Справа № 904/5874/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ ~СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.04.2021 року ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~м.Дніпро ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Справа № ~904/5874/19 Центральний~ апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого~ судді:~ Мороза В.Ф. - доповідач, суддів: Коваль Л.А., Верхогляд Т.А. секретар судового засідання Кандиба Н.В. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 року (суддя~ Мартинюк С.В.) за результатами розгляду заяви~ розпорядника майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт"~ ~~ про визнання недійсним договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, укладеного між ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" та СТОВ "Агрофірма "Агросвіт" ~~ в межах справи №904/5874/19 за заявою~ Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР", м. Дніпро до боржника~ Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (52300, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Промінь, код ЄДРПОУ 31004437) про~ визнання банкрутом арбітражний керуючий~ Лукашук Віталій Васильович,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" 09.12.2019 звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (52300, Дніпропетровська область, Криничанський район, ~~село Промінь, код ЄДРПОУ 31004437). ~~ Ухвалою господарського суду від 19.12.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (52300, Дніпропетровська область, Криничанський район, ~~село Промінь, код ЄДРПОУ 31004437). Визнано грошові вимоги ТОВ ~~"Фінансова компанія"ФІНГРУП ФАКТОР" в загальній сумі 15 129 098,76 грн. (основний борг - 13 402 750,52 грн., проценти - 1 726 348,24 грн.). Грошові вимоги ТОВ «Фінансова компанія «ФІНГРУП ФАКТОР» у розмірі 5 336 366,22 грн. (пеня, 3% річних, штрафні санкції) - відхилені. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до вимог ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено ~~процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів, призначено розпорядником майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" арбітражного керуючого Лукашука Віталія Васильовича. До господарського суду надійшли заяви арбітражного керуючого Лукашука В.В., у тому числі (вих.№02-08/418 від 15.05.2020), про визнання недійсним договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, укладеного між ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" та СТОВ "Агрофірма "Агросвіт". ~~ Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у задоволенні ~~заяви розпорядника майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (вих.№02-08/418 від 15.05.2020) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, укладеного між ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" та СТОВ "Агрофірма "Агросвіт" відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у справі №904/5874/19 про визнання недійсним договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, укладеного між ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" та СТОВ "Агрофірма "Агросвіт", згідно якої апелянт просить скасувати зазначену ухвалу та задовольнити заяву розпорядника майна в повному обсязі. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом першої інстанції ~норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного рішення. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував відсутність в матеріалах справи достатніх доказів фактичного виконання господарської операції документів, які б підтверджували реальність передачі товару відповідно до умов оскаржуваного Договору, що підтверджує обставину укладення такого договору без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, а також те, що СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» взяло на себе зобов`язання без відповідних майновий дій іншої сторони. Зазначає про дефектність Договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, видаткових накладних та актів приймання-передачі до нього, що полягає у відсутності в них реквізиту щодо визначення місця завантаження товару, а також про відсутність в матеріалах справи будь-яких інших непрямих доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки товару, а саме: доказів оприбуткування, знаходження та списання спірного товару у складському та/або бухгалтерському обліку, доказів транспортування (товарно-транспортних накладних). Стверджує, що відсутність реєстрації податкової накладної від 04.02.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних є непрямим доказом факту фіктивності господарських операції між СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» та ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015", їх документального оформлення без фактичного руху активів (безтоварність). Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 ~~у справі №904/5874/19 залишено без руху, та надано скаржнику ~~строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору у сумі 6 306,00 грн. На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 у справі №904/5874/19 апелянтом до матеріалів справи надано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 за результатами розгляду заяви розпорядника майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, укладеного між ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" та СТОВ "Агрофірма "Агросвіт" по справі №904/2710/19. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.02.2021 призначено судове засідання по справі №904/5874/19 на 18.03.2021р. на 15 год. 30 хв. 10.02.2021 року до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. У судовому засіданні 18.03.2021 колегія суддів оголосила про перерву в судове засідання на 30.03.2021 на 10:30 год. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.03.2021 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 30.03.2021р. о 10:30год. У зв`язку з перебуванням на лікарняному головуючого судді Мороза В.