Справа № 922/2315/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" грудня 2018 р. Справа № 922/2315/16 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В. , суддя Пуль О.А., за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М., за участю представників: від апелянта - Чумаченко А.В. - за довіреністю від 01.06.2018 № 01/06/18-01 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19.04.2017 № 2079); від державного органу з питань банкрутства - Матеко С.В. - за довіреністю від 28.12.2017 № 40; ліквідатор Татіщев О.Є. - на підставі свідоцтва від 27.05.2013 № 935, від інших учасників справи - не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги кредитора, ТОВ "Торгова Аграрна Компанія", (вх. №129 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від "05" липня 2018 року, постановлену суддею Усатим В.О. у приміщенні господарського суду Харківської області (повний текст ухвали складено 10.07.2018), у справі № 922/2315/16, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія", м.Калуш Івано-Франківської області, до Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", с.Бірки Зміївського району Харківської області, про визнання банкрутом, ВСТАНОВИЛА: Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.07.2018 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про спростування майнових дій боржника (вх. № 14879 від 22.05.2018). Суд першої інстанції, зокрема, послався на постанову Президії Національної академії аграрних наук України (протокол №8 від 25.05.2016) "Про передачу землі із землекористування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" в постійне користування Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України, та зазначив, що остання направлена на розпорядження майном держави, а не боржника, у якого земельна ділянка перебувала у користуванні, а отже, не могла бути включена до ліквідаційної маси. На думку суду, прийняття і подальше виконання вказаної Постанови Президії Національної академії аграрних наук України з приводу використання або розпорядження земельними ділянками є окремою процедурою, не залежною від процедури банкрутства Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", та такою, що не порушує права учасників провадження справи про банкрутство, зокрема, ТОВ "Торгова Аграрна Компанія". Заявник, кредитор у даній справі - ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" - з ухвалою суду першої інстанції не погодився, з дотриманням встановленого законом строку подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказану ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про спростування майнових дій боржника. Апелянт зазначає, що на підставі майнових дій Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", що полягали у наданні згоди від 28.07.2016 на вилучення земельної ділянки, останнє добровільно відмовилося від свого права та фактично втратило право постійного користування земельною ділянкою, за рахунок використання якої мало реальну можливість погасити кредиторську заборгованість та відновити платоспроможність; на час подання заяви про спростування майнових дій боржника Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України не зареєстрував право постійного користування спірною земельною ділянкою за собою. Таким чином, апелянт стверджує про наявність підстав для застосування ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо спростування майнових дій боржника. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою. 23.08.2018 Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що в межах справи про банкрутство можуть бути спростовані майнові дії боржника тільки лише відносно того майна, яке перебуває в його власності, тоді як у даному випадку боржник не є власником спірної земельної ділянки та передача її Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України є волевиявленням органу, уповноваженого управляти майном від імені держави - Національної академії аграрних наук України; на даний час Інститут овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України є постійним землекористувачем відповідної земельної ділянки, здійснює її обробку і догляд за нею, натомість, Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" не має жодних виробничих потужностей та кваліфікованого персоналу, що прямо вказує на відсутність можливості здійснювати необхідний обсяг польових робіт; перебування боржника, якому надані у постійне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у процедурі банкрутства не може обмежувати Національну академію аграрних наук України реалізовувати надане їй законодавством право розпорядження такими земельними ділянками від імені держави. 27.08.2018 розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Татіщев О.Є. