Текст рішення
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4868/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/4868/22
за заявою ОСОБА_1 , Полтавська область, Полтавський район, с.Розшосенці
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА", м. Дніпро
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 відкрито провадження у справі №904/4868/22 за заявою ОСОБА_1 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 11; ідентифікаційний номер юридичної особи 36120767). У тому числі, визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" 85 110, 00 грн. витрат на сплату судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому - 1 черга, 1 312 104, 00 грн. основної заборгованості - 4 черга. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 04.08.2023. Призначено розпорядником майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" арбітражного керуючого Шершня Юрія Сергійовича.
Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Альбува" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі №904/4868/22 та ухвалити нове рішення, про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.
Наголошує, що незважаючи на чисельні докази наявності між скаржником та ініціюючим кредитором спору про право, результати вирішення кого можуть вплинути на заявлені вимоги кредитора, з порушенням вимог ст.ст. 36, 39 КУзПБ, ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 236 ГПК України, судом першої інстанції було прийнято оскаржувану ухвалу.
Скаржник вважає, що всупереч умовам п. 5.3.2. договорів № МП/К2-131 та №МП/К2-136 від 17.10.2016 ОСОБА_2 здійснила відчуження придбаних майнових прав на квартири, уклавши договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 08.12.2021 з ОСОБА_1 без письмової згоди ТОВ «Альбува» (до 17.07.2018 ТОВ «Каспі»).
Вказує на те, що про існування заборгованості ТОВ «Альбува» перед ОСОБА_1 не знав та не міг знати, оскільки з вимогою про сплату заборгованості останній не звертався і про наявність відповідних вимог та підстав їх виникнення товариству стало відомо лише після ознайомлення 11.01.2023 з матеріалами господарської справи № 904/4868/22.
За твердженням апелянта, після встановлення вказаних обставин, ним невідкладно було подано до Полтавського районного суду Полтавської області позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 08.12.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто наявний спір як про право такої вимоги так і про наявність статусу кредитора.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі №904/4868/22.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023 розгляд справи №904/4868/22 призначено на 27.04.2023 о 12 год. 00 хв.
25.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання, в якому він виклав додаткові пояснення на підтримку доводів своєї апеляційної скарги. До клопотання було приєднано фотокопії матеріалів справи № 917/146/22, які він просив долучити до матеріалів справи як додаткове свідчення його необізнаності щодо статусу ОСОБА_1 як ініціюючого кредитора, його кредиторських вимог та підстав їх виникнення.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.
Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.
До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).
Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).
Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, боржник не повідомляв суд про неможливість надання фотокопій матеріалів справи №917/146/22, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.
Не доведено ТОВ «Альбува» і винятковості випадку неможливості подання цих доказів до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.
Отже, скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).
25.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
26.04.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого розпорядника майна боржника Шершень Ю.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Представники сторін та арбітражний керуючий з`явились в судове засідання 27.04.2023, надали суду свої пояснення. Порадившись на місті, колегія суддів оголосила про перерву в судовому засіданні до 01.06.2023 на 12:00 год.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 01.06.2023 на 12:00 год.
23.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він доповнив відзив новими запереченнями.
29.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він доповнив відзив новими запереченнями. Також, до вказаного процесуального документу долучено фотокопії документів, які не зазначені у переліку додатків.
01.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він доповнив відзив новими запереченнями. Також, до вказаного процесуального документу долучено фотокопії документів, які не зазначені у переліку додатків.
Колегія суддів зауважує, що за приписами ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти, - за наявності; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Апеляційний суд наголошує, що ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі №904/4868/22.
Пунктом 2 резолютивної частини ухвали було визначено, що: «Учасники справи мають право подати відзив на апеляційну скаргу, в порядку ст. 263 ГПК України, протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Учасники справи протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження мають право подати клопотання та заяви (за наявності), додаткові докази (за наявності) та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції; заперечення на заяви та клопотання подаються протягом п`яти днів з дати отримання відповідного клопотання чи заяви. До усіх документів, що подаються до суду, додаються докази направлення їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи. У разі ненадання відзиву, клопотань, заяв, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відсутність вказаних документів не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Так, ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2023 була надіслана засобами поштового зв`язку на адреси учасників справи, які були зазначені ними в поданих до суду процесуальних документах та відомості про які, містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в тому числі ОСОБА_1 .
