Справа № 400/3077/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М ~У К Р А Ї Н И 27 березня 2024 р. м. Одеса Справа № 400/3077/22 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~суддів ~~ Осіпова Ю.В., ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~ Скрипченка В.О., за участю: секретаря судового засідання Тимінської Д.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу ~~Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року, прийняте у складі суду судді Малих О.В. в місті Миколаїв, по справі за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення збитків в розмірі 5992828,36 грн., - В С Т А Н О В И В: У червні 2022 року Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, в якому позивач просив суд: - визнати протиправними дії Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, які полягають у відмові затвердження розміру втрат (лист 19.11.2021 року № 15/0234/3710), на підставі пункту 25 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на комунальні послуги» від 01.06.2011 року № 869; - стягнути з Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради збитки в розмірі 5992828,36 грн. Доводи позовної заяви ґрунтувались на тому, що рішенням Южноукраїнської міськради було затверджено відкориговані тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення для споживачів м. Южноукраїнськ, які надає позивач у відповідних розмірах. Оскільки станом на 14.07.2021 року відповідні тарифи не покривали економічно обґрунтовані витрати позивача на надання житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення нового тарифу на послуги, які відповідно повинні становити більшу вартість за 1 м.куб з ПДВ, проте Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради відмовив у погоджені розміру втрат на підставі п. 25 Порядку, посилаючись на необґрунтованість. У позовній заяві позивачем наведено розрахунок фактичних витрат та вартість водопостачання та водовідведення з серпня по жовтень 2021 та розрахунок фактичного нарахування за цей же період, згідно із затвердженими тарифами, різниця між якими і склала розмір завданих збитків ~~в розмірі 5992828,36 грн. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у задоволенні у задоволенні позову Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до ~Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ~звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що судом першої інстанції допущено неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, викладені судом у рішенні висновки, є невідповідними обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Судом першої інстанції не враховано, що листом від 19.11.2021 №15/0234/3710 Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради відмовив у погоджені розміру втрат на підставі пункту 25 Порядку, який регулює особливості формування тарифів на централізоване водопостачання, та зовсім не стосується порядку відшкодування втрат ліцензіатів, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів на централізоване водопостачання та/або централізоване водовідведення. Апелянт вказує, що предметом спору у цій справі є відшкодування збитків, завданих відмовою відшкодувати витрати, що виникають у ліцензіатів (підприємств) протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи розрахунків тарифів, за період з 1 серпня по 30 жовтня 2021 року в розмірі 5 992 854,36 грн. Апелянт вважає, що враховуючи подану позивачем заяву з доданими економічно обґрунтованими та достовірними розрахунками, яку орган місцевого самоврядування - Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради отримав та зобов`язаний був розглянути подані розрахунки тарифів та прийняти відповідне рішення згідно чинного законодавства, проте відповідних дій указаний орган місцевого самоврядування не вчинив, чим допустивши протиправну бездіяльність. Апелянт вважає, що лист (№15/02-34/3710 від 19.11.2021), на який міститься посилання у рішенні суду, не є самостійною підставою відмови у позові, оскільки до останнього не додано підтверджуючих документів, які б свідчили про те, що саме Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради прийнято рішення про відмову у погодженні розміру втрат. Відповідач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.07.2021 року позивач звернувся до відповідача з листом № 51/12327 «Про подання на розгляд заяви про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення». Рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 02.11.2021 року № 349 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та ~~централізованого водовідведення, які надає відокремлений підрозділ «Южно-Українська АЕС» державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енегноатом» на території Южноукраїнської міської територіальної громади, на 2021рік» затверджено відкориговані тарифи на послуги, які надає ВП ЮУ АЕС «НАЕК «Енергоатом» на території Южноукраїнської міської територіальної громади ~~у наступних розмірах: 1. на послуги з централізованого водопостачання: 1.1. для споживачів, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання 13,33 грн. за 1 куб. м без ПДВ; 1.2. для споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання 14,15 грн. за 1 куб. м без ПДВ.; 2. на послуги з центрального водовідведення: 2.1. для споживачів, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водовідведення 13,23 грн. за 1 куб. м без ПДВ; 2.2 для споживачів, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водовідведення 13,53 грн. за 1 куб. м без ПДВ. У подальшому, 11.11.2021 року