Справа № 552/4050/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 552/4050/21 Номер провадження 11-кп/814/1267/23 Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2023 року м. Полтава Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 суддів: за участю секретаря судового засідання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_12 розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 15 листопада 2022 року, в с т а н о в и л а: Цією ухвалою в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 січня 2021 року за №12021170000000034, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 13 січня 2023 року, обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Гребінка Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно визначено ОСОБА_7 заставу в сумі 3 000 940 гривень і покладено на нього відповідні обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України. Вирішено питання щодо запобіжного заходу ОСОБА_8 , судове рішення щодо якої не оскаржується. Приймаючи таке рішення щодо ОСОБА_7 місцевий суд урахував: наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, неможливість інших більш м`яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам та наявність обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 15 листопада 2022 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 та обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що суд першої інстанції належним чином не мотивував своїх висновків та не врахував те, що: прокурором не доведено наявність заявлених ризиків і неможливість застосування більш м`якого запобіжного заходу, щоб забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , який не судимий, має: постійне місце проживання, де характеризується позитивно, міцні соціальні зв`язки, дружину, дітей і батьків на утриманні, та тривалий час перебуває під вартою; обраний розмір застави є неспівмірним даним про особу обвинуваченого; клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідає приписам ст.ст.184, 199 КПК України та вручене стороні захисту лише перед судовим засіданням. Учасники судового провадження належним чином повідомлялись про місце, дату, час судового засідання та заявили клопотання про здійснення апеляційного розгляду за їх відсутності, у зв`язку з чим на підставі ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК України апеляційний розгляд здійснюється за їх відсутності. Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали судового провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Ухвала місцевого суду щодо ОСОБА_8 ніким з учасників провадження не оскаржується, а тому відповідно до ст.404 КПК України в зазначеній частині в апеляційному порядку не переглядається. Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст.177, 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. За приписами ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Окрім того, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Відовідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Під час апеляційного розгляду встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він, будучи посадовою особою - директором СТОВ «Прогрес» (у різний час з ОСОБА_9 ), із січня 2018 року до січня 2021 року здійснив: привласнення майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, у особливо великих розмірах; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб; закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, у особливо великих розмірах; вчинення правочину з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що перебувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження таких коштів, джерела їх походження, за попередньою змовою групою осіб, у особливо великому розмірі; складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за попередньою змовою групою осіб; складання та видачу завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, за попередньою змовою групою осіб; використання завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, за попередньою змовою групою осіб; протиправне заволодіння майном підприємства, у тому числі частками засновника, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів підприємства, що спричинило велику шкоду, вчинене організованою групою; подання для проведення державної реєстрації юридичної особи документів, які містять завідомо неправдиві відомості, за попередньою змовою групою осіб. Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.ч.3, 5 ст.191, ч.2 ст.15 ч.5 ст.191, ч.2 ст.205-1, ч.2 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України. Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, оцінив у сукупності обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст.177, 183, 197, 199 та 331 КПК України, та продовжив ОСОБА_7 зазначений запобіжний захід. Сама ж необхідність застосування обвинуваченому запобіжного заходу в апеляційній скарзі не оспорюється. Разом з цим, під час вирішення клопотання прокурора місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_7 може: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, учинити інше кримінальне правопорушення. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства. Ризиком же в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 може перешкоджати здійсненню кримінального провадження, в тому числі шляхом переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, свідчить і те, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема особливо тяжких злочинів проти власності, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, у співучасті, в складі організованої групи, що є надзвичайно небезпечною формою організованої злочинної діяльності. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченим на свідків для зміни їх показань, які ще не допитані судом, що перешкодить встановленню істини в кримінальному провадженні. При цьому, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи у судовому засіданні. Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а навпаки більше активізується на стадії судового розгляду, під час якого, до того ж, не виключено здійснення додаткового допиту вже допитаних свідків. Окрім того, значна тривалість часу, протягом якого відповідно до обвинувального акта вчинялися інкриміновані злочинні дії з високим ступенем організованості співучасників, дає підстави стверджувати про наявність ризику вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення. Колегія суддів ураховує те, що ОСОБА_7 не судимий, має певні соціальні зв`язки з родиною, однак вказані відомості не спростовують висновки суду першої інстанції про неможливість запобігти наведеним вище ризикам у разі незастосування обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, відповідно до ст.178 КПК України, враховуючи доведеність ряду таких, що зменшились і не змінились ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, обставини інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, що мають високу суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого, на думку колегії суддів, лише такий запобіжний захід як тримання під вартою здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 , що виключає можливість обрання останньому більш м`якого запобіжного заходу, в тому числі й домашнього арешту, як просить захисник. За практикою Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в певному розмірі за своєю ефективністю забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігання ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України, повинен бути еквівалентним рівню виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. При цьому, в рішенні по справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року Європейський суд з прав людини наголосив, що, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується. Одночасно продовживши ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України визначив заставу обвинуваченому в раніше обраному розмірі - 3 000 940 гривень, як альтернативний запобіжний захід. З таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки з урахуванням обставин інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень у співучасті з іншими особами, в тому числі особливо тяжких злочинів, унаслідок яких заподіяно надзвичайно велику майнову шкоду потерпілим в розмірі 173 600 000 гривень та 108 735 747 гривень 45 копійок на протязі тривалого часу, сукупності даних про особу обвинуваченого, доведеності таких, що не зменшились ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, визначений ОСОБА_7 розмір застави є справедливою альтернативою запобіжному заходу у вигляді тримання під вартою, здатен забезпечити виконання обвинуваченим покладених на них обов`язків та в порядку абз.5 ч.5 ст.182 КПК України правомірно виходить за межі, передбачені п.3 ч.5 ст.182 КПК України. Також у контексті наведеного значення має також те, що потерпілою стороною в даному кримінальному провадженні заявлено цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_7 на суму 150 407 652 гривень 20 копійок. Суд апеляційної інстанції враховує тривалий термін тримання під вартою обвинуваченого, проте судовий розгляд до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою наразі неможливо завершити, а застосування інших більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 і запобігти встановленим вище ризикам. Між тим, колегія суддів, з огляду на положення ст.28, ч.1 ст.318 КПК України й ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уважає за необхідне звернути увагу місцевого суду на дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжиття заходів щодо дотримання наведених вище вимог міжнародного та національного законодавства. Щодо тверджень захисника про скасування оскаржуваної ухвали з посиланням на те, що стороні захисту було вручено клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу перед судовим засіданням, то вони є необґрунтованими, так як не містять обґрунтувань щодо недотримання передбаченого ч.2 ст.184 КПК України трьохгодинного строку. Тим не менше, колегія суддів зауважує, що вимогами ч.3 ст.331 КПК України встановлено обов`язок суду розглянути питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до спливу продовженого строку незалежно від заявлення відповідних клопотань. При цьому, положеннями ч.5 ст.199 КПК України передбачено, що підставою для відмови у продовженні строку тримання під вартою є недоведення прокурором того, що обставини, вказані в ч.3 ст.199 КПК України, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Зазначена в доводах апеляційної скарги обставина також не є передбаченою ч.1, ч.2 ст.194, ч.5 ст.199 КПК України підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора. Окрім того, матеріали провадження не містять та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено даних, які би свідчили про те, що захисник чи обвинувачений просили суд відкласти судове засідання або оголосити перерву для надання часу з метою підготовки захисту. Ураховуючи викладене вище, мотиви апеляційної скарги не спростовують висновок першої судової інстанції щодо необхідності продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, у х в а л и л а: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 15 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 - без зміни. Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає. С у д д і: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4