Водночас, поштове відправлення № 49300 2193580 0, в якому була згадана ухвала, повернулося за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Слід заважити, що ОСОБА_1 не повідомляв суд про зміну свого місця проживання.
В свою чергу, згідно ч. 3 ст. 242 ГПК України у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.
За приписами п.п. 4, 5 ч. 6 цієї статті днем вручення судового рішення є, зокрема:
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як зазначив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 01.10.2021 у справі № 910/8794/17 надіслання судом першої інстанції копії ухвали від 08.07.2020 у справі №910/8794/17 на адресу ТОВ "Інтер-ГТВ", що відповідає адресі його місцезнаходження за даними ЄДРЮОФОПГФ та була повідомлена суду під час розгляду справи №910/8794/17, є належним виконанням судом вимог частини другої статті 120 ГПК України щодо повідомлення відповідача про судове засідання, призначене на 20.07.2020.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18); постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правові позиції у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд вважає, що факт неотримання ініціюючим кредитором поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу від 16.03.2023 за належною адресою, відомості про яку зазначено самим ОСОБА_1 у поданій суду заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство та інших процесуальних документах, а саме: АДРЕСА_1 , та яка повернулася до суду з причини: «за закінченням терміну зберігання», є наслідком не об`єктивних обставин, а спричинене суб`єктивним фактором, а отже наявні достатні правові підстави стверджувати, що останнього було належним чином повідомлено відкриття апеляційного провадження та дату, час і місце судового засідання.
До того ж, подання ОСОБА_1 цілого ряду процесуальних документів (відзиву на апеляційну скарга та доповнень до нього) свідчить про його обізнаність щодо здійснення апеляційного провадження у справі № 904/4868/22.
Більше того, відсутні й клопотання та заяви (в тому числі у доповненнях до відзиву) з проханням долучити додані до цих доповнень документи, які навіть не зазначені в переліку, але на які ОСОБА_1 посилається як на докази обґрунтування своєї позиції щодо заперечення проти вимог апеляційної скарги, при тому, що як передбачено ч. 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Не містять доповнення до відзиву й обґрунтування щодо неможливості надати приєднані документи як докази до суду першої інстанції, як і жодного обґрунтування поважності причин, з яких вони не могли бути подані раніше, та власне необхідності їх подання до суду апеляційної інстанції.
Отже, вказане виключає можливість приєднання та дослідження (надання оцінки) доказам, поданим ОСОБА_1 разом з доповненнями до відзиву.
Крім того, останні не містять доказів надсилання (надання) їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи, всупереч вимогам ч. 5 ст. 165, ч. 4 ст. 263 ГПК України, а тому суд здійснює апеляційне провадження за наявними матеріалами справи.
31.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Клопотання обґрунтоване неможливістю участі в розгляді справи внаслідок погіршення самопочуття та проходження амбулаторного лікування.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1. не обмежений у праві приймати участь у судовому засіданні 01.06.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/), як і скористатися для цих цілей правничою допомогою, забезпечивши участь свого уповноваженого представника.
В той же час, зважаючи на те, що судове засідання у справі вже відкладалося 27.04.2023, а судом явка сторін обов`язковою не визнавалась, відтак, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні 01.06.2022 приймали участь представник апелянта (боржника) та арбітражний керуючий розпорядник майна боржника. Інші учасники провадження у справі про банкрутство ТОВ «Альбува», будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, у судове засідання не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (в матеріалах справи наявні відзиви на апеляційну скаргу), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника ініціюючого кредитора.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта у судовому засіданні 01.06.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Альбува».
Арбітражний керуючий заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наголосив на необхідності залишення оскаржуваної ухвали без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21.12.2022 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬБУВА" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Заява обґрунтована наступним.
17.10.2016 між ТОВ "КАСПІ" та ОСОБА_2 укладено договори №МП/К2-131 та №МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартири.
Умови зазначених договорів є тотожними.
Відповідно до умов Договорів №МП/К2-131 та №МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 та оплатити Ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.4. Договорів, майнові права на Квартиру ( АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 відповідно) за Договором передаються від Продавця Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі Квартири (як сукупності майнових прав, який є невід`ємною частиною цього Договору.