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що розпоряджатися землями державної форми власності мають право тільки органи державної влади, визначені Земельним кодексом України, а Національна академія аграрних наук України має право виключно надавати згоду на вилучення земельних ділянок та не наділена повноваженнями щодо прийняття рішень про надання в користування земельних ділянок, їх вилучення або припинення права користування ними; вилучення спірної земельної ділянки із землекористування боржника унеможливлює відновлення платоспроможності боржника, оскільки ведення господарської діяльності Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" на земельних ділянках сільськогосподарського призначення є основним джерелом отримання прибутку, а отже, єдиною можливістю погашення кредиторської заборгованості в даній справі про банкрутство. Апелянт надав письмові пояснення щодо апеляційної скарги, в яких зазначає, що фактично прийняттям постанови Національної академії аграрних наук України №8 від 25.05.2016 здійснено реорганізацію боржника шляхом виділу, оскільки у нього вилучено земельну ділянку та майно, необхідне для здійснення основної статутної діяльності, при цьому зобов'язання перед кредиторами залишилися у боржника і не були передані пропорційно його активам; якщо внаслідок управлінських рішень державного органу боржник позбавляється майна та земельних ділянок, що є основним засобом виробництва, саме у межах справи про банкрутство мають вирішуватися спори щодо законності прийнятих рішень, оскільки вони стосуються активів боржника, які можуть використовуватися для задоволення вимог кредиторів. В обґрунтування даної правової позиції апелянт посилається на судову практику - зокрема, на рішення судів першої, апеляційної інстанції та постанову Вищого господарського суду України від 04.04.2017 у справі №904/2032/16 (копії яких додано до пояснень). Заявник просив суд прийняти вказані пояснення відповідно до п.3 ч.1 ст.42 ГПК України і не розцінювати їх як доповнення до апеляційної скарги, подані в порядку ст.266 ГПК України, оскільки вимоги апеляційної скарги залишаються незмінними. Апелянт також надав клопотання (вх.№7041 від 10.09.2018), в якому просить допустити до участі у справі експерта з питань права - доктора юридичних наук, професора, завідувача кафедри господарського права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Задихайла Д.В. та долучити до матеріалів апеляційної скарги його висновок від 07.09.2018 (висновок додано до клопотання). В обґрунтування неможливості подання вказаного висновку до суду першої інстанції апелянт посилається на відсутність можливості отримання відповідного висновку у строки, передбачені процесуальним законодавством, у зв'язку з завантаженістю експерта. Розглянувши заявлене клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Таким чином, ч. 3 ст. 269 ГПК України чітко передбачає обов'язковість обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, що об'єктивно не залежали від нього. В даному випадку, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції жодних доказів з учасників справи не вимагались, оскільки кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України). Вимоги ст. 74 ГПК України щодо зобов'язання сторони доводити ті обставини, на які вона посилається при обґрунтуванні своєї правової позиції, є практичним застосуванням положень ст. 129 Конституції України, де зазначається, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через приписи ст. 74 ГПК України, дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до матеріалів поданого клопотання заявником не надано жодного доказу на підтвердження завантаженості експерта з питань права під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, якою обумовлено неможливість вчасного надання висновку в установлені законом строки. З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції представник заявника ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" Чумаченько А.В., який діяв на підставі довіреності від 01.06.2018 (т.17, а. с. 102), подавав за своїм підписом заяву про забезпечення вимог кредиторів (т.17, а. с. 73-78); був присутнім у судовому засіданні 27.06.2018 та 05.07.2018, що підтверджується протоколами судових засідань від 27.06.2018, від 05.07.2018 та судовим рішенням у даній справі, подавав клопотання про видачу копії ухвали у справі (т.17, а. с. 115). З огляду на наведене вбачається, що у апелянта (заявника) було достатньо часу для подання доказу у справі, який зазначено у клопотанні від 10.09.2018 (вх. №7041), а відтак твердження представника апелянта, що лише під час підготовки до апеляційного розгляду було за можливе отримати висновок експерта з питань права з приводу спірних правовідносин колегія суду апеляційної інстанції вважає необґрунтованим. За таких обставин, викладені в обґрунтування заявленого клопотання обставини не є винятковими та не підтверджують неможливість подання нових доказів суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта, що має наслідком відмову у задоволенні клопотання про долучення до матеріалів апеляційної скарги висновку з питань права від 07.09.2018 в якості доказу у справі. Крім того, відповідно до ст. 70 ГПК України як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом. Експерт з питань права зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз'яснення. Згідно з ч. 5 ст. 98 ГПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. З огляду на те, що судом не приймається наданий до матеріалів справи висновок експерта від 07.09.2018 в якості доказу у справі, судова колегія не вбачає необхідності у задоволенні клопотання про допуск до участі у справі експерта з питань права. Зміївською районною державною адміністрацією Харківської області подано клопотання (вх.№ 7077) про розгляд справи у судовому засіданні 10.09.2018 без участі його представника. