Справа № 207/4758/25

Південний районний суд міста Кам`янського Справа № 207/4758/25 У Х В А Л А 02.04.2026 Південний районний суд міста Кам`янського у складі судді Погребняк Т.Ю., при секретарі Мишалов О.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ фірма «Рекорд», ПП «МІКС» про витребування земельних ділянок, скасування державної реєстрації права та припинення права володіння об`єктами нерухомого майна, В С Т А Н О В И В: В провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом Кам`янської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ фірма «Рекорд», ПП «МІКС» про витребування земельних ділянок, скасування державної реєстрації права та припинення права володіння об`єктами нерухомого майна. Від представника Кам`янської міської ради Тарасюк О.Л. надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху, зазначивши, що Керівником Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах особи в державі Кам`янської міської ради був поданий позов, щодо витребування майна, але в частині судового збору прокуратурою зазначається, що спір немайнового характеру, однак це не відповідає дійсності і є порушенням процесуальних норм права, які є підставою відповідно до ст.185 ЦПК залишити позов без руху, а саме: Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 судовий збір за подання до суду позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості визначаються з урахуванням вартості спірного майна, як у спорі майнового характеру. Таким чином, Кам`янською окружною прокуратурою заявлено дві вимоги майнового характеру щодо витребування нерухомого майна у Відповідача, у зв`язку із чим повинні бути виконані всі процесуальні дії щодо такого спору передбачені нормами ЦПК. Отже, судовий збір з позовної заяви про витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. За даних обставин, вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є майновими вимогами. Відповідно, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, виходячи із вартості майна. Отже, для правильного визначення суми судового збору за вимогу майнового характеру необхідно встановити ринкову вартість майна щодо якого заявлено вимогу на день подання позовної заяви до суду, а саме провести експертно грошову оцінку земельної ділянки та надати до суду відповідний висновок, що прокуратурою здійснено не було. Натомість, без будь-яких обґрунтувань та взагалі правових підстав, Кам`янською окружною прокуратурою Дніпропетровської області судовий збір було розраховано на підставі сукупної суми за Витягами нормативно грошовими оцінками спірних земельних ділянок, що є невірним. Таким чином, при розрахунку судового збору Кам`янська окружна прокуратура намагається ввести суд в оману та обійти обов`язкові для виконання всіма учасниками процесу дії, які повинна здійснити сторона при поданні позову. Необхідно зазначити, що нормативна грошова оцінка застосовується, зокрема при визначенні розміру земельного податку та орендної плати, а також у спорах, де існує стягнення безпідставно збережених коштів (збитків) та не може слугувати та/або підміняти проведення експертної оцінки земельних ділянок, для визначення вартості і розрахунку ціни позову. Також, підставою залишення позову без руху, є той факт, що 9 квітня 2025 року набув чинності Закон №4292-IX ''Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача'', яким ст. 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Відповідно до абзаців 1, 2 ч. 5 ст. 390 ЦК України (у редакції чинній з 09.04.2025), суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. З наведеного вбачається, що попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості спірного майна, оціненої згідно із законом, є обов`язковою матеріально-правовою передумовою для витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади. При подані позову прокуратурою, де предметом спору є витребування майна, а саме земельних ділянок, вимоги зазначених вище норм виконані не були, що є окремою підставою залишення позову без руху. Додатково зазначимо, що прокуратура вже намагалась здійснити подібні дії щодо невиконання наведених норм при подані позову, що відображено в іншій справі, Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2025 по справі №904/4630/24 за позовом Керівника Кам`янської окружної прокуратури Дніпропетровської області інтересах держави в особі Кам`янської міської ради до Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКА 20" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Геронда" про витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації права власності - було залишено позовну заяву без руху. Тобто, прокуратурі обізнана про вимоги діючого законодавства намагається обійти його та зазначає в позові неналежну інформацію та порушує норми процесуального права, за умови обізнаності про прийняття Закону №4292-ІХ. Водночас, згідно з доповненої ч. 13 ст. 238 ГПК України у випадку відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, суд першої інстанції також буде зобов`язаний застосувати чинний Закон №4292-IX, вирішивши питання про повернення позивачеві внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів, як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Отже, можна прослідкувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між необхідністю внесенням на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та умов і порядку їх компенсації передбачених ЦПК. Фактично, норми, що зобов`язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Також необхідно відмітити, щодо посилань прокуратури відносно добросовісності набувача, та твердження, що саме прокуратура може визначати хто є належним, а хто ні, таке питання не відноситься до компетенції прокуратури, а виключно вирішується судом в судовому порядку за результатом дослідження існуючих доказів, це має своє відображення у наведеному нижчі. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні додержуватися моральних засад суспільства. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Задоволення необґрунтованого та недоведеного позову у даній справі призведе до порушення прав Відповідача, який є фізичною особою, на мирне володіння своїм майном. Добросовісність набувача нерухомого майна визначає суд, який аналізує, чи знав або міг знати набувач про відсутність у продавця права відчужувати майно. Тобто, «добросовісність» або «недобросовісність» набувача нерухомого майна визначається виключно судом у кожному конкретному випадку. Від представника ТОВ фірма «Рекорд» Горбаненко С.В. надійшла заява про залишення позовної заяви без руху. В обґрунтування зазначив, що статтею 175 ЦПК України визначено вимоги до позовної заяви. Частиною 3 згаданої статті унормовано, що позовна заява має містити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Відповідно до п.2 ч.3 ст.176 ЦПК України у позовах про визнання права власності, на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю такого майна. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 вказано, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру)- це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Прохальна частина позовної заяви Прокурора містить вимоги про витребування у ОСОБА_1 земельних ділянок з кадастровими номерами 1210400000:03:013:0073 та 1210400000:03:013:0074. Очевидно, що спірні земельні ділянки є об`єктами права власності (благом) та підлягають грошовій оцінці. При цьому Прокурор помилково визначає поданий позов таким, що не містить вимог майнового характеру. Безпідставне визначення немайнового характеру позову має своїми наслідками не виконання вимог процесуального законодавства до такої категорії позовних вимог. Так, в Постанові КЦС ВС від 25.04.2023 суд прийшов до висновку, що різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, ціна позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна як рухомих речей, так і нерухомості визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. До аналогічного висновку прийшла ВП ВС у постанові від 25.08.2020 у справі №910/13737/19. Таким чином позовна заява Прокурора не відповідає вимогам ст.ст.175 -176 ЦПК України. Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (№4292-IX) внесено зміни до Цивільного Кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Так, відповідно до ч.2 ст.391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним Документ сформований в системі «Електронний суд» 14.10.2025 2 органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Таким чином даний спір підлягає розгляду на підставі статей 387 і 388 ЦК України. Відповідно до частини 4 статті 177 ЦПК України у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Подана Прокурором позовна заява зазначеним вимогам не відповідає. Статтею 185 ЦПК України встановлені підстави залишення позовної заяви без руху та для повернення позовної заяви. Так, відповідно до частини 1 зазначеної статті суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму. Керівник Кам`янської окружної прокуратури надав заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без руху і зазначив, що позовна заява за формою та змістом повністю відповідає встановленим ст.175 ЦПК України критеріям. Кам`янською окружною прокуратурою за подання позовної заяви сплачену судовий збір у розмірі 25 493 грн. 27 коп. як за майновий позов, сума судового збору зарахована до спеціального фонду державного бюджету, на підтвердження чого суду надано платіжну інструкцію № 473 від 10.03.2025. У Постанові КЦС ВС від 25.04.2023 у справі № 727/3827/22 та Постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 щодо визначення судового збору з позовної заяви про витребування майна зазначено, що судовий збір у таких справах визначається як зі спору майнового характеру, з урахуванням вартості спірного майна. Судовий збір розраховано виходячи з розміру НГО двох земельних ділянок. Розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок завжди в рази більший, ніж експертно грошової оцінки (до речі, відповідно до звіту про експертну оцінку земельної ділянки на момент її продажу КМР ТОВ ФІРМА «РЕКОРД», затвердженої рішенням КМР від 24.09.2021 № 317-10/VIII, її вартість становила лише 189 281 грн.). Сумарно, НГО двох ділянок становить 2 124 439 грн 03 коп., з яких і було розраховано судовий збір з застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, оскільки до суду процесуальний документ подано в електронній формі. Отже, недоплати судового збору не існує, у суду відсутні правові підстави для залишення з цих підстав позовної заяви без руху. З зазначеного питання викладено однозначну позицію Верховним Судом у складі палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 11.04.2024 у справі № 756/16117/21: у випадку, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна суд не має права зобов`язати позивача доплачувати суму судового збору та постановляти ухвалу про залишення позову без руху. У такому випадку суд здійснює розгляд справи по суті та встановлює ціну позову при розгляді справи і розподіляє судові витрати за результатами такого розгляду(зокрема, стягнувши недоплачений судовий збір), а не залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до положень ч. 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.02.2026 3 переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Тобто, зазначені дії суд повинен вчинити при вирішенні питання про відкриття провадження у справі. Вважаю посилання представника третьої особи ТОВ ФІРМА «РЕКОРД» на положення ст. 185 ЦПК України в даному випадку недоречними, оскільки справа перебуває на стадії підготовчого провадження. Щодо невнесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, у зв`язку із набуттям чинності Закону України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон України № 4292-IX. Чинним законодавством не визначено обов`язку органів державної влади, місцевого самоврядування або прокурора вносити на депозитний рахунок суду грошових коштів у всіх категоріях справ. Обов`язок внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна передбачено у разі подання позовної заяви про витребування нерухомого майна саме від добросовісного набувача, що передбачено приписами частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону № 4292-ІХ). Але питання добросовісності чи недобросовісності набувача судом визначається виходячи із конкретних обставин справи та може бути вирішене лише після дослідження доказів, наданих сторонами, на стадії ухвалення судового рішення . Таким чином, у випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України . При цьому суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього (до ухвалення судового рішення) внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Тобто, законодавцем не визначено чіткого часового проміжку чи стадії, на якій орган державної влади, місцевого самоврядування або прокурор повинен внести кошти на депозитний рахунок, але однозначно вказує, що такий внесок здійснюється лише у разі витребування майна у добросовісного набувача . При цьому, у позовній заяві прокурора фактичні обставини справи та наданні письмові докази у своїй сукупності та взаємозв`язку, обґрунтовано вказують на недобросовісність поведінки відповідача у спірних правовідносинах. Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.02.2026 4 Сам факт добросовісності/недобросовісності підтверджується судом лише за результатами дослідження та оцінки усіх доказів та фактичних обставин справи, а тому обов`язок внесення коштів на депозитний рахунок суду у даному випадку на цій стадії відсутній. Залишати без руху вказану позовну заяву є безпідставним, оскільки ч. 5 ст. 390 ЦК України передбачає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Тобто невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. Таким чином, ч. 5 ст. 390 ЦК України не поширюються на випадки подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача. Питання добросовісності чи недобросовісності набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. При цьому прокурором не подавався позов про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, а при обґрунтуванні позовних вимог прокурор посилався на нікчемність вчинених відповідачем правочинів. Будь-яких процесуальних дій щодо зміни підстав та предмета позову із застосуванням ст. 388 ЦК України прокурором не здійснювалося, хоча виходячи з принципу диспозитивності такі дії може вчинити виключно прокурор як позивач за цим позовом. У випадку встановлення обставин недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України, а у разі встановлення обставин добросовісності відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи ч. 5 ст. 390 ЦК України, з огляду на невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду. У справі № 207/4758/25 власник спірних земельних ділянок ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем так як за наданими до суду доказами беззаперечно вбачається її недобросовісність у даній справі з огляду на наступне. Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Документ сформований в системі «Електронний суд» 25.02.2026 5 Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008). Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 наведено правовий висновок, за змістом якого для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 26.06.2019 у справі № 669/927/16, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 та інших. Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування (повернення) майна від недобросовісного набувача без будь якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 490/6324/19, від 19.12.2023 у справі № 916/731/21. Натомість, відповідач набула право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті безоплатної приватизації земельної ділянки. При цьому добросовісність набувача передбачає не лише співставлення відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що, на переконання прокурора має місце у даній справі , оскільки відповідач ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, будучи обізнаною про попереднє набуття її чоловіком ОСОБА_3 в обхід законної процедури права власності на об`єкти самочинно збудованого нерухомого майна(без відведення для будівництва земельної ділянки, без отримання дозволів на будівництво, без введення об`єкту в експлуатацію) через неправосудне рішення, в подальшому з метою отримання земельної ділянки, шляхом незаконної схеми, вводячи в оману органи місцевого самоврядування щодо законності набуття права власності на автозаправну станцію набув право власності на земельну ділянку, спочатку на умовах користування у неконкурентний спосіб, порушуючи принцип добросовісності, у зв`язку з чим договір оренди землі є нікчемним, а подальшому набув право приватної власності на неї. Відповідач ОСОБА_1 , як дружина ОСОБА_3 , даючи згоду на укладання договорів купівлі-продажу