Пунктом 3.1. укладених Договорів зазначено, що ціна майнових прав на Квартиру №131 (Договір №МП/К2-13 від 17.10.2016) складає 656 052, 00 грн. та на Квартиру №136 (Договір №МП/К2-136 від 17.10.2016) складає 656 052, 00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №5 від 17.10.2016, №6 від 17.10.2016 та №7 від 17.10.2016 ОСОБА_2 (Покупець) сплатила ТОВ "КАСПІ" грошові кошти на загальну суму 652 052,00 на виконання вимог Договору №МП/К2-131 від 17.10.2016 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Відповідно до платіжного доручення №1 від 17.10.2016, №2 від 17.10.2016 та №4 від 17.10.2016 ОСОБА_2 (Покупець) сплатила ТОВ "КАСПІ" грошові кошти на загальну суму 652 052,00 на виконання вимог Договору №МП/К2-136 від 17.10.2016 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
08 грудня 2021 року між громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) («Первісний кредитор») з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) («Новий кредитор»), місцезнаходження: АДРЕСА_1 , укладено Договір відступлення права вимоги.
Згідно п. 2.1. Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного Договору становить: 1 312 104, 00 (один мільйон триста дванадцять тисяч сто чотири) гривні 23 копійки (п. 2.2. Договору).
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬБУВА» (мин.назва Товариство з обмеженою відповідальністю «КАСПІ»), ідентифікаційний код юридичної особи 36120767 є Боржником по До говорам, зазначеним у пункті 1.1.7 цього Договору (п. 1.1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.1.2, Договору Заборгованість - невиконані Боржником грошові зобов`язання перед Первісним кредитором відповідно до умов Договору № МП/К2-131 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року та Договору № МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до них, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», (ідентифікаційний код юридичної особи 36120767) та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (Основний договір).
На виконання умов Договору відступлення права вимоги Новим кредитором сплачено Ціну Договору та отримано право вимоги до Боржника за Основним договором, а саме:
Договір № МП/К2-131 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до нього, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», код ЄДРПОУ 36120767 та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 );
Договір № МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до нього, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», код ЄДРПОУ 36120767 та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
За приписами п. 3.1.3. Договору, Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі Ціни Договору на рахунок Первісного кредитора, вказаний в п. 12 цього Договору, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до Боржника стосовно його Заборгованості за Основним Договором. Разом з Правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав або можуть виникнути в майбутньому.
Розділом 1 Основного договору передбачено, що Боржник передав Покупцю майнові права на квартиру, які реалізуються шляхом набуття права власності на квартиру (Договір № МП/К2-131 - квартира АДРЕСА_2 та Договір № МП/К2-136 - квартира АДРЕСА_4 ) після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно п. 2.4. Основного договору орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію - 4-й квартал 2017 року. Пізніше заявлялось про продовження на рік термінів здачі об`єкта будівництва, але і в ці строки Боржник свої зобов`язання не виконав. Мало того будівництво об`єкта взагалі не ведеться і заморожено з 2017 року.
Заборгованість ТОВ "АЛЬБУВА" перед ОСОБА_1 складає 1 312 104,00 грн.
24.01.2023 до суду від боржника ТОВ "АЛЬБУВА" надійшов відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до якого боржник просить відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство.
З врахуванням вище викладеного, суд першої інстанції зазначив, що заявлена до суду грошова вимога ОСОБА_1 у разі невиконання Боржником (Забудовником) обов`язків по договору в частині своєчасної передачі викуплених прав на квартири через припинення будівництва є грошовими вимогами до Боржника. За сукупністю обставин, господарський суд дійшов висновку, що спір про право в даному випадку відсутній, а безспірні вимоги ініціюючого кредитора ОСОБА_1 до боржника складають 1312104,00 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Положеннями ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що:
- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;
- грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;
- неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Кодексу України з процедур банкрутства справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника - юридичної особи, фізичної особи або фізичної особи - підприємця. Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи; ім`я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються: докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів. Заява кредитора, крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, повинна містити відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. Заява кредитора може ґрунтуватися на об`єднаній заборгованості боржника за сукупністю його різних зобов`язань перед цим кредитором.
