Справа № 5/191/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 лютого 2018 року м. Одеса Справа № 5/191/10 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Богатиря К.В., Жекова В.І. секретар судового засідання Герасименко Ю.С. За участю представників учасників справи: кредитор ОСОБА_1 - особисто; прокурор - Коломійчук І.О. Інші представники учасників справи у судове засідання не з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 у справі №5/191/10 кредитор ОСОБА_1 банкрут Приватне акціонерне товариство "Миколаївський машинобудівний завод" про визнання кредиторських вимог ВСТАНОВИВ Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 19.10.2010 р. за заявою Державної акціонерної холдингової компанії "Чорноморський суднобудівний завод" було порушено провадження у справі про банкрутство приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод" (в подальшому за текстом - ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод") за загальними підставами, передбаченими Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство). Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.11.2010 р. введено процедуру розпорядження майном боржника. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 13 листопада 2012 року введено процедуру санації. Постановою господарського суду Миколаївської області від 23.04.2014 р. боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Протасову О.М. (повноваження якої 11 травня 2017 року господарським судом достроково припинені та новим ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бутенка О.О.). 26 січня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до господарського суду Миколаївської області із заявою в якій, з урахуванням розрахунку від 06.03.2017 р. та уточнень від 11.05.2017 р., просив визнати та стягнути його вимоги до банкрута у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року включно, визнати та стягнути кредиторські вимоги у сумі 92374,37 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 р. по 11.05.2017 р. та зобов'язати ліквідатора банкрута включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру кредиторських вимог до банкрута на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Законів України "Про оплату праці", "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року (суддя Ткаченко О.В.) визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банкрута у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та зобов'язано ліквідатора Бутенка О.О. включити ці вимоги до 1-ої черги реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод". В решті вимог відмовлено. В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції пославшись на приписи ст. 116 КЗпП України зазначив, що у порушення означених приписів банкрут розрахунок з кредитором при звільненні не зробив, а розрахувався з останнім щодо заборгованості по заробітній платі тільки 13.03.2015 р. Крім того з посиланням на приписи ст. 117 КЗпП України, ст.34 Закону України «Про оплату праці», а також Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 суд першої інстанції відзначив, що згідно розрахунку кредитора, загальна сума компенсації втрати частини грошового доходу (заробітної плати) у зв'язку з порушенням строків її виплати у період з серпня 2013 по червень 2014, яка не нарахована і не виплачена кредитору при звільненні складає 467,79 грн., але розрахунок надав тільки за період з листопада по червень 2014. Посилаючись на ст. 28 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 1, 16, 19, 38 Закону про банкрутство місцевий господарський суд зазначив, оскільки постанова про визнання боржника банкрутом винесена 23.04.2014 та відкрита ліквідаційна процедура, вимоги з виплати середнього заробітку за період з 13.03.2015 по 11.05.2014 не мають характеру поточних. Зазначені вимоги після відкриття ліквідаційної процедури, так само як і будь-які інші зобов'язання не нараховуються, оскільки господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, у боржника не виникло і не могло виникнути додаткових зобов'язань перед кредитором після визнання його банкрутом. Але, як відзначено судом першої інстанції, наказом банкрута №114 від 23.04.2014, на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.04.2014 у справі №487/323/14-ц кредитора було поновлено на посаді слюсаря-ремонтника 6-го розряду на гарячих ділянках роботи в цеху №4 лиття та поковки. Таким чином, судом першої інстанції відзначено, приймаючи до уваги поновлення кредитора на роботі 23.04.2014 на підставі рішення суду, та його звільнення 23.06.2014 у зв'язку із визнанням боржника банкрутом, кредитор має право на компенсацію втрати частини грошових коштів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 по червень 2014. На підставі наведеного судом першої інстанції визнано, що заява кредитора, з урахуванням уточнень до неї підлягає задоволенню частково, а кредиторські вимоги підлягають визнанню тільки в сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 по червень 2014 (1-а черга), а в решті підлягають відхиленню, оскільки нараховані після визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Не