попереднього звернення позивача автоматично переривав перебіг позовної давності, так і його висновок про те, що такі звернення свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду. Натомість, обставини неодноразового звернення позивача до суду з вимогами про повернення тих самих грошових коштів свідчать про те, що позивач здійснював дії, спрямовані на судовий захист свого права, та не залишався пасивним щодо спірних правовідносин. Разом з тим, вирішальне значення для обчислення позовної давності у цій справі мають саме встановлені законом правила щодо її перебігу в період карантину та воєнного стану. Отже, з огляду на дату виникнення спірних правовідносин, особливості законодавчого регулювання позовної давності у відповідний період та дату звернення позивача з цим позовом, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у витребуванні матеріалів кримінального провадження, зокрема договору оренди автомобілів та актів наданих послуг, внаслідок чого відповідач був позбавлений можливості довести свої заперечення. Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як уже зазначалося, відповідач посилався на існування договору та актів, однак належних доказів, які б підтверджували зміст таких документів, факт їх підписання сторонами, погодження істотних умов договору, фактичну передачу автомобілів або надання відповідних послуг, суду не надав. Водночас, суд апеляційної інстанції не встановив таких порушень норм процесуального права судом першої інстанції, які б відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України були підставою для скасування оскарженого рішення. Саме по собі посилання на перебування певних документів у матеріалах кримінального провадження не свідчить про те, що такі документи безумовно містять відомості, які підтверджують доводи відповідача. Так само не підтверджує факту існування договірних відносин і обставина проведення обшуку у кримінальному провадженні ще й тому, що така обставина не підтверджена жодними доказами. Крім того, відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. У цій справі судом першої інстанції досліджено надані сторонами докази, встановлено факт перерахування позивачем відповідачу 2 425 000,00 грн та відсутність доказів надання відповідачем послуг оренди автомобілів або існування іншої правової підстави для утримання цих коштів. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що відмова у витребуванні зазначених відповідачем документів призвело до неправильного вирішення спору або позбавило відповідача можливості реалізувати процесуальні права. Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду. Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»). Розумність строків залежить від об`єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв. Відтак, судом апеляційної інстанції розглянуто апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що був об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи. Витрати зі сплати судового збору у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В : В задоволенні вимог апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Янка Володимира Володимировича відмовити. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.02.2026 у справі № 909/1174/25 залишити без змін. Витрати зі сплати судового збору покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області. Повний текст постанови складено 19.08.2026. Головуюча суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя Н.Л. Степанюк