За приписами ч. 1-3 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість.
Згідно правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведеного в постанові від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20, кредитор, звертаючись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, має підтвердити наявність боргу (у т.ч. неустойки) належними доказами, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарській правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань. Все це подається кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20.
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
Аналіз приписів статей 34, 39 КУзПБ дає можливість дійти висновку, що при поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не встановлюється обов`язку для кредитора - заявника (ініціюючого кредитора) додавати до такої заяви докази вжиття заходів щодо стягнення з боржника суми боргу. У разі неналежного виконання грошового зобов`язання кредитор має можливість, крім звернення до суду з позовом до боржника, застосувати щодо такого боржника встановлені КУзПБ процедури для задоволення своїх кредиторських вимог у тому випадку, коли відсутній спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження (правова позиція, наведена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 905/2030/19).
Колегія суддів також зауважує, що вимоги ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, які ставляться до змісту заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не вимагають надання ініціюючим кредитором доказів неможливості виконання боржником своїх майнових зобов`язань, строк яких настав.
Водночас, у будь-якому випадку на момент подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржник повинен надати документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози. Інакше таке банкрутство матиме ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов`язань (правовий висновок зазначений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 915/36/20).
Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє відповідність його вимог до боржника розміру, встановленому законом, обґрунтованість цих вимог, їх безспірність, реальну, а не формальну неспроможність їх виконати протягом трьох місяців після відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено Законом, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.
Завдання підготовчого засідання господарського суду у справі про банкрутство полягає у перевірці обґрунтованості заяви кредитора або боржника щодо наявності ознак неплатоспроможності, а заяви боржника - також і загрози його неплатоспроможності. Крім того, господарський суд перевіряє правовий статус боржника та відсутність перешкод для порушення провадження у справі про банкрутство.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що завданням підготовчого засідання господарського суду в розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є:
- перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю грошового зобов`язання боржника перед ініціюючим кредитором;
- встановлення наявності або відсутності спору про право;
- встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (п. 68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20, п. 48 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/16413/19).
Предметом підготовчого засідання є з`ясування наявності підстав, які надають кредитору чи боржнику можливість ініціювати порушення провадження у справі про банкрутство, тобто ознак загрози неплатоспроможності та виникнення обставин неплатоспроможності боржника (правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18).
При цьому відповідно до ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Відсутність спору про право в межах процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у вирішенні питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмета) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.
Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого відкритими та загальнодоступними, щодо перебування на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора із зазначених питань.
Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20).
Варто зазначити, що виходячи з положень Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, при цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Під час розгляду заявлених грошових вимог, суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом та самостійно розглядає заявлені грошові вимоги, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду приймає процесуальне рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно визнавши частково чи повністю грошові вимоги кредитора або відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство, встановивши, до прикладу, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Так, з матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "АЛЬБУВА" подана до суду на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства та обґрунтована наступним.
17.10.2016 між ТОВ "КАСПІ" та ОСОБА_2 укладено договори №МП/К2-131 та №МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартири.
Умови зазначених договорів є тотожними.
Відповідно до умов Договорів №МП/К2-131 та №МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на квартиру АДРЕСА_2 ( АДРЕСА_3 та оплатити Ціну таких прав в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно п. 1.4. Договорів, майнові права на Квартиру ( АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 відповідно) за Договором передаються від Продавця Покупцю шляхом підписання Акту прийому-передачі Квартири (як сукупності майнових прав, який є невід`ємною частиною цього Договору.
Пунктом 3.1. укладених Договорів зазначено, що ціна майнових прав на Квартиру №131 (Договір №МП/К2-13 від 17.10.2016) складає 656 052, 00 грн. та на Квартиру №136 (Договір №МП/К2-136 від 17.10.2016) складає 656 052, 00 грн.
