Справа № 921/708/25

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2026 року м. Львів Справа № 921/708/25 Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів: головуючий суддя Желік М.Б. судді Орищин Г.В. Галушко Н.А. за участю секретаря судового засідання Гуньки О. П. розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» від 29.04.2026 (вх. № 01-05/1292/26 від 29.04.2026) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 14.04.2026 (суддя Руденко О. В., повну ухвалу складено 20.04.2026) у справі № 921/708/25 за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Україна», вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116 до боржника: Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз», вул. М. Шептицького, буд. 20, м. Тернопіль, 46008 про відкриття провадження у справі про банкрутство за участю представників: від апелянта (боржника): адвокат Корольова Ю.В., адвокат Чеканівський В.Р. від кредитора: адвокат Мошенець Д.В. (в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів); розпорядник майна: не з`явився; Учасникам процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами. ВСТАНОВИВ: Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.04.2026, серед іншого, відкрито провадження у справі № 921/708/25 про банкрутство ПрАТ «Тернопільміськгаз»; визнано грошові вимоги кредитора ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» в сумі 1 085 520 994,58 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна ПрАТ «Тернопільміськгаз» арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича; вжито заходи щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони ПрАТ «Тернопільміськгаз» та власникам майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави; призначено попереднє засідання. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ПрАТ «Тернопільміськгаз» звернулось до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 14.04.2026 у справі № 921/708/25, відмовити кредитору у відкритті провадження про банкрутство ПрАТ «Тернопільміськгаз», вирішити питання про розподіл судових витрат. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2026 розгляд поданої апеляційної скарги розподілено здійснювати колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2026, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 10.06.2026. 03.06.2026 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» подало відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/4733/26). 08.06.2026 скаржник подав додаткові пояснення у справі (вх. №01-04/4841/26). 09.06.2026 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» подало заперечення (вх. № 01-04/4883/26) проти додаткових письмових пояснень апелянта, в яких кредитор, зокрема, просить залишити без розгляду письмові пояснення скаржника. За наслідками судового засідання 10.06.2026 апеляційний суд ухвалив долучити до матеріалів справи додаткові письмові пояснення апелянта та взяти їх до уваги, відкласти судове засідання на 24.06.2026. 23.06.2026 скаржник подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. №01-04/5357/26). 24.06.2026 кредитор подав заперечення (вх. №01-04/5375/26) проти додаткових письмових пояснень скаржника. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 розгляд справи відкладено на 19.08.2026. 17.08.2026 скаржник подав додаткові письмові пояснення (вх. №01-04/6847/26). 18.08.2026 кредитором подано заперечення проти додаткових пояснень скаржника (вх. № 01-04/6900/26), у якому, зокрема, викладено клопотання визнати чергове подання скаржником перед судовим засіданням додаткових письмових пояснень зловживанням процесуальними правами та постановити ухвалу про накладення на нього штрафу. У судовому засіданні 19.08.2026 заслухано думку присутніх учасників справи щодо заявленого кредитором клопотання. Так, адвокат ТзОВ «ГК «Нафтогаз Україна» зазначив, що скаржник систематично (втретє) подає свої письмові пояснення, які значні за обсягом, напередодні судових засідань. При цьому, частина доводів, наведених в цих поясненнях вже наводились. Вказане зумовлює необхідність для іншого учасника справи в стислий строк повторно аналізувати наведені доводи та подавати пояснення. ТзОВ «ГК «Нафтогаз Україна» переконане, що поведінка скаржника має ознаки недобросовісності, адже він реалізуючи процесуальні права, робить це на шкоду іншим особам з метою, яка не співпадає з завданням господарського судочинства. З урахуванням цього, кредитор просить суд застосувати до скаржника заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, передбачені ч. 1 ст. 135 ГПК України. Суд зауважує, що вирішення питання про застосування заходів процесуального примусу віднесено законодавцем до виключної компетенції судів. На переконання суду сама по собі незгода кредитора із реалізацією представника боржника права на подання до суду пояснень/заперечень тощо не може розцінюватися як достатнє обґрунтування наявності зловживання процесуальними правами та підстави для застосування до останнього заходів процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу у розумінні ст. 135 ГПК України. Норми Господарського процесуального кодексу України дозволяють сторонам надавати свої пояснення у справі (зокрема у письмовій формі), не встановлюючи конкретних норм про те, коли саме вони повинні подаватися. Так, у пункті 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасник справи має право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Так, неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад господарського судочинства. Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до п.1 ч.2 ст.43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. У ч.3 ст.43 ГПК України передбачено, що у разі якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Відповідно до ч.4 ст.43 ГПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. У п.2 ч.1 ст.135 ГПК України передбачено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству. Колегія суддів відхиляє доводи кредитора про те, що боржник, реалізуючи процесуальні права, робить це на шкоду кредитору як такі, що не дають підстави для висновку про недобросовісність дій боржника, адже процесуальна поведінка щодо подання письмових пояснень з повторним зазначенням доводів апеляційної скарги не вимагає обов`язкової письмової відповіді іншої сторони, не має істотного негативного впливу на право ТзОВ «ГК «Нафтогаз Україна» на судовий захист. Відтак клопотання про визнання дій боржника зловживанням процесуальними правами не містить обґрунтованих підстав і достатніх доказів, необхідних для застосування наслідків, передбачених у ст.43 та у ст.135 ГПК України, а саме стягнення з боржника штрафу. В судовому засіданні 19.08.2026 представники апелянта підтримали вимоги апеляційної скарги, просили оскаржену ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Тернопільміськгаз». Представник кредитора проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити оскаржену ухвалу без змін. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, а також повноту встановлених обставин справи та надану їм оцінку, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Розгляд справи в суді першої інстанції, короткий зміст оскарженої ухвали. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.04.2026, серед іншого, відкрито провадження у справі № 921/708/25 про банкрутство ПрАТ «Тернопільміськгаз»; визнано грошові вимоги кредитора ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» в сумі 1 085 520 994,58 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна ПрАТ «Тернопільміськгаз» арбітражного керуючого Григор`єва Валерія Васильовича; вжито заходи щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони ПрАТ «Тернопільміськгаз» та власникам майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави; призначено попереднє засідання. Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції врахував, що наявність заборгованості ПрАТ «Тернопільміськгаз» перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» підтверджується рішеннями Господарського суду Тернопільської області у справах № 921/238/24, № 921/317/24, № 921/318/24, № 921/319/24. При цьому судом враховано, що вказані рішення набрали законної сили та є чинними, 21.01.2025 та 25.03.2025 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Карчинський С.С. відкрив виконавчі провадження № 76829261, № 77600571 з виконання судових наказів у справах № 921/238/24 та № 921/317/24, а боржник протягом січня-серпня 2025 року сплатив заборгованість в сумі 22 535 461,13 грн. Доказів сплати боржником решти заборгованості в загальному розмірі 1 164 071 260,35 грн за судовими рішеннями у справах № 921/238/24, № 921/317/24, № 921/318/24, № 921/319/24 не надано. Таким чином, заявником доведено належним чином, а боржником не спростовано факту існування у останнього заборгованості в розмірі 1 164 071 260,35 грн, строк оплати якої є таким, що настав. Судом зазначено, що жоден із нормативно-правових актів, на які посилається боржник, заперечуючи наявність підстав для відкриття провадження у справі, зокрема Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не містить заборони на звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Тернопільміськгаз». Окрім цього, як встановлено із наданої суду Міністерством енергетики України відповіді № 26/17-17.2-6015 від 20.03.2026, наказ Міністерства палива та енергетики України № 568 від 10.11.2005 про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості та відповідають вимогам п. 1.1. ст. 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», до яких було включене і ПрАТ «Тернопільміськгаз», втратив чинність на підставі наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29.06.2016 № 399 «Про визначення такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства палива та енергетики України». Таким чином, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», як хибно вважає боржник. З огляду на вказане, враховуючи, що боржником не надано суду доказів на підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання, строк оплати яких настав та погасити заборгованість перед кредитором , а також беручи до уваги положення статей 34, 36, 39 КУзПБ та статті 13 ГПК України, судом встановлено, що: - безспірні вимоги ініціюючого кредитора до боржника складають 1 164 071 260,35 грн, які не були задоволені боржником та не є забезпеченими заставою майна боржника; - спір про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження, як підстава для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, відсутній. Відтак суд дійшов висновку про наявність ознак неплатоспроможності ПрАТ «Тернопільміськгаз» та наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Зокрема, заявлені вимоги в розмірі 813 855 341,97 грн - основного боргу є обґрунтованими і підтверджені наданими доказами та підлягають визнанню. Також, визнанню підлягають заявлені вимоги до боржника в розмірі 271 665 652,61 грн - 3% річних та інфляційних втрат, як такі, що здійснені в межах чинного законодавства. При цьому, зважаючи на те, що в силу ст. 1 КУзПБ до грошового зобов`язання не включаються неустойка (штраф, пеня) - вимоги до боржника в розмірі 76 365 211,38 грн пені судом на момент відкриття провадження у цій