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2018 прийнято справу № 922/2315/16 до провадження; призначено справу до розгляду. В судовому засіданні представник апелянта, ліквідатор підтримали вимоги апеляційної скарги, просили суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 05.07.2018 у справі № 922/2315/16 та постановити нову, якою задовольнити заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про спростування майнових дій боржника. Представник державного органу з питань банкрутства заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд ухвалу господарського суду Харківської області від 05.07.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи за наявними у ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини. Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" є постійним землекористувачем земельної ділянки на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР 12-00-000201 від 01.07.1994. Постановою Президії Національної академії аграрних наук України (протокол №8 від 25.05.2016 р.) надано згоду на вилучення із землекористування ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академіїакадемії аграрних наук України" земельних ділянок загальною площею 1204,6 га (державний акт на право постійного користування землею серії ХР 12-00-000201 від 01.07.1994 року), які знаходяться на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області та передачу їх в постійне користування Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України з метою недопущення неправомірного та неефективного використання земель ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", а також недопущення їх відчуження з державної власності у зв'язку із можливістю банкрутства підприємства. Розпорядженням Зміївської районної держаної адміністрації Харківської області від 15.11.2017 №326 "Про вилучення з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України" земельної ділянки" відповідно до постанови Президії Національної академії аграрних наук України, оформленої протоколом №8 від 25.05.2016, враховуючи згоду Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України" від 28.07.2016 на вилучення земельної ділянки та розглянувши заяву т.в.о. директора Інституту овочівництва і баштанництва НААН про вилучення земельної ділянки з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України" від 09.11.2017 було вирішено: - вилучити з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України" земельну ділянку загальною площею 1203,2074 га, рілля, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населеного пункту на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області за кадастровим номером 6321780500:01:000:0267, - визначено рекомендувати Інституту овочівництва і баштанництва НААН оформити право постійного користування земельною ділянкою відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.07.2016 прийнято заяву ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" про порушення справи про банкрутство ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" (далі - ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН") до розгляду, підготовче засідання по справі призначено на 03.08.2016. Ухвалою суду від 03.08.2016 порушено провадження у справі про банкрутство ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН" (код ЄДРПОУ 05460404), визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" в розмірі 6086635,33 грн основного боргу, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника на строк 115 календарних днів, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Татіщева О.Є., призначено справу до розгляду в попередньому засіданні на 13.10.2016. Оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство здійснено на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 05.08.2016 р. № 34202. Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.03.2017 відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" (вх.№ 28534 від 31.08.2016) про відсторонення від посади керівника боржника, задоволено клопотання розпорядника майна про відсторонення керівника боржника від посади, відсторонено керівника ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН" ОСОБА_1. від посади, покладено виконання обов`язків керівника боржника на розпорядника майна арбітражного керуючого Татіщева О.Є. Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.03.2018 затверджено реєстр вимог кредиторів ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН". ТОВ Торгова Аграрна Компанія" подано заяву про спростування майнових дій боржника (вх. № 14879 від 22.05.2018) в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якій заявник просив суд: 1. Визнати неправомірними та спростувати майнові дії Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" щодо надання згоди на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 1204,6 га, яка перебуває на праві постійного користування на підставі Державного акту від 01.07.1994 серії ХР № 12-00-000201 та розташована за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області з подальшою передачею земельної ділянки Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 00497124). 2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2017 №326 "Про вилучення з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" земельної ділянки" щодо земельної ділянки загальною площею 1203,2074 га, рілля, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населеного пункту на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області за кадастровим номером 6321780500:01:000:0267. 