Справа № 911/3883/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected] ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" червня 2019 р. Справа№ 911/3883/16 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Остапенка О.М. суддів: Отрюха Б.В. Верховця А.А. за участю секретаря судового засідання: Добродзій Є.В. представники учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі № 911/3883/16 (суддя Лопатін А.В.) за заявою Публічного акціонерного товариства Науково-виробничої фірми „Ферокерам" про банкрутство ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі № 911/3883/16, серед іншого, задоволено частково кредиторську заяву ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами до ПАТ НВФ „Ферокерам". Визнано ГУ ДФС у Київській області кредитором боржника на суму 182 264,03 грн., з яких 3 524,00 грн. першої черги та 178 740,03 грн. шостої черги. В іншій частині кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області відхилено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ГУ ДФС у Київській області звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року в частині відхилених кредиторських вимог до боржника у сумі 42 415,34 грн. податку з орендної плати з юридичних осіб та прийняти нове рішення, яким визнати вказані вимоги до боржника на суму 42 415,34 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Отрюх Б.В. Ухвалою суду від 05.11.2018 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №911/3883/16, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 22.11.2018 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. До початку судового засідання через відділ документального забезпечення суду від представника ТОВ "Гранд інвест девелопмент" надійшло клопотання про призначення експертизи у справі, в якому просить суд призначити у справі судово-економічну експертизу. Ухвалою суду від 22.11.2018 року у задоволенні клопотання ТОВ "Гранд інвест девелопмент" про призначення судово-економічної експертизи у справі №911/3883/16 відмовлено та зупинено апеляційне провадження у справі №911/3883/16 за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України до винесення Палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справі № 910/14827/16. Ухвалою суду від 14.05.2019 року за ініціативою суду поновлено апеляційне провадження у справі №911/3883/16 за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Київській області на ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року, оскільки відпали підстави, що викликали зупинення провадження у справі, та призначено справу до розгляду на 13.06.2019 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі. Представники учасників провадження у справі в судове засідання 13.06.2019 року не з`явилися, причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення. Клопотань про відкладення розгляду справи на направляли. У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 13.06.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області слід відмовити, а ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року в оскаржуваній частині - залишити без змін, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство). Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у провадженні господарського суду Київської області перебуває справа №911/3883/16 про банкрутство ПАТ НВФ „Ферокерам", провадження в якій порушено ухвалою господарського суду Київської області від 07.12.2016 року за заявою боржника на підставі ст. 95 Закону про банкрутство. Постановою господарського суду Київської області від 14.12.2016 року ПАТ НВФ „Ферокерам" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Шкабрія М.П. Відповідне оголошення про визнання ПАТ НВФ „Ферокерам" банкрутом та відкриття його ліквідаційної процедури оприлюднено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 26.12.2016 року за № 38775. Ухвалою господарського суду Київської області від 17.05.2017 року визнано кредиторами ПАТ НВФ "Ферокерам": Білоцерківську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами в розмірі 357 784,41 грн., з яких: 2 756,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 212 817,49 грн. - в третю чергу, 142 210,92 грн. - в шосту чергу; ПАТ "ОТП Банк" з грошовими вимогами в розмірі 54 721 505,71 грн., з яких: 3 088,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 6 695 325,29 грн. - в четверту чергу, 5 538 925,42 грн. - в шосту чергу, 42 484 167,00 грн. - в позачерговому порядку за рахунок майна банкрута, що є предметом іпотеки; відкладено розгляд кредиторських вимог ОСОБА_1 , розгляд реєстру вимог кредиторів ПАТ НВФ "Ферокерам" призначено на 20.06.2017 року. Ухвалою господарського суду Київської області від 20.06.2017 року визнано кредитором з грошовими вимогами до ПАТ НВФ "Ферокерам" гр. ОСОБА_1 на суму 770 054,25 грн., затверджено реєстр вимог кредиторів боржника у сумі 55 849 344,37 грн., до якого включено: Білоцерківську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з грошовими вимогами в розмірі 357 784,41 грн., з яких: 2 756,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 212 817,49 грн. - в третю чергу, 142 210,92 грн. - в шосту чергу; ПАТ "ОТП Банк" з грошовими вимогами в розмірі 12 237 338,71 грн., з яких: 3 088,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 6 695 325,29 грн. - в четверту чергу, 5 538 925,42 грн. - в шосту чергу; гр. ОСОБА_1 з грошовими вимогами в розмірі 770 054,25 грн., з яких: 3 200,00 грн. підлягають задоволенню в першу чергу, 766 854,25 грн. - в четверту чергу, окремо внесено до реєстру вимог кредиторів вимоги ПАТ "ОТП Банк" у розмірі 42 484 167,00 грн., як забезпечені заставою майна банкрута. Вказані вимоги підлягають погашенню за рахунок майна ПАТ НВФ "Ферокерам", що є предметом забезпечення в позачерговому порядку. 