Справа № 717/2169/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2026 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі: судді-доповідача ОСОБА_1 суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 при секретарі судового засідання ОСОБА_4 за участю сторін судового провадження: прокурора ОСОБА_5 обвинуваченого ОСОБА_6 захисника ОСОБА_7 розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР за № 12025262100000165 від 14.08.2025 року за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Буча Київської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та який фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , непрацюючого, на утриманні якого перебувають чотири малолітні дитини (зі слів), який є людиною з інвалідністю 3 групи з дитинства (зі слів), раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - УСТАНОВИЛА: Вироком Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та за його вчинення призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Стягнуто з ОСОБА_6 в дохід держави понесені судові витрати в розмірі 10 893,88 грн. Як встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, 22 червня 2024 року близько 14 год 25 хв обвинувачений ОСОБА_6 , керуючи технічно справним легковим автомобілем марки ВАЗ-2109, д. н. з. НОМЕР_1 , рухався автомобільною дорогою зі сторони с. Мошанець ЄУНСС: 717/2169/25 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_8 НП: 11-кп/822/298/26 Суддя-доповідач: ОСОБА_1 Дністровського району Чернівецької області в напрямку перехрестя Мошанець Дністровського району Чернівецької області. Наближаючись до нерегульованого перехрестя нерівнозначних доріг по другорядній дорозі, маючи намір здійснити маневр повороту ліворуч з проїздом смуги зустрічного руху та виїздом на проїзну частину дороги Р-63 сполученням «Данківці-Вартиківці-КПП Сокиряни» 23 км, проігнорував вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», не врахував повністю дорожню обстановку з тим, щоб мати змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, не переконався у безпечності зміни напрямку руху і не створенні таким маневром перешкод або небезпеки чи перешкоди іншим учасникам руху, маючи об`єктивну можливість помітити небезпеку для руху - транспортний засіб (легковий автомобіль марки ВАЗ-21112, ДНЗ НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_9 (дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який перевозив як пасажирів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , наближався до перехрестя зліва по головній дорозі і мав перевагу для руху, ОСОБА_6 , всупереч п. 16.11 Правил дорожнього руху, не надав йому перевагу у русі, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху нерегульованого перехрестя, створивши таким чином небезпеку для його руху, який не мав технічної можливості своїми односторонніми діями уникнути дорожньо-транспортної пригоди з моменту виникнення небезпеки для його руху, перебуваючи в аварійній ситуації та уникаючи зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-2109, проїхавши певну відстань, допустив виїзд за межі дороги вправо з наступним перекиданням автомобіля в кювет та загоранням. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію ОСОБА_9 спричинені такі тілесні ушкодження: закритий черезтверлюжний перелом лівої стегнової кістки із кутовою деформацією, відкритий багатоуламковий перелом правого наколінника із діастазом відламків, закритий черезтверлюжний перелом лівої стегнової кістки із кутовою деформацією, закритий багатоуламковий перелом середньої третини діалізу лівої стегнової кістки із заходженням по довжині, струс головного мозку, опіки полум`ям 1-2 ступеня правового передпліччя, гомілок, різано-рвані рани правого коліна, правої брови, які згідно з висновком експерта № 117 м/д від 27 серпня 2024 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я. Крім цього, пасажиру автомобіля ВАЗ-21112, ДНЗ НОМЕР_2 , - ОСОБА_12 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ), спричинено такі тілесні ушкодження: опіки полум`ям 2 а-б ступеня лівого стегна, обох гомілок, лівої кисті, що складає 12 % площі поверхні тіла, які згідно з висновком експерта № 131 м/д від 19 вересня 2024 року відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, що потягли за собою тривалий розлад здоров`я. Дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_6 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» (розділ 33 «Дорожні знаки») та пункту 16.11 Правил дорожнього руху, що безпосередньо перебуває у причинному зв`язку з настанням зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, а також п. п. 1.5, 2.3 (б., д), 10.1, які лише сприяли порушенню вищевказаних правил, які вимагають від водія: 2.1 Дати дорогу. Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі; 16.11. На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху; п. 1.5: дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; п. 2.3: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; п. 10.1: перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Таким чином, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, зі змісту якої вбачається, що він не заперечуючи правової кваліфікації своїх дій, доведеності його вини у скоєнні кримінального правопорушення, просить змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання, а саме, призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі, та застосувати до нього положення статті 75 КК України, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням, зі встановленням іспитового строку терміном 1 (один) рік, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Зазначає, що районний суд у повному обсязі не врахував обставини, які пом`якшують відповідальність апелянта, зокрема, його щире каяття, відсутність судимостей у минулому, позитивну характеристику з місця проживання, наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей, а також те, що він є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства. Стверджує, що районним судом не було взято до уваги те, що потерпіла ОСОБА_12 подала до суду заяву, в якій не заперечувала проти закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 , у зв`язку із примиренням з обвинуваченим. Апелює, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було надано оцінки тому, що дорожньо-транспортна пригода трапилася з вини двох водіїв його та потерпілого ОСОБА_9 , та не було визначено ступінь вини кожного з них. Вказує, що призначене судом покарання у виді штрафу в розмірі 51 000 гривень покладає величезний фінансовий тягар на його родину, так як його щомісячний дохід у розмірі 3 000 гривень та наявність на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей не дають йому можливість сплатити штраф у розмірі, визначеному оскаржуваним вироком. Окрім цього, посилається на те, що позбавлення його права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки є надто суворим покаранням, оскільки сімейні обставини вимагають частого використання автомобіля, зокрема, для поїздок до лікарні, а також це перешкоджатиме його дітям відвідувати спортивну та художню школи. Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг не надходило. Однак надійшло заперечення від прокурора у провадженні прокурора Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_13 в якому вона, не оспорюючи правової кваліфікації дій обвинуваченого та доведеності його вини у скоєному кримінальному правопорушенні, просить оскаржуваний вирок в частині призначення покарання ОСОБА_6 залишити без змін. Потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , та законний представник потерпілої ОСОБА_14 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, до апеляційного суду не з`явилися та не повідомили суд про поважність причин їхньої неявки, що у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає подальшому судовому розгляду. Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу в повному обсязі та просили задовольнити її з підстав, у ній наведених, міркування прокурора ОСОБА_13 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважавши вирок районного суду законим та обґрунтованим, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченому і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційній скарзі та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів доходить такого. Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 , у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не заперечуються, таким чином колегія суддів не переглядає та не наводить доводів на їх підтвердження. Аналізуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 , покарання, колегія суддів вважає, що воно обрано згідно загальних принципів призначення покарання та у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65-67 КК України та роз`яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме: з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Суд призначив обвинуваченому покарання, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України, з яким погоджується і колегія суддів. Так, суд виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, врахував тяжкість злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до нетяжких кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту, дані про особу обвинуваченого, який є багатодітним батьком та має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують його покарання, дійшов до обґрунтованого висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства. Призначене районним судом покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами, є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів та змусить додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду. Судова колегія апеляційного суду вважає, що відсутні законні підстави для застосування в даному провадженні положень ст. ст. 75, 76 КК України, з огляду на вищевказані обставини та суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення. На переконання апеляційного суду, аргументування апелянта з приводу того, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що він має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, є надуманими, оскільки вказане було взято до уваги районним судом, як при дослідженні особи обвинуваченого, так і при призначенні останньому основного покарання у виді штрафу, яке є найм`якшим покаранням за санкцією інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України. Доводи апелянта в частині того, що він щиро розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, відшкодовував потерпілому ОСОБА_9 завдану шкоду протягом п`яти місяців, є особою з інвалідністю, примирився з потерпілою ОСОБА_12 , на думку судової колегії апеляційного суду, із врахуванням вищевказаних обставин, не є безумовними підставами для застосування до ОСОБА_6 положень ст. ст. 75, 76 КК України. У матеріалах провадження дійсно наявна особиста заява від потерпілої ОСОБА_12 про те, що вона примирилась із обвинуваченим та не заперечує щодо закриття кримінального провадження у зв`язку із вказаною обставиною (т. 1, а. с. 61). Однак, ні заява потерпілої, ні інші матеріали провадження не містять підтвердження повного або часткового відшкодування ОСОБА_6 заподіяної їй шкоди, що позбавляє суд змоги дійти переконливого висновку про повноту та добровільність такого примирення. Також, інший потерпілий ОСОБА_9 у своїй заяві не підтвердив реальне відшкодування йому збитків обвинуваченим, як і те, що сторони примирилися між собою (т. 1, а. с. 102). До того ж, судові засідання районного суду неодноразово відкладалися саме з цією метою, однак досягти її так і не вдалося з невідомих причин. З огляду на вищезазначене, а також на встановлену судом першої інстанції обставину щодо здійснення ОСОБА_6 перших виплат потерпілому ОСОБА_9 лише через пів року після подання обвинувального акту до суду, а також те, що остання виплата компенсації відбулась 13 червня 2026 року, тобто напередодні винесення вироку, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що такі дії обвинуваченого не свідчать про його щире каяття, що унеможливлює визнання цієї обставини такою, що пом`якшує покарання. Окрім цього, судова колегія апеляційної інстанції відхиляє аргумент апелянта щодо фінансової неспроможності оплатити повністю штраф у розмірі, визначеному вироком, оскільки, як убачається з наявної в матеріалах кримінального провадження Довідки до акта огляду МСЕК, ОСОБА_6 за станом здоров`я може працювати за фахом з неповним робочим днем. Відтак, щомісячна соціальна пенсія не є його єдиним джерелом доходу, що в сукупності з іншими обставинами свідчить про відсутність у нього реального наміру та активних дій, спрямованих на відшкодування заподіяної шкоди. Разом з цим, судова колегія апеляційного суду, погоджується з доводами обвинуваченого щодо безпідставної суворості покарання у виді позбавлення його права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, оскільки призначаючи основне покарання в мінімальних межах інкримінованої йому статті, районний суд жодним чином не обґрунтував необхідність призначення додаткового покарання в максимальних його межах. Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного». Беручи до уваги вище встановлене, колегія суддів вважає, що вирок районного суду слід змінити в частині призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 407 КК України. Керуючись ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 , задовольнити частково. Вирок Кельменецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року по обвинуваченню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, в частині призначення додаткового покарання змінити. Призначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на один рік. В іншій частині оскаржуваний вирок залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення. Суддя доповідач: Судді ____________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3