Ф., судове засідання, призначене на 30.03.2021 не відбулося. ~~~~~~ Від розпорядника майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" арбітражного керуючого Лукашука Віталія Васильовича надійшло клопотання ~~про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.04.2021 розгляд справи №904/5874/19 призначено в судове засідання на 22.04.2021р. о 14 год. 00 хв. Судове засідання у справі, призначене на 22.04.2021 на 14:00 год. вирішено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника розпорядника майна Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" арбітражного керуючого Лукашука Віталія Васильовича з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).~ ~~~~~~~~~~~~~~~ Судове засідання 22.04.2021 року проводилося в режимі відеоконференції, в залі судового засідання були присутні представники апелянта та ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015"; поза межами приміщення суду приймав участь представник арбітражного керуючого з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon". Представник апелянта у судовому засіданні 22.04.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти ~нове рішення, яким задовольнити заяву розпорядника майна СТОВ "Агрофірма "Агросвіт" про визнання договору недійсним. Представник ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015" проти задоволення апеляційної скарги заперечував, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, просив суд оскаржувану ухвалу залишити без змін. Представник арбітражного керуючого підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні. Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників справи, їх представників, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.. Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства). За положеннями ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 21.05.2020 до господарського суду надійшли заяви арбітражного керуючого Лукашука В.В. вих. №№02-08/419, 02-08/393, 02-08/392, 02-08/399, 02-08/470, 02-08/472, 02-08/468, 02-08/395, 02-08/397, 02-08/418, 02-08/398 про визнання недійсними договорів. В обґрунтування заяви, розпорядник майна посилався на те, що надані ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» податкова накладна від 04.02.2019р.; видаткова накладна №6 від 04.02.2019р.; акт прийому передачі №4 від 04.02.2019р. до Договору купівлі - продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. не підтверджують факт здійснення господарської операції за Договором купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р., укладеного між ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» та СТОВ АФ «АГРОСВІТ», а відтак договір є фіктивним та підлягає визнанню недійсним. Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним вказаного Договору, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що заявником не доведено фіктивності господарських операцій, вчинених на виконання оскаржуваних договорів, так само як і не доведено фіктивності чи несправжності первинних документів на підставі яких відбувалась поставка за оскаржуваним договором. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками місцевого господарського суду та зазначає наступне з приводу доводів апеляційної скарги. Предметом доказування по даній справі є обставини укладання договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. Згідно матеріалів справи 04.02.2019 між СТОВ АФ «АГРОСВІТ» та ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» укладено договір купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. (надалі Договір). Предметом договору є поставка товару з післяплатою. Відповідно до пункту 5 Договору Сторони погодили, що загальна вартість Товару становить 2~ ~280~ ~180,74 грн. На виконання умов вказаного Договору, а саме здійснення поставки Товару, ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» до заяви надано наступні документи: податкову накладну від 04.02.2019р.; видаткову накладну №6 від 04.02.2019р.; акт прийому передачі №4 від 04.02.2019р. до Договору купівлі - продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. Відповідно до пункту 5 Договору Сторони погодили, що поставкою Товару вважається передача Товару Покупцеві на складі Продавця, Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW-Франко склад Продавця, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010. Товар переходить у право власності покупця в момент фактичного оформлення видаткової накладної і виписаного акту прийому передачі товару. Продавець зобов`язаний передати товар до 14.02.2019р. включно. Продавець зобов`язаний своєчасно зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних. ~~ Таким чином, ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» стверджував що виконав умови Договору та поставив СТОВ АФ «АГРОСВІТ» Товар насіння соняшника у кількості 186,9 метричних тон вартістю 2 280 180,74 грн. На думку розпорядника майна, надані ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» первинні документи ~~не підтверджують факт здійснення господарської операції за Договором купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р., укладеного між ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» та СТОВ АФ «АГРОСВІТ». Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. З моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог; правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування. Таким чином, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період трьох років до відкриття справи про банкрутство або після відкриття справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси. Період часу з моменту виникнення грошового зобов`язання у боржника у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня відкриття справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, частиною 1 ст. 42 Кодексу встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми. Отже, оскаржуваний правочин, який~ відбувся в межах трирічного строку, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених ч. 2 ст. 42 КУзПБ. У даній справі підозрілим періодом є проміжок часу з 18.12.20216 року по 18.12.2019р., оскільки провадження у справі про банкрутство СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» було відкрито 19.12.2019р. При цьому, оспорюваний правочин вчинений боржником у вказаний проміжок часу, що надає змогу застосовувати до спірних правовідносин положення ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства Необхідно також зауважити, що в порядку визначеному у ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України). Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України). Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (у даному випадку - заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги боргу). Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. У судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам вчинені відповідні правочини (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах: від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі №359/1654/15-ц. Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов`язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям. Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов`язані з укладенням правочину. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно частини першої статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу ~~~сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього ~~~~~~~~~~~~Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права. У цьому контексті варто зазначити, що принцип справедливості, добросовісності і розумності обмежує дію принципу свободи договору. Учасники цивільних правовідносин можуть, зокрема укладати договори і на свій розсуд визначати їх умови, але з урахуванням прав і інтересів контрагентів. У постанові від 10.10.2012 у справі №6-110цс12 Верховний Суд України виклав свою правову позицію про те, що свобода договору, передбачена статтями 6, 627 ЦК України, яка полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, при виборі контрагентів та при погодженні умов договору, не є безмежною. Отже, закріплений Цивільним кодексом України принцип свободи договору має співвідноситися із принципами справедливості, добросовісності та розумності. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення. Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється на сферу виконання зобов`язань та на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають тою межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Закріпивши принцип свободи договору, Цивільного кодексу України ~разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності. Порушення вимог принципу справедливості, добросовісності і розумності має бути пов`язаним із негативними наслідками (відмова у захисті права, визнання правочину недійсним, визнання недійсними окремих умов договору тощо). Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України. Згідно із частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Застосування принципу правової презумпції сумнівності правочинів та майнових дій боржника при дослідженні угод боржника, що мають сумнівний характер з точки зору відповідності їх чесним звичаям у підприємницькій діяльності, є обов`язковим (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 30.01.2019 у справі №910/6179/17). Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Стаття 234 Цивільного кодексу України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При чому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними": судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.03.2019 року у справі №903/439/18). Таким чином, при вирішенні спорів про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу. Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З огляду на наведені вище критерії недійсності фраудаторного правочину, як фіктивного, заявник, з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, має довести, що сторони оспорюваного ним договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду кредиторам, мали спільний умисел на використання правочину без його спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Щодо тверджень скаржника про те, що суд не врахував відсутність в матеріалах справи достатніх доказів фактичного виконання господарської операції документів, які б підтверджували реальність передачі товару відповідно до умов оскаржуваного Договору, що підтверджує обставину укладення такого договору без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, а також те, що СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» взяло на себе зобов`язання без відповідних майновий дій іншої сторони, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 662, статті 663, частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. З огляду на визначені арбітражним керуючим Лукашук В.В. підстави поданої ним заяви, спірними обставинами у цій справі, які є предметом дослідження, підлягають встановленню та мають значення для правильного вирішення спору цій справі, є обставини щодо продажу товару за спірним договором купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» посилається на реальність здійснених ним господарських операцій з поставки товару СТОВ «Агрофірма «Агросвіт». Натомість арбітражний керуючий Лукашук В.