Справа № 439/1968/23

Справа № 439/1968/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/811/1070/25 Доповідач: ОСОБА_2 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2026 року м. Львів Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі: Головуючого - судді ОСОБА_2 суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 секретаря судового засідання ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 на вирок Бродівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Броди Львівської області, громадянина України, розлученого, з повною вищою освітою, не працюючого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, за участю прокурора ОСОБА_8 захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 ВСТАНОВИЛА: оскарженим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України та призначено покарання у вигляді одного року позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком один рік. Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Вирішено питання речових доказів. Згідно вироку суду, 08 липня 2023 року о 22 год. 58 хв. до чергової частини ВП №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області надійшло повідомлення з лінії «102» про те, що у парку за адресою майдан Свободи, м. Броди, Золочівського району невідомий в нетверезому стані порушує тишу. На вказаний виклик було направлено групу реагування патрульної поліції відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області у складі старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 та капітана поліції ОСОБА_10 , які згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» є працівниками правоохоронного органу, що підлягають захисту, перебували на чергуванні та виконували свої службові обов`язки, які перебували у форменому одязі та з нагрудними знаками працівників поліції встановленої форми і пройшли до фонтану, що знаходився на території парку за адресою: майдан Свободи, м. Броди, Золочівського району, Львівської області, де перебував ОСОБА_7 в стані алкогольного сп`яніння, який в свою чергу розпочав виражатися нецензурною лайкою на адресу вказаних вище працівників поліції та на зауваження з боку вищевказаних працівників поліції стосовно припинення нецензурних висловлювань та зухвалої поведінки належно не відреагував. З метою припинення адміністративного правопорушення, з`ясування обставин, складання протоколу про адміністративне правопорушення та для забезпечення особистої безпеки до ОСОБА_7 у відповідності до ст. 44 Закону України «Про національну поліцію» попередньо висловивши намір застосування фізичної сили, доставили в приміщення відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області. Перебуваючи в приміщенні відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_7 у зв`язку з його агресивною поведінкою було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного (наркотичного) сп`яніння у медичному закладі, на що він погодився. Виходячи з адміністративної будівлі відділення поліції №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області, ОСОБА_7 почав вириватися з рук працівників поліції, а саме: лейтенанта поліції ОСОБА_9 та капітана поліції ОСОБА_10 , намагаючись втекти, шарпати їх за формений одяг на, що у відповідності до ст. 43 Закону України «Про національну поліцію» поліцейським ОСОБА_10 попереджено про застосування до останнього фізичної сили у разі продовження дій, що загрожують особистій безпеці поліцейського, на що останній не відреагував та діючи умисно, з метою уникнення затримання, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та розуміючи, що перед ним працівник поліції, вчинив опір та активну фізичну протидію, під час чого останній неодноразово здійснював спробу вирватись та втекти, висловлювався у бік працівників поліції нецензурною лайкою, тим самим здійснив опір працівнику правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, що виразилось у активному фізичному опорі під час затримання. На вказаний вирок захисник обвинуваченого подав апеляційну скаргу, у якій просить Вирок Бродівського районного суду Львівської області від 24.10.2025 р. відносно ОСОБА_7 скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 342 КК України та виправдати його на підставі п. З ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 342 КК України. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що фактичні обставини справи, наведені в обвинувальному акті не відповідають дійсності.Вирок суду є незаконним , не обгрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи. Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази про повідомлення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про адміністративне затримання, про прибуття адвоката до затриманого, чи про відмову ОСОБА_7 від захисника при нібито його затриманні, що знову ж таки наводить на думку про складення такого протоколу вже за відсутності ОСОБА_7 . Безпосередньо у даній справі відсутні будь-які та належні та допустимі докази чинення ОСОБА_7 08.07.2023 року опору працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків. Так, допитаний в судових засіданнях свідок та потерпілий у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 на запитання чи застосовувалась по відношенню до обвинуваченого фізична сила - вказав, що вже не пам`ятає, аналогічною була відповідь на запитання щодо нецензурних висловлювань. В свою чергу, допитаний свідок ОСОБА_11 вказав, що ОСОБА_7 добровільно погодився пройти у відділення поліції, що знову ж таки суперечить наведеному в обвинувальному акті. В подальшому, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_7 було запропоновано пройти медичний огляд на стан алкогольного (наркотичного) сп`яніння у медичному закладі, на що він погодився. В обвинувальному акті вказано, що виходячи з адміністративної будівлі відділення поліції ОСОБА_7 нібито почав вириватися з рук працівників поліції, намагаючись втекти, шарпати їх за формений одяг на що, поліцейським ОСОБА_10 попереджено про застосування фізичної сили у разі продовження дій, що загрожують особистій безпеці поліцейського, на що останній не відреагував та діючи умисно, з метою уникнення затримання, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та розуміючи, що перед ним працівник поліції, вчинив опір та активну фізичну протидію, під час останній неодноразово здійснював спробу вирватись та втекти, висловлювався у бік працівників поліції нецензурною лайкою. Зазначені обставини жодним чином не підтверджені та не відповідають дійсності. З відеозаписів з нагрудних відеокамер (бодікамер) працівників поліції неможливо взагалі зрозуміти події, що на таких зафіксовані, відеозаписи не є послідовними та не відтворюють реальні обставини. Допитаний у судових засіданнях двічі потерпілий ОСОБА_9 про фактичні події, що мали місце 08.07.2023 року практично нічого не пригадував. Інші, допитані в судових засіданнях свідки, аналогічно чітко не могли відтворити події 08.07.2023 року. Разом з тим, допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 вказали, що фізичну силу до ОСОБА_7 08.07.2023 року застосовано не було, такий опір при виконанні службових повноважень працівниками поліції не чинив. Протокол про адміністративне затримання складений, як зазначено в такому 08.07.2025 року о 23 год. 05 хв, при тому, що працівникам поліції після надходження повідомлення о 22 год. 58 хв потрібен був час прибути на місце, де перебувала особа, після чого, що підтверджується відеозаписом працівники поліції підійшли до особи, що перебувала на фонтані, якою виявився ОСОБА_7 та прослідували в подальшому з ним у відділення поліції, на що також потрібен був час, що унеможливлює складення протоколу затримання саме о 23 год. 05 хв, а тому, знову ж таки, такий доказ є неналежним та виключає перебування ОСОБА_15 08.07.2023 року у статусі затриманого. Обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_9 в судове засідання не з`явились, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином, причин своєї неявки до суду апеляційної інстанції не повідомили. Відтак, колегія суддів постановила слухати справу за їх відсутності у відповідності до положень ст. 405 КПК України. Заслухавши доповідь головуючого, пояснення захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 на підтримку апеляційної скарги, виступ прокурора ОСОБА_16 , який заперечив проти апеляційних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Колегія суддів вважає, що дані вимоги закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку щодо ОСОБА_7 дотримано. У відповідності до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. При цьому, апеляційний суд звертає увагу на позицію, Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Згідно положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Положення ст.17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи. Крім того, ст.62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніві щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого. Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів з точки зору їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням суду першої інстанції. Апеляційний суд має перевірити, чи керувався суд першої інстанції під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення судів про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, зокрема з пояснень потерпілого, працівники поліції прибули за викликом у зв`язку з порушенням тиші в громадському місці м. Броди, на Майдан Свободи вчинене ОСОБА_7 , який перебував в стані алкогольного сп`яніння ( що в подальшому було встановлено в Бродівській ЦМЛ). Для з`ясування обставин вигуків ОСОБА_7 та його нецезурної лайки, неадекватного та агресивного поводження його було запрошено до відділку № 1 ВП, оскільки обвинувачений заважав мешканцям міста відпочивати. Цей факт не оспорює жодна сторона, обвинувачений ОСОБА_7 , потерпілий, свідки ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_14 , свідок ОСОБА_12 даний факт підтвердили. Між поліцейськими