Справа № 758/1438/26

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 липня 2026року м. Київ Справа № 758/1438/26 Апеляційне провадження №22-ц/824/8653/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва про повернення позовної заяви, постановлену під головуванням судді Петрова Д.В. 20 лютого 2026 року в м. Київ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: публічне акціонерне товариство акціонерний комерційний банк «Аркада» про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В Короткий зміст позовних вимог. У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Пат АКБ «Аркада» про поділ спільного майна подружжя. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АКБ «Аркада» про поділ спільного майна подружжя - повернуто заявнику. Ухвала суду мотивована тим, що позивач у встановлений строк не усунув недоліки своєї заяви, оскільки не надав оцінки майна, а саме квартири по просп. Академіка Глушкова на момент звернення до суду, обмежившись лише посиланням на неофіційне рекламне оголошення. Через відсутність належної оцінки цього майна суд позбавлений можливості перевірити підсудність справи Подільському районному суду м. Києва за правилами виключної підсудності, що згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України є підставою для визнання позовної заяви неподаною та її повернення позивачеві. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги. Не погодився із вказаною ухвалою суду позивач, його представником подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що предметом спору та заявлених позовних вимог є не майнові права на нерухоме майно, а сума спільних грошових коштів за вказані майнові права внесені, які мають бути стягнені з відповідачки так, як саме вона набула вказані майнові права і позивач залишає за нею майнові права, повертаючи лише свою частину сплачених коштів. Також вказує про неможливість проведення оцінки майна, оскільки будинок не добудований, а самі майнові права оформлені на відповідачку, через що позивач не має доступу до об`єкта будівництва. На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася. В порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. А відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Обставини встановлені під час перегляду справи в апеляційному суді. Судом встановлено, що січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АКБ «Аркада» про поділ спільного майна подружжя. У вказаному позові ОСОБА_1 просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 23 кв.м., житлова площа 16,8 кв.м. - грошову суму в розмірі дев`ятсот сімдесят сім тисяч шістсот дві гривні 29 коп., а фактично з врахуванням курсу долара 1438540 грн сплаченої за придбання майнових прав згідно додаткової угоди № 2 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 1-11-2/61 від 02 листопада 2020 року про заміну сторони від 14 лютого 2022 року та на виконання зобов`язань за Договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 1-11-2/61 від 02 листопада 2020 року. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на: - 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 23 кв.м., житлова площа 16,8 кв.м. В порядку розподілу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошової суми у розмірі 719 270 грн сплаченої за придбання майнових прав згідно договору про уступку майнових прав на об`єкт нерухомого майна № 84446, відповідно до якого інвестовано у квартиру на 9 поверсі 2-х кімнатну, загальною площею 65,34 кв.м., житлового будинку, який споруджується за адресаою: АДРЕСА_2 , 959027 грн. Представником позивача до позовної заяви, зокрема, було долучено копії паспортних даних та карток платників податків позивача та відповідача, договору купівлі-продажу від 01 квітня 2010 року, витягу з державного реєстру правочинів № 8395274 від 01 квітня 2010 року, договору № 84446 про уступку майнових прав від 09 січня 2018 року, свідоцтва про участь у ФФБ виду А «ЕВРИКА» за програмою ТОВ «Аркада-Будівництво» № 269592 від 09 січня 2018 року, витягу з Генерального договору від 01 липня 2015 року, квитанції № 35, № 92201, довідки про оцінку вартості об`єкта нерухомості від 23 листопада 2025 року на кв. АДРЕСА_1 , свідоцтв про народження ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року. (а.с. 8-25, 29-31) Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав не надання позивачем доказів оцінки спірного майна - квартири по АДРЕСА_2 на момент подання позовної заяви до суду. Оскільки у справі наявна лише оцінка кв. АДРЕСА_1 суд виходячи з диспозиції ч. 1 ст. 30 ЦПК України позбавлений можливості перевірити доводи позивача щодо підсудності позовної заяви саме Подільському районному суду м. Києва. (а.с. 34) 05 лютого 2026 року представником позивача було подано уточнену позовну заяву в якій представник вказує на те, що придбавши та створивши спірне майно під час перебування в шлюбі, позивач та відповідач набули право спільної сумісної власності на все вищезазначене майно та грошову суму, а право кожної із сторін на рівну частку в майні презюмується. Вказав, що відповідач побажала залишити майнові права на спірне майно за собою, а значить вона має сплатити позивачу половину внесеної суми за вказані майнові права. Враховуючи те, що найвищою вартістю вищезазначеного майна є саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , тобто в Подільському районі м. Києва, отже даний позов пред`являється саме до Подільського районного суду м. Києва. Вказана квартира являється єдиним нерухомим майном, яке є предметом даного позову. Другою позовною вимогою вказаної позовної заяви є не майнові права, а грошова сума, спільно внесена на придбання майнових прав на ім`я відповідача до ПАТ АКБ «АРКАДА». Майнові права оформлені на відповідача і вона має повернути половину сплаченої за них суми. Тобто за вказаних обставин позовна заява має розглядатись за підсудністю Подільським районним судом м. Києва. (а.