Справа № 495/2573/22

ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 495/2573/22 Номер провадження 1-кп/495/99/2024 28 лютого 2024 року м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючої - одноособово судді ОСОБА_1 за участю секретаря - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Білгород-Дністровський кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42022164020000006 від 02 березня 2022 року за обвинувченням : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Сарата, Саратського району, Одеської області, громадянина України, не одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньо- технічною освітою, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходить військову службу за контрактом на посаді тракторист-машиніст бульдозера відділення інженерної техніки інженерного взводу роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» ,- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України. сторони кримінального провадження: -прокурори Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 , ОСОБА_5 -обвинувачений - ОСОБА_3 -захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 ВСТАНОВИВ: 1.Формулювання обвинувачення яке визнане судом доведеним. 11 листопада 2021 року обвинуваченим ОСОБА_3 укладено з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 (три) роки. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 337 від 17.11.2021 року обвинуваченого ОСОБА_3 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони військової частини НОМЕР_1 . Згідно положень п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом для військовозобов`язаних вважається день зарахування до списків особового складу військової частини. Відтак, з 17.11.2021 року, тобто з моменту зарахування ОСОБА_8 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , обвинувачений ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов`язку - проходження військової служби. В подальшому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 368 від 13.12.2021 року обвинуваченого ОСОБА_3 призначено на посаду тракториста-машиніста бульдозера відділення інженерної техніки інженерного взводу роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Також, у ст. 1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 та Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Збройних Сил Російської Федерації проти України, на всій території України запроваджено воєнний стан з 05:30 години 24.02.2022 року строком на 30 діб. Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.03.2022 № 2119-ІХ, продовжено строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Таким чином з 24.02.2022 року на 30 днів в Україні введено воєнний стан, дію якого наразі продовжується. Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов`язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України. Згідно вимог п. п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби. Будучи військовослужбовцем обвинувачений ОСОБА_3 , у відповідності до вимог ст. ст. 9, 11, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців. Проте, обвинувачений ОСОБА_3 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи реальну можливість належно їх виконувати, свідомо, допустив їх порушення вирішивши стати на злочинний шлях за наступних обставин. Так, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. При цьому, розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 весь підлеглий особовий склад викликано по тривозі до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, 24 лютого 2022 року о 08 год. 00 хв., обвинувачений ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, у визначений розпорядком дня час для виконання обов`язків військової служби до розташування військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_1 не прибув, тим самим припинив виконання своїх службових обов`язків щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, фактично самовільно залишив військову частину з метою ухилитися від військової служби. В подальшому, з 24.02.2022 року до моменту обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 15.04.2022 року, обвинуувачений ОСОБА_3 маючи реальну можливість повернутися до військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання проводив час на власний розсуд продовжуючи ухилятися від військової служби. 2. Рух по справі. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувнь від 02 березня 2022 року за №42022164020000006 (дата надходження заяви 02 березня 2022 року) ,військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 в умовах воєнного стану до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 24 лютого 2022 року не з*явився,обов*язків військової служби не виконує. Заява зарестрована та внесена до ЄРДР 02 березня 2022 року у відповідності до ст.214 КПК Украни. 06 травня 2022 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні ,яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02 березня 2022 року за №42022164020000006за обвинуваченням : ОСОБА_3 обвинуваченого увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України спрямовано з Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за підсудністю. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайнного суду Одеської області від 11 травня 2022 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 02 березня 2022 року за №42022164020000006за обвинуваченням : ОСОБА_3 обвинуваченого увчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України призначено до розгляду Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області на 02 червня 2022 року суддею одноособово в зв*язку з клопотанням обвинуваченого в підготовчому судовому засіданні про розгляд кримінального провадження за його обвинуваченням суддею одноособово. 