В. та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" (апелянт) заперечують факт здійснення таких господарських операцій. Судом встановлено, що 4 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-2015" (продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (покупець) укладений договір купівлі-продажу №0402/2019, відповідно до умов якого продавець зобов`язався поставити покупцю товар - насіння соняшнику у кількості 186,9 метричних тон. Ціна без ПДВ 10 166,67 грн. за 1 метричну тону. ПДВ 2 033,33 грн. Разом 12 200,00 грн. за 1 метричну тону. Якісні характеристики товару повинні відповідати державним стандартам, що є чинними на території України для відповідної категорії товару. Пунктом 5 договору визначено, що загальна вартість товару становить 2 280 180,74 грн. з ПДВ. У пункті 6 договору сторони передбачили що, поставкою товару вважається передача товару покупцеві на складі продавця. Поставка товару здійснюється на умовах ЕХW Франко склад продавця, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010. Товар переходить у право власності покупця в момент фактичного оформлення видаткової накладної і виписаного акту прийому-передачі товару. Продавець зобов`язаний передати товар до 14.02.2019 включно. На кожну окрему поставлену партію товару виписуються видаткові та податкові накладні. Продавець зобов`язаний своєчасно зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних Так, на виконання умов Договору №0402/2019 від 04.02.2019р. ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» здійснило поставку, а СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» прийняло товар, а саме насіння соняшнику у загальній кількості 186,9 тон загальною вартістю 2~ 280~ 180,74 грн., що підтверджується видатковою накладною №6 від 04.02.2019 на суму 2 280 180,74 грн., актом приймання-передачі №4 від 04.02.2019 та податковою накладною від 04.02.2019 року № 4. У наданому акті приймання-передачі зазначено, що сторони підтверджують, що право власності та право розпоряджатися товаром переходить від продавця до покупця одночасно з підписанням даного акту. Вказаний акт підписаний та скріплений печатками сторін без зауважень та заперечень до нього. Відповідно до п. 7 договору, покупець гарантує оплату даного товару. Платіж здійснюється після надання продавцем наступних документів: рахунок-фактура продавця на прийняту партію товару; видаткова накладна; податкова накладна. Продавцем було виставлено покупцю відповідні рахунки, а також складені відповідні податкові накладні, а саме: рахунок на оплату №5 від 04.02.2019, видаткову накладну № 6 від 04.02.2019, податкову накладну від 04.02.2019 № 4. ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» зазначає, що оплата за поставлений товар СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» не здійснена, у зв`язку із чим в останнього утворилась заборгованість на загальну суму 2 280 180,74 грн. В матеріалах справи наявне рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року у справі № 904/2737/19, за яким з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" (52341, Дніпропетровська область, Криничанський район, с. Промінь, ідентифікаційний номер 31004437) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-2015" (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, буд. 8, оф. 86, ідентифікаційний код 39799207) стягнуто вказану заборгованість у розмірі 2 280 180,74 грн., яке набрало законної сили 22.01.2020 року (т. 1 а.с. 30-34). Відповідно до частини другої ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Апеляційний суд зауважує, що у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року у справі № 904/2737/19 встановлено обставини виникнення заборгованості СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» перед ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» за Договором купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019р. на загальну суму 2 280 180,74 грн. та наявність обгрунтованих підстав, підтверджених відповідними доказами, для її стягнення в судовому порядку. Крім того, предметом розгляду в даній справі була також зустрічна позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Агросвіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зернопродукт-2015" про визнання недійсним договору купівлі-продажу ~~№0402/2019 від 04.02.2019. Однак, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного правочину та відмовив у задоволенні зустрічного позову. З даного приводу необхідно наголосити, що преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Водночас, Верховний Суд у постанові від 18.12.2019р. у справі № 761/29966/16-ц зробив наступний правовий висновок що преюдиція при встановленні фактів судовим рішенням у іншій справі має місце лише тоді, коли в у ній брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Отже, законодавство визнає преюдиційними тільки фактичні обставини справи (факти), установлені судом в результаті оцінки доказів, що знайшли відображення в тексті судового рішення. Преюдиційне значення можуть мати лише факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які зазначені в резолютивній частині рішення. Тому не мають преюдиційного значення правова кваліфікація встановлених судом обставин, оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж самі особи, які брали участь у попередній справі. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.02.2020 по справі №904/8484/16 та по справі №904/7905/16 від 03.03.2020. Таким чином, з огляду на те, що у справі №904/2737/19 приймали участь ті ж самі особи, що й у даній справі №904/5874/19 (СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» та ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015»), а в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року у справі № 904/2737/19, яке набрало законної сили, суд встановив дійсність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019 та факт його реального виконання ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015», то вказані обставини є преюдиційними та не потребують доказування. Стосовно доводів апелянта про дефектність Договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019, видаткових накладних та актів приймання-передачі до нього, що полягає у відсутності в них реквізиту щодо визначення місця завантаження товару, а також про відсутність в матеріалах справи будь-яких інших непрямих доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки товару, а саме: доказів оприбуткування, знаходження та списання спірного товару у складському та/або бухгалтерському обліку, доказів транспортування (товарно-транспортних накладних), колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке. Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, (далі по тексту - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній станом на дату здійснення спірної поставки товару, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Зазначений перелік обов`язкових реквізитів первинних документів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Підпунктом 2.5. пункту 2 цього Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Отже за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Такий факт повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає вимогам процесуального законодавства. Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції), необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і наявністю у продавця у власності товару, вибуття із власності такого товару, оприбуткування товару іншою стороною та іншими непрямими доказами (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 у справі №911/5309/14). Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому окрім обставин оформлення первинних документів, підлягають доведенню обставини щодо наявності або відсутності реального руху такого товару (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.10.2019 у справі №920/61/19). Судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18. Сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19). Крім того, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 року № 363,товарно-транспортна накладна (ф. № 1-ТН) єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. Згідно з висновком Верховного Суду, наведеним в постанові від 06.02.2018 року у справі №816/166/15-а транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару і його використання у власній господарській діяльності; неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій. При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Колегія суддів зауважує, що господарські взаємовідносини по Договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019 між СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» та ТОВ «ЗЕРНОПРОДУКТ-2015» вже були предметом дослідження у справі №904/2737/19, судом досліджувалися первинні документи, що були складенні на його виконання та встановлено реальність проведених господарських операцій по ньому в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 28.10.2019 року, яке набрало законної сили, а отже певні недоліки у первинних документах, що полягають у відсутності в них реквізиту щодо визначення місця завантаження товару, а також відсутність інших непрямих доказів на підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки товару, а саме: доказів оприбуткування, знаходження та списання спірного товару у складському та/або бухгалтерському обліку, доказів транспортування (товарно-транспортних накладних), не можуть за таких умов свідчити про недійсність укладеного між сторонами договору та безтоварність їх господарських операцій. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що відсутність реєстрації податкової накладної від 04.02.2019 року в Єдиному реєстрі податкових накладних є непрямим доказом факту фіктивності господарських операції між СТОВ «Агрофірма «Агросвіт» та ТОВ "ЗЕРНОПРОДУКТ-2015", їх документального оформлення без фактичного руху активів (безтоварність), з огляду на наступне. Відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг). Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Отже основою податкового обліку є первинні документи по відображенню господарчих операцій. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару). При цьому, віднесення/не віднесення Покупцем сум податків за отриманими від Постачальника податковими накладними до податкового кредиту не може підтверджувати або відповідно спростовувати обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними. Самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19). Так, у відповідності до ст. 201.10 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Факт наявності або відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних впливає лише на наявність або відсутність права покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту і не є підтвердженням або спростуванням здійснення поставки товару. У разі порушення встановлених строків для реєстрації податкової накладної до порушника застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної не підтверджує та не спростовує факту поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Законодавцем у ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази за своїми юридичними властивостями мають бути належними, достатніми, допустимими та достовірними. Апеляційний суд наголошує, що ані заявником, ані апелянтом не доведено фіктивності господарських операцій, вчинених на виконання оспорюваного договору, так само як і не доведено фіктивності чи несправжності первинних документів на підставі яких відбувалась поставка за ним. За таких умов, аргументи, викладені ТОВ "ФІНГРУП ФАКТОР" в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обгрунтованих правових підстав для визнання договору купівлі-продажу №0402/2019 від 04.02.2019 недійсним. Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено. З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у справі №904/5874/19. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта. Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у справі №904/5874/19 залишити без задоволення. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у справі №904/5874/19 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНГРУП ФАКТОР". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст постанови складено 30.04.2021 Головуючий суддя~ ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~В.Ф. Мороз Суддя ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Л.А. Коваль Суддя ~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~Т.А. Верхогляд