Відповідно до платіжного доручення №5 від 17.10.2016, №6 від 17.10.2016 та №7 від 17.10.2016 ОСОБА_2 (Покупець) сплатила ТОВ "КАСПІ" грошові кошти на загальну суму 652 052,00 на виконання вимог Договору №МП/К2-131 від 17.10.2016 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Відповідно до платіжного доручення №1 від 17.10.2016, №2 від 17.10.2016 та №4 від 17.10.2016 ОСОБА_2 (Покупець) сплатила ТОВ "КАСПІ" грошові кошти на загальну суму 652 052,00 на виконання вимог Договору №МП/К2-136 від 17.10.2016 купівлі-продажу майнових прав на квартиру.
Як передбачено п. 5.3.2. зазначених договорів ОСОБА_2 (покупець) протягом строку дії цих договорів зобов`язується відчужувати придбані за цими договорами майнові права на квартири виключно за умови попередньої письмової згоди ТОВ «Каспі» (продавця) на таке відчуження.
Разом з тим, які свідчать матеріали справи, 08 грудня 2021 року між громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) («Первісний кредитор») з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) («Новий кредитор»), місцезнаходження: АДРЕСА_1 , укладено Договір відступлення права вимоги.
Згідно п. 2.1. Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Загальна сума прав грошової вимоги, що відступаються відповідно до умов даного Договору становить: 1 312 104, 00 (один мільйон триста дванадцять тисяч сто чотири) гривні 23 копійки (п. 2.2. Договору).
Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬБУВА» (мин.назва Товариство з обмеженою відповідальністю «КАСПІ»), ідентифікаційний код юридичної особи 36120767 є Боржником по До говорам, зазначеним у пункті 1.1.7 цього Договору (п. 1.1.1. Договору).
Відповідно до п. 1.1.2, Договору Заборгованість - невиконані Боржником грошові зобов`язання перед Первісним кредитором відповідно до умов Договору № МП/К2-131 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року та Договору № МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до них, що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», (ідентифікаційний код юридичної особи 36120767) та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (Основний договір).
На виконання умов Договору відступлення права вимоги Новим кредитором сплачено Ціну Договору та отримано право вимоги до Боржника за Основним договором, а саме:
Договір № МП/К2-131 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до нього, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», код ЄДРПОУ 36120767 та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 );
Договір № МП/К2-136 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 17 жовтня 2016 року, в тому числі всі додаткові угоди до нього, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІ», код ЄДРПОУ 36120767 та громадянкою України ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
За приписами п. 3.1.3. Договору, Право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі Ціни Договору на рахунок Первісного кредитора, вказаний в п. 12 цього Договору, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до Боржника стосовно його Заборгованості за Основним Договором. Разом з Правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав або можуть виникнути в майбутньому.
Розділом 1 Основного договору передбачено, що Боржник передав Покупцю майнові права на квартиру, які реалізуються шляхом набуття права власності на квартиру (Договір № МП/К2-131 - квартира АДРЕСА_2 та Договір № МП/К2-136 - квартира АДРЕСА_4 ) після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно п. 2.4. Основного договору орієнтовний строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію - 4-й квартал 2017 року. Пізніше заявлялось про продовження на рік термінів здачі об`єкта будівництва, але і в ці строки Боржник свої зобов`язання не виконав. Мало того будівництво об`єкта взагалі не ведеться і заморожено з 2017 року.
Заборгованість ТОВ "АЛЬБУВА" перед ОСОБА_1 складає 1 312 104,00 грн.
Апеляційний суд зауважує, що апелянтом (боржником) заперечується наявність його згоди в письмовій формі на укладення вказаного правочину ОСОБА_2 з ОСОБА_1 .
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі № 814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посилання на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
Згідно ст. 14 ГПК України до принципів господарського судочинства також належить диспозитивність господарського судочинства, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18, наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.
За положеннями ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В свою чергу, як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З огляду на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений в постанові від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15 обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора.
Також, у відповідності до правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначеної в постанові від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.
Про необхідність підтвердження кредиторських вимог відповідними доказами (документами) свідчить численна практика Верховного суду, про яку, в тому числі, згадувалося раніше по тексту постанови, зокрема, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18.
Разом з тим, в контексті спірних правовідносин, слід зауважити, що ініціюючим кредитором не надано суду доказів отримання від ТОВ «Альбува» згоди на укладення Договору про відступлення права вимоги від 08.12.2021, не містять такої згоди в письмовому вигляді й матеріали справи.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17 відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, може бути підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦК України (аналогічна правова позиція наведене у постанові Верховного Суду віл 22.05.2018 у справі № 904/11838/16).