05.07.2018 винесено оскаржувану ухвалу господарського суду першої інстанції з підстав, викладених вище. Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно до вимог частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. У відповідності до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд враховує правові позиції Верховного Суду з цього приводу (mutatis mutandis пункт 13 постанови від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17 ). Згідно із частиною 1 статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником. Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 9 ст. 30 ГПК України (виключна підсудність). Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо. Системний аналіз положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, зокрема, за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону про банкрутство); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22Закону про банкрутство). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №922/928/17, від 06.04.2018 у справі №925/1874/13 та Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 (№3-304гс16). Матеріали справи свідчать, що кредитором ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" подано заяву про спростування майнових дій боржника із застосуванням механізму, закладеного у статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Враховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин про перебування боржника з моменту порушення стосовно нього справи про банкрутство в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, колегія суддів зазначає, що це стосується також механізму правозастосування, встановленого статтею 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено підстави за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними або спростування майнових дій боржника у межах провадження у справі про банкрутство. Відповідно до частини 1 зазначеної статті правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: - боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; - боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; - боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; - боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; - боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; - боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог. Під майновими діями боржника, в контексті положень ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" слід розуміти юридичні дії, які є підставою для виникнення, зміни, припинення правовідносин, зокрема виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів, виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, тощо. Відповідно, під спростуванням майнових дій, слід розуміти оспорення фактичних даних чи обставин, які визначають правомірність майнових дій боржника щодо розпорядження майном боржника на підставі рішень боржника, які не відповідають законодавству та/або компетенції службових осіб боржника або його органів або вчинені без достатніх підстав. Спростовано може бути не будь-які майнові дії боржника, а лише ті, які відповідають ознакам, встановленим частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13. Отже, визнання недійсними угод та спростування майнових дій боржника у процедурах неплатоспроможності на підставі статті 20 Закону про банкрутство є одним з найефективніших способів захисту інтересів кредиторів щодо оспорювання дій боржників, які безпідставно чи сумнівно зменшують розмір активів боржника та можуть бути розцінені як такі, що направлені на обмеження інтересів кредиторів, призводять до зменшення обсягу майна боржника та неспроможності боржника виконати зобов'язання перед кредиторами. До того ж, колегія суддів зазначає, що ст. 20 Закону про банкрутство є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. В свою чергу, конкурсному кредитору надається право на оспорювання таких угод, відповідно до яких здійснюється передача боржником (банкрутом) своїх прав на основні та оборотні активи іншим особам шляхом спростування цих угод або дій з метою наповнення конкурсної (ліквідаційної) маси банкрута, відновлення платоспроможності боржника та найбільш повного задоволення грошових вимог кредиторів. Оскільки статтею 20 Закону про банкрутство встановлено спеціальні підстави за наявності яких можливе спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство, то звернення кредитора з заявою в порядку статті 20 Закону про банкрутство зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені даною статтею. Предметом даного судового розгляду є вимога кредитора про визнання неправомірними та спростування майнової дії Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України", що полягає у наданні згоди на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 1204,6 га, яка перебуває на праві постійного користування на підставі Державного акту від 01.07.1994 серії ХР № 12-00-000201 та розташована за межами населених пунктів на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області з подальшою передачею земельної ділянки Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України. В обґрунтування заяви заявником зазначено, що Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національно академії аграрних наук України" є державним сільськогосподарським підприємством, яке створено з метою організаційно-господарського забезпечення