10.05.2018 року до господарського суду Київської області надійшла заява ГУ ДФС у Київській області з вимогами на суму 221 155,37 грн., за наслідками розгляду якої ухвалою господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №911/3883/16, серед іншого, грошові вимоги податкового органу до боржника задоволено частково. Визнано ГУ ДФС у Київській області кредитором боржника на суму 182 264,03 грн., з яких 3 524,00 грн. першої черги та 178 740,03 грн. шостої черги. В іншій частині кредиторські вимоги ГУ ДФС у Київській області відхилено. Відмовляючи у визнанні вимог із заборгованості по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 42 415,34 грн. (за 17 днів після визнання боржника банкрутом), яка виникла на підставі поданої боржником декларації до контролюючого органу з земельного податку від 08.02.2016 року № 9011755979 за грудень 2016 року на суму 77 345,62 грн., місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені вимоги виникли після винесення постанови про визнання боржника банкрутом (14.12.2016 року). В обґрунтування поданої апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області посилається на те, що нараховане зобов`язання зі сплати земельного податку є витратами, пов`язаними з ліквідаційною процедурою та мають бути включені до реєстру вимог кредиторів визнаного банкрутом боржника. Оскільки скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала суду першої інстанції лише в частині відхилення його кредиторських вимог, то у відповідності до ст. 269 ГПК України відповідна ухвала суду переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині. Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення зазначеної ухвали в частині відхилення заявлених податковим органом кредиторських вимог, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне. Статтею 1 Закону про банкрутство передбачено, що кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 38 наведеного Закону, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: - господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; - строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; - у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Згідно положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій. Відповідно до положень ч. 1 ст. 7 Закону про банкрутство, щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. Аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника у справі про банкрутство банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Положеннями ст. 2 ГПК України визначено основні засади (принципи) господарського судочинства. Відповідно п. 1 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципом) господарського судочинства є верховенство права. У пункті 3.1. Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 у справі № 1-25/2010 зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Системний аналіз положень пункту 1.3. статті 1 Податкового Кодексу України та положень ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", дає підстави дійти до висновку, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі №910/14827/16). Крім того, у п. 29 Інформаційного листа ВГСУ України від 28.03.2013 року № 01-06/606/2013 „Про Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI)" зазначено, що статтею 38 Закону передбачено наслідки визнання боржника банкрутом. Зокрема, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, які безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав. Тобто, у зв`язку з визнанням боржника банкрутом у такої особи виникає особливий правовий статус, який є значно відмінний від статусу боржника і з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у останнього не можуть виникати нові зобов`язання зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Таким чином, аналізуючи положення названого закону, можна дійти висновку, що в ліквідаційній процедурі нові зобов`язання у банкрута в особі його органу управління - ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство. Такими випадками є зобов`язання з оплати витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Так, згідно кредиторської заяви та доданих до неї документів, станом на 09.02.2018 року у ПАТ НВФ "Ферокерам" обліковуються поточні кредиторські вимоги на загальну суму 221 155,37 грн., з яких: - заборгованість з орендної плати з юридичних осіб (шифр бюджетної класифікації - 18010600) складає 154 691,29 грн., яка виникла на підставі податкового розрахунку земельного податку від 08.02.2016 року № 9011755979 на суму 77 345,67 грн., від 08.02.2016 року №9011755979 на суму 77 345,62 грн. (77 345,67 грн. + 77 345,62 грн. = 154 691,29 грн.); - заборгованість з ПДФО (шифр бюджетної класифікації - 11010100) складає 1 373,54 грн., яка виникла на підставі нарахування пені на податкове повідомлення-рішення від 13.08.2015 року № 0032481702 на суму 531,35 грн., від 13.08.2015 року № 0032481702 на суму 842,19 грн.; - заборгованість по штрафних санкціях за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки (шифр бюджетної класифікації - 21080900) складає 65 090,54 грн., яка виникла на підставі нарахування пені на рішення про застосування штрафних санкцій № 0004912202 від 13.08.2015 року та рішення № 0004922202 від 13.08.2015 року. Відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Згідно пп. 14.1.137 п.14.1 ст. 14 ПК України орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України. Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання (пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України). Статтею 15 ПК України встановлено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають право, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Згідно пп.16.1.4 п.16.4 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом та законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (38.1 ст. 38 ПК України). Не підлягає оскарженню податкове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11 ст. 56 ПК України). Відповідно до п. 57.1. ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи з положень ПК України, які регулюють відносини щодо сплати земельного податку (ст.