та ОСОБА_7 ще в приміщенні відділку № 1 ВП виникла словесна суперечка, яку кожна сторона описує по-різному. Зокрема поліцейські - потерпілий ОСОБА_9 та свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_17 стверджували, що ОСОБА_7 поводився агресивно, вживав щодо них нецензурну лайку, не підкорявся законним вимогам, при цьому був явно з ознаками алкогольного чи наркотичного сп`яніння; реєстрацією виклику по спец лінії «102» від 08.07.2020 року, де зафіксовано заяву про порушення тиші особою, яка вилізла на фонтан і щось вигукувала, протоколом огляду електронного носія від 12 липня 2023 року. Все вказане свідчить про те, що працівники поліції виконували в той вечір свої службові обов`язки та мали вжити всіх законних та дієвих заходів, щоб припинити правопорушення, вчинене ОСОБА_7 . Далі для з`ясування чи перебуває ОСОБА_7 в стані сп`яніння, поліцейські разом з ним покинули відділок № 1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області і направляючись до машини, до поліцейських підбігли батьки обвинуваченого ОСОБА_18 та ОСОБА_19 і почали шарпати за формений одяг, броніжелет поліцейських, бити їх, а обвинувачений в цей час намагався втекти, і між цими подіями, ОСОБА_9 падає на спину, ОСОБА_18 продовжує шарпати ОСОБА_9 , мати обвинуваченого замахується сумкою на ОСОБА_10 , а той в свою чергу намагається одягнути кайданки на ОСОБА_7 , який чинить опір. Також у Чорнія випала боді камера, яку забрала ОСОБА_19 і не хотіла віддати, а той в свою чергу, піднявся та відібрав її, одівши кайданки повели ОСОБА_7 знову до відділку №1 Золочівського РВП ГУНП у Львівській області, тобто ніяких протиправних дій до ОСОБА_7 працівниками поліції не здійснювалось. І суд не приймає до уваги заперечення захисника, що ОСОБА_7 діяв рефлекторно, захищаюсь від працівників поліції, тому наносив їм удари, що спростовується дослідженими в судовому засіданні відеозаписами з камер спостереження. В ході судового розгляду були також допитані у якості свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , які є батьками обвинуваченого. Показання даних свідків. Суд першої інстанції оцінив критично, як до показань обвинуваченого, з цим погоджується колегія суддів, оскільки їх показання жодним доказом не підтверджуються. На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, які гуртуються на ретельно досліджених в судовому засіданні належних доказах. Працівники поліції ОСОБА_10 та потерпілий ОСОБА_9 виконували свої службові обов`язки та вживали заходів щодо припинення правопорушення, яке вчиняв ОСОБА_7 . Проте обвинувачений поводився зухвало, агресивно, не надаючи їм можливості виконати всі передбачені законом процедури. При цьому його поведінка була не лише провокаційною щодо поліцейських, а також демонстрував суспільству свою зневагу до встановленого державою мирного співіснування. Відтак, винуватість ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому злочині повністю доведена. Щодо призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання, то слід зазначити наступне. Згідно зі ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Крім того, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів. У відповідності до позиції, висловленої у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № № 205/7091/16-к (№ 51 - 1532 км 19), поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Відповідно до ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5-ти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При призначенні покарання, суд першої інстанції належним чином врахував усі конкретні обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке, згідно положення ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, характеризуючі дані на обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліках у психо-, наркологічному диспансерах не перебуває, не працює, неповнолітніх та непрацездатних осіб на утриманні немає. Обставинами, що пом`якшують покарання, не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , суд вважає вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів погоджується із думкою суду першої інстанції про призначення ОСОБА_7 покарання у виді одного року позбавлення волі із можливістю застосування до нього положень ст. 75, 76 КК України. Відтак, дводи, викладені в апеляційній скарзі захисника обвинуваченого не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду, так як є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 не підлягає задоволенню, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм кримінального закону, що могли б бути підставами для скасування вироку суду першої інстанції, не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: вирок Бродівського районного суду Львівської області від 24 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_6 без задоволення. Касаційна скарга на судове рішення може бути подана до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення. Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4