У зв`язку з чим, в тому числі, ТОВ «Альбува подано до Полтавського районного суду Полтавської області позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань від 08.12.2021.
Як встановив суд першої інстанції, 13.02.2023 боржником надано до суду копію ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 07.02.2023 про відкриття провадження по цивільній справі №545/186/23.
Слід наголосити, що однією з підстав для відмови у відкритті провадження у справі положення частини 6 статті 39 КУзПБ визначають те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
Спір про право - це суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншої і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття «спір про право» має розглядатися з його наповненням сутнісним, а не виключно формальним змістом.
Тому, вирішуючи питання, чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків і неможливістю їх здійснення/забезпечення належного виконання за зверненням до суду. Спір про право може проявлятися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за участю суду.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 26.10.2022 по справі №911/299/21.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.
У Постанові від 28.07.2022 по справі №902/560/20 Верховний Суд зауважує, що поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.
Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.
Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 19.08.2020 у справі № 910/2522/20, від 03.09.2020 у справі № 910/4658/20, від 16.09.2020 у справі № 911/593/20, 31 травня 2022 року у справі № 917/1234/21.
Відповідно до висновків щодо застосування права, які викладено у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 904/6023/21, якщо у підготовчому засіданні буде з`ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об`єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов`язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об`єктивного з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманні саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство.
Верховний Суд у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20 акцентує, що заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ.
Колегія суддів зауважує, що сам по собі момент звернення із позовом (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), зокрема, після подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (за умови, що це звернення мало місце до дати проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство), не має остаточно-визначального характеру, оскільки на існування цього спору можуть вказувати також інші фактори та докази, зокрема:
- характер та зміст заперечень боржника проти вимог про відкриття провадження у справі про банкрутство (заперечення факту виникнення та існування боргу у конкретних правовідносинах або факту виникнення цих правовідносин, або особи кредитора тощо);
- хронологія обставин та фактів, що передували виникненню спору - правовідносини та обставини, якщо вони мали місце до ініціювання справи про банкрутство боржника (листування між сторонами із запереченням боржником боргу, заявленого кредитором у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство), обставини та підстави виникнення цього боргу, набуття кредитором відповідних прав тощо.
Дійсно, у даній справі позовна заява ТОВ "АЛЬБУВА" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань до Полтавського районного суду Полтавської області подана 23.01.2023, тобто після подання ОСОБА_1 заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "АЛЬБУВА" (21.12.2022), але до запланованої дати проведення підготовчого засідання у справі (24.01.2023), яке було зрештою проведено 15.02.2023.
Водночас, суд першої інстанції не врахував, що оспорюваними є не тільки вимоги ініціюючого кредитора до боржника, а взагалі підстава їх виникнення та набуття ОСОБА_1 статусу кредитора.
Так, за змістом доводів боржника як в апеляційній скарзі, так і у відзиві на заяву про відкриття провадження справі про банкрутство, а саме щодо оспорюваності договору про відступлення права вимоги від 08.12.2020 та можливої наявності підстав для визнання його недійсним, про наявність якого боржник, за його твердженням, дізнався лише із заяви ініціюючого кредитора у цій справі, боржник заперечує не стільки виникнення власного зобов`язання у правовідносинах, а заперечує особу кредитора, яка має право вимоги щодо цього зобов`язання.
При цьому такі твердження є достатньо обґрунтованими в контексті судової практики застосування ч. 1 ст. 203 і ч. 1 ст. 516 ЦК України у випадку відсутності згоди боржника на заміну кредитора, наявність якої не встановлено у даній справі.
У даному випадку апеляційний суд звертається до подібних за змістом правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 07.03.2023 у справі № 910/5056/22 та від 11.04.2023 у справі № 910/20427/21.
Більше того, матеріали справи не містять належних доказів інформування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ТОВ «Альбува» щодо заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, учасниками справи про банкрутство не надано суду повідомлення з доказами його надсилання боржнику до звернення з заявою до суду про відкриття провадження у справі № 904/4868/22.
Відсутні й докази будь-якого листування кредиторів з боржником.