позивач звернувся до відповідача з листом №51/19592 «Про направлення на погодження розміру втрат», у якому повідомив голову міської ради про розмір втрат, які розраховано відповідно до вимог, визначених п. 32 35 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 (далі та раніше за текстом Порядок № 869), виходячи з витрат на надання відповідного обсягу з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення протягом періоду з 01.08.2021 року по 31.10.2021 року за формою, встановленої рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 31.07.2019 року № 170 та відповідно до структури тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, встановленої рішеннями виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 03.02.2021 року № 15, від 19.05.2021 року № 161 та від 02.11.2021 року № 349. Листом від 19.11.2021 №15/02-34/3710 відповідач відмовив позивачу, що питання про погодження розрахунку розміру витрат, понесених позивачем, які виникли протягом періоду розгляду розрахунків тарифів на послуги, встановлення та їх оприлюднення, розглянуто. За результатами розгляду прийнято рішення про відмову у погодженні вказаного розрахунку, оскільки даний розрахунок поданий на погодження необґрунтований. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дій Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, які полягають у відмові затвердження розміру втрат та стягнення з відповідача збитків в розмірі 5992828,36 грн. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що надання оцінки правомірності прийнятого за наслідками розгляду заяви Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» ~~в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» про погодження розміру втрат рішення від 19.11.2021 року № 15/0234/3710, ~~необґрунтованості , а також правильності таких розрахунків перебуває поза межами предмету даної адміністративної справи. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у ~п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України). Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України ~адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. За змістом частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядає адміністративний суд, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір; інакше такі вимоги суди вирішують у порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, вимоги про відшкодування шкоди можна розглядати за правилами адміністративного судочинства тільки тоді, коли ці вимоги стосуються шкоди, завданої, зокрема, рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на неможливість оцінки спірних правовідносин лише залежно від того, як позивач сформулював позовну вимогу, і кого вказав відповідачем за цією вимогою. У кожному випадку суд повинен встановити зміст спірних правовідносин (обставини, пов`язані з правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів). Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити зміст спору. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст спірних правовідносин. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24-27, 30-32, 96-98), від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (пункти 41-46), від 5 жовтня 2022 року у справі № 906/513/18 (пункт 8.35), від 4 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (пункт 55)). Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви. Але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст і обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть різнитися. Однак принаймні на рівні формулювання викладу їхнього змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 640/7310/19 (абзаци п`ятий і шостий пункту 15)). Звертаючись із позовом у даній справі, позивач мотивував свої вимоги тим, що у зв`язку з необхідністю коригування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, позивач звернувся до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області з відповідною заявою, проте відповідачем рішення про відшкодування втрат позивача не прийнято, чим допущено протиправну бездіяльність. Відповідно до статті 2 Закону України "Про ціни і ціноутворення" дія статті 2 Закону України "Про ціни і ціноутворення" поширюється на відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, органами, що здійснюють державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій, органами місцевого самоврядування та суб`єктами господарювання, які провадять діяльність на території України, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Частинами 1 -3 статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до Частинами 1 -3 статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" здійснюють державне регулювання цін. Абзацом 1 Частинами 1 -3 статті 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов`язкових для застосування суб`єктами господарювання фіксованих цін. Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку (стаття 15 Закону України "Про ціни і ціноутворення"). Пунктами 35 36 Порядку № 869, передбачено, що розмір втрат ліцензіатів визначається виходячи з витрат ліцензіата на надання відповідного обсягу послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення протягом періоду, який починається з дати подання ліцензіатом до уповноваженого органу заяви про встановлення тарифів до дати введення в дію тарифів, включаючи період розгляду розрахунків тарифів, їх встановлення та оприлюднення. Витрати, виходячи з яких визначаються втрати ліцензіатів, розраховуються згідно з вимогами цього Порядку за окремими складовими тарифів, вартість яких змінюється на загальнодержавному рівні (мінімальна заробітна плата, прожитковий мінімум, податки, збори, обов`язкові платежі, ціни/тарифи на паливно-енергетичні ресурси, а також інші складові, щодо зміни вартості яких прийнято рішення уповноваженим державним органом). Розрахунок розміру втрат ліцензіатів подається на погодження уповноваженому органові протягом десяти календарних днів з дати введення в дію тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення. Уповноважений орган погоджує зазначений розрахунок протягом одного календарного місяця. Уповноважений орган може відмовити у погодженні розміру втрат ліцензіату лише у разі їх необґрунтованості, здійснення розрахунку на основі недостовірних даних або подання такого розрахунку на погодження з порушенням строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. Рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання оприлюднюється уповноваженим органом у засобах масової інформації та/або на офіційному веб-сайті уповноваженого органу у найкоротший строк, але не пізніше п`яти робочих днів з дати його прийняття. У цьому контексті суд звертає увагу, що право на відшкодування шкоди, на яке посилається апелянт, фактично не пов`язане із прийняттям рішення про відмову затвердження розміру втрат, викладеного у листі відповідача від 19.11.2021 року № 15/0234/3710, а виникає внаслідок різниці між розрахунком фактичних витрат та вартості водопостачання та водовідведення з серпня по жовтень 2021 та розрахунком фактичного нарахування за цей же період, згідно із затвердженими тарифами, різниця між якими і склала розмір завданих збитків ~в розмірі 5992828,36 грн. При цьому, єдиним винятком у вказаній нормі КАС України, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Разом з тим, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: - неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; - наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; - вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу. Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/22630/17, від 04.12.2020 у справі №910/8124/19. Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2021 у справі № 915/640/20, згідно яких Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що належним доказом протиправності поведінки відповідача як елемента цивільного правопорушення є судове рішення суду адміністративної юрисдикції, в якому були б встановлені такі обставини. Як зазначає Верховний Суд, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, господарський суд має право самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, безвідносно наявності судового рішення, яким встановлено факт протиправної поведінки відповідача. Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом ВС у постановах від 09.09.2021 у справі № 915/1853/19, від 16.09.2021 у справі № 910/3991/20, від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20, від 19.10.2021 у справі № 910/15931/19, від 27.10.2021 у справі № 910/5241/20. Колегія суддів акцентує увагу, що основною вимогою у межах даного спору є саме вимога про стягнення збитків, яка, враховуючи суб`єктний склад учасників даного спору, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Водночас, заявлення позивачем вимоги про визнання протиправними дій Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, які полягають у відмові затвердження розміру втрат, не змінює юрисдикційної належності даного спору, оскільки неправомірність рішень, дій чи бездіяльності відповідача є одним із елементів складу матеріальної шкоди, та підлягає обов`язковому доведенню незалежно від того, чи була заявлена позивачем відповідна позовна вимога. Отже, вимоги про визнання протиправними дій відповідача які полягають у відмові затвердження розміру втрат, ~є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні господарським судом питання щодо наявності правових підстав для відшкодування матеріальної шкоди. Враховуючи правові висновки Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб`єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами ГПК України в порядку господарського судочинства. За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково зроблено висновок про підсудність даної справи адміністративному суду, оскільки відповідний спір повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства. Згідно п.1 ч. 1 статті 238 КАС України, ~суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. У відповідності до вимог ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Відповідно до ч.1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 319 КАС України передбачено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Частиною 3 ст. 319 КАС України встановлено, що у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 19, 238, 239, ~292, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення збитків в розмірі 5992828,36 грн. скасувати. Провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради про визнання дій протиправними та стягнення збитків в розмірі 5992828,36 грн. закрити. Роз`яснити позивачу, що протягом десяти днів з дня отримання повного тексту даної постанови він має право звернутись до П`ятого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією для розгляду в порядку господарського судочинства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~М.П. Коваль Суддя: ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Ю.В. Осіпов ~~~~~~~~Суддя: ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~В.О. Скрипченко