справі не розглядаються. Щодо вимог ініціюючого кредитора про визнання 2 185 054,39 грн витрат по сплаті судового збору у справах № 921/238/24, № 921/317/24, № 921/318/24 та № 921/319/24/22, то такі витрати не є грошовим зобов`язанням, в розумінні КУзПБ, яке є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, тому на момент відкриття провадження у даній справі також не розглядаються. Вказані вимоги будуть розглянуті в попередньому судовому засіданні. Що стосується судового збору за подачу заяви та авансування винагороди арбітражного керуючого, то такі вимоги також не є грошовим зобов`язанням, яке є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника у розумінні ст. 1 КУзПБ, а є витратами, пов`язаними з розглядом справи, тому на момент відкриття провадження у цій справі не розглядаються та будуть розглянуті у попередньому судовому засіданні. З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що визнанню підлягають вимоги ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» у загальному розмірі 1 085 520 994,58 грн. Узагальнені доводи апелянта. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ПрАТ «Тернопільміськгаз» вказує на недотримання судом першої інстанції вимог статей 34 та 39 КУзПБ. За твердженням апелянта, ПрАТ «Тернопільміськгаз» має можливість виконати майнові зобов?язання, з врахуванням сторін зобов?язання, суті (предмету) зобов?язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов?язання, вказане свідчить про наявність спору про право і платоспроможність боржника. Щодо заборгованості, яка підтверджена судовими рішеннями суду у справах №921/317/24 та № 921/318/24 скаржник зазначає таке. У період з 01.11.2021 до 30.11.2021 та з 01.12.2021 до 30.12.2021 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» було примусово поставлено (оскільки ПрАТ «Тернопільміськгаз» був постачальником «останньої надії») 1 948 628,78 м3 та 4 969 170,52 м3 газу відповідно, внаслідок чого сформувалася заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 358 028 384,88 грн. Також на вказану заборгованість ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» нарахувало за період з 01.01.2022 до 29.02.2024 три проценти річних у сумі 22 538 196,28 грн, пеню у сумі 50 701 710,49 грн, інфляційні втрати у сумі 116 878 302,23 грн. Загальна сума вищезазначеної заборгованості, а саме 548 146 593,88 грн стягнута за рішенням суду у справі № 921/317/24. Крім цього, у період з 01.01.2022 до 31.01.2022 та з 01.12.2021 до 30.12.2021 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» було примусово поставлено (оскільки ПрАТ «Тернопільміськгаз» був постачальником «останньої надії») 3 998 594,42 м3 та 2 772 384,46 м3 газу відповідно, внаслідок чого сформувалася заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 282 419 945,06 грн. На вказану заборгованість ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» нарахувало за період з 01.03.2022 до 29.02.2024 пеню у сумі 52 232 699,39 грн, 3% річних у сумі 16 686 146,62 грн, інфляційних втрат у сумі 78 918 595,58 грн. Загальна сума вищезазначеної заборгованості, а саме 430 257 386,65 грн стягнута за рішенням суду у справі № 921/318/24. Скаржник зазначає, що Постановою НКРЕКП № 1286 від 11.20.2022 він включений до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Тому відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» його заборгованість за газ перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз України», яка виникла за період з 01.11.2021 та до 28.02.2022, в тому числі і вищенаведена заборгованість, стягнення якої було предметом розгляду у справах № 921/317/24 та № 921/318/24, повинна бути врегульована. Так, 640 448 329,3 грн основної заборгованості повинна бути погашена за рахунок бюджетних коштів відповідно до статті 4 цього Закону, а неустойка, інфляційні нарахування та проценти річних в розмірі 284 606 646,7 грн підлягають списанню відповідно до статті 6 цього Закону. Тому, суд неправомірно визнав грошові вимоги ініціюючого кредитора у вигляді основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, що підтверджувались судовими рішеннями у справах № 921/317/24 та № 921/318/24. Щодо заборгованості, яка підтверджена судовими рішеннями суду у справах № 921/238/24 та № 921/319/24 скаржник зазначає таке. У період з 01.03.2022 до 30.04.2022 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» було примусово поставлено (оскільки ПрАТ «Тернопільміськгаз» був постачальником «останньої надії») 5 801 130,41 м3 газу, внаслідок чого сформувалася заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 162 306 775,36 грн. Також на вказану заборгованість ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» нарахувало за період з 01.05.2022 до 29.02.2024 36 062 242,23 грн пені, 6 179 314,47 грн 3% річних та 21 934 374,44 грн інфляційних втрат. Загальна сума вищезазначеної заборгованості, а саме 184 701 398,13 грн стягнута за рішенням суду у справі № 921/238/24. У період з 01.05.2022 до 31.05.2022 ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» було примусово поставлено (оскільки ПрАТ «Тернопільміськгаз» був постачальником «останньої надії») 1 153 567,71 м3 газу, внаслідок чого сформувалася заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 1 153 567,71 грн. Також на вказану заборгованість ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» нарахувало за період з 01.07.2022 до 29.02.2024 13 733 770,67 грн пені, 2 726 613,52 грн 3% річних та 7 685 908,43 грн інфляційних втрат. Загальна сума вищезазначеної заборгованості, а саме 78 633 535 грн стягнута за рішенням суду у справі № 921/319/24. Скаржник зазначає, що відповідно частини 2 статті 2 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення її функціонування», враховуючи те, що до ПрАТ «Тернопільміськгаз» запроваджено мораторій на підвищення тарифів за послуги з розподілу природного газу, 191 759 040,00 грн, які стягнуті за вказаними судовими рішеннями має бути компенсовані з Державного бюджету України. Так, враховуючи здійснення такої компенсації, а також сплату ПрАТ «Тернопільміськгаз» 52 125 389,85 грн боргу на виконання рішень у справах № 921/238/24 та № 921/319/24, товариство не мало б заборгованості перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз України». Враховуючи викладене, суд неправомірно визнав грошові вимоги ініціюючого кредитора, що підтверджувались судовими рішеннями у справах № 921/238/24 та № 921/319/24. Скаржник вказує, що вживає дії спрямовані на збільшення тарифу за розподіл природного газу, адже у разі такого збільшення його фінансово-господарський стан буде таким, що надасть можливість виконати зобов`язання перед ініціюючим кредитором протягом 12 наступних місяців. Крім того, скаржник просить врахувати, що у нього відсутня заборгованість перед бюджетом, а також заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам, яких на підприємстві 216, що свідчить про те, що він належним чином здійснює свою господарську діяльність. Також, скаржник звертає увагу суду, що в пункті 1-9 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ встановлено заборону відкриття провадження у справі про банкрутство товариств, які є оператором критичної інфраструктури. ПрАТ «Тернопільміськгаз» належить до таких товариств. Крім цього, статтею 3.7. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплекс» передбачено, що внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру є підставою для повернення господарським судом без розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство. Скаржник вказує, що ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» є дочірньою компанією НАК «Нафтогаз України», яка в свою чергу є власником 25,0043 % ПрАТ «Тернопільміськгаз», що свідчить про заінтересованість ініціюючого кредитора до боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ. Підсумовуючи, скаржник зазначає, що ПрАТ «Тернопільміськгаз» є платоспроможним і провадження щодо його банкрутства не може відкриватись в силу положень вищенаведених законів, а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню. Заперечення ініціюючого кредитора. ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» наводить такі аргументи на спростування доводів апелянта: Апелянт фактично ототожнює два різні правові питання: наявність спору про право та можливість виконання грошових зобов`язань. Проте, сама по собі заява боржника про нібито наявність можливості погашення боргу не створює спору про право, якщо відповідні грошові вимоги вже підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Грошові вимоги ініціюючого кредитора ґрунтуються на судових рішеннях у справах № 921/238/24, № 921/317/24, № 921/318/24 та № 921/319/24, якими встановлено факт існування заборгованості, її розмір, підстави виникнення. Встановлені в таких судових рішеннях обставини є преюдиційними під час розгляду цієї справи. Таким чином, твердження скаржника про наявність спору про право є спробою повторно поставити під сумнів обставини, які вже встановлені судовими рішеннями. Із системного аналізу положень Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності, на ринку природного газу», випливає, що законодавцем передбачено спеціальний механізм можливого врегулювання окремих видів заборгованості шляхом проведення взаєморозрахунків, а також за наявності передбачених законом умов - списання похідних нарахувань. Однак, такий механізм не діє автоматично, для його реалізації між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості укладається договір про організацію взаєморозрахунків. Матеріалами справи підтверджується, а боржником не спростовується, що жодного договору про організацію взаєморозрахунків між ініціюючим кредитором та боржником не укладено, відповідно і підстави припинення спірних правовідносин між сторонами відсутні. Апелянт не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів реальної спроможності погасити заборгованість перед ініціюючим кредитором у повному обсязі. Посилання на особливий статус оператора газорозподільної системи, наявність ліцензії, тарифне регулювання або можливі майбутні компенсації з державного бюджету не є доказами фактичної платоспроможності. З інформації, отриманої в процесі вчинення виконавчих дій, встановлено відсутність в апелянта майна та грошових коштів на рахунках в банках, що свідчить про його стійку неплатоспроможність. У Законі України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності, на ринку природного газу» та у Законі України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення її функціонування» не встановлюються заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на ринку природного газу. На заборгованість, яка виникла в апелянта перед ініціюючим кредитором не поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплекс». Посилання боржника на положення п. 1-9 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ щодо заборони відкриття провадження у справі про банкрутство товариств, які є оператором критичної інфраструктури є безпідставними, оскільки наведена норма застосовується виключно до товариств, які відповідають сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв), крім господарських товариств, які ліквідуються за рішенням власника. Сукупність