Посилання ОСОБА_1 щодо обізнаності боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, відступлення права вимоги, зі справи № 917/146/22 не підтверджуються обставинами справи. Натомість аналіз судових рішень у вказаній справі, оприлюднених в Єдиному реєстрі судових рішень, свідчить про те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2022 було повернуто заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство. Тобто розгляд справи не здійснювався, а ТОВ «Альбува» не було належним чином проінформоване про будь-які обставини, які зумовили звернення ОСОБА_1 із вказаною заявою до суду.
В цьому аспекті є помилковими висновки господарського суду про обізнаність боржника щодо наявності даного договору про відступлення права вимоги, оскільки кредитор ОСОБА_1 вже звертався до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "АЛЬБУВА" (справа №917/146/22), яка була повернута без розгляду ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.05.2022.
До того ж, на момент порушення справи №917/146/22, ТОВ "АЛЬБУВА" змінило свою адресу з адреси: АДРЕСА_5 на 49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 11, на що вказують відомості з ЄДР, що унеможливлювало отримання ним процесуальних рішень суду.
Апеляційний суд зазначає, що згідно ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Отже, наведені положення щодо правил заміни кредитора у зобов`язанні допускають, що боржник може бути необізнаний щодо здійснення заміни особи кредитора у зобов`язанні до моменту отримання боржником повідомлення про таку заміну та/або до пред`явлення боржнику вимоги новим кредитором, у зв`язку із чим боржник наділений правом заперечувати проти вимоги нового кредитора.
Таким чином, ТОВ «Альбува» має право заперечувати проти вимог ініціюючого кредитора, підстав їх набуття останнім, правом на що воно скористався, про що свідчить поданий ним відзив та подана до суду позовна заява.
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, наведеного не врахував, оскільки, попри встановлені обставини справи щодо підстав виникнення вимог ініціюючого кредитора до боржника:
- не надав оцінку доводам боржника у відзиві на заяву ініціюючого кредитора про оспорюваність правочину договору про відступлення права вимоги від 08.12.2021, як такого, що вчинений без згоди боржника;
- не надав оцінку змісту та підставам заявлених боржником позовним вимогам у справі № 545/186/23, внаслідок вчинення якого ОСОБА_1 набув право вимоги до боржника (статус кредитора);
- не дослідив докази та не встановив обставин щодо моменту отримання боржником відомостей стосовно особи кредитора та факту укладення оспорюваного боржником договору про відступлення права вимоги від 08.12.2021;
- не дослідив докази та не встановив обставин, чи мало місце листування та/або заявлення кредитором вимог до боржника до подання у цій справі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство;
що у своїй сукупності унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення судом питань щодо встановлення належної особи кредитора за грошовим зобов`язанням у заявлених кредитором правовідносинах з боржником, щодо існування між сторонами у цій справі "спору про право", який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження, та, відповідно, щодо існування підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Натомість судом апеляційної інстанції ці недоліки були усунені.
У зв`язку із викладеним колегія суддів зазначає про надто формальний підхід та передчасність висновку Господарського суду Дніпропетровської області в оскаржуваній ухвалі про відсутність між сторонами "спору про право" у розумінні частини шостої статті 39 КУзПБ та про доведеність доказами у справі підстав для відкриття провадження у цій справі про банкрутство.
Відповідно до правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених в постанові від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17 використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання детального правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є обґрунтованими, знайшли своє підтвердження належними доказами в ході апеляційного перегляду справи, а тому ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі № 904/4868/22 підлягає скасуванню, як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права; з прийняттям нового судового рішення - про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Альбува» на підставі ч. 6 ст. 39 КУзПБ.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи результат вирішення заяви ініціюючого кредитора ОСОБА_1 та розгляду апеляційної скарги ТОВ «Альбува», витрати зі сплати судового збору за її подання належить стягнути з першого на користь скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі № 904/4868/22 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2023 у справі №904/4868/22 скасувати.
Відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" (код ЄДРПОУ 36120767).
Судові витрати у справі покласти на ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альбува" (49000, м. Дніпро, вул. Святослава Хороброго, буд. 11; код ЄДРПОУ 36120767) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 37 215,00 грн, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 15.06.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль