Справа № 644/12501/25

Суддя ОСОБА_1 Справа № 644/12501/25 Провадження № 1-кп/644/1075/25 30.12.2025 ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2025 року м. Харків Індустріальний районний суд міста Харкова у складі: Головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025226210000656 від 03.12.2025 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Шевченкове Куп`янського району Харківської області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого: 14.01.2021 року Індустріальним районним судом м. Харкова за ч. 2 ст. 125 КК України до 2 років обмеження волі; 22.09.2025 року Індустріальним районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року пробаційного нагляду, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, встановив: 21 листопада 2025, приблизно о 18 год. 00 хв., точний час в ході судового слідства не встановлено, ОСОБА_3 знаходився у кімнаті АДРЕСА_2 , де побачив у користуванні раніше не знайомої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мобільний телефон ТМ «Redmi 13», в корпусі чорного кольору, в результаті чого у ОСОБА_3 виник раптовий умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману. В подальшому, ОСОБА_3 реалізуючи свій раптовий умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом обману, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення за рахунок інших осіб, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання звернувся до ОСОБА_4 з проханням надати йому вказаний мобільний телефон для здійснення телефонного дзвінка, заздалегідь усвідомлюючи, що повертати майно він не буде. ОСОБА_4 будучи введена в оману, не здогадуючись, що ОСОБА_3 не має наміру у подальшому повертати належний їй мобільний телефон, добровільно передала останньому свій мобільний телефон ТМ «Redmi 13», в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , вартістю згідно висновку судово- товарознавчої експертизи 5342 грн. Після чого, ОСОБА_3 , отримавши вказаний мобільний телефон, під приводом здійснення телефонного дзвінка, вийшов з вказаної кімнати, тим самим з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись мобільним телефоном на власний розсуд, шляхом обернення на свою користь, чим спричинив потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду на вказану суму. Вказані обставини встановлені під час судового розгляду та не оспорюються учасниками судового провадження. Згідно ч. 2 ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту. Судом встановлено, що відповідно до положень ч. 2 ст. 302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подав заяву про роз`яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні. При цьому, ОСОБА_3 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_5 , що свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_3 згоден із встановленими під час дізнання обставинами та згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку. Потерпілою ОСОБА_4 , також надано заяву про згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні. У суду відсутні сумніви щодо добровільності таких позицій обвинуваченого та потерпілої. Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч. 3 ст. 382 КПК України, суд не вбачає. А тому, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України. У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження. Суд, відповідно до вимог ч. 2 ст. 382 КПК України, визнає встановленим, що органом досудового розслідування встановлені обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, які не оспорюються учасниками судового провадження. Суд установив, що обвинувачений ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_5 , обставини вчинення кримінального поступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, не оспорює, свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу. Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, дійшов висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч. 1 ст. 190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство). При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу. Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше судим, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, яка у відповідності до ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття. Обставиною, яка у відповідності до ст. 67 КК України обтяжує покарання ОСОБА_3 , є рецидив. Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичному обліку у лікарів нарколога та психіатра, не одружений, на утриманні малолітніх дітей або осіб похилого віку не має, офіційно не працевлаштований, наявність обставини, що пом`якшує покарання та наявність обставин, що обтяжують його покарання, зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_3 слід призначити покарання у виді громадських робіт в максимальному розмірі, що передбачений санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, яке буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Суд, врахувавши майновий стан винного зазначає, що ОСОБА_3 , є особою працездатного віку, немає жодних обмежень та протипоказань за станом здоров`я до праці, ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, постійного законного джерела прибутку не має, а тому доходить до думки про те, що зазначені обставини свідчать про небажання обвинуваченого дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві норм та правил поведінки, у зв`язку з чим, вважає, що призначення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 190 КК України покарання у виді штрафу не відповідає принципам справедливості, обґрунтованості та співмірності вчиненому, а також не сприятиме запобіганню вчиненню нових аналогічних кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, через невиправдану м`якість. Суд також вважає, що застосування покарання у виді пробаційного нагляду, яке передбачене ст. 59-1 КК України та полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства, до ОСОБА_3 неможливе, у зв`язку з тим, що положеннями ч. 5 ст. 59-1 КК України прямо передбачено, що пробаційний нагляд не призначається особам, які під час відбування цього виду покарання вчинили кримінальне правопорушення, а, відповідно до листа начальника Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 18.12.2025 № 5803/24/15/1-25, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06.11.2025 року перебуває на обліку Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 22.09.2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України, який був засуджений покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік. ОСОБА_6 покарання у виді обмеження волі, яке передбачене санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, буде недоречним та несправедливим через суворість такого покарання. Крім того, ОСОБА_3 не може бути призначене покарання у виді виправних робіт, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 190 КК України, оскільки, згідно ч. 1 ст. 57 КК України покарання у виді виправних робіт відбувається за місцем роботи засудженого, а судом, під час вивчення доданих до обвинувального акту матеріалів досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_3 офіційно не працевлаштований. При призначенні обвинуваченому покарання у виді громадських робіт, суд в достатній мірі врахував обставини вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, а саме вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України. Вирок Індустріального районного суду м. Харкова від 14 січня 2021 року за ч. 2 ст. 125 КК України, яким ОСОБА_3 було засуджено до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки і який не набув законної сили, судом до уваги не брався з підстав, зазначених в п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України. Разом з тим, обвинувачений на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та продовжив свою злочинну діяльність, вчинивши нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 190 КК України, в період невідбутого покарання за попереднім вироком. Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми є імперативними, тобто обов`язковими для застосування. Отже, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного покарання за новий вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_3 раніше судимий вироком Дзержинського районного суду м.Харкова від 22 вересня 2025 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України до 1 року пробаційного нагляду. Відповідно до роз`яснень, що викладені в абз. 1 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, за сукупністю вироків (ст. 71 КК України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбуття основного покарання чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також, коли новий злочин вчинено після оголошення вироку, але до набрання ним законної сили. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов`язковому виконанню. Вищевказана позиція щодо призначення покарання за сукупністю вироків висловлена також і в постановах Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі №511/37/16-к та від 14 липня 2021 року у справі №443/806/19. Суд також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 01 липня 2020 року у справі №766/39/17, в якій зазначено, що при визначені того, які з правил призначення остаточного покарання підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили. Суд звертає увагу на те, що згідно листа начальника Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області від 18.12.2025 № 5803/24/15/1-25, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06.11.2025 року перебуває на обліку Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 22.09.2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України, який був засуджений покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 рік. Таким чином, покарання ОСОБА_3 належить призначити на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року. При цьому, при визначенні покарання у виді пробаційного нагляду, суд керується п.п. 4,5 ч. 1 ст. 72 КК України, згідно з якими, одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду або вісім годин громадських робіт, тобто восьми годинам громадських робіт відповідає один день пробаційного нагляду, що є більш сприятливим для обвинуваченого способом співвідношення пробаційного нагляду та громадських робіт. Саме таке покарання, на думку суду, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Будь-яких законних підстав для пом`якшення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення. Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року). Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину». Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. При цьому, також суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд керується, також положенням п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України. Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави. Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався. Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України. Цивільний позов не заявлявся. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд ухвалив: ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді громадських робіт у розмірі 200 (двохсот) годин. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком у виді 200 годин громадських робіт, які необхідно перевести на підставі п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 72 КК України, у покарання у виді пробаційного нагляду строком на 30 днів, повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від 22 вересня 2025 року у виді 10 (десяти) місяців 6 (шести) днів пробаційного нагляду, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 11 (одинадцять) місяців 6 (шести) днів. Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_3 рахувати з дня фактичного звернення вироку до виконання. Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на оплату послуг експерта за проведення судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/121-25/31108-ТВ від 11.12.2025 року у розмірі 2674,20 грн. Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 18.12.2025 року на мобільний телефон ТМ «Redmi 13», в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 . Речові докази: мобільний телефон ТМ «Redmi 13», в корпусі чорного кольору, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 , який зберігається у потерпілої ОСОБА_4 , залишити останній за належністю. Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження. Суддя ОСОБА_1