цих критеріїв у спірному випадку відсутня. В ініціюючого кредитора відсутня заінтересованість щодо боржника, адже засновником ТзОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» є Дочірня компанія «ГАЗ УКРАЇНИ «НАЦІОНАЛЬНОЇ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», учасником якої на 100% є НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ», єдиним засновником якої є держава. Разом з тим, структура власності ПрАТ «ТЕРНОПІЛЬМІСЬКАЗ» свідчить про наявність незалежних акціонерів, до числа яких належать як фізичні, так і юридичні особи. Зокрема, власниками значного пакета акцій є: ОСОБА_1 - 25,1987 %; ОСОБА_2 - 24,9814 %; ТзОВ «ЛАСФАНО Україна» - 7,8174 %; ПрАТ «ГАЗТЕК» - 7,2315 %, НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» - 25,0043 %. Наведене свідчить, що НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не є єдиним акціонером ПрАТ «ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ» та не володіє таким обсягом корпоративних прав, який би сам по собі забезпечував можливість визначати рішення органів управління товариства чи здійснювати вирішальний вплив а діяльність. Частка НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» не є контрольним пакетом акцій та не надає можливості одноосібно приймати рішення, визначати персональний склад- органів управління або іншим чином здійснювати контроль у розумінні статі 1 КУзПБ. Отже, сама по собі наявність у НАК «НАФТОГАЗ УКВАЇНИ» частки у статутному капіталі ПрАТ «ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ» не свідчить про наявність відносин контролю, а відтак не підтверджує заінтересованості ТзОВ «ГК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» стосовно боржника. З урахуванням наведеного, ініціюючий кредитор просить суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги та залишити оскаржувану ухвалу без змін. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції. Предметом апеляційного оскарження є ухвала місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність на ринку природного газу. Так, апеляційному суду необхідно встановити наявність чи відсутність підстав для відкриття такого провадження. Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Стаття 34 КУзПБ унормовує, зокрема, порядок звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, зміст такої заяви та перелік додатків до неї. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ, згідно абзацу першого частини першої якої перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 6 статті 39 КУзПБ унормовано, що господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду; заяву подано про порушення справи про банкрутство оптового постачальника електричної енергії. Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі та у порядку, передбаченому статтями 74, 76-77 ГПК України, виходячи із правової природи правовідносин, які виникли між боржником та його кредитором. Згідно усталеної практики Верховного Суду, заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 30.11.2023 у справі № 910/2423/23, від 01.02.2024 у справі № 910/3835/22, від 29.02.2024 у справі № 908/2586/22 та ін). З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2042/20). Законодавство не містить переліку будь-яких критеріїв для висновку про існування спору про право, тому в кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасників провадження на предмет існування спору (висновок Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 у справі № 922/1174/20). Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо (висновок Верховного Суду у постанові від 13.08.2020 у справі № 910/4658/20). Правова категорія «спір про право», яку з`ясовує суд у підготовчому засіданні перед відкриттям провадження у справі про банкрутство, може бути виражена як в процесуальній формі, про що свідчать судові акти, так і матеріально-правовій формі, що підтверджується юридичними фактами, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, а відтак відсутності можливості, на цій стадії судового провадження, встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника (висновок Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2042/20). При цьому, наявність спору про право, згідно з наведеними вище правовими висновками Верховного Суду, може бути виражена не лише у процесуальній формі (наявність позову, який поданий до ініціювання кредитором справи про банкрутство та предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги цього кредитора), а й в матеріально-правовій (відсутність можливості встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника). З огляду на обставини справи та докази, подані на їх підтвердження, урахувавши доводи та заперечення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у цій справі спору про право. Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76, 77 ГПК України). Частиною 4 статті 75 ГПК України визначено, що встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі № 922/643/19. Колегія судді також бере до уваги, що у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №904/10560/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого під час розгляду заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору, не є обов`язковим, а при його наявності оцінюється судом поряд з іншими доказами, а саме первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно/господарсько-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором. Разом з цим, у цій же постанові зазначено, що судове рішення є обов`язковим у разі доведення безспірності грошових вимог кредитора, який ініціює провадження у справі про банкрутство. У справах № 921/238/24, № 921/317/24, № 921/318/24, № 921/319/24, учасниками яких були ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» та ПрАТ «Тернопільміськгаз» встановлено факти, що є преюдиційними при розгляді справи № 921/708/25, а саме: - факти наявності між такими особами правовідносин за було укладено договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ - 3151-ОГРМ від 22.03.2022 та типові договори постачання природного газу постачальником останньої надії в період з 01.11.