Справа № 754/19599/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №754/19599/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1 Провадження №11-кп/824/3540/2026 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі: головуючого судді ОСОБА_2 суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з участю секретаря ОСОБА_5 , учасників судового провадження: прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025105030000764 по обвинуваченню: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Деснянського районного суду м.Києва від 19 червня 2025 рокуза ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м.Києва від 15 грудня 2025 року, - В С Т А Н О В И Л А: Вироком Деснянського районного суду м.Києва від 15 грудня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано ОСОБА_7 до покарання, призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року та з урахуванням положень ст.72 КК України призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 1 (один) місяць. Строк відбуття покарання постановлено рахувати ОСОБА_7 з моменту його фактичного затримання в порядку виконання вироку. За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, будучи раніше судимим 19 червня 2025 року вироком Деснянського районного суду м. Києва, за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік, на шлях виправлення та перевиховання не став, належних висновків для себе не зробив, та будучи особою, яка протягом року після засудження за ч. 1 ст. 309 КК України, вчинив аналогічне кримінальне правопорушення за наступних обставин. Так, ОСОБА_7 17 вересня 2025 року, перебуваючи неподалік будинку № 5 по вул. Ореста Левицького у м. Києві, знайшов 1 (один) згорток паперу з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежений- амфетамін, загальною масою 0,160 г, тобто незаконно придбав психотропну речовину, обіг якої обмежений, яку в подальшому переніс за адресою: м. Київ, вул. Ореста Левицького, 6ю 17 вересня 2025 року в ході проведення особистого обшуку у ОСОБА_7 працівниками поліції виявлено та вилучено згорток паперу з порошкоподібною речовиною білого кольору, яка містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін, загальною масою 0,160 г, яку він незаконно придбав та зберігав без мети збуту. Суд дійшов висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею. В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання, яке вважає явно несправедливим через суворість. В обґрунтування поданої апеляційної скарги ОСОБА_7 зазначає, що призначаючи йому покарання, суд не врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття ОСОБА_7 та активне сприяння розкриттю злочину. Крім цього, просить врахувати, що вчинення ним даного злочину пов`язане зі збігом тяжких особистих та сімейних обставин, які пов`язані з тим, що спочатку померла його мати, а в червні 2024 року загинув на війні його брат, захищаючи державний суверенітет та територіальну цілісність України. Фактично після смерті рідних він залишився сам, що мало на нього важкий психологічний вплив. Вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства, оскільки після вчинення останнього злочину він зробив для себе належні висновки, працевлаштувався, має постійне місце проживання. За наслідками апеляційного розгляду просить вирок Деснянського районного суду м.Києві від 15 грудня 2025 року змінити в частині призначеного покарання та застосувати положення статті 75 КК України. В суді апеляційної інстанції обвинувачений підтримав апеляційну скаргу, просив звільнити його від відбування покарання з випробуванням або пом`якшити призначене йому покарання до штрафу, який він спроможний сплатити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вважала вирок законним і обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши апеляційні доводи, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Суд першої інстанції, діючи у відповідності до положень ст.349 КПК України, за згодою учасників судового провадження визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу винного. Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального правопорушення та правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України учасниками судового провадження не оскаржуються та не оспорюються, а тому, у відповідності до положень ст.404 КПК України, апеляційною інстанцією не перевіряються. Разом з цим, колегія суддів вважає слушними доводи обвинуваченого про те, що суд першої інстанції призначив йому по ч.2 ст.309 КК України покарання у виді позбавлення волі, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості. Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Відповідно до положень ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співрозмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 309 КК України, суд першої інстанції, діючи у відповідності до вимог ст.65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про його особу, а саме те, що він раніше судимий, скоїв нове кримінальне правопорушення в період невідбутого покарання у виді пробаційного нагляду, призначеного йому за попереднім вироком суду, не працює, за місцем проживання характеризується негативно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття у скоєному. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. З урахуванням наведених обставин, суд призначив ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків суд частково приєднав ОСОБА_7 до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року та з урахуванням положень ст.72 КК України призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік і 1 (один) місяць. Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.309 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік, хоч і не виходить за межі, встановлені санкцією ч.2 ст.309 КК України, проте за своїм видом є явно несправедливим, через суворість. Зокрема, призначаючи обвинуваченому покарання, судом першої інстанції в достатній мірі не враховано ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, пов`язаного з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин, наявність обставини, що пом`якшує покарання обвинуваченого та відсутність обставин що обтяжують його покарання. Частиною другою статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: «призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим». Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) . В рішенні від 15.06.2022 № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди. Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18). Суд апеляційної інстанції також бере до уваги долучені обвинуваченим до апеляційної скарги документи про загибель його рідного брата - ОСОБА_8 , який брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також повідомлення начальника відділу Філії державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області Деснянського районного відділу Міністерства юстиції України ОСОБА_9 від 19 березня 2026 року про порядок, умови та строк відбуття ОСОБА_7 покарання у виді пробаційного нагляду за вироком Деснянським районним судом м. Києва від 19 червня 2025 року. Крім цього, суд також враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 на даний час працевлаштований, має постійне місце проживання. Санкцією частини 2 статті 309 КК за вчинення даного злочину передбаченого покарання у виді штрафу в розмірі від двох до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років. Колегія суддів погоджується з апеляційними доводами обвинуваченого про те, що призначаючи йому покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції не мотивував, чому менш суворий вид покарання буде недостатній для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень Врахувавши судом першої та апеляційної інстанції обставини, що пом`якшують покарання, колегія суддів вважає за необхідне пом`якшити ОСОБА_7 покарання по ч.2 ст.309 КК України в межах санкції даної норми до штрафу в розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн., що буде достатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень Відповідно до положень ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Як вбачається із матеріалів провадження, вироком Деснянським районним судом м. Києва від 19 червня 2025 року за ч. 1 ст. 309 КК України ОСОБА_7 засуджений до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік. За даними повідомлення начальника відділу Філії державної установи «Центр пробації» у м. Києві та Київській області Деснянського районного відділу Міністерства юстиції України ОСОБА_9 від 19 березня 2026 року, ОСОБА_7 продовжує відбувати призначене йому покарання у виді пробаційного нагляду, строк якого закінчується 17 вересня 2026 року. Оскільки ОСОБА_7 вчинив новий злочин в період невідбутого покарання за попереднім вироком, призначивши йому за ч.2 ст. 309 КК України покарання у виді штрафу, слід застосувати положення ст.71 КК України та визначити ОСОБА_7 за сукупністю вироків покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. та покарання у виді пробаційного нагляду, призначеного за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, який на підставі положень ч.3 ст.72 КК України продовжити виконувати самостійно. Відповідно до положень ст.409 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції. З наведених підстав апеляційна скарга обвинуваченого підлягає задоволенню частково. Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити частково. Вирок Деснянського районного суду м.Києва від 15 грудня 2025 року ухвалений щодо ОСОБА_7 , змінити. Пом`якшити призначене ОСОБА_7 по ч.2 ст.309 КК України покарання до штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків визначити ОСОБА_7 покарання у виді штрафу у розмірі 2000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. та пробаційного нагляду, призначеного йому за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року, який на підставі положень ч.3 ст.72 КК України продовжити виконувати самостійно. В решті вирок суду залишити без змін. Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції. Судді: ________________ ________________ ________________ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4