Справа № 689/2280/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 вересня 2026 року м. Київ справа № 689/2280/23 провадження № 51-1706 км 25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , засудженого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Соколівка Ярмолинецького району Хмельницької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Ярмолинецький районний суд Хмельницької області вироком від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року, засудив ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. ОСОБА_8 - військовозобов`язаний, визнаний придатним за станом здоров`я до проходження військової служби, не мав права на відстрочку від її проходження. ОСОБА_8 , перебуваючи 20 липня 2023 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відмовився від отримання повістки, за якою мав з`явитися на 20:00 20 липня 2023 року до цього відділу у зв`язку з призовом на військову службу, пояснивши це релігійними переконаннями. На вказаний у повістці час ОСОБА_8 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, ухилившись таким чином від призову на військову службу під час мобілізації. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_8 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неправильну правову оцінку обставин, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що: - суд першої інстанції: - не надав належної оцінки доказам, які підтверджують: -наявність у ОСОБА_8 особистих релігійних переконань, несумісних із виконанням військового обов`язку; - дотримання ОСОБА_8 релігійних вчень Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та належність обвинуваченого до Свідків Єгови; - те, що без набуття глибоких релігійних переконань стати Свідком Єгови неможливо; - проігнорував встановлений Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) факт того, що віровчення Свідків Єгови не дозволяють їм виконувати будь-яку військову службу, навіть якщо вона не пов`язана з використанням зброї; - суд апеляційної інстанції: - провів формальний апеляційний розгляд; - безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про дослідження поданих стороною захисту доказів; - залишив поза увагою допущені судом першої інстанції порушення та не спростував доводів захисника щодо невідповідності висновків суду доказам у справі; - допустив суперечливі висновки та нерелевантно до обставин цієї справи послався на висновки Верховного Суду; - не здійснив аналізу всіх доказів, на обґрунтування своєї позиції керувався виключно доказами сторони обвинувачення; - суди: - дали неправильну правову оцінку обставинам; - не дотримались справедливого балансу між правами ОСОБА_8 та держави; - дійшли безпідставного висновку про відсутність у ОСОБА_8 юридичних підстав для сумлінної відмови від військової служби; - ухилились від застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Позиції учасників судового провадження Захисники і засуджений підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, є достатніми підставами для скасування судових рішень. Проте Суд уважає викладені в касаційній скарзі доводи такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів з огляду на таке. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 без поважних причин відмовився від отримання бойової повістки та не прибув на вказаний у повістці час до ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_8 свою відмову мотивував тим, що з 2017 року він почав вивчати Біблію та відвідувати зібрання Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», має глибокі та чіткі релігійні переконання, які не дозволяють йому брати в руки зброю, вдягати військову форму та загалом виконувати військовий обов`язок, тому просив замінити йому військову службу на альтернативну у відповідності до вимог ст. 35 Конституції України. Не погоджуючись із позицією сторони захисту, суди з посиланням на норми Конституції України та профільне національне законодавство, положення Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - Пакт), практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Верховного Суду зазначили про те, що законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову та за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», то в разі призову під час мобілізації така можливість відсутня. Тож право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за певних умов. Законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації, не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних переконань, навіть якщо їхня щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації. За такого суди дійшли висновку про відсутність непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_8 та передбаченим ст. 65 Конституції України обов`язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України. Порушені стороною захисту питання щодо незаконного, на їхню думку, обмеження ОСОБА_8 у праві на сумлінну відмову від військового обов`язку через відсутність визначеного державою порядку реалізації цього права в умовах воєнного стану були предметом розгляду як в судах першої та апеляційної інстанцій, так і Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС), яка у постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603 кмо25) сформулювала висновок щодо правозастосування, згідно з яким законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК. Призов на військову службу під час мобілізації не скасовує права на сумлінну відмову від носіння та/або використання зброї. Крім того, ОП ККС ВС зазначила про те, що право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 статті 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Пакту і ч. 2 ст. 9 Конвенції допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції, допускається відповідно до її ст. 15, однак з 04 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Також ОП ККС ВС у постанові зазначила про те, що неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер, протяжність лінії оборони сягнула значної частини кордону країни. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація. За цих умов загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями. Щодо пропорційності такого обмеження ОП ККС ВС визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент, при цьому відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень. У той же час, зважаючи на ситуацію, в якій перебуває держава, ОП ККС ВС не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї, та зазначила про те, що необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені. Відтак ОП ККС ВС виснувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їхня щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету, зауваживши при цьому, що релігійні та інші переконання мають ураховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї. Порушене стороною захисту питання також неодноразово стало предметом звернення колегій суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду до Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС): - ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 січня 2026 року (справа № 459/2030/24, провадження № 51-2079 км25) матеріали провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_9 в інтересах засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 22 листопада 2024 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2025 року і прокурора на цю ж ухвалу передано на розгляд ВП ВС на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК, яка ухвалою від 11 лютого 2026 року (провадження № 13-16 кс26) матеріали провадження повернула на розгляд зазначеною колегією суддів; - ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 березня 2026 року (справа № 689/2280/23, провадження № 51-1706 км 25) матеріали даного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року передано на розгляд ВП ВС на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК, яка ухвалою від 29 квітня 2026 року (провадження № 13-27 кс 26) матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 повернула зазначеній колегії суддів для подальшого розгляду; - ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25 травня 2026 року (справа № 676/2395/25, провадження № 51-363 км26) матеріали провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_12 на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року передано на розгляд ВП ВС на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК, яка ухвалою від 17 червня 2026 року (провадження № 13-53 км 26) матеріали кримінального провадження повернула на розгляд зазначеній колегії суддів. Як убачається з ухвал колегій суддів ККС ВС, рішення про передачу матеріалів кримінальних проваджень на розгляд ВП ВС мотивовано виключною правовою проблемою, що полягає у правовій невизначеності щодо можливості сумлінної відмови від виконання військового обов`язку, зокрема, під час дії правового режиму воєнного стану, а застосоване ОП ККС ВС тлумачення в постанові від 27 жовтня 2025 року (справа № 573/838/24, провадження № 51-603 кмо25) потенційно може наражати Державу на міжнародну відповідальність через порушення ст. 9 Конвенції, оскільки, згідно з таким тлумаченням особа має бути притягнута до відповідальності за сумлінну відмову від виконання військового обов`язку, право на яку безпосередньо передбачено приписами ч. 4 ст. 35 Конституції України, лише через відсутність створеного Державою механізму його реалізації. В ухвалах зазначалось про те, що проблема має системний характер і виникає у значній кількості аналогічних проваджень, що зумовлює необхідність забезпечення єдності судової практики. Велика Палата Верховного Суду у своїх ухвалах указала на те, що порушене питання та обставини, на які посилався суд касаційної інстанції, вже були предметом дослідження ОП ККС ВС, яка зробила свої висновки, системно проаналізувавши зміст законодавства України щодо можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації через релігійні або інші переконання. При цьому сама лише незгода з таким висновком, за відсутності належного обґрунтування з урахуванням визначених критеріїв, не свідчить про наявність виключної правової проблеми. Відтак, ураховуючи висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду та позицію Великої Палати Верховного Суду, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що дії ОСОБА_8 є ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні, що відповідає складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК. Посилання сторони захисту на численні рішення Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини, а також окремі думки суддів Верховного Суду та доводи про помилковість висновків об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не дають підстав для іншої правової оцінки цього кримінального провадження. Існування окремих думок суддів або висловлення іншої правової позиції у наукових джерелах чи міжнародних доповідях не свідчить про неправильність відповідного висновку Верховного Суду та не є підставою для незастосування його судами. Отже за результатами касаційного розгляду Суд не встановив обґрунтованих підстав для задоволення касаційної скарги захисника. Втім, згідно з положеннями статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, обставину, яка пом`якшує покарання, - наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також дані про особу обвинуваченого, зокрема, те, що він раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання. Суд першої інстанції, використовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 за ст. 336 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Як убачається з судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. Під час касаційного провадження Суд, ураховуючи принцип співмірності та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про те, що характер і тяжкість вчиненого ОСОБА_8 злочину (відповідно до ст. 12 КК є нетяжким), конкретні обставини справи, дані про особу ОСОБА_8 , який має на утриманні неповнолітню дитину, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, з листопада 2017 року вивчає Біблію з одним із Свідків Єгови та з листопада 2020 року відвідує християнські зібрання релігійної громади Свідків Єгови (довідка № 6190 від 11 жовтня 2023 року), належить до Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та з 02 листопада 2023 року є його неохрещеним вісником (довідка № 120 від 02 січня 2025 року) дають підстави вважати, що виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу. Відтак судові рішення стосовно ОСОБА_8 підлягають зміні в порядку ст. 433 КПК. Керуючись статтями 433, 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення. В порядку ст. 433 КПК вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 грудня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_8 змінити. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного за ст. 336 КК України покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки: - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; - не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Звільнити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з-під варти з установи виконання покарань. У решті судові рішення залишити без зміни. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3