частини автозаправки з ОСОБА_2 , була обізнана з набуттям у власність об`єкту нерухомості без землі. Не будучи обмеженою у доступі до відкритих джерел Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та Державного реєстру судових рішень і правосуддя, повинна була знати про підстави набуття у власність ОСОБА_2 автозаправки, про наявність на розгляді Баглійського(на даний час Південного) районного суду м. Дніпродзержинська(на даний час - міста Кам`янського) судового спору щодо знесення автозаправки, як самочинно збудованого об`єкту, а значить, і про незаконність володіння нею ТОВ ФІРМА «РЕКОРД». За наведених обставин ОСОБА_1 є недобросовісним власником. Інші особи були учасниками справи № 207/3797/21 та учасниками незаконної схеми з набуття права власності на самочинно збудований об`єкт автозаправки по АДРЕСА_1 , які, знаючи, що володіння самочинно збудованою автозаправкою без наявності будь-яких прав на земельну ділянку, без отримання дозволу на її будівництво та без введення в експлуатацію буде незаконним, спочатку через неправосудне рішення(ухвалу про затвердження мирової угоди) Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 18.04.2016 у справі № 208/1031/16-ц на ОСОБА_2 зареєстрували у Державному реєстрі прав на нерухоме майно первинне право власності на автозаправку, майже відразу(через 14 днів) здійснили перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 за договорами купівлі-продажу частини автозаправки(без землі) за наявності згоди дружини ОСОБА_3 ОСОБА_1 та внесли її до статутного фонду ТОВ ФІРМА «РЕКОРД», директором якої є ОСОБА_3 , і вже як від «офіційного» «легітимного» власника автозаправки, а саме ТОВ ФІРМА «РЕКОРД», вводячи в оману органи місцевого самоврядування стосовно законності набуття права власності на автозаправку, подали заяву про надання в оренду землі за адресою розміщення автозаправки з кадастровим номером 1210400000:03:013:0062 по АДРЕСА_1 , для подальшого незаконного відчуження земельної ділянки у приватну власність, шляхом раніше продуманої незаконної схеми. Також законодавцем визначено порядок, коли власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 ст. 391 ЦК України). Статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною 2, у якій визначено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. При цьому, необхідно враховувати, що вказаним законом не змінились правовідносини щодо звернення із позовними заявами до недобросовісних набувачів, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи майном (ст. 387 Цивільного кодексу України) Отримання земельної ділянки, поділеної в подальшому на дві окремі земельні ділянки під самочинно збудованими об`єктом автозаправки без жодних дозвільних документів, усупереч зазначеним обставинам свідчить про недобросовісність під час набуття її у власність, відповідач ОСОБА_1 , яка є номінальним власником на теперішній час двох автозаправок та двох земельних ділянок, як і треті особи, мали усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про повернення спірної землі. Тобто, саме недобросовісністю дій відповідача та вимогами ст. 387 ЦК України обґрунтовані позовні вимоги окружної прокуратури у даній справі, та підтверджено доказами, долученими прокурором до позову. Невнесення прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду виключає можливість постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення судом рішення про витребування майна у недобросовісного набувача. Таким чином, ч. 5 ст. 390 ЦК України не поширюються на випадки подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача. В судовому засіданні представниками сторін підтримано викладені позиції. При вирішенні клопотань суд виходить з наступного. Кам`янською окружною прокуратурою за подання позовної заяви сплачену судовий збір у розмірі 25 493 грн. 27 коп. як за майновий позов, сума судового збору зарахована до спеціального фонду державного бюджету, на підтвердження чого суду надано платіжну інструкцію № 473 від 10.03.2025. У Постанові КЦС ВС від 25.04.2023 у справі № 727/3827/22 та Постанові ВП ВС від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19 щодо визначення судового збору з позовної заяви про витребування майна зазначено, що судовий збір у таких справах визначається як зі спору майнового характеру, з урахуванням вартості спірного майна. Законодавча вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна стосується лише добросовісного набувача такого майна. У даній справі доведення добросовісності відповідача є предметом доказування підчас судового розгляду, справа перебуває на стадії підготовчого судового засідання, відтак вимога закону щодо внесення внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна не може бути поширена на даний спір, оскільки це позбавлятиме права позивача доводити обґрунтованість вимог про витребування майна саме у недобросовісного відповідача. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 ст. 391 ЦК України). Статтю 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною 2, у якій визначено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу. Не змінились правовідносини щодо звернення із позовними заявами до недобросовісних набувачів, які незаконно, без відповідної правової підстави заволоділи майном (ст. 387 Цивільного кодексу України) Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 353 ЦПК України, суд, У Х В А Л И В: Відмовити в задоволенні клопотань Кам`янської міської ради, представника ТОВ фірма «Рекорд» Горбаненко С.В. про залишення позовної заяви без руху. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: Погребняк Т.Ю,