с. 35-41) Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АКБ «Аркада» про поділ спільного майна подружжя - повернуто заявнику, оскільки вважав, що недоліки вказані в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 03 лютого 2026 року не усунуто. (а.с. 57-58) Застосовані норми права. Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви №7714/06 та 23654/08) ЄСПЛ виснував, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом. У рішенні у справі «ТОВ «Фріда» проти України» від 08 грудня 2016 року (Frida, LLC v. Ukraine, заява № 24003/07) ЄСПЛ нагадав, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте, встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. До того ж обмеження буде несумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Станев проти Болгарії» від 17 січня 2012 року (Stanev v. Bulgaria, заява №36760/06)). Отже, відповідно до практики ЄСПЛ суд має уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви є порушенням права на справедливий судовий захист. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом. Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права. Статтями 175, 177 ЦПК України встановлені вимоги, які пред`являються до форми і змісту позовної заяви та доданих до позову документів. Згідно п.п. 1,2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України). Відповідно до вимог статей 2, 13, 43, 49, 175 ЦПК України особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Тобто право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачеві. Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Лише якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, то суд не повинен відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24 висловлено правову позицію, що закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19). Також слід врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25 січня 2024 року в справі № 320/14843/23, відповідно до яких неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому. Як роз`яснено в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року, подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику. Позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови у задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною. Отже, неподання позивачем доказів на підтвердження своїх вимог не перешкоджає розгляду справи, оскільки є підставою для залишення позовної заяви без задоволення, а не для повернення позовної заяви позивачеві. Тому висновки суду першої інстанції в цій частині не вказують на недоліки позовної заяви, а фактично містять судження, що стосуються суті питання щодо достатності доказів для ухвалення судом рішення по суті спору. Водночас при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (постанова Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд З наведених обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому висунуті вимоги про поділ майна, а саме квартири та грошових коштів внесених у Фонд фінансування будівництва. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 20 лютого 2026 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 через неусунення недоліків (ненадання звіту про оцінку майна, майнових прав), суд першої інстанції виходив з того, що без такої оцінки він позбавлений можливості перевірити підсудність справи за правилами виключної підсудності (стаття 30 ЦПК України). Проте колегія суддів не може погодитися з такими діями та висновками суду першої інстанції з огляду на таке. На стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі суддя перевіряє виключно формальну відповідність позовної заяви вимогам статей 175 і 177 ЦПК України. Разом з тим, положення ст. 175 ЦПК України не визначають обов`язку позивача щодо надання звітів про оцінку майна. Вартість майна, має значення при визначенні ціни позову та розміру судового збору. Суд першої інстанції вказав на те, що відсутність оцінки унеможливлює визначення підсудності. Однак позивачем зазначені вимоги про поділ нерухомого майна та грошових коштів, при цьому надано договір купівлі-продажу нерухомого майна, довідку про оцінку вартості об`єкта нерухомого майна, договір про участь у Фонді фінансування будівництва, в якому визначена грошова сума та адреса об`єкту будівництва. А тому відсутність оцінки майнових прав не є такою, що впливає на вирішення питання щодо підсудності справи. Питання достовірності, належності та достатності доказів на підтвердження позовних вимог, відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України, суд вирішує виключно під час розгляду справи по суті, а не при її прийнятті. А отже, повернення позовної заяви з вказаних підстав на стадії відкриття провадження є виявом надмірного судового формалізму. Це призвело до порушення права ОСОБА_1 на судовий захист та створило неправомірні перешкоди в доступі до правосуддя, що є прямим порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки ухвала постановлено з порушенням норм процесуального права, вона підлягає скасуванню в порядку, визначеному ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Розподіл судових витрат. У відповідності до вимог статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується, оскільки спір по суті позовних вимог не розглядається. Керуючись ст.ст. 367, 368, 379, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: О.В. Желепа Поліщук Н.В.