Справа № 946/6174/25

Номер провадження: 11-кп/813/2705/26 Справа № 946/6174/25 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі: головуючий суддя ОСОБА_2 судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , секретар судового засідання ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , обвинуваченої ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 серпня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025162150000041, внесеному до ЄРДР 05.02.2025 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України,- установив: Зміст оскаржуваного судового рішення. Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_6 . Продовжено обвинуваченій ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 09 жовтня.2026 року включно із визначенням розміру застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції, врахував тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх наслідки та прийшов до висновку про те, що у вказаному провадженні продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, в якій посилається на наступне: - прокурором не надано належних та допустимих доказів щодо порушення ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Такими доказами мають бути рапорти поліції, протоколи перевірок, показання свідків, відео фіксація з камер спостереження, а не витяги з ЄРДР про порушення кримінальних проваджень відносно особи; - заявлені прокурором ризики не доведені та не підтверджуються будь-якими доказами; - судом не враховано, що обвинувачена перебуває на 7-му місяці вагітності, у зв`язку з чим її стан здоров`я потребує особливої уваги. На підставі наведеного захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Позиції учасників судового розгляду. Захисник у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити її. Обвинувачена підтримала думку свого захисника. Прокурора заперечувала проти доводів апеляційної скарги сторони захисту, просила відмовити у її задоволенні. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків. Мотиви апеляційного суду. Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Як убачається з матеріалів провадження на розгляді в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області перебуває кримінальне провадження № 12025162150000041 від 05.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України. Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_6 та продовжено ОСОБА_8 строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 09.10.2026 року включно із визначенням розміру застави у розмірі 80 (вісімдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченої і зможе забезпечити, на відміну від інших більш м`яких запобіжних заходів, належне виконання нею процесуальних обов`язків. Апеляційний суд вважає, що, розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК України, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу. Щодо доводи апеляційної скарги про відсутність належних та допустимих доказів порушення ОСОБА_8 раніше застосованого до неї запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Так, ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.06.2025 року щодо ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 15.08.2025 року із забороною цілодобово залишати місце свого проживання та покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Надалі строк дії зазначеного запобіжного заходу неодноразово продовжувався, востаннє ухвалою суду від Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.01.2026 року до 22.03.2026. Водночас, 24.02.2026 року Ізмаїльською окружною прокуратурою до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області направлено обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні 12.12.2025, 16.12.2025, 26.12.2025, 29.12.2025 та 08.01.2026 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 309 КК України, тобто у період перебування останньої під цілодобовим домашнім арештом. У подальшому ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17.03.2026 року застосований до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту було змінено на тримання під вартою, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався. Отже, обставини дотримання ОСОБА_8 умов раніше застосованого до неї запобіжного заходу вже були предметом судової оцінки під час вирішення питання про зміну запобіжного заходу, тоді як предметом цього апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість подальшого продовження строку тримання обвинуваченої під вартою Надаючи оцінку доводам захисника щодо відсутності існування ризиків та можливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст. 177 КПК України). Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст. 177 КПК України). Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків). Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому. Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченої. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовують тримання обвинуваченої під вартою. Зважаючи на характер та обставини інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, ступінь їх тяжкості, дані про особу обвинуваченої, а також міру покарання, яка може бути їй призначена у разі визнання винуватою, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою прийнято з дотриманням положень ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, оскільки встановлені раніше ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати. При цьому апеляційний суд враховує, що ризик переховування має оцінюватися у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови», § 58). Серйозність покарання також є релевантною обставиною при оцінці ризику того, що обвинувачена може переховуватися від суду («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). Враховуючи у сукупності дані про особу ОСОБА_8 , яка не працевлаштована, не має постійного джерела доходу, раніше неодноразово судима, у тому числі за кримінальні правопорушення проти власності, а також тяжкість інкримінованих їй кримінальних правопорушень та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про збереження ризику переховування обвинуваченої від суду, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки судовий розгляд кримінального провадження не завершений, потерпілі та свідки безпосередньо судом не допитані, у зв`язку з чим зберігається можливість незаконного впливу на них з боку обвинуваченої з метою зміни або спотворення наданих ними показань. Що стосується ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів враховує, що ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, зокрема вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.06.2025 була засуджена за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України строком на 3 роки. При цьому інкриміновані у цьому кримінальному провадженні діяння, зокрема проти власності, вчинені у період іспитового строку, а частина з них під час перебування ОСОБА_8 під цілодобовим домашнім арештом. Наведені обставини у своїй сукупності характеризують поведінку обвинуваченої та свідчать про те, що застосовані до неї раніше заходи кримінально-правового та процесуального характеру не забезпечили належної поведінки та не стали достатнім стримуючим чинником, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ризик вчинення ОСОБА_8 іншого кримінального правопорушення не втратив своєї актуальності та продовжує існувати. Таким чином, доводи апеляційної скарги обвинуваченої про недоведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених прокурором ризиків є необґрунтованими та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про перебування ОСОБА_8 у стані вагітності, колегія суддів зазначає, що вказана обставина відповідно до положень ст. 178 КПК України підлягає врахуванню судом у сукупності з іншими обставинами при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, однак сама по собі не спростовує встановлених у кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та не свідчить про можливість запобігання їм шляхом застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного заходу. Враховуючи характер та обставини інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, дані про її особу, попередню процесуальну поведінку, а також встановлену раніше неефективність застосування до неї цілодобового домашнього арешту, зазначена обставина не є достатньою підставою для зміни висновку суду першої інстанції щодо необхідності подальшого тримання обвинуваченої під вартою. При цьому колегія суддів звертає увагу, що особам, які утримуються в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», забезпечується можливість отримання необхідної медичної допомоги у порядку, встановленому законодавством. Так, положеннями спільного наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров`я України № 239/5/104 від 10.02.2012 визначено порядок взаємодії закладів охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров`я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, зокрема передбачено надання таким особам необхідної медичної допомоги, а за наявності відповідних медичних показань залучення лікарів-фахівців або направлення особи до закладу охорони здоров`я. З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», апеляційний суд враховуючи інкримінований злочин, його наслідки, вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ. Апеляційний суд також враховує усталену практику ЄСПЛ, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було. Крім того, застосований запобіжний захід не є для обвинуваченої безальтернативним, оскільки судом визначено розмір застави. Частина 4 ст. 182 КПК України передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього. Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину встановлюється у розмірі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зважаючи на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України, та дані про особу обвинуваченої, апеляційний суд погоджується, що визначений судом першої інстанції розмір застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240 грн., буде з одного боку утримувати обвинувачену від намірів та спроб порушити покладені на неї обов`язки, а з іншого, не перетворить обраний їй запобіжний захід на безальтернативне ув`язнення. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченої, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін. Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , - залишити без задоволення. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11 серпня 2026 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025162150000041, внесеному до ЄРДР 05.02.2025 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2 ст. 309, ч. 4 ст. 185 КК України, - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає. Судді Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4