Текст рішення
154/2376/23
1-кп/154/162/24
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2024 року~ Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:
головуючого~- судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря~судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого~ ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023140130000036 від 03.02.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Володимир Волинської області, громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, військовослужбовця, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 30.12.2014 року за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст.104,75,76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;
2) вироком Любомльського районного суду Волинської області від 12.10.2016 року за ч.3 ст.185, ст.71 КК України до 3 років 8 місяців позбавлення волі,
3) вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23.01.2019 року за ч.3 ст.185, ст.70 КК України до 4 років 4 місяців позбавлення волі, звільнений 23.01.2019 у зв`язку з відбуттям призначеного покарання,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5~ст. 407 КК України,
ВСТАНОВИВ
14 травня 2020 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на термін 3 (три) роки.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2020 №112-РС солдата ОСОБА_4 з 14.05.2020 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та визнано таким, що з 14.05.2020 приступив до виконання службових обов`язків за посадою сапер інженерно-саперного взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з вимогами ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, а громадяни України проходять військову службу відповідно до законодавства.
Відповідно до Указів Президента України від 01.03.2014 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», від 02.03.2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» та від 14.01.2015 «Про часткову мобілізацію» в державі оголошено часткову мобілізацію та Збройні Сили України приведені у повну бойову готовність, у зв`язку із чим згідно положень ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» діє особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Будучи військовослужбовцем за контрактом військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.ст.~11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов`язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, знати та виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Статті 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а також необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно п.п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок
і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Однак, солдат ОСОБА_4 , діючи умисно,~усвідомлюючи протиправність~своїх дій,~не маючи~наміру назавжди~ухилитися від~проходження військової~служби,~не отримавши~дозволу відповідного~командира (начальника),~самовільно залишив~військову частину~ НОМЕР_1 ,~розташовану за~адресою:~ АДРЕСА_2 ,~та в період часу з 24.10.2022 по 01.06.2023 був відсутній на службі без поважних причин та не виконував службові обов`язки в умовах воєнного стану.
Обвинувачений ОСОБА_4 ~в судовому засіданні свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, пояснив про обставини його вчинення, які є аналогічними тим, що викладені в обвинувальному акті, не оспорював їх. У скоєному щиро каявся, просив суворо його не карати.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю, сторони не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, суд відповідно до ч.3 ст.349~КПК України визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким з учасників судового розгляду не оспорюються.
Таким чином, суд вважає встановленим, що обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене~ч. 5 ст. 407 КК України, тобто, будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями~ст. 65 КК України, відповідно до якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України~покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до скоєного, яке полягає у повному визнанні вини та щиросердному розкаянні, особу обвинуваченого, який раніше судимий, посередньо характеризується за місцем служби, офіційно не працевлаштований, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, є учасником бойових дій.
Як обставину, яку пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд, відповідно до ст.66 КК України, визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
З урахування вищевикладеного, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах, установлених санкцією частини 5~статті 407 КК України.
На підставі ст.75 КК України, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, вважає необхідним звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання призначеного за цим вироком з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, встановленого судом, не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки, передбачені ст.76 КК України.
Таке покарання відповідатиме принципам законності, справедливості, індивідуалізації покарання та вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, судові витрати та речові докази відсутні.
Запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався.
Керуючись ст.ст.368,~370 КПК України, суд
УХВАЛИВ:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5~ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.
На підставі ст.75,76 КК України~ ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання призначеного за цим вироком з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.
Головуючий ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_1