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 28.02.2022, з 01.05.2022 по 31.05.2022 відповідно, - факти поставки ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» природного газу, що підтверджується актами приймання передачі природного газу, - факти невиконання ПрАТ «Тернопільміськгаз» своїх зобов`язань щодо оплати отриманого природного газу, у зв`язку із чим у нього утворилася заборгованість. Так, рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/238/24 стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» 120 525 466,99 грн основного боргу, 14 424 896,89 грн пені, 6 179 314,47 грн 3% річних, 21 934 374,44 грн інфляційних втрат та 423 920, 00 грн судового збору. Розстрочено виконання рішення щодо стягнення 163 064 052 грн 79 коп. на 12 місяців зі сплатою рівним частинами. Постановою Західного апеляційного господарського суду у справі № 921/238/24 від 26.11.2024, яку судом касаційної інстанції залишено без змін, рішення суду від 15.07.2024 було скасовано в частині стягнення 14 424 896,89 грн пені. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» 18 031 121,11 грн пені. Розстрочено виконання рішення щодо стягнення 166 670 304,01 грн на 5 місяців зі сплатою рівними частинами. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/317/24, яке залишено без змін постановою апеляційної інстанції від 14.01.2025, стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302,23 грн інфляційних нарахувань, 22 538 196,28 грн 3% річних, 25 350 855,25 грн пені та 847 840,00 грн в повернення судового збору. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/318/24, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.03.2025, стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» основний борг у сумі 282 419 945,06 грн, пеню в сумі 26 116 349,68 грн, 3% річних у сумі 16 686 146,62 грн, інфляційні втрати в сумі 77 036 796, 62 грн та 422 065,92 грн судового збору. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/319/24, яке залишене без змін постановою апеляційної інстанції від 04.03.2025, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ПрАТ «Тернопільміськгаз» на користь ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» 54 487 242, 47 грн - основного боргу, 2 726 613,52 грн 3% річних, 7 685 908,43 грн інфляційних втрат, 6 866 885,34 грн пені та 423 920 грн судового збору. Враховуючи набрання вказаними судовими рішеннями законної сили, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання, а відтак спору про право. Щодо тверджень скаржника про те, що спір про право у цьому випадку полягає в наявності суперечностей між сторонами щодо застосування до заборгованості, стягнутої за вищенаведеними судовими рішеннями особливих процедур її врегулювання відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності, на ринку природного газу» та Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення її функціонування», колегія суддів вказує, що наявність таких суперечностей не перешкоджає встановленню складу вимог кредитора та дійсного стану суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому суб`єктивного обов`язку боржника, що є ключовим при вирішенні питання про наявність грошового зобов`язання, строк виконання якого настав, та можливості відкриття провадження у справі про банкрутство. Відхиляючи доводи скаржника про те, що заборгованість, що підтверджена судовими рішеннями у справі № 921/317/24, яка виникла у період з 01.11.2021 до 30.11.2021 та з 01.12.2021 до 30.12.2021, та у справі № 921/318/24, яка виникла у період з 01.01.2022 до 31.01.2022 та з 01.12.2021 до 30.12.2021 не може бути включена до грошових вимог, заявлених ініціюючим кредитором у цій справі про банкрутство, оскільки відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» повинна бути врегульована, а тому строк виконання зобов`язання не настав, апеляційний суд вказує таке. Відповідно до статті 1 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», заборгованістю (грошові зобов`язання) суб`єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону є, зокрема, заборгованість операторів газорозподільних систем за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності з 1 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року включно, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України». У статті 4 згаданого Закону передбачено, що взаєморозрахунки здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання: обсягів перевищення фактичної вартості послуг з розподілу природного газу за даними звітності, поданої операторами газорозподільних систем до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), над тарифною виручкою, передбаченою тарифами на розподіл природного газу, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (у тому числі Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики), з урахуванням отриманих компенсацій витрат, збільшених на суму податку на додану вартість за ставкою, яка діяла у відповідних періодах надання послуг з розподілу природного газу, включену у вартість послуги для кінцевого споживача, що утворилися за період з 1 