3.Позиція сторін кримінального провадження Органами досудового розслідування , згідно обвинувального акту від 06 травня 2022 року який затверджений прокурором Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_4 дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковани за ч.4 ст. 408 КК України. Обвинувачений ОСОБА_3 свою провину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України визнав частково та пояснив суду,що він уклав контракт на проходження військоої служби за контрактом та приняв Присягу вірності державі та українському народові восені 2021 року, документи для проходження ВКК він збирав з літа 2021 року. Він має хронічне захворювання- остеому великої берцової кістки,при укладанні котракту це захворювання в нього було, але він мав намір працеваштуватися для роботи за фахом. Приблизно через три тижні після працевлаштування він отримав травму хворої ноги, почалися болі в нозі .внаслідок чого він звернувся до медичної частини військової частини для проходження ВЛК в місті Одесі. 23 грудня 2021 року він пройшов ВЛК та повернувся до військової частини та попросив надати лікаряний 5 діб але цей лікарняний командування не погодило та він продовжував працювати на транспорті. Стан його здоров*я погіршився, почалося запалювання кістки ,медична частина надала йому направлення на ВЛК яке він пройшов 23 лютого 2022 року та звернувся до комнадування за наданням лікаряного на 15 днів як то було вказано згідно докуменів ВЛК, на що командуввання йому відмовило, він звернувся зі скаргою до військової прокуратури,де йому було роз*яснено що він повинен повернутися до віськової служби. До військово частини в призначену дату -24 лютого 2022 року він не повернувся, поїхав за місцем свого проживання в село Успенівка ,де займався своїм лікуванням для чого звернувся до Саратської лікарні та домашніми справами. З військової частини його ніхто не розшукував,але наприкінці лютого 2022 року до нього приходили співробіники СБУ які повідомили його про необхідність явки до військової частини, в яку він не повертався, він звертався в військової прокуратуру,яка направила його на ВЛК яка 04.04.2022 року надала висновок про те,що він є обмеженно придатним до військової служби. Свою провину визнає частково оскільки військову службу він залишив за станом здоров*я ,вважає що мав законні підстави для відсутності на службі протягом 15 днів (як вказано в рекомендації ВЛК), після спиливу цього строку він до військової частини не повертався так як надав співробіникам СБУ підписку про невизд за межі Одеської області, не переховувався оскільки лікувався в лікарні за міцем проживання, приходив до військової прокуратури, на ВЛК та на розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу. 4. Пояснення свідків у кримінальному провадженні. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ,та йому зі слів військовослужбовців частини відомо,що 24 лютого 2022 року при ранковому шикуванні у військовій частині обвинуваченого ОСОБА_3 не було ,йому відомо що в частині відбувалися розшукові дії стосовно пошуків рядового ОСОБА_3 але в склад комсії він не входив, причини неявки ОСОБА_3 на службу йому також не відомі. Рапорта про надання ОСОБА_3 відпустки 23 лютого 2022 року він не бачив,ці документи проходять через іншу відповідальну особу, але йому відомо що 23 лютого 2023 року у ОСОБА_3 був вихідний і на службу він повинен був з*явитися 24 лютого 2022 року 8-00 на ранкове шикування. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ,яка розташована в АДРЕСА_1 . Згідно до розпорядку віськовослужбовці прибувають у військову частину на 8-00 на ранкове шикування. До введення воєнного стану у частині також було вечірнє шикування та добовий наряд. 24 лютого 2022 року в 8-00 відбулосяя ранкове шикування на плацу та він чув що військовослужбовець ОСОБА_3 був відсутній на ранковому шикуванні,чи з*явився він в подальшому у частину йому не відомо,щодо причини його відсутності йому не було відомо, він був залучений до службового розслідування на фактом неявки ОСОБА_3 до військової частини. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді помічника командира з матеріального забезпечення військової частини.Він особисто знайом з обвинуваченим ОСОБА_3 так як він є прямим начальником для військовослужбовців всього особового складу та роти матеріального забезпечення,де проходив службу обвинувачений ОСОБА_3 . Офіційних скарг обвинуваченого на стан здоров*я він не подавав,але відбувалася розмова про травму коліна приблизно в листопаді-грудні 2021 року, він порадив звернутися до медичних працівників військової частини.На ранковому шикуванні в 08-00 годин 24 лютого 2022 року командир підрозділу виявив відсутність обвинуваченого ОСОБА_3 .Йому відомо,що керівництвом військової частини здійснювалися заходи з метою розшуку військовослужбовця ОСОБА_3 . Скарг на стан здоров*я від ОСОБА_3 станом на лютий 2022 року не надходило, чи звертався ОСОБА_3 на стан здоров*я на ім*я командира військової частини йому не відомо, також не відомо чи звертався він до медичних працівників. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира військової частини з матеріального забезпечення. Обвинувачений ОСОБА_3 дійсно звертався до нього зі скаргою на стан здоров*я, а саме: наслідки травми коліна.