погодившись з даною ухвалою до Одеського апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду Миколаївської області по справі №5/191/10 від 29.05.2017 р. скасувати, прийняти нове рішення, якім його заяву задовольнити у повному обсязі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховані положення ст. ст. 8, 43 Конституції України, ст. ст. 2, 30, 47 Закону України "Про оплату праці", ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю та ст. ст. 41, 45 Закону про банкрутство та залишено поза увагою те, що за весь час незаконної затримки виплати заробітної плати банкрутом не було здійснено дій для відновлення гарантованих Конституцією прав. При цьому, скаржник зазначає, що зобов'язання виникли саме до визнання ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" банкрутом. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 р. у справі №5/191/10 (5/191/10-15) (про розгляд вимог ОСОБА_1) - без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2017 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 у справі №5/191/10(5/191/10-15) скасовано, справу №5/191/10(5/191/10-15) в частині грошових вимог ОСОБА_1 передано на новий апеляційний розгляд до Одеського апеляційного господарського суду в іншому складі суду. Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 02.01.2018 р. відкрито апеляційне провадження у справі №5/191/10 (5/191/10-15) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 р. та призначено справу до розгляду на 24.01.2018 р. 18.01.2018 р. Одеським апеляційним господарським судом отримано клопотання ОСОБА_1 про збільшення кредиторських вимог в якому останній просив збільшити його кредиторські вимоги на суму 8797,55 грн., тобто загальна суму кредиторських вимог становить 101171,92 грн. Колегією суддів Одеського апеляційного господарського суду у судовому засіданні від 28.02.2018 р. означено клопотання розглянуто та відхилено, з наступних підстав. Статтею 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Так колегія суддів відзначає, що кредиторські вимоги на суму 8797,55 грн., які заявлені ОСОБА_1 у клопотанні від 18.01.2018 р., що подано до суду апеляційної інстанції не були заявлені до суду першої інстанції та не були предметом розгляду під час винесення оскаржуваної ухвали. З огляду на наведене, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає та відхиляється судом апеляційної інстанції. 24.01.2018 р. до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від арбітражного керуючого Бутенко О.О. в якому останній просить залишити ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 р. у справі №5/191/10 без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. У судовому засіданні від 24.01.2018 оголошувалась перерва до 19.02.2018 р. 01.02.2018 р. Одеським апеляційним господарським судом отримано письмові пояснення ОСОБА_1 в яких останній з посиланням на приписи ст. 129 Конституції України, ст.ст. 116, 117 КЗпП України та постанову Верховного Суду України у справі №6-259цс17 зазначає, що у справі №5/191/10 заявлені ОСОБА_1 кредиторські вимоги ніколи не оспорювались представниками боржника з підстав їх розміру. Саме тому застосовувати принцип співрозмірності при визначені розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку не є законним. Суд, за твердженням апелянта вимушено застосовує цей принцип в тих справах, де оскаржуються розміри заробітних плат, оскільки таким чином восповнює невизначеність законодавчо таких спорів, своїм тлумачення. Застосовувати принцип співрозмірності в даній справи, на думку апелянта, означало б відступити від засад судочинства - верховенства права та законності. Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2018 р. у зв'язку із перебуванням головуючого судді Аленіна О.Ю. 19.02.2018 р. у відпустці та знаходженням у відпустці з 06.02.2018 р. по 20.02.2018 р. та у відрядженні з 21.02.2018 р. по 23.02.2018 р., колегія суддів апеляційної інстанції визнала за необхідне призначити розгляд апеляційної скарги на іншу дату - 28.02.2018 р. о 15:00 год., про що було повідомлено учасників справи. У судових засіданнях від 24.01.2018 р. та 28.02.2018 р. ОСОБА_1 підтримав вимоги за апеляційної скаргою та наполягав на її задоволенні. Прокурор надав пояснення відповідно до яких не погоджується з апеляційною скаргою ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а оскаржувана ухвала без змін. Інші представники учасників справи у судове засідання не з'явились. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши апелянта та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з наявних матеріалів справи, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.05.2014 визнані грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 26174,98 грн., у тому числі: заборгованості по заробітній платі у сумі 11296,78 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 13878,20 грн., відшкодування моральної шкоди у сумі 1000,00 грн. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 05.08.2014 визнані грошові вимоги ОСОБА_1 у сумі 25059,90 грн., у тому числі: заборгованість по заробітній платі за період роботи з 23.04.2014 р. по 23.06.2014 р. у сумі 7982,13 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.03.2014 р. по 23.04.2014 р. у сумі 4285,89 грн., компенсацію за 14 днів планової відпустки у сумі 2865,38 грн., вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 4400,41 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 5526,09 грн. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.11.2014 задоволено частково заяву ОСОБА_1 від 24.09.2014, з урахуванням доповнень від 29.10.2014, 12.11.2014, 19.11.2014, визнані вимоги ОСОБА_1 до банкрута у сумі 12892,21 грн. відшкодування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (1-а черга), залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 від 24.09.2014, з урахуванням доповнень від 29.10.2014, 12.11.2014, 19.11.2014, в частині визнання кредиторських вимог у розмірі збитків з урахуванням інфляції у сумі 6134,14 грн., в решті заяви залишено без розгляду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.02.2015, ухвалу господарського суду Миколаївської області від 26.11.2014 змінено та викладено в наступній редакції: «Заяву ОСОБА_1 від 24.09.2014, з урахуванням доповнень від 29.10.2014, 12.11.2014, 19.11.2014 - задовольнити частково. Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банкрута - Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод" в сумі 12892,21 грн. відшкодування середнього заробітку за час затримки заробітної плати, зобов'язати ліквідатора Протасову О. М. включити ці вимоги до реєстру вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод" до 1 черги кредиторських вимог. В задоволені заяви ОСОБА_1 про стягнення 6134,14 грн. матеріальної шкоди на підставі ст. 625 ЦК України - відмовити.». Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015 задоволено частково заяву ОСОБА_1 від 08.12.2014, з урахуванням доповнення від 21.01.2015, задоволено частково заяву ОСОБА_1 від 25.03.2015 та від 01.04.2015, з урахуванням доповнень від 28.04.2015, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19.05.2015 про визнання кредиторських вимог у сумі 33156,54 грн., визнані вимоги кредитора до банкрута у сумі 19931,99 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (1-а черга), в задоволенні решти кредиторських вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.07.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2015 ухвалу господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015 змінено, викладено резолютивну частину ухвали від 03.06.2015 в наступній редакції: «Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банкрута на загальну суму 41180,67грн., з яких 35449,91 грн. середній заробіток за час затримки виплати заборгованості по заробітній платі, та 5730,76 грн. середній заробіток за час вимушеного прогулу після звільнення та поновлення на роботі. Включити визнані апеляційним господарським судом кредиторські вимоги ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів у першу чергу задоволення. В іншій частині у задоволенні кредиторських вимог ОСОБА_1 до банкрута відмовити.». 26.01.2017 ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області із заявою від 26.01.2017 б/н в якій, з урахуванням розрахунку від 06.03.2017 та уточнень від 11.05.2017 просив визнати та стягнути його вимоги до банкрута у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 по червень 2014 включно, визнати та стягнути кредиторські вимоги у сумі 92374,37 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 по 11.05.2017 та зобов'язати ліквідатора банкрута включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру кредиторських вимог до банкрута. Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував порушенням боржником приписів ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, Законів України «Про оплату праці», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29 травня 2017 року визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банкрута у сумі 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року та зобов'язано ліквідатора Бутенка О.О. включити ці вимоги до 1-ої черги реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод". В решті вимог відмовлено. Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство. Відповідно до статті 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Згідно зі статтею 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до частини 2 статті 23 Закону про банкрутство кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають право протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Водночас, абз. 2 частиною 4 вказаної статті передбачено, що на вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не поширюється норма щодо місячного строку заявлених грошових вимог. Отже, кредиторам за вимогами щодо виплати заробітної плати надано право звернення з грошовими вимогами до боржника у процедурі розпорядження майном та визначено, що на зазначені вимоги не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться з моменту порушення справи про банкрутство. Статтею 38 Закону про банкрутство визначено наслідки введення ліквідаційної процедури щодо боржника, а саме: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим розділом. Статтею 47 Закону про банкрутство, яка передбачена Розділом III «Ліквідаційна процедура», зазначено, що на звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені законодавством України про працю та про зайнятість населення. Тобто, законодавець допускає ведення боржником господарської діяльності у ліквідаційній процедурі завершенням технологічного випуску продукції, що також передбачає оплату праці працівників, які задіяні в завершенні виготовлення такої продукції. Норма закону про те, що в боржника не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів, повинна застосовуватися у системному зв'язку з визначенням термінів згідно статті 1 Закону про банкрутство. Так, абзацом 5 частини 1 статті 1 цього Закону "грошове зобов'язання" визначено як зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину та на інших підставах, передбачених законодавством України. Отже, виникнення зобов'язань щодо виплати заробітної плати (середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку), належить до понятійного апарату "грошові зобов'язання" згідно Закону про банкрутство як таке, що виникає на інших підставах - з норм трудового законодавства. Разом з тим, таке зобов'язання не можна тлумачити, як "додаткове", що виникає у ліквідаційній процедурі боржника, якщо воно виникло у процедурі розпорядження майном конкретного боржника, як основне. З правовою позицією про те, що порушення процедури банкрутства роботодавця (незалежно від стадії банкрутства, в якій перебуває боржник) не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку виплати середнього заробітку звільненому працівникові згідно статті 117 КЗпП України погоджується Верховний Суд України у Постановах від 02.07.2014 у справі №6-76цс14 та від 15.08.2012 у справі №6-14402св12. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При цьому одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність, згідно з якою юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування та не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. На це звертав увагу і Конституційний Суд України у відповідних рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп, 29.06.2010 №17-рп, 11.10.2011 № 10-рп. Згідно з ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України, частини 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України). Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. За структурою стаття 117 КЗпП України, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу. Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами та відноситься до структури заробітної плати. Це фактично компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України, який дійшов висновку, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 14.11.2012р. у справі № 6-139цс12). Враховуючи роз'яснення, викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу, Верховний Суд України у постанові від 04.02.2015р. у справі №927/741/13 дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Згідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2013 року у справі № 6-15цс13, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним розрахунку. З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 знаходився з банкрутом у трудових правовідносинах та 16.12.2013 був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.04.2014 р. скасований наказ №242к від 11.12.2013 р. про звільнення ОСОБА_1 за скороченням штату, останнього поновлено на посаді слюсаря-ремонтника 6 розряду з 16 грудня 2013 року. З ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" на користь кредитора стягнуто 11296,78 грн. заробітної плати та 13878,20 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Наказом банкрута №114 від 23.04.2014 кредитора поновлено на роботі у банкрута. За наказом № 01-к від 23.06.2014 р. ОСОБА_1 був звільнений з 23 червня 2014 року згідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з банкрутством ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод". У січні 2017 року ОСОБА_1 з'ясував, що ПрАТ "Миколаївський машинобудівний завод" не проводилася компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати з серпня 2013 року по червень 2014 року на загальну суму 467,79 грн., зазначені суми не сплачені при звільнені. Відтак, кредитор вважає, що банкрутом порушено вимоги трудового законодавства та нараховує середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 13.03.2015 р. по 11.05.2017 р. Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» унормовано, що до заробітної плати включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час. Згідно із п. 2.2, 2.2.7, 2.2.8 наказу Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5 «Про затвердження інструкції зі статистики заробітної плати» фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати, зокрема входять: суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Положенням статті 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Механізм нарахування сум компенсації визначено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159. У відповідності до Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. За приписами названого Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. З огляду на викладене, перевіривши розрахунок ОСОБА_1 на загальну суму 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 року по червень 2014 року колегія суддів вважає такий розрахунок обґрунтованим та арифметично правильним. Разом з цим судова колегія відзначає, що відмовляючи заявнику у визнанні кредитором до боржника, суд першої інстанції посилаючись на приписи частини 1 статті 38 Закону про банкрутство, відповідно до якої в ліквідаційній процедурі не виникають жодні додаткові зобов'язання, залишив поза увагою положення Конституції України, вимог статті 117 КЗпП України на предмет встановлення правової природи існуючих правовідносин сторін, у зв'язку з чим дійшов помилково висновку про відсутність правових підстав для визнання вимог ОСОБА_1 в частині виплати середнього заробітку за період з 13.03.2015 по 11.05.2017, які нараховані за період після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у справі. З правовою позицією про те, що порушення процедури банкрутства роботодавця (незалежно від стадії банкрутства, в якій перебуває боржник) не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку виплати середнього заробітку звільненому працівникові згідно статті 117 КЗпП України погоджується Верховний Суд України у своїй постанові від 02.07.2014 р. Крім того, частиною 3 статті 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, право на працю, складовою частиною якого є право на заробітну плату, є одним з основоположних прав людини, гарантованих Конституцією України, яке не може бути обмежене при прийнятті нових законів, або внесенні змін до вже діючих законів. Оскільки положеннями статті 117 КЗпП України передбачено право на отримання середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, то право на їх отримання, як складової частини заробітної плати, структурно віднесеної до Розділу VІІ "Оплата праці" зазначеного Кодексу, не може бути обмежено змінами до Закону про банкрутство, які набрали чинності з 19.01.2013 р. (Закон України №4212-VІ від 22.12.2011р.). Разом з цим, за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду. (Постанова Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі №205/4041/14-ц). Колегія апеляційної інстанції вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який нарахований кредитором, не відповідає принципу співмірності та справедливості, оскільки сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 по червень 2014 становила лише 467,79 грн. Проте, заявлені кредитором вимоги щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі становить 92374,37 грн., що в 197 разів більше від несвоєчасно виплаченої частини заробітної плати. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи вважає, що обґрунтованим та співрозмірним розміром вимоги ОСОБА_1 щодо сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі є 10 000 грн. Отже, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, ухвала господарського суду Миколаївської області від 24.01.2017 у справі №5/191/10 підлягає скасуванню частково в частині відхилення кредиторських вимог ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн. Судова колегія відхиляє заперечення, що викладені ОСОБА_1 у клопотанні від 01.02.2018 р. щодо незаконності застосовування принципу співрозмірності при визначені розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки такі твердження апелянта не узгоджується з позицією Верховного Суду України, що викладена у постанові від 13.03.2017 у справі №205/4041/14-ц та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці". Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому означена ухвала підлягає скасуванню частково, апеляційна скарга ОСОБА_1 частковому задоволенню, із визнанням кредиторських вимог ОСОБА_1 до банкрута Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод" у сумі 10 467 грн. 79 коп. Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу задовольнити частково. Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 р. у справі №5/191/10 в частині відхилення кредиторських вимог ОСОБА_1 у сумі 10 000 грн. скасувати. Заяву ОСОБА_1 в цій частині задовольнити. В іншій частині ухвалу господарського суду Миколаївської області від 29.05.2017 р. у справі №5/191/10 залишити без змін, виклавши її резолютивну частину у наступній редакції: «Заяву ОСОБА_1 від 26.01.2017 б/н, з урахуванням уточнень від 11.05.2017 - задовольнити частково. Визнати кредиторські вимоги ОСОБА_1 до банкрута Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод" у сумі 10 467 грн. 79 коп., з яких 467,79 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з серпня 2013 по червень 2014 р. та 10 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку по заробітній платі та зобов'язати ліквідатора Бутенка О.О. включити ці вимоги до 1-ї черги реєстру вимог кредиторів Приватного акціонерного товариства "Миколаївський машинобудівний завод". Решту кредиторських вимог відхилити». Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 28.02.2018 р. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Богатир К.В. Суддя Жеков В.І.