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року, - в цілях погашення заборгованості операторів газорозподільних систем за договорами постачання/купівлі-продажу природного газу для покриття об`ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі для забезпечення фізичного балансування газорозподільної системи та власної господарської діяльності, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України". У Законі вказано, що взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 1179 від 12.10.2022 затверджено порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для фінансового забезпечення заходів з врегулювання заборгованості, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», та проведення відповідних взаєморозрахунків. З аналізу такого порядку судом встановлено, що одержувачами бюджетних коштів, які включені до мережі головного розпорядника бюджетних коштів Міненерго, є включені до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу»: постачальники природного газу; оператори газорозподільних систем; оператор газосховищ (АТ «Укртрансгаз»). Судом встановлено, що на сайті НКРЕКП розміщено Реєстр підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Під номером 27 до такого реєстру включено ПрАТ «Тернопільміськгаз». Водночас, порядок врегулювання заборгованості за Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» передбачає, що після включення товариства до зазначеного реєстру, взаєморозрахунки здійснюються за рахунок надходжень із спеціального фонду державного бюджету на підставі договору про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками взаєморозрахунків відповідно до примірного договору про організацію взаєморозрахунків за формою згідно з додатком 1, та на підставі акта (актів) звіряння заборгованості та/або грошових зобов`язань, що підтверджує (підтверджують) наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості та/або грошових зобов`язань, складеного (складених) за формою згідно з додатком 3 із зазначенням суми заборгованості та/або грошових зобов`язань (без урахування розміру зобов`язань із сплати неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість та/або грошові зобов`язання) станом на дату підписання договору про організацію взаєморозрахунків. Ні місцевому, ні апеляційному господарським судам ПрАТ «Тернопільміськгаз» не надало докази укладення договору про організацію взаєморозрахунків. Колегія суддів вказує, що саме лише включення ПрАТ «Тернопільміськгаз» до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, не спростовує факту наявності у нього заборгованості перед ТзОВ «ГК «Нафтогаз України», як і не анулює наявність обов`язку сплати таку заборгованість. Відхиляючи доводи скаржника про те, що заборгованість, що підтверджена судовими рішеннями у справі № 921/238/24, яка виникла у період з 01.03.2022 до 30.04.2022, та у справі № 921/319/24, яка виникла у період з 01.05.2022 до 31.05.2022 не може бути включена до грошових вимог, заявлених ініціюючим кредитором у даній справі про банкрутство, оскільки відповідно до Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення її функціонування», має бути компенсована з Державного бюджету України, суд зазначає, що сама лише участь ПрАТ «Тернопільміськгаз» у процедурі компенсації без фактичної такої компенсації, тобто без вчинення юридично значимих дій, не може свідчити про відсутність заборгованості, стягнутої у вказаних справах. Колегія суддів враховує також те, що існування заборгованості, підтверджене судовим рішенням, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008). Щодо тверджень ПрАТ «Тернопільміськгаз» про те, що стаття 3.7. Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплекс» передбачає заборону відкриття провадження у справі про банкрутство підприємства паливно-енергетичного комплексу, яким він і є, колегія суддів вказує таке. У статті 2 вказаного Закону визначено, що його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії (в т.ч. природний газ). У статті 1 вказаного Закону визначено, що підприємством паливно-енергетичного комплексу є, зокрема, підприємства, які на дату виникнення заборгованості мали ліцензію транспортування природного газу магістральними трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами; транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами; постачання природного газу за регульованим тарифом. Підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке прийняло рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру. ПрАТ «Тернопільміськгаз» включено до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості наказом Міністерства палива та енергетики України № 568 від 10.11.2005. Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції такий наказ втратив чинність внаслідок прийняття наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 29.06.2016 № 399 «Про визначення такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства палива та енергетики України». Зважаючи на це, положення Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплекс» не поширюються на ПрАТ «Тернопільміськгаз». Колегія суддів також не враховує доводи скаржника про те, що оскільки він є оператором критичної інфраструктури, то відкривати провадження у справі про банкрутство заборонено в силу положень пункту 1-9 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ. Так, тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування не допускається відкриття провадження у справі про банкрутство господарських товариств, які відповідають сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв), крім господарських товариств, які ліквідуються за рішенням власника. Разом з тим, суду не доведено, що ПрАТ «Тернопільміськгаз» відповідає сукупності визначених критеріїв. Крім того, щодо доводів скаржника про те, що ініціюючий кредитор є заінтересованим стосовно боржника, колегія суддів зазначає, що жодних заборон щодо можливості відкриття провадження у справі про банкрутство товариства за заявою заінтересованої особи, законодавство не містить. Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» не є заінтересованим стосовно ПрАТ «Тернопільміськгаз» в розумінні ст.1 КУзПБ. Згідно з частиною 1 статті 1 КУзПБ заінтересованими особами стосовно боржника є: - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; - особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; - сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; - а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, - а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; - кредитор, який протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника. Верховний Суд у постанові від 05.11.2025 у справі № 914/597/23 зауважив, що положення КУзПБ встановлюють критерії ідентифікації заінтересованих осіб стосовно боржника та окреслюють правові наслідки такого статусу (обмеження щодо участі у голосуванні на зборах та комітеті кредиторів, щодо вирішення долі майнових активів боржника, щодо припинення повноважень арбітражного керуючого та призначення іншого тощо). Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що за змістом нормативного визначення слідує, що заінтересованими визнаються особи, які мають безпосередні або опосередковані зв`язки з боржником, що потенційно може впливати на їхню неупередженість у процедурі банкрутства. Тож визнання особи заінтересованою стосовно боржника у процедурі банкрутства виконує важливу функцію, забезпечуючи баланс інтересів усіх кредиторів у справі. При цьому очевидним, на переконання Верховного Суду, є наявність у заінтересованого кредитора та боржника спільного інтересу, зазвичай майнового, пов`язаного із майновими активами боржника, реалізація яких спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Існування зазначеного спільного інтересу зумовлює зацікавленість боржника у наявності в такого кредитора якнайбільшої кількості голосів на зборах та комітеті кредиторів з метою впливу на хід процедури банкрутства. ПрАТ «Тернопільміськгаз» стверджує про заінтересованість ТзОВ «ГК «Нафтогаз України», посилаючись на те, що і над ПрАТ «Тернопільміськгаз» і над ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» контроль здійснює Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Так, згідно статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» контроль - можливість однієї чи декількох юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб`єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб`єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб`єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб`єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб`єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб`єкті господарювання. Пов`язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб`єкта господарювання. Судом встановлено, що засновником та єдиним учасником ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» є Дочірня компанія «Газ України «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Засновником та єдиним учасником Дочірньої компанії «Газ України «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Засновником та єдиним учасником НАК «Нафтогаз України» є держава. Так, ТзОВ «ГК «Нафтогаз України» є елементом у корпоративній структурі, в якій вирішальний вплив чинить держава. Разом з тим, учасниками ПрАТ «Тернопільміськгаз» є: ОСОБА_1 - 25,1987 % пакетів акцій, ОСОБА_2 - 24,9814 %, ТзОВ «ЛАСФАНО Україна» - 7,8174 %, ПрАТ «ГАЗТЕК» - 7,2315 %, НАК «Нафтогаз України» - 25,0043 %. Наведене свідчить, що НАК «Нафтогаз України» не є єдиним акціонером ПрАТ «Тернопільміськгаз» та не володіє значним обсягом корпоративних прав, який би сам по собі забезпечував можливість визначати рішення органів управління ПрАТ «Тернопільміськгаз» чи здійснювати вирішальний вплив на його діяльність. Відсутні також правові підстави стверджувати, що ПрАТ «Тернопільміськгаз» входить до структури управління чи корпоративної групи НАК «Нафтогаз України», оскільки товариство не є дочірнім чи залежним від НАК «Нафтогаз України» та здійснює господарську діяльність як самостійний суб`єкт господарювання. Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд дійшов правомірних висновків про відсутність заінтересованості ініціюючого кредитора стосовно боржника. Враховуючи вищевикладене, не знайшовши підтверджень вимог апеляційної скарги, здійснивши перевірку розміру визнаних грошових вимог ініціюючого кредитора та встановивши їх правильність, встановивши відсутність будь-яких порушень, допущених судом першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена з урахуванням вимог закону. Тому, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги та залишає оскаржувану ухвали без змін. Зважаючи на це, в силу положень статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника. Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд УХВАЛИВ: 1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» від 29.04.2026 (вх. № 01-05/1292/26 від 29.04.2026) - відмовити. 2. Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 14.04.2026 у справі № 921/708/25 - залишити без змін. 3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд. Повну постанову складено 31.08.2026. Головуючий суддя Желік М.Б. суддя Галушко Н.А. суддя Орищин Г.В.