Справа № 166/899/24

Справа № 166/899/24 Провадження №11-кп/802/690/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Доповідач: ОСОБА_2 ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2024 року ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі: головуючого судді - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_2 , суддів - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з участю секретаря судового засідання - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_5 , прокурора - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_6 , обвинуваченого - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_7 , захисників - ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12024030570000151 від 09.04.2024 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2024 року, яким ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,~уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, несудимого, неодруженого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробовуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки: 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. Вироком вирішено питання процесуальних витрат, арештованого майна та речових доказів. В С Т А Н О В И В Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 08.04.2024, близько 08:30 год, керуючи належним йому на праві користування мотоциклом марки "Мустанг" з державним номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись по автомобільній дорозі в с. Велимче по вул. Центральній, Ковельського району Волинської області, діючи з необережності у формі злочинної недбалості, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, маючи об`єктивну можливість при дотриманні Правил дорожнього руху уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительку АДРЕСА_2 , яка рухалась по лівому краю дороги у попутному напрямку, під час руху транспортного засобу грубо порушив Правила дорожнього руху України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правил дорожнього руху), а саме пункти 2.3 (б), 10.1., 12.1, 12.3, 11.3, керуючи транспортним засобом проявив неуважність, стежачи за дорожньою обстановкою, не вживаючи заходів щодо зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, не врахував дорожню обстановку, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху, внаслідок чого допустив наїзд на останню. Внаслідок спричиненої діями ОСОБА_7 дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, перелому потиличної кістки з переходом на основу черепа, забою головного мозку, забою лобної долі справа, травматичного субарохноїдального крововиливу, відкритої забійної рани потиличної ділянки, посттравматичного мірингіту, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння (п.2.1.3. б «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995). У прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо- транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху , а саме: п. 2.3 (б), згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну; п. 10.1, згідно якого перед початком руху, перестроюванням та будь- якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 12.1, згідно якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; п. 12.3, відповідно до якого у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди; п. 11.3, відповідно до якого на дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу. Не погоджуючись з вказаним вироком суду~обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржений вирок скасувати та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнити від відбування призначеного покарання з виробуванням. Вважає, що враховуючи дані про особу обвинуваченого, його позитивну характеристику, думку потерпілих, відшкодування матеріальних збитків, призначене судом першої інстанції покарання є надто суворим і особливо в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. У поданому запереченні на апеляційну скаргу прокурор вказує про необґрунтованість та безпідставність апеляційних вимог обвинуваченого і просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_7 без задоволення, а вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2024 року - без зміни. Заслухавши доповідача який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, думку обвинуваченого та його захисників, які підтримали подану ОСОБА_7 апеляційну скаргу, прокурора, який апеляційну скаргу сторони захисту заперечив та просив вирок залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд доходить такого висновку. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Із матеріалів кримінального провадження, вбачається, що воно розглянуте судом першої інстанції у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, висновки суду про фактичні обставини справи та винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ніким із учасників кримінального провадження не оскаржуються, тому апеляційним судом не перевіряються. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції було враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та відомості про особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризуються виключно позитивно, раніше злочинів не вчиняв, його сімейний стан неодружений, стан здоров`я на обліку в психіатра та нарколога не перебуває. Окрім того, враховано судом вчинення обвинуваченим необережного тяжкого злочину, його наслідки потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, думку потерпілої, її законного представника про застосування несуворого покарання, поведінку ОСОБА_7 після вчинення ДТП. Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, суд першої інстанції визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних із лікуванням потерпілої. Обставини, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого відсутні. В даному конкретному випадку, суд належним чином врахував дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих покарання обставин, його вік та стан здоров`я, обставини кримінального правопорушення та його суспільно-небезпечні наслідки, і дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у наближеному до мінімального розміру, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, звільнивши останнього від відбування основного покарання з випробуванням, з чим повністю погоджується апеляційний суд. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про призначення йому надто суворого основного покарання не заслуговують на увагу. Водночас, частково заслуговують на увагу твердження апелянта про необгрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду, що зобов`язувало суд першої інстанції навести мотиви такого його застосування. Однак, вирішуючи питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке санкцією частини статті не визначене як обов`язкове, суд першої інстанції належним чином своє рішення не мотивував та при цьому не врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке є необережним тяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває. З поданих, під час апеляційного розгляду, заяв потерпілої ОСОБА_10 , її законного представника ОСОБА_11 вбачається, що ОСОБА_7 добровільно повністю відшкодував їм матеріальні збитки завдані внаслідок ДТП, будь-які претензії до обвинуваченого відсутні. Останні просили обвинуваченого суворо не карати, а також не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки використання автомобіля є важливим засобом забезпечення життєдіяльності обвинуваченого та його родини. Колегія суддів також звертає увагу, що згідно довідок, які були подані ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду, вбачається, що обвинувачений проживає разом з батьками, братом ( ОСОБА_12 ) інвалідом 2 групи та сестрою ( ОСОБА_13 ), яка є інвалідом 1 групи і вони потребують сторонньої допомоги, зокрема, перевезення автомобілем до медичних закладів. Батьки обвинуваченого пенсіонери та також часто потребують медичного догляду і перевезення їх у зв`язку з домашніми справами. Ураховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 фактично забезпечує життєдіяльність своєї родини, його підробіток пов`язаний з керуванням транспортними засобами, і він не має іншого виду заробітку, тому позбавлення останнього права керувати транспортними засобами у свою чергу позбавляє обвинуваченого коштів для існування. Окрім того, позбавлення права керувати транспортним засобом явно погіршить становище членів сім`ї обвинуваченого, оскільки позбавить їх вкрай важливого у побуті використання автомобіля, який є у власності родини ОСОБА_7 . Згідно п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу. Таким чином, оцінивши в сукупності обставини кримінального провадження та враховуючи наведене вище, з огляду на індивідуалізацію покарання, колегія суддів доходить висновку про доцільність, в даному конкретному випадку, частково задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого та змінити вирок, шляхом виключення із вироку призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. За таких обставин, колегія суддів вважає, що прийняте рішення не призведе до порушення засад виваженості, що включають наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, оскільки значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 404, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд, У Х В А Л И В Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково. Вирок Ратнівського районного суду Волинської області від 05 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначення додаткового покарання змінити. Виключити призначене ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами засобами на строк 2 (два) роки. В іншій частині вирок залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення. Головуючий Судді