Справа № 922/5397/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________________ УХВАЛА "14" листопада 2018 р. Справа № 922/5397/13 Господарський суд Харківської області у складі: головуючий суддя Усатий В.О. судді: Швидкін А.О. , Міньковський С.В. при секретарі судового засідання Мазуренко А.О. учасники процесу не з"явилися розглянувши заяву ФО ОСОБА_1. (вх. № 2767/18 від 08.10.2018) про стягнення заборгованості по справі за заявою : ТОВ "ТК "Авіатехком", м. Краснознаменськ до Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, м.Харків визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача, Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 31.05.2016 р. по день фактичного розрахунку (по день винесення рішення у справі), компенсації за затримку виплати заробітної плати у розмірі 3339,16 грн. та моральної шкоди у розмірі 25000,00 грн. Ухвалою суду від 16.10.2018 р. об'єднано справу № 922/2767/18 зі справою № 922/5397/13 про банкрутство Харківського державного авіаційного виробничого підприємства, оскільки за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Ухвалою суду від 16.10.2018 р. призначено заяву ФО ОСОБА_1. (вх. № 2767/18 від 08.10.2018) про стягнення заборгованості до розгляду на 14.11.2018 р., зобов'язано боржника надати суду відзив на заяву. Від заявника надійшла заява (вх.№ 32148 від 13.11.2018 р.) про збільшення вимог, в якій він просить суд стягнути з боржника на його користь компенсацію за затримку виплати заробітної плати у розмірі 3339,16 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 31.05.2016 р. по 14.11.2018 р. та моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн., яка судом прийнята до розгляду. В судове засідання 14.11.2018 р. учасники процесу не з'явились, від боржника надійшов відзив на заяву заявника з документальними доказами. Розглянувши заяву ФО ОСОБА_1 та додані до неї документи, а також надані боржником документи, судом встановлено наступне. ОСОБА_1 працював на Харківському державному авіаційному виробничому підприємстві з 12.10.1973 р. по 25.09.2015 р. та був звільнений за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України. Рішенням господарського суду Харківської області від 30.05.16 р. по справі № 922/1241/16 позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з квітня 2015 р. по вересень 2015 р. в сумі 9043,30 грн; заборгованість по виплаті вихідної допомоги у розмірі 5114,70 грн; компенсацію громадянам втрати частині заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, на суму 214,91 грн; суму середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 14308,80 грн (без утримання податків й інших обов'язкових платежів). Вказане рішення суду в результаті проведення примусових дій виконано 23.05.2018 р., про що свідчить додана до заяви випивка по картковому рахунку ОСОБА_1 Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Cтаття 117 КЗпП України структурно віднесена до розділу VII "Оплата праці" зазначеного КЗпП України. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 14.11.2012 р. у справі № 6-139цс12), у зв'язку з чим питання стягнення середнього заробітку за час затримки може розглядатися в господарському суді та, враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати, у тому числі щодо стягнення середнього заробітку за затримку. Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Час затримки заробітної плати ОСОБА_1 за період з 31.05.2016 р. по 23.05.2018 р. (день фактичної виплати заборгованості по заробітній платі) за розрахунками суду, з урахуванням графіку роботи Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (наказ № 379 від 16.11.2016 р. "Про зміну режиму роботи підприємства", за яким встановлено з 16.01.2017 р. два робочі дні в неділю - понеділок, вівторок та наказ № 212 від 10.07.2017 р. "Про зміну режиму роботи підприємства", за яким встановлено з 24.07.2017 р. один робочий день в неділю - понеділок), складає 246 робочих дня. Таким чином, розмір середньої заробітку ОСОБА_1 за період з 31.05.2016 р. по 23.05.2018 р. (день фактичної виплати заробітної плати) складає 19999,80 грн. (81,30 грн. х 246 робочий день = 19999,80 грн.). Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 р., оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з боржника на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку за період з 31.05.2016 р. по 23.05.2018 р. (день фактичної виплати заробітної плати) в сумі 19999,80 грн. (без утримання податків й інших обов'язкових платежів). Щодо заявленої до стягнення суми середнього заробітку, нарахованої за період з 24.05.2018 р. по 14.11.2018 р., то вона не підлягає задоволенню, оскільки середній заробіток за весь час затримки нараховується по день фактичного розрахунку, який відбувся 23.05.2018 р. Заявником заявлено до стягнення компенсацію за затримку виплати заробітної плати у в сумі 3339,16 грн. Відповідно до ст.34 Закону України "Про оплату праці", компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. Відповідно до абзаців 1, 2 п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням терміну їх виплати, затвердженого постановою КМ України від 21.02.2001 р. № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до рахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Таким чином, судом перевірено нарахування заявником компенсації за затримку виплати заробітної плати в сумі 3339,16 грн. до травня 2018 р., яку суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 25000,00 грн., то суд зазначає наступне. Заявником в обґрунтування заявленої суми моральної шкоди зазначено, що він зазнав моральних страждань, які зводяться до наступного: - не мав можливості своєчасно сплачувати комунальні платежі, що змушувало заявника нервувати і було причиною скандалів в сім'ї, - не мав можливості гідно харчуватися, забезпечувати відпочинок собі і членам своєї сім'ї, що так само негативно позначалося на сімейних відносинах, - не мав можливості своєчасно робити внески за кредитним договором, як наслідок утворилась велика заборгованість, що в свою чергу дало підстави невідомим людям телефонувати (днем та вночі) та погрожувати виселенням із житла, для його реалізації, разом із усім майном для погашення заборгованості за кредитним договором. Як наслідок, заявник зазначає, що йому доводилось весь час позичати гроші у друзів та родичів, що відповідно позначилося на родинних стосунках. Відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз'яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати. Згідно абзац 1 п.4 Постанова ПВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні (абзац 2 п.5 Постанова ПВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог : заперечень. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивач) не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями роботодавця та наслідками. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, даними на підставі яких суд може встановити наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи можуть бути лише письмові, речові, електроні докази, висновки експертів та показання свідків. В матеріалах справи не має жодного підтвердження, що могло б мати процесуальне та доказове значення для вирішення справи в частині стягнення моральної шкоди та підтверджувало б нанесення такої шкоди заявнику саме боржником. Також, суд зазначає, що перелік зусиль, в яких виникла потреба у заявника для організації свого життя має та може бути підтверджений належними доказами. Тож, лише наявність усіх чотирьох вищезазначених умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, тоді як відсутність хоча б однієї з них свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог. Таким чином, посилання заявника на понесені моральні страждання без будь-яких доказів та обґрунтувань не є належним та допустимим доказом для стягнення заявленої моральної шкоди у сумі 25000,00 грн., у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні вимог в цій частині. Відповідно до ч. 2 ст.129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Враховуючи часткове задоволення заяви, суд вважає за необхідне стягнути з боржника в доход бюджету судовий збір у розмірі 1596,73 грн., у зв'язку з тим, що з його вини спір доведено до суду. Керуючись ст.ст.116,117 КЗпП України, ст.ст. 232-235 ГПК України, ст.ст.13-16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", пп.10 п. 2. ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", суд УХВАЛИВ: Прийняти заяву ОСОБА_1 про збільшення вимог. Заяву ОСОБА_1 про стягнення коштів (вх. № 2767/18 від 086.10.2018 р.), з урахуванням збільшення вимог задовольнити частково. Стягнути з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (вул. Сумська, 134, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 14308894) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки за період з 31.05.2016 р. по 23.05.2018 р. (день фактичної виплати заробітної плати) в сумі 19999,80 грн. (без утримання податків й інших обов'язкових платежів), компенсацію за затримку виплати заробітної плати в сумі 3339,16 грн. Стягнути з Харківського державного авіаційного виробничого підприємства (вул. Сумська, 134, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 14308894) на користь державного бюджету України (одержувач коштів: Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок 31215256700001, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030106) 1596,73 грн. судового збору. В іншій частині заявлених вимог відмовити. Видати накази після набрання ухвалою законної сили. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями. Ухвала може бути оскаржена в строки, передбачені ст. 256 ГПК України, шляхом подачі апеляційної скарги. Головуючий суддя Усатий В.О. суддя Швидкін А.О. суддя Міньковський С.В.