ст. 49, 269-271 ПК України) орендарем до Білоцерківської ОДПІ було подано податкову декларацію з орендної плати за землю від 08.02.2016 року № 9011755979, відповідно до якої боржник самостійно визначив орендну плату за землю на 2016 рік в розмірі 77 345,67 грн. щомісячно (січень - листопад), 77 345,62 грн. (грудень). Як вже зазначалось, заявником заявлено кредиторські вимоги, до яких включено земельний податок на суму 154 691,29 грн. (за листопад 2016 року - 77 345,67 грн. та за грудень 2016 року - 77 345,62 грн.). При цьому, як було зазначено вище, ПАТ НВФ "Ферокерам" визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру постановою господарського суду Київської області від 14.12.2016 року. Дана постанова є чинною і такою, що набрала законної сили. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що системний аналіз положень Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і Закон про банкрутство має пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов`язаних зі справами про банкрутство суб`єктів підприємницької діяльності, за виключенням випадків, передбачених у Законі. З огляду на викладене, здійснивши перерахунок заявлених кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області в частині земельного податку за листопад-грудень 2016 року на загальну суму 154 691,29 грн., враховуючи вищенаведену норму Закону про банкрутство, якою встановлено, що після визнання боржника банкрутом у останнього не виникає додаткових зобов`язань, а також відповідну правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, судом першої інстанції правомірно визнано грошові вимоги в частині вказаного податку на суму 112 275,95 грн. за період з листопада по 14.12.2016 року). Щодо кредиторських вимог ГУ ДФС у Київській області в частині пені з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується із доходів у вигляді заробітної плати на суму 1 373,54 грн., а також пені за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки на суму 65 090,54 грн., що виникли в період з 25.08.2015 року по 07.12.2016 року (дата порушення провадження у даній справі), що підтверджується долученими до матеріалів справи інтегрованими картками, то вони є обґрунтованими та відповідно правомірно визнані судом першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки вимоги кредитора в межах суми 178 740,03 грн. є обґрунтованими, заборгованість банкрута перед заявником на час винесення ухвали не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про визнання ГУ ДФС у Київській області кредитором ПАТ НВФ "Ферокерам" з сумою кредиторських вимог, що, з урахуванням понесених на сплату судового збору витрат, становить 182 264,03 грн., які, з урахуванням пропуску кредитором строку, встановленого Законом, для заявлення вимог до банкрута, враховуючи вищенаведені приписи Закону про банкрутство, підлягають задоволенню в наступній черговості: 3 524,00 грн. - в першу чергу, 178740,03 грн. - в шосту чергу. Спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності включення заявлених вимог з орендної плати за землю, які нараховані після визнання боржника банкрутом, судова колегія вважає за необхідно зазначити наступне. Відповідно до положень пункту 36.1. статті 36 ПК України, податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно з положеннями підпункту 37.3. статті 37 ПК України, підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб. Оскільки у розумінні пункту 1.3. статті 1 ПК України, вказаний кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також беручи до уваги те, що положеннями статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка встановлює наслідки визнання боржника банкрутом внаслідок відкриття ліквідаційної процедури, що є однією із судових процедур у справі про банкрутство) встановлено, що з моменту визнання боржника банкрутом (ухвалення постанови у справі про банкрутство) у банкрута не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі підпункту 37.3. статті 37 Податкового Кодексу України, дійшла до висновку, що приписами статті 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підставу для припинення податкового обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом. Згідно ч. 3 ст. 95 Закону про банкрутство, кредитори, у тому числі контролюючі органи, мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу. Відповідно до пункту 33.1. статі 33 ПК України, податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Виникнення у боржника, щодо якого введено ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство, податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав після моменту визнання боржника банкрутом, буде нести за собою порушення права такого боржника, яке визначене законодавством, на звільнення від сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що у свою чергу суперечить принципу правової визначеності, який є одним із елементів верховенства права. За таких обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла до висновку, що в оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд вірно застосував положення ст. 38 Закону про банкрутство. В підпункті 14.1.147 ст. 14 ПК України зазначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Як було зазначено, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство). Приписами ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство не передбачено виникнення податкового обов`язку у боржника, щодо якого господарським судом відкрито ліквідаційну процедуру, з підстав самостійного визначення таким боржником обов`язку щодо обчислення та декларування плати за землю та податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки термін сплати за якими настав після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Беручи до уваги приписи ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, а також положення підпункту 1.3. ст.1 та підпункту 14.1.147 ст. 14 ПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що подання боржником, щодо якого введено ліквідаційну процедуру, декларацій до контролюючого органу не є підставою виникнення у такого боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 12.03.2019 року у справі №910/14827/16). Колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає, що господарський суд, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 23 та ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника та власне боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню. Також суд зазначає, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалене рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень ст. 38 Закону про банкрутство має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційно норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Звільнення від податкового обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав в період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом передбачена законом (ч. 1 ст. 38 Закону), а також зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. За таких обставин, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що заявлені ГУ ДФС у Київській області вимоги в сумі 42 415,34 грн. правомірно не визнано, оскільки вказані вимоги нараховані за 17 днів грудня 2016 року з 15.12.2016 року, тобто після визнання ПАТ НВФ "Ферокерам" банкрутом та відкриття його ліквідаційної процедури. Враховуючи наведене, визнаються необґрунтованим доводи апеляційної скарги, що заборгованість з податку на нерухоме майно, а також заборгованість з орендної плати з юридичних осіб за користування земельною ділянкою самостійно були визначені боржником, що є підтвердженням обґрунтованості грошових вимог скаржника. Посилання апелянта на те, що заявлені вимоги щодо визнання заборгованості з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки та орендна плата з юридичних осіб підлягають визнанню як кредиторські вимоги, оскільки відносяться до витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, є необґрунтованими, а отже відхиляються судом з наступних підстав. Відповідно до положень ч. 1 ст. 45 Закону про банкрутство, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії. В силу ч. 7 ст. 115 наведеного Закону, звіт про нарахування та виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедур розпорядження майном, санації, ліквідації подається арбітражним керуючим до господарського суду за п`ять днів до закінчення відповідної процедури, розглядається судом та затверджується ухвалою, що може бути оскаржена у встановленому порядку. Кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет. (ч. 3 ст. 95 Закону). Аналіз положень ч. 3 ст. 95 та ч. 7 ст. 115 Закону про банкрутство дає підстави дійти до висновку, що під час провадження у справі про банкрутство, яка розглядається господарським судом з урахуванням особливостей передбачених ст. 95 Закону про банкрутство, порядок розгляду та затвердження судом витрат пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії не є тотожним з порядком розгляду та затвердження господарським судом кредиторських вимог пред`явлених до боржника. Заявлені контролюючим органом вимоги зі сплати податку на землю та орендної плати є за своєю правовою природою різновидами податків, що не можна ототожнювати з витратами, в розумінні ст. ст. 38, 45 Закону про банкрутство, тобто з витратами, які безпосередньо пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури, як то витрати на оплату судового збору; витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство, введення процедури санації, визнання боржника банкрутом; витрати арбітражного керуючого, пов`язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута тощо. Правового висновку про те, що заявлені податковою інспекцією грошові вимоги до боржника щодо сплати податкового боргу, в тому числі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку (орендної плати з юридичних осіб), які нараховані за період після визнання боржника банкрутом, не є поточними та не можуть сплачуватися боржником в силу імперативних приписів ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, якими встановлено обмеження щодо виникнення у боржника додаткових зобов`язань, в тому числі щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) в період після визнання боржника банкрутом та введення щодо нього ліквідаційної процедури дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 року у справі № 910/14827/16, від 25.04.2018 року у справі №908/6036/14, від 14.06.2018 року у справі №918/169/16, від 19.07.2018 року у справі №911/2987/13, від 26.07.2018 року у справі №918/54/16. За вказаних вище обставин, враховуючи, що у банкрута з 14.12.2016 року, в силу приписів ст. 38 Закону про банкрутство, не можуть виникати податкові зобов`язання, а згідно з поданими податковим органом документами грошові вимоги на суму 42 415,34 грн. заявлено як такі, що нараховані за 17 днів грудня 2016 року з 15.12.2016 року, тобто після винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом, та за своєю суттю не є поточними вимогами та не відносяться до зобов`язань з оплати витрат, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в їх задоволенні. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалу господарського суду міста Києва від 08.08.2018 року у даній справі в частині відхилення вимог ДПІ є такою, що прийнята відповідно до норм законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставні, необґрунтовані, спростовуються положеннями чинного законодавства та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування оскаржуваної ухвали у відповідній частині не вбачається. Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі №911/3883/16 залишити без задоволення. 2. Ухвалу господарського суду Київської області від 08.08.2018 року у справі № 911/3883/16 в частині відхилення кредиторських вимог Головного управління ДФС у Київській області до боржника на суму 42 415,34 грн. податку з орендної плати з юридичних осіб залишити без змін. 3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі. 4. Матеріали справи повернути до господарського суду Київської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку. Повний текст постанови підписано 24.06.2019 року. Головуючий суддя О.М. Остапенко Судді Б.В. Отрюх А.А. Верховець