Справа № 420/10686/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 вересня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/10686/26 Перша інстанція: суддя Вовченко О.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді - Шевчук О.А., суддів Бойка А.В., Тарновецького І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із позовом до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» (далі відповідач, ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ»), третя особа: ГУ ПФУ в Одеській області в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» щодо невчинення розрахунку вислуги років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у встановленому законодавством порядку з розрахунку один місяць служби за сорок днів при оформленні та поданні документів до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років згідно пункту «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вчинену під час складання подання про призначення пенсії від 31.05.2023 №321/Пн-К (з додатками на 25 арк.); - зобов`язати відповідача підготувати та направити у встановленому порядку до ГУ ПФУ в Одеській області документи та подання для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», протягом 10 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий позивачкою з пропуском строку звернення до суду, встановленого приписами статті 122 КАС України. Наданий строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом. 29 квітня 2026 року на виконання ухвали суду ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про поновлення строку, в якій звертала увагу на те, що про порушене право дізналася з листа ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від 10.11.2025 №316/К-313/10/КВ-25, яким надана відповідь на її звернення. Як зазначає заявниця, в листі містилася інформація про те, що відповідачем 31.05.2023 оформлене подання про призначення пенсії та розрахунок вислуги років із зазначенням вислуги років у календарному, а не пільговому порядку, що зумовило призначення пенсії у значно меншому розмірі. Тож заявниця стверджує, що до цього часу була позбавлена будь-якої інформації, яка свідчила або могла свідчити про порушення її прав у формі неправильного обрахунку вислуги років з боку відповідача. Також позивачка зазначає, що у контексті пропуску строку звернення до суду окремої самостійної оцінки судом заслуговують наслідки повномасштабного вторгнення в Україну РФ та запровадженого у країні воєнного стану. На переконання заявниці, строк звернення до суду не є пропущеним. Апелянтка вважає, що строк встановлений статтею 122 КАС України варто обчислювати з 26.11.2025 - коли вона дізналася про порушення прав, а у разі обчислення з будь-якої іншої дати вважати пропущений з поважних причин та таким, який підлягає поновленню. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто. Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що подання про призначення позивачці пенсії складене ще 31.05.2023, тобто підстави для звернення до суду з даним позовом виникли ще у травні 2023 року, а тому звернення позивачки з даним позовом лише у квітні 2026 року, відбулося із значним пропуском строку звернення до суду. Суд, посилаючись на сталу судову практику дійшов висновку, що саме з моменту отримання пенсійної виплати вважається, що позивачка мала можливість дізнатися про порушення її прав, але майже протягом двох років не вчиняла жодних активних дій. Натомість твердження, що лише з листа ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від 10.11.2025 позивачка дізналася про порушене право, суд оцінив критично та указав, що отримання позивачкою листа не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а лише свідчить про час коли вона почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права. Посилаючись на приписи частини 1 та 2 статті 123 КАС України, суд визнав неповажними наведені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду та повернув позов. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить її скасувати та направити позов до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції не надав належної оцінки факту суперечливої поведінки ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», який є відповідальним за обчислення пільгової вислуги років, та попри наявність у неї вислуги років у 27 років 08 місяців 20 днів, сформував подання для призначення позивачці пенсії, в якому не указав такий стаж. Також, на переконання апелянтки, суд не надав належної оцінки її активним діям у сукупності, зокрема, що у липні 2022 року вона звернулася до відповідача із заявою про підтвердження її вислуги та надання засвідченої копії трудової книжки та згодом, з метою перевірки дотримання її прав 17.10.2025 звернулася до відповідача із проханням надати підтверджуючі документи, а тому дійшов помилкового висновку про перебування її у стані триваючої пасивної поведінки. Апелянтка вважає, що суд першої інстанції помилково посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а та Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, та вважає, що вони не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки пенсійні виплати, призначені за іншими Законами, тобто за іншого правового регулювання, а, по-друге, за умов пасивної поведінки позивачів-пенсіонерів, які взагалі не цікавилися своїми пенсійними виплатами. Апелянтка просить суд врахувати сталу практику Верховного Суду, наведену у постановах від 08.05.2024 у справі №320/13686/23, від 02.07.2020 у справі №280/1931/19, від 02.10.2020 у справі №826/1285/16, від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, стосовно того, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з не проведенням перерахунку пенсії у визначеному чинним законодавством розмірі з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Також апелянтка зауважує, що помилкові висновки суду першої інстанції фактично порушують її право на доступ до правосуддя, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Конституцією України. Відповідач, ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу, не скористався. Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові). Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Положення частини 2 статті 122 КАС України передбачають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частина 3 статті 122 КАС України визначає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як мовилося вище, предметом даного спору є перевірка правомірності бездіяльності ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» щодо невчинення розрахунку вислуги років в органах Державної кримінально-виконавчої служби України у встановленому законодавством порядку з розрахунку один місяць служби за сорок днів при оформленні та поданні документів до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії за вислугу років та зобов`язання відповідача підготувати та направити у встановленому порядку до ГУ ПФУ в Одеській області документи та подання для призначення пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. На виконання приписів вказаної статті та на виконання ухвали суду, позивачка подала заяву про поновлення строку звернення до суду. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивачка зазначала, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її доводам, зазначеним у заяві про поновлення стоку звернення до суду, зокрема, що про порушене право вона дізналася з листа ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від 10.11.2025, зокрема, про те, що під час оформлення подання на призначення пенсії відповідач неправильно указав розрахунок вислуги років. Також апелянтка вказує, що повернення судом першої інстанції її позовної заяви становить порушення її права на доступ до правосуддя, гарантоване Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Надаючи оцінку наведеним доводам, колегія суддів зазначає таке. За правилами частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Слід ураховувати, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та яка з обставин, незалежних від сторони, унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом. При цьому, дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Колегія суддів враховує, що згідно матеріалів справи, позивачка звернулася до суду із позовом в якому оскаржує дії ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» щодо неправомірного оформлення подання на призначення пенсії, яке мало місце у травні 2023 року. Фактично позивачка не погоджується з тим, що відповідно до оформленого ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» подання їй призначена пенсія на підставі пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ у розмірі 52% від грошового забезпечення, замість обчислення пенсії із розміру 70% грошового забезпечення, відповідно до приписів пункту «а» статті12 цього Закону. Як указує апелянтка, про порушення своїх прав вона дізналася з листа ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від 10.11.2025 у відповідь на її звернення до відповідача. Заперечуючи висновки суду першої інстанції, що з боку позивачки мала місце триваюча пасивна поведінка апелянтка зазначає, що вона не обмежилася пасивним очікуванням, а вживала усіх необхідних заходів для відновлення своїх прав. Як пояснює апелянтка, у відповідь на її звернення листом ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» була направлена довідка від 06.07.2022 №54/10-22, в якій було вказано, що вислуга років станом на 06.07.2022 в календарному обчисленні становить 20 (двадцять) років 09 (дев`ять) місяців 15 (п`ятнадцять) днів, пільгова вислуга років становить 27 (двадцять сім) років 08 (вісім) місяців 20 (двадцять) днів. За таких підстав, позивачка керуючись принципом легітимних очікувань вважала, що саме така вислуга років була указана відповідачем у поданні на призначення пенсії у квітні 2023 року. Доказів того, що апелянтка була проінформована про розрахунок вислуги років, що міститься у поданні про призначення пенсії та розрахунок вислуги років від 31.05.2023 року, матеріали справи не містять. Водночас, на підтвердження своєї позиції, апелянтка вказує, що саме 26.11.2025 із відповіді ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» вона дізналася про те, що у поданні указаний інший розмір вислуги років, що призвело до призначення пенсії у значно меншому розмірі та становить порушення її прав на пенсійне забезпечення у визначеному чинним законодавством України розмірі. Отже, системний аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивачку було проінформовано спочатку про наявність у неї вислуги років, достатньої для призначення пенсії згідно пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ, при цьому у поданні, яке стало підставою розрахунку пенсії, вказано інший розмір вислуги років, що призвело до оформлення документів на призначення їй пенсії за пунктом «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ. Наведене свідчить про обґрунтованість тверджень позивачки, що про порушення своїх прав вона дізналася саме з листа, скерованого на її запит ДУ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» від 10.11.2025 вих. №316/К-313/10/КВ-25 та отриманого 26.11.2025. На думку колегії суддів, суд першої інстанції, не надав належної оцінки наведеним доводам позивачки, а тому дійшов помилкового висновку про необґрунтованість заяви про поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для повернення позовної заяви. Колегія суддів вважає необхідним зауважити на тому, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. У разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь імовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2025 у справі №990/237/24 з цього приводу також виснувала, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Також колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16, у якій зазначено, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити на такому. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ особи до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A N 333-B, crop.42, п. 36). Крім того, у своїй практиці Європейський суд з прав людини сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші). Наведене у сукупності надає підстави для висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо помилковості повернення судом першої інстанції позову, а тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити. Повноваження суду апеляційної скарги за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені у статті 312 КАС України. Так, згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд до суду першої інстанції. Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви, відповідно до статті 320 КАС України вказану ухвалу слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року скасувати. Справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ», третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуюча суддя О. А. Шевчук суддя А. В. Бойко суддя І. І. Тарновецький