Справа № 925/68/26

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" вересня 2026 р. Справа№ 925/68/26 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Гаврилюка О.М. суддів: Ткаченка Б.О. Крижного О.М. розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 (суддя Зарічанська З.В.) за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» про стягнення 287 999,54 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст рішення місцевого господарського суду 14.01.2026 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») з вимогою стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» (далі - ТОВ «Елтра-Україна») штрафні санкції, відповідно до умов Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ОД-НХ-25-365-НЮ від 18.06.2025 у розмірі 224 999,64 грн штрафу та 86 999,86 грн пені. Господарський суд Черкаської області ухвалою від 04.02.2026 задовольнив заяву АТ «Українська залізниця» про зменшення позовних вимог та постановив подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням позовних вимог про стягнення штрафних санкцій у розмірі 287 999,54 грн, відповідно до умов Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ОД-НХ-25-365-НЮ від 18.06.2025, з яких штраф у розмірі 224 999,64 грн, пеня у розмірі 62 999,90 грн. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» штрафні санкції відповідно до умов Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ОД-НХ-25-365-НЮ від 18.06.2025 в розмірі 143 999,77 грн та 3 455,99 грн витрат зі сплати судового збору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі №925/68/26 та здійснювати її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Частково скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі №925/68/26, а саме скасувати зазначене рішення суду в частині стягнення із відповідача пені у розмірі 31 499,95 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31 499,95 грн. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. На думку скаржника, вирішуючи справу № 925/68/26 по суті суд першої інстанції, всупереч приписам ч. 1 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 236 ГПКУ, належним чином не дослідив обставин спірних відносин (зокрема, стосовно невідповідності умов пп. 9.3.1 п. 9.3 Договору №ОД/НХ-25-422-НЮ про закупівлю матеріально-технічних ресурсів (далі - «Договір») щодо можливості нарахування/стягнення пені за порушення негрошового зобов`язання (за порушення строку поставки товару) вимогам законодавства України, чинного та діючого на момент виникнення спірних відносин (спірні відносини/відносини з прострочення поставки товару, як зазначено у позові, виникли з 18.11.2025), що в результаті призвело до неправильних правових висновків у відповідній частині та, як наслідок, до ухвалення судом частково незаконного оскаржуваного рішення. Скаржник вважає, що пеня, нарахована позивачем за порушення негрошового зобов`язання, однак така вимога є безпідставною, оскільки з 28.08.2025р. ГКУ втратив чинність (відповідно остання дата чинності ГКУ - 27.08.2025) (на підставі ч. 3 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб»). Разом з останнім втратили чинність і його норми статтей 230, 231, які допускали можливість стягнення пені (як виду штрафної санкції) за порушення будь-якого господарського зобов`язання (тобто, як грошового, так і негрошового зобов`язання ). Очевидно, що після втрати чинності ГКУ (з 28.08.2025) основним (базовим) нормативно-правовим актом, яким врегульовані відносини (в тому числі й спірні відносини, які виникли 18.11.2025, а, отже, повинні були регулюватися саме відповідними нормами ЦКУ, а не умовою пп. 9.3.1 п. 9.3 Договору, яка на момент виникнення спірних відносин грубо суперечила абз. 2 ч. 3 ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦКУ), пов`язані з неустойкою (штрафом, пенею), є Цивільний кодекс України (ЦКУ). Тобто, після втрати чинності ГКУ (з 28.08.2025р.) закон (ЦКУ) дозволяє стягувати пеню виключно у разі порушення боржником грошового зобов`язання, водночас відповідно до закону (ЦКУ) за порушення негрошового зобов`язання стягнути можна тільки штраф, але не пеню. На думку скаржника, позивач не вправі був нараховувати пеню за прострочення негрошового зобов`язання (строку поставки товару) за період з 18.11.2025 по 14.01.2026 на підставі пп. 9.3.1 п. 9.3 Договору, адже ГКУ (норми якого встановлювали можливість стягнення пені за порушення негрошового зобов`язання) втратив чинність 28.08.2025, тобто ще до початку вказаного періоду нарахування (при цьому умова пп. 9.3.1 п. 9.3 Договору з самого початку була зафіксована сторонами у останньому відповідно до ст. 230 ГКУ), а норми діючого ЦКУ робити це на дату виникнення спірних відносин забороняли (та й забороняють станом на сьогодні). Скаржник вважає, що суд першої інстанції грубо помилився у іншому, а саме щодо дати виникнення спірних відносин (адже датою виникнення спірних відносин є не дата укладання сторонами Договору (18.06.2025), як про це помилково виснував суд в оскаржуваному рішенні, а дата початку прострочення строку поставки товару (18.11.2026) та щодо можливості застосування норм ГКУ (після втрати ним чинності) до таких відносин (дія нормативно-правового акта у часі). Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що визначальною датою для застосування норм матеріального права є дата укладення договору, оскільки саме тоді сторони погодили умови про відповідальність (зокрема, пеню) та сформували легітимні очікування щодо наслідків порушення зобов`язань, відповідно до ст. 11, 627, 629 ЦК України. Саме в момент підписання Договору сторони, діючи на засадах свободи договору, згідно з ст. 6, ст. 627 ЦК України, визначили зміст своїх зобов`язань та встановили конкретні міри відповідальності за їх порушення, зокрема у вигляді пені за невиконання негрошового зобов`язання. Твердження Апелянта про те, що правовідносини виникли лише 03.11.2025, з моменту направлення рознарядки, є хибним, оскільки рознарядка є лише інструментом виконання вже існуючого основного зобов`язання, що виникло 18.06.2025. Позивач зазначає про те, що оскільки на момент укладення договору (18.06.2025) норми ст. 230, 231 ГК України були чинними, вони стали частиною правового регулювання відносин між позивачем та відповідачем. Втрата чинності цими нормами у серпні 2025 року не скасовує дію умов договору, які були законними на момент їх погодження. Протилежний підхід порушив би принцип правової визначеності та «легітимних очікувань» сторони, яка розраховувала на дотримання контрагентом умов, підписаних у червні 2025р. Позивач вважає, що варто також врахувати позицію Верховного Суду (постанова від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18), згідно з якою Суд зазначив, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 925/68/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Крижний О.М. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.04.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, зміну колегії суддів, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 925/68/26 розглядалась протягом розумного строку. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи, 18.06.2025 між позивачем та відповідачем укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-25-365-НЮ, відповідно до п. 1.1 якого, відповідач, за договором постачальник, зобов`язався поставити та передати у власність позивачу, за договором покупцю, товар, відповідно до Специфікації №1 (Додаток 1), Технічних та якісних характеристик товару, вимог до документів з якості та оцінки відповідності товару (Додаток 2), що є невід`ємними частинами цього Договору, а позивач зобов`язується прийняти та оплатити цей Товар на умовах цього Договору. Найменування Товару: Запасні частини до тепловозів 2ТЕ (Підшипник моторно- осьовий (ремонтний)). Код ДК 021:2015- 34630000-2 Частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху. (п. 1.2. Договору). Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник Товару визначаються у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. (п. 1.3. Договору) Поставка Товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки позивача, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності позивача до приймання Товару. Партією Товару вважається обсяг одиниць Товару, визначений позивачем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки Товару - протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати надання письмової рознарядки позивачем. Місце поставки Товару: по Специфікації 1 (Додаток 1) - м. Сміла (Черкаська обл.) або на адресу іншого підрозділу вказаного в рознарядці позивача. Сторони домовились, що рознарядка позивача на Товар направляється ним відповідачу в один з таких способів: - на поштову адресу відповідача, зазначену в цьому Договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручається уповноваженому представнику відповідача під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу відповідача (зазначену в цьому Договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим відповідачем з дати його направлення позивачем на електронну адресу відповідача, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення позивача. (п. 4.5. Договору). Датою поставки Товару вважається дата підписання Сторонами Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної. (п. 4.6. Договору) Позивач оплачує поставлений відповідачем Товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього Договору. Ціна Товару включає вартість Товару, тари (упаковки), а також інші витрати відповідача, пов`язані з виконанням цього Договору. (п. 6.1. Договору). Ціна Договору становить усього з ПДВ 1 799 997,12 грн. (п. 6.3. Договору). Оплата за кожну партію поставленого Товару за цим Договором проводиться Покупцем на 30 (тридцятий) календарний день з дати підписання Акта прийому-передачі товару або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше ніж за 3 (три) календарні дні до дати оплати, визначеної цим пунктом, та оформленої згідно з вимогами законодавства України, та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію Товару. (п. 8.3.1. Договору). При порушенні строків поставки відповідач оплачує позивачу штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) % від вартості непоставленого в строк Товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1 (нуль цілих, одна десята) % від вартості непоставленого в строк Товару, яка нараховується за кожен день прострочення до дати виконання відповідачем зобов`язання щодо поставки Товару або до останнього дня строку дії цього Договору (якщо відповідач не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов`язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього Договору). При цьому відповідач не звільняється від виконання своїх зобов`язань поставити Товар, якщо про інше його не попередив письмово позивач. (п. 9.3.1. Договору). Строк дії цього Договору встановлюється з дати його підписання Сторонами до 31.12.2025. (п. 17.1. Договору). У Специфікації № 1, яка є додатком 1 до Договору сторони узгодили постачання товару - підшипника моторно-осьового (ремонтного) у кількості 72 шт на загальну суму з ПДВ 1 799 997,12 грн. Позивач звернувся до відповідача із заявкою № 10796 від 20.06.2025, в якій просив відвантажити Одеській залізниці підшипник моторно-осьовий (ремонтний) у кількості 12 шт на загальну суму з ПДВ 299 999,52 грн. 31.07.2025 сторони підписали Видаткову накладну № 404/СЧ/404 про поставку відповідачем позивачу підшипника моторно-осьового (ремонтного) 8ТХ.263.178-179 у кількості 12 шт. на загальну суму з ПДВ 299 999,52 грн. Постачання відповідачем товару позивачу за вказаною заявкою підтверджується також товарно-транспортною накладною від 31.07.2025 № 40/360. Позивач звернувся до відповідача із заявкою № 10796 від 20.06.2025, в якій просив відвантажити Одеській залізниці підшипник моторно-осьовий (ремонтний) у кількості 60 шт. на загальну суму з ПДВ 1 499 997,60 грн. Відповідно до наданого позивачем скриншоту екрана зі сторінки електронної пошти позивача, випливає, що вказану заявку надіслано на електронну пошту відповідача, вказану в Договорі, 03.11.2025. Отже з урахуванням положень п. 4.2. Договору, строк поставки товару за вказаною заявкою сплив 17.11.2025. 28.11.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій пропонував добровільно сплатити штраф за порушення умов п. 4.2. Договору № ОД/НХ-25-365НЮ про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 18.06.2025 у розмірі 224 999,64 грн та поставити товар, відповідно до письмової рознарядки № НХ04/1985н від 03.11.2025. Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. 23.12.2025 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-25-365НЮ від 18.06.2025, в якому на підставі п. 8.2.3. Договору, оскільки відповідачем не виконано свого зобов`язання щодо поставки товару за письмовою рознарядкою № НХ04/1985н від 03.11.2025, АТ «Укрзалізниця» повідомило про розірвання Договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-25-365НЮ від 18.06.2025 з 30.12.2025. З викладеного випливає, що позивач скористався своїм правом достроково в односторонньому порядку розірвати Договір, передбаченим ст. 665 ЦК України та п. 8.2.3. Договору та спірний Договір з урахуванням п. 8.2.3., вважається розірваним з 30.12.2025. У зв`язку з непоставкою відповідачем товару за рознарядкою, позивач здійснив нарахування штрафу в сумі 224 999,64 грн та пені в сумі 62 999,90 грн, які відповідачем добровільно не сплачені, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав. Суд апеляційної інстанції зазначає, що як вбачається із апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення в частині, а саме: просить частково скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26, скасувати зазначене рішення суду в частині стягнення із відповідача пені у розмірі 31 499,95 грн та ухвалити в цій частині нове рішення (постанову), яким відмовити у задоволенні позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 31 499,95 грн, а в іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 655 ЦК України) Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. (ч. 1 ст. 662 ЦК України) Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. (ст. 663 ЦК України) Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. (ч. 1 ст. 664 ЦК України) Строк поставки відповідачем позивачу товару - підшипника моторно-осьового (ремонтного) у кількості 60 шт. на загальну суму з ПДВ 1 499 997,60 грн сплив 18.12.2025, проте відповідач зобов`язання з поставки товару не виконав. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. (ст. 611 ЦК України) У зв`язку з непоставкою відповідачем товару позивач заявив до стягнення, зокрема, пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення в сумі 62 999,90 грн. Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обґрунтованою та арифметично правильною сумою пені є сума у розмірі 62 999,90 грн. Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру, зокрема пені до суми у розмірі 31 499,95 грн. Щодо нарахування пені за невиконання відповідачем негрошового зобов`язання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та зазначає наступне. Як вже зазначалось, відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, Цивільним кодексом України передбачено можливість стягнення пені лише у випадку невиконання / несвоєчасного виконання саме грошового зобов`язання. Водночас відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України (далі - ГК України, тут і далі в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент укладення Договору), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). (ч. 4 ст. 231 ГК України) Верховний Суд у постанові від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18 дійшов висновку, що тлумачення норми ч. 4 ст. 231 ГК України дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства штрафні санкції можуть бути застосовані для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій. Таким чином застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18. Отже, на