Інституту умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень. Основним напрямком діяльності підприємства є вирощування (виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції на земельних ділянках сільськогосподарського призначення, які надані Зміївською районною Радою народних депутатів Зміївського району Харківської області згідно Державного акту на право постійного користування землею серії ХР 12-00-000201 від 01.07.1994 у постійне користування загальною площею 2500,00 га. На підставі майнових дій ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН", а саме надання згоди від 28.07.2016 на вилучення земельної ділянки, останнє добровільно відмовилось від свого права та фактично втратило право на постійне користування земельною ділянкою площею 1203,2074 га, щоб було б неможливо, якби боржник своїми діями, а саме ненаданням такої згоди на вилучення земельної ділянки, не був би позбавлений свого права на користування зазначеною земельною ділянкою, за рахунок використання якої має реальну можливість погасити свою кредиторську заборгованість та відновити платоспроможність. Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка загальною площею 1203,2074 га, рілля, з земель державної власності сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за межами населеного пункту на території Бірківської сільської ради Зміївського району Харківської області з кадастровим номером 6321780500:01:000:0267, перебувала на праві постійного користування у ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" на підставі Державного акту серії ХР 12-00-000201 від 01.07.1994 (т.17, а.с. 125). Отже, спірна земельна ділянка є державною власністю і боржник мав виключно право користування цією ділянкою з метою виконання статутних завдань, що відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону про банкрутство виключає можливість включення такого майна до складу ліквідаційної маси боржника з метою подальшої реалізації для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство. Згідно з статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до частини 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук і земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності. Наведена норма узгоджується з пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. При застосуванні положень частини третьої статті 149 Земельного кодексу України щодо встановленого законодавством порядку вилучення земельної ділянки, зокрема порядку прийняття такого рішення, має бути враховано юридичний статус землекористувача, положення його правовстановлюючих документів, а також належності спірної земельної ділянки до земель державної власності. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям тощо. Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України. Цією ж статтею визначено чіткий перелік суб'єктів, що набувають права постійного користування земельною ділянкою, разом з тим, норма статті 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 та п.2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин"). Отже, якщо право постійного користування виникло в суб'єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельник кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання (ст. 149 ЗК України). З вказаних норм права слідує, що право постійного користування земельною ділянкою відповідної особи може бути припинено шляхом її вилучення на підставі рішення відповідного органу влади, тобто наявність такого рішення та згода землекористувачів перебувають у правовому взаємозв'язку, які не можуть бути відокремлені один від одного. Як вбачається з наданих до матеріалів справи копій звітів про фінансові результати боржника за 2012-2017 рік, останній, не зважаючи на наявність права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення та фактичне їх використання, накопичував кредиторську заборгованість протягом останніх п'яти років, що передували зверненню кредиторів до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, не отримував прибутку та, відповідно, не погашав кредиторську заборгованість, зокрема заявника. З огляду на вказані обставини справи, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про помилковість тверджень ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" щодо пов'язаності надання боржником згоди від 28.07.2016 на вилучення у нього земельної ділянки сільськогосподарського призначення з можливістю отримувати прибуток, погашення своєї кредиторської заборгованості та відновлення платоспроможності за рахунок її використання, оскільки прийняття постанови Президії Національної академії аграрних наук України (протокол №8 від 25.05.2016) та розпорядження Зміївської районної держаної адміністрації Харківської області від 15.11.2017 №326 "Про вилучення з постійного користування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва та баштанництва Національної академії аграрних наук України" земельної ділянки" було зумовлено незадовільним станом господарської діяльності ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН" та відсутністю необхідної матеріально-технічної бази, відповідних фахівців, як підстави для належного виконання зобов'язань, покладених на нього діючим законодавством, як землекористувача земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Відповідно, заявником не доведено, що діями боржника, які полягали у наданні згоди на вилучення земельної ділянки, створено умови для зменшення обсягу майна боржника та неспроможності боржника виконати зобов'язання перед кредиторами, як обставини порушення його прав на задоволення заявлених вимог за результатами здійснення боржником господарської діяльності на вказаній земельній ділянці та підстав для задоволення заявлених вимог з визначених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" підстав. При цьому слід враховувати, що згідно абз. 10 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є Національна академія наук України, галузеві академії наук. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" майновий комплекс Національної академії наук України та майновий комплекс національних галузевих академій наук складають усі матеріальні та нематеріальні активи (далі - об'єкти майнового комплексу), що обліковуються на балансах Національної академії наук України та на балансах відповідних національних галузевих академій наук і організацій, віднесених до відання Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, і які закріплені державою за Національною академією наук України та за національними галузевими академіями наук в безстрокове користування, або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів від фінансово-господарської діяльності га/або набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Відповідно до частин першої, третьої статті 5 Закону України від 07 лютого 2002 року № 3065-ІІІ "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також Статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. Відповідно до Статуту Державне підприємство "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Відповідно до наказу Національної академії аграрних наук України від 12.04.2016 № 50 "Про зміну підпорядкування Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" підприємство безпосередньо підпорядковується Інституту овочівництва і баштанництва НААН і є правонаступником в частині майна, землі, майнових і немайнових прав і зобов'язань Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України". Згідно з п. 3.1 Статуту підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт господарювання. Статтею 73 Господарського кодексу України визначено, що державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Згідно з ч. 1,2 ст. 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік (ст. 75 ГК України). Так, згідно з п. 2.1 Статуту боржника підприємство, як юридична особа, є державним сільськогосподарським підприємством, яке створене з метою організаційно-господарського забезпечення Інституту умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень. Основними напрямками та видами діяльності підприємства є: активне сприяння інституту, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових досліджень виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок (п.п. 2.2.1 п. 2.2 Статуту). Відповідно до п.3.5 Статуту економічною основою діяльності підприємства є державна власність України та основні фонди, інше державне майно, а також землі Академії, які закріплені за нею постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" від 29.07.1991 №1370-ХІІ, що перебувають у розпорядженні установ Академії. Відповідно до п. 4.4 Статуту земельні ділянки, які надані в постійне користування підприємству для розміщення його об'єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур, кормів для племінних тварин і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом, є державною власністю. Статтею 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" визначено, що Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об'єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об'єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством. Отже, управління землею шляхом визначення напрямку проведення досліджень, випробувань і доопрацювання наукових розробок, визначення напрямку діяльності дослідних підприємств з метою забезпечення сільськогосподарське виробництво елітним та репродуктивним насінням, садивним матеріалом, племінною продукцією тощо, є виключною компетенцією Національної галузевої академії наук, в даному випадку - Національної аграрної академії наук України, яка здійснює контроль щодо управління об'єктами майнового комплексу НААН, зокрема спірної земельної ділянки від імені держави. При цьому, відповідно до ст.5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України" НААН в особі Президії має право виключно надавати згоду на вилучення чи передачу земельних ділянок. З огляду на що, прийняття і подальше виконання чинної на час прийняття оскаржуваного судового рішення постанови Президії Національної академії аграрних наук України (протокол №8 від 25.05.2016 р.) в частині надання згоди на вилучення із землекористування ДП "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва НААН" земельних ділянок площею 1204,6 га, які знаходяться на території Бірківської сільської ради Харківської області, та надання згоди ДП "Дослідне господарство "Борки" ІОБ НААН" від 28.07.2016 на вилучення земельної ділянки, яка перебувала на праві постійного користування на підставі Державного акту серії ХР 12-00-000201 від 01.07.1994, кореспондується з метою створення ДП "ДГ "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва НААН", як юридичної особи, створеної для організаційно-господарського забезпечення Інституту умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень (пункт 2.1. Статуту), є окремою процедурою, не залежною від процедури банкрутства ДП "ДГ "Борки" ІОБ НААН", та такою, що не порушує права учасників провадження справи про банкрутства, зокрема, ТОВ "Торгова Аграрна Компанія". В свою чергу, питання законності постанови Президії Національної академії аграрних наук України від 25.05.2016, оформленої протоколом № 8, в частині передачі земель ДП "Дослідне господарство "Борки" ІОБ НААН" загальною площею 1204,6 га на баланс Інституту овочівництва і баштанництва НААН на праві постійного користування не є предметом даного судового розгляду та не впливає на правову оцінку спірних правовідносин. Крім того, частинами 1, 2 статті 22 Закону про банкрутство передбачено, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком на сто п'ятнадцять календарних днів і може бути продовжена господарським судом за вмотивованим клопотанням розпорядника майна, комітету кредиторів або боржника не більше ніж на два місяці. Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Так, в ході провадження у справі про банкрутство повноваження Національної академії аграрних наук України, як органу, уповноваженому управляти державним майном, у відповідності до положень ст. 96 Закону про банкрутство не припиняються, оскільки в даному випадку провадження по справі про банкрутство здійснюється щодо державного підприємства, якому орган державної влади передав частину державного майна в користування і правовий статус такого майна повинен визначатись із врахуванням вимог законодавства про державні органи виконавчої влади, які є спеціальними та підлягають переважному застосуванню. Перебування у постійному користуванні боржника земельних ділянок сільськогосподарського призначення жодним чином не пов'язано із його можливістю як окремого незалежного суб'єкта господарювання здійснювати самостійну господарську діяльність без урахування статутних завдань державного підприємства, а також органу, уповноваженого управляти державним майном. Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається обставина того, що боржником в межах визначених законом процедур у справі про банкрутство буде забезпечено можливість належного виконання завдань державного підприємства та одночасне погашення існуючої кредиторської заборгованості без створення нових зобов'язань перед третіми особами. Враховуючи специфіку перебування у боржника земельної ділянки орієнтовною площею 1204,6 га, на праві постійного користування на підставі Державного акту від 01.07.1994 серії ХР № 12-00-000201, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про те, що дії Державного підприємства "Дослідне господарство "Борки" Інституту овочівництва і баштанництва Національної академії аграрних наук України" щодо надання згоди на вилучення вказаної земельної ділянки не можна вважати майновими діями боржника, які призвели до зменшення обсягу майна боржника та його неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами, а отже, наведені обставини виключають можливість для спростування вказаних дій в порядку статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону. Аналогічне положення закріплено у пункті "а" ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України. Частиною першою статті 155 зазначеного кодексу у редакції, чинній на час прийняття спірного акта, визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку. Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України. Відповідно статті 13 Конвенції "Про захист прав і основоположних свобод людини", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року. Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з погляду адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями чинного законодавства). Такий висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/8132/17. З огляду на те, що місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги заявника про спростування майнових дій боржника щодо надання згоди на вилучення земельної ділянки орієнтовною площею 1204,6 га, відповідно, обраний кредитором спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Зміївської районної державної адміністрації Харківської області від 15.11.2017 №326 в межах провадження у справі про банкрутства ДП "Дослідне господарство "Борки" ІОБ НААН", як похідного від вимоги, заявленої в порядку ст. 20 Закону про банкрутство, не відповідає визначеним процесуальним законодавством способам захисту порушених прав у спірних правовідносинах, що має наслідком відмову в задоволенні заяви в цій частині. За таких обставин, посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали суду не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а резолютивна частина судового рішення повністю відповідає наданій правовій оцінці обставинам справи, у зв'язку з чим судова колегія не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали господарського суду Харківської області від 05.07.2018 у справі № 922/2315/16, з викладених вище підстав; у зв'язку з чим апеляційну скаргу ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ТОВ "Торгова Аграрна Компанія" залишити без задоволення. Ухвалу господарського суду Харківської області від 05.07.2018 у справі 922/2315/16 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України. Повний текст постанови складений 11.12.2018. Головуючий суддя В.В. Лакіза Суддя О.В. Плахов Суддя О.А. Пуль