Текст рішення
Справа № 740/2831/26
2/729/963/26
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
21 липня 2026 р. Суддя Бобровицького районного суду Чернігівської області, Демченко Л.М. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТГ СПІВДРУЖНІСТЬ» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати коштів при звільненні та моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просить: стягнути з ТОВ «СТГ Співдружність» на його користь заробітну плату за період з 01.01.2026 по 24.02.2026 (включно); зобов`язати відповідача здійснити розрахунок та виплату належних йому при звільненні сум; стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 24 лютого 2026 року по день ухвалення судового рішення; стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі приходжу до висновку, що позовна заява а подана без додержання вимог статей 175, 177 ЦПК України, у зв`язку із чим підлягає залишенню без руху з огляду на таке.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Разом із тим реалізація такого права можлива лише за умови дотримання вимог цивільного процесуального законодавства щодо форми та змісту позовної заяви.
Вимоги до форми і змісту позовної заяви визначені статтею 175 ЦПК України.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, а також обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, а у разі пред`явлення позову до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують наведені обставини.
Із прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач заявив декілька самостійних вимог майнового характеру, а саме: про стягнення заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,
Разом із тим позовна заява не містить визначеної позивачем ціни позову.
Крім того, позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум.
Так, позивач просить стягнути заробітну плату за період з 01 січня 2026 року по 24 лютого 2026 року, однак не зазначає її конкретного розміру, не визначає суму заробітної плати за січень 2026 року, суму заробітної плати за фактично відпрацьований час у лютому 2026 року, а також не конкретизує інші належні при звільненні виплати, про які зазначає у позовній заяві.
За відсутності визначених сум суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір заявлених майнових вимог та перевірити правильність визначення ціни позову.
Саме на позивача покладається обов`язок визначити предмет позову, його ціну та надати розрахунок кожної заявленої до стягнення суми. Суд не наділений повноваженнями самостійно визначати розмір майнових вимог замість позивача або здійснювати відповідні розрахунки на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 23.06.2021р. у справі №520/13014/2020 вимога про стягнення заборгованості не дублює вимогу про зобов`язання нарахувати і виплатити заборгованість, ці вимоги є двома різними способами захисту порушеного права, які передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.
Вважаю, що і вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, є вимогою майнового характеру, а ціною позову у згаданих спорах є обчислений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Між тим, у частині вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позов усупереч наведеним нормам процесуального закону не містить розрахунку конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на обставини обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилання на докази обчислення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вимоги про виплату конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на зміст ст.2 Закону України "Про оплату праці" (де визначено структуру заробітної плати) та рішення Конституційного суду України від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 і від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не може бути кваліфікований як заробітна плата, адже має зовсім іншу правову природу ніж винагорода за працю, позаяк є компенсаційною санкцією до роботодавця за несвоєчасний розрахунок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 згадано, що "за змістом норм статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях".
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 сформульовано схожу правову позицію, у силу якої: "Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану робочу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати".
Наведений правовий висновок відображено і у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі №522/16890/20.
Обґрунтовуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 24 лютого 2026 року по день ухвалення судового рішення, позивач навів розрахунок середньоденної заробітної плати, визначивши її у розмірі 698,32 грн., на свій розсуд за наявними у нього даними про оклад за посадою водія автотранспортних засобів, не посилаючись на відповідні докази (довідки) щодо дійсної заробітної плати позивача на вищевказаній посаді.
Разом із тим такий розрахунок не є розрахунком заявленої до стягнення суми.
За таких обставин вимога про стягнення середнього заробітку не відповідає вимогам пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України, оскільки є вимогою майнового характеру, що підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від його сплати відповідно до закону.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору як позивач у трудовому спорі.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже, передбачена законом пільга поширюється виключно на вимоги про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом із цим позивачем, окрім вимоги про стягнення заробітної плати, заявлено також вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум відповідно до статті 117 КЗпП України та про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн.
Згідно усталеною практико. Верховного Суду що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення обов`язку своєчасно провести розрахунок із працівником при звільненні. Тому дана вимога є вимогою майнового характеру, за яку позивач не звільнений від сплати судового збору.
Водночас вимога про відшкодування моральної шкоди також є вимогою майнового характеру та не віднесена законом до переліку вимог, за якими позивач звільняється від сплати судового збору.
Таким чином, позивач не звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Разом із тим, як уже зазначалося судом вище, позивачем не визначено ціну позову, не зазначено конкретного розміру середнього заробітку, який він просить стягнути, та не наведено обґрунтованого розрахунку цієї вимоги.
За таких обставин суд позбавлений можливості визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті за зазначені вимоги, що також є підставою для залишення позовної заяви без руху.
Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про витребування у відповідача довідки про середньоденну заробітну плату, табелів обліку робочого часу та документів щодо проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 84 ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено:
?який доказ витребовується;
?обставини, які може підтвердити цей доказ;
?підстави, з яких випливає, що відповідний доказ знаходиться у певної особи;
?заходи, яких особа вжила для самостійного отримання цього доказу;
?докази вжиття таких заходів або причини неможливості самостійного отримання доказу.
Однак подане позивачем клопотання не відповідає наведеним вимогам процесуального закону.
Так, позивачем не зазначено, які саме заходи були ним вжиті для самостійного отримання кожного із витребуваних доказів, не надано доказів звернення до відповідача із вимогою про надання зазначених документів, а також не наведено належного обґрунтування неможливості їх самостійного отримання.
Крім того, частина документів, які позивач просить витребувати, безпосередньо пов`язана із визначенням предмета та ціни позову, а тому саме позивач повинен вжити всіх можливих заходів для отримання відповідних доказів до звернення до суду або належним чином обґрунтувати неможливість їх одержання.
Отже, заявлене клопотання не відповідає вимогам статті 84 ЦПК України.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно уточнити зміст заявлених позовних вимог, визначити розмір кожної майнової вимоги, зазначити ціну позову, надати обґрунтований розрахунок сум, що підлягають стягненню, а також сплатити судовий збір у розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», та надати суду документ, що підтверджує його сплату.
Керуючись ст. ст. 84, 175, 176, 177, 185 ЦПК України, суддя,-
у х в а л и в:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТГ СПІВДРУЖНІСТЬ» про стягнення невиплаченої заробітної плати середнього заробітку за час затримки виплати коштів при звільненні та моральної шкоди - залишити без руху.
Надати час десять днів з дня вручення копії ухвали суду для усунення вищевикладених в ухвалі недоліків.
У разі усунення недоліків у встановлений строк позовна заява буде вважатися поданою в день первісного її подання до суду. У разі не усунення недоліків заява буде вважатися неподаною і повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л.М. Демченко