момент чинності ГК України сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не були позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання. Така позиція є сталою та послідовною у практиці Вищого господарського суду України, Верховного Суду України та Верховного Суду. Так, з 28.08.2025 введено в дію Закон України № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб», який визначає правові та організаційні засади діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб. Одним із наслідків введення в дію вказаного Закону стало те, що згідно зі ст. 17 зазначеного Закону з 28.08.2025 втратив чинність ГК України. Отже, із втратою чинності ГК України, нормами чинного законодавства не передбачено можливості здійснювати нарахування пені за невиконання чи несвоєчасне виконання негрошового зобов`язання. Нормою ст. 549 ЦК України, як встановлено вище, передбачено лише можливість нарахування штрафу та пені за невиконання грошового зобов`язання. Щодо можливості застосування норми ч. 4 ст. 231 ГК України до спірних правовідносин сторін, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. При набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності. За загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23). Отже, з огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та, як наслідок, відповідні цивільні права і обов`язки сторін виникли до втрати чинності Господарським кодексом України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення негрошового зобов`язання слід застосовувати положення ч. 4 ст. 231 ГК України. Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, доведення позивачем своїх позовних вимог, водночас не представлення відповідачем більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 в оскаржуваній частині, відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне. Доводи скаржника про те, що 18.11.2025 (у момент прострочення) договірна умова суперечить закону є безпідставними, оскільки втрата чинності ГКУ не робить автоматично протизаконними чинні пункти раніше підписаних договорів. Договір є обов`язковим для виконання (ст. 629 ЦК України) протягом усього строку його дії, якщо сторони не змінили його у встановленому порядку. Колегія суддів вказує на те, що договір укладено 18.06.2025 відповідно до чинного на той момент законодавства і права та обов`язки сторін зафіксовані в тексті договору, а після 28.08.2025 правовою підставою для стягнення погодженої санкції є вже не ст. 230 ГК України, а ст. 629 ЦК України (принцип обов`язковості договору) та ст. 525, 526 ЦК України (недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання), тобто, втрата чинності законом, який регулював відносини на момент укладення договору, не припиняє дію самого договору чи його окремих пунктів, якщо інше прямо не встановлено законом про скасування, водночас, Закон № 4196-IX не містить норм про автоматичне скасування чи визнання недійсними діючих пунктів укладених господарських договорів. Господарські правовідносини (права, обов`язки та відповідальність сторін) виникли між позивачем та відповідачем 18.06.2025 на підставі укладеного Договору. Саме в цей момент сторони погодили міру відповідальності (пп. 9.3.1), а факт прострочення поставки товару є не моментом виникнення нових відносин, а моментом порушення вже існуючого договірного зобов`язання. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на дату укладення Договору (18.06.2025), оскільки саме ця дата визначає законність та чинність погоджених умов договору (зокрема пп. 9.3.1), і досліджував не можливість застосування скасованого ГКУ до нових відносин, а обов`язковість виконання контракту (ст. 629 ЦКУ), умови якого були сформовані правомірно. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що пункт 9.3.1 Договору є договірною санкцією, погодженою сторонами під час реалізації принципу свободи договору (ст. 6, 627 ЦКУ), в тексті пункту немає відсилань до норм ГКУ, які б вимагали його чинності для застосування санкції. Сторони самостійно встановили, що за прострочення понад 15 днів нараховується 0,1% від вартості непоставленого товару. Скасування ГКУ жодним чином не впливає на чинність автономних умов цивільно-правових договорів. Також колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що після втрати чинності ГКУ, суб`єкти господарювання не втратили права погоджувати в договорах щоденну пеню за невчасну поставку товару, виконання робіт чи надання послуг. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 в оскаржуваній частині, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування своїх рішень за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 в оскаржуваній частиін, відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 в оскаржуваній частині слід залишити без змін. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - УХВАЛИВ: 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елтра-Україна» на рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 17.03.2026 у справі № 925/68/26 в оскаржуваній частині залишити без змін. 3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника. 4. Справу № 925/68/26 повернути до Господарського суду Черкаської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню. Головуючий суддя О.М. Гаврилюк Судді Б.О. Ткаченко О.М. Крижний