Справа № 953/2234/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа №: 953/2234/23 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1 Провадження №:11-кп/818/1260/21 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2 Категорія: ч.2 ст. 286 КК України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 серпня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , з участю потерпілої ОСОБА_9 та її представника ОСОБА_10 , за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 27 06 2023 року, - В С Т А Н О В И Л А: Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, пенсіонера, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, з призначенням йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного судом основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді цілодобового домашнього арешту до набрання вироком законної сили - залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_7 , на користь держави процесуальні витрати у загальній сумі 4530, 72 грн. Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України. Судом встановлено, що 16 грудня 2022 року, приблизно о 10-00 годині, ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем «Daewoo Lanos», р.н. НОМЕР_1 , який належить на праві власності останньому, та рухався по вулиці Віринська, в місті Харкові, зі сторони вулиці Шевченко, в бік вул. Академіка Павлова. Під час руху по вулиці Віринській, в районі перехрестя вулиці Віринської та вул. Тюрінської, в м. Харкові, водій ОСОБА_7 , діючи необережно, грубо порушив вимоги п. 10.1, п. 16.11 та п. 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України, згідно з якими: п. 10.1 ПДР України «Перед початком руху , перестроюванням та будь - якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»; п. 16.11 ПДР України «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення поїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»; розділ 33 п. 2.1 ПДР України «дорожній знак «Дати дорогу» - водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі»; та виїжджаючи на головну дорогу з другорядної на нерегульованому перехресті нерівнозначних доріг, де по його напрямку руху був встановлений дорожній знак «Дати дорогу», не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, не надав дорогу автомобілю «Accura MDX», р.н.: НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_11 , що наближався до вказаного перехрестя проїзних частин по головній дорозі та допустив зіткнення з даним автомобілем, після чого автомобіль «Daewoo Lanos», р.н.: НОМЕР_1 , здійснив зіткнення із автомобілем «ВАЗ 2106», р.н.: НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_12 , який знаходився без руху, внаслідок чого пасажир автомобіля «Daewoo Lanos», р.н.: НОМЕР_1 , ОСОБА_13 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких 21 12 2022 помер у лікарні. Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-17/473-А/22 від 02 01 2023, внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пасажиру автомобіля «Daewoo Lanos», р.н.: НОМЕР_1 , - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинено тяжку закриту тупу травму грудної клітини у вигляді непрямих переломів ребер зліва 2,3,4,5,6 по передньо-паховій лінії та 2,3,4 по передньо-паховій лінії справа з крововиливами у м`які тканини в місцях переломів, забій легень та інші, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки. Причиною смерті ОСОБА_13 стала закрита травма грудної клітини, яка ускладнилася легенево-серцевою недостатністю на тлі двобічної пневмонії. Згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-23/3439- ІТ від 23 02 2023, дії водія автомобіля «Daewoo Lanos», р.н.: НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , не відповідали вимогам п.10.1, п. 16.11 та п. 2.1 розділу 33 Правил дорожнього руху України та знаходились, з технічної точки зору, в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної події. Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, потерпіла ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок відносно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та постановити новий вирок в цій частині, яким просить призначити ОСОБА_7 покарання без застосування положень ст. 75 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років. В решті вирок суду просить залишити без змін. В обґрунтування своїх апеляційних вимог потерпіла посилається на те, що вона дійсно визнала отримання від ОСОБА_7 грошових коштів у розмірі 60 тисяч гривень, разом з тим судом першої інстанції проігноровано, що таке відшкодування шкоди розпочалося з боку обвинуваченого після спливу трьох місяців з моменту ДТП. Вказує, що дата кожного зробленого ОСОБА_7 платежу була так чи інакше пов`язана з вирішенням якихось процесуальних питань судом, що в черговий раз підтверджує відсутність усвідомлення та дійсного каяття у скоєному. Вказує, що позитивні характеристики ОСОБА_7 мають формальний характер та не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і правопорушення, вчиненого ним. Зазначає також про здійснення ОСОБА_7 пасажирських перевезень без відповідних дозволів та з метою отримання доходу. З огляду на викладене, вважає, що звільнення ОСОБА_7 від реального відбування покарання не зможе забезпечити реалізацію цілей покарання та негативно вплине на сприйняття суспільством дотримуватися Правил дорожнього руху та запобігання вчиненню нових злочинів іншими водіями. Позиції учасників апеляційного провадження. У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 та її представник ОСОБА_10 просили про задоволення апеляційної скарги у повному обсязі. Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 вважали апеляційну скаргу потерпілої такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілої. Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Заслухавши доповідь судді, доводи потерпілої та її представника, думку обвинуваченого, його захисника та прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Оскільки висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, фактичні обставини його вчинення в апеляційній скарзі не оспорюються, то відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Що стосується доводів апеляційної скарги щодо безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає їх позбавленими правових підстав, при цьому виходить з наступного. Так, відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина. Відповідно до статті 414 КПК України невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання , яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Відповідно до ч.1 ст.75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Призначаючи ОСОБА_7 покарання та звільняючи при цьому від його відбування, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, який: повністю визнав свою винуватість у вчиненому, раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є пенсіонером за віком, відповідно до інформаційної довідки позитивно характеризується, добровільно відшкодував шкоду у розмірі 60 000 гривень, стверджує про намір у подальшому відшкодовувати спричинену шкоду, визнавши при цьому щире каяття останнього, обставиною, що відповідно до положень ст. 66 КК України пом`якшує його покарання. Обставин же, що обтяжують покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено. Переглядаючи вирок суду в частині правильності призначення ОСОБА_7 покарання, колегією судді встановлено та не спростовано стороною обвинувачення, що з грудня 2022 року ОСОБА_7 більше до кримінальної відповідальності не притягувався. Не було надано стороною обвинувачення і офіційних даних про порушення ОСОБА_7 обов`язків, покладених на останнього відповідно положень ст. 76 КК України. Наведене свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_7 дійсно усвідомив протиправність своїх дій, став на шлях виправлення та, наразі, не є суспільно-небезпечною особою, виправлення якої можливе лише в умовах ізоляції від суспільства. Будь-яких нових даних, провокуючих особистість обвинуваченого ОСОБА_7 апелянтом надано не було, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про м`якість призначеного обвинуваченому покарання, не знайшли свого підтвердження. На думку колегії суддів, суд першої інстанції при досить повному та ретельному вивченні особистості обвинуваченого, обґрунтовано зробив висновок про те, що дані, які характеризують обвинуваченого поряд із наявністю обставин, які можна визнати пом`якшуючими, дають підстави дійти висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства. При цьому, колегія суддів констатує, що під час ухвалення вироку було враховано позицію прокурора, який просив застосувати при призначенні ОСОБА_7 покарання положення ст. 75 КК України. Що стосується доводів потерпілої щодо лише часткового відшкодування ОСОБА_7 шкоди потерпілій, колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною 1 статті 128 КПК України регламентовано, що, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ні потерпіла, ні її представник не заявляли цивільного позову в цьому кримінальному провадженні. У зв`язку з чим невідшкодування завданої шкоди не може бути визнане перешкодою для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання. Враховуючи ж, що ОСОБА_7 , будучи пенсіонером таки відшкодував матеріальну шкоду у розмірі 60 000 гривень, що підтверджено самою потерпілою, то на переконання колегії суддів, вказані доводи апелянта не можуть бути взяті до уваги, як підстави скасування звільнення обвинуваченого від відбування покарання. На думку колегії суддів усі доводи потерпілої, викладені в апеляційній скарзі та наведені в ході апеляційного розгляду щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок його м`якості були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та, відповідно, не спростовують його висновків і не дають жодних підстав для скасування оскаржуваного вироку та постановлення нового, як про це просить потерпіла. Отже, під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв`язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу потерпілої - без задоволення. Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424 КПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА : Вирок Київського районного суду м. Харкова від 27 06 2023 року по справі щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого за ч.2 ст. 286 КК України, - залишити без змін. Апеляційну скаргу потерпілої, - залишити без задоволення. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення. Судді ___________ ____________ __________ ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4