Щодо факту неприбуття солдата ОСОБА_3 на службу може пояснити,що 24 лютого 2022 року в 5-00 годин ранку було оповіщено тривогу,біля 8-00 години ранку особовий склад військової частини мав прибути на ранкове шикування,на якому командир підрозділу доповів про відсутність солдата ОСОБА_3 на ранковому шикуванні,було призначено службове розслідування, на протязі кількох днів ОСОБА_3 до військової частини не з*явився, тому матеріали були направлені до прокуратури.У листопаді 2021 року ОСОБА_3 дійсно звертався до нього зі скаргою на стан здоров*я а саме: біль в коліні. Він порадив ОСОБА_3 звернутися до лікарів,в грудні 2021 року ОСОБА_3 був направлений у військовий шпиталь та надав довідку для отримання 5 днів для лікування.В ході службового розслідування було встановлено,що 23 лютого 2022 року командир військової частини надав йому вихідний на 1 день для вирішення особистих питань та 24 лютого 2022 року у 8-00 годин він мав прибути до військової частини,але у військову частину не прибув, причину неявки не повідомив.Крім скарг на біль в коліні про наявність іншіх скарг йому не відомо, під час особистого спілкування з ОСОБА_3 питань до несення служби у нього не виникало,особистих пригничень у нього було, відношення у військовій частині до ОСОБА_3 було як до іншіх військовослужбовців,претензій у ОСОБА_3 не було.Він входив в склад комісії для проведення службового розслідування для перевірки обставин поважності причин неявки ОСОБА_3 на службу, за місцем проживання обвинуваченого виїздили військовослужбовці частини,які повідомили що ОСОБА_3 знаходився за місцем проживання про це повідомив представник служби контррозвідки, старший лейтенант Білий командиру частини. Щодо причини неявки ОСОБА_3 повідомив що не хоче повертатися до військової частини. За результатами службового розслідування встановлено що вйськовослужбовець ОСОБА_3 був відсутній понад 10 діб тому матеріали були передані до віськової прокуратури. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира роти військового забезпечення, він є прямим начальником ОСОБА_3 відносини були робочі. Щодо факту неприбуття обвинуваченого ОСОБА_3 може пояснити що в кінці робочого дня 22 лютого 2022 року ОСОБА_3 повідомив що командир військвої частини дав згоду на його відсутість 23 лютого 2022 року у військовій частини з особистих причин та 24 лютого 22 року він мав з*явитися у 8-00 годин у військовій частині, але ОСОБА_3 24 лютого 2022 року на ранковому шикуванні не був, до військової частини не з*явився, про що йому доповів старшина роти штаб сержант ОСОБА_15 . Він особисто дзвонив ОСОБА_3 на мобільний телефон з метою встановлення причин неявки на службу, але він не відповідав. У таких випадках військовослужбовці частини виїзджають по місцю проживання військовослужбовця який не з*явився на службу. Місце знаходження ОСОБА_3 встановили після спливу деякого часу приблизно через тиждень.За фактом неявки ОСОБА_3 на службу було проведено службове розслідуваня.Особисто до нього ОСОБА_3 звертався зі скаргою на біль в коліні ,як до командира взводу, його спрямували в медпункт військової частини, потім надали 5 днів для обстеження. Після 24 лютого 2022 року ОСОБА_3 більше до військової частини не з*являвся ,на контакт не виходив. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав суду,що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у якості військового фельдшера.В грудні 2022 року в медичну частину звертався за допомогою солдат ОСОБА_3 зі скаргою на біль в коліні, був направлений на консультацію та обстеження до медичного кліничного центру.Згідно наданих ним документів ОСОБА_3 була надана відпустка тривалістю 5 днів.Згідно довідки ВЛК ,яку ОСОБА_3 проходив перед прийняттям на військову службу він був оглянутий визнаний здоровим та придатним для військової служби. Про відсутнсть ОСОБА_3 у військовій частині стало відомо 24 лютого 2022 року на загальному шикуванні. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показала суду,що вона проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 заступником командира роти. 24 лютого 2022 року на ранковому шикуванні військової частини було виявлено що солдат ОСОБА_3 до віськової частини не з*явився,на той час вона знаходилася на посаді інженера та командир роти надав наказ подзвонити ОСОБА_3 , на телефонний дзвінок обвинувачений не відповів, про що вона доповіла командиру. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показав суду,що він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаді інструктора , займається добором військовослужбовців , вони дають особі,яка бажає проходити військову службу перелік документів,які необхідні та особа,яка виявила бажання проходити військову службу, займається збором пакету документів особисто та самостійно.За резульатами ВЛК обвинувачений ОСОБА_3 був визнаний придатним до військової служби,до військового комісаріату ОСОБА_3 звертався за особистою заявою. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показав суду що він є командиром віськової частини НОМЕР_1 де проходив військову службу обвинувачений ОСОБА_3 . Після укладення контракту приблизно через 3 тижня після початку служби обвинувачений попросив його, в зв*язку з тим ,що у нього болить нога, перевести водієм навантажувача, на що він дав згоду. 23 лютого 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 отримав вихідний за власним усним наказом командира для проходження МРТ в місті Одеса. Після 23 лютого 2022 року обвинувачений до війсьькової частини не приходив, його відсутність була встановлена на ранковому шикуванні 24 лютого 2022 року військової частини,хоча він після вихідного мав бути в частині в 6-00 годин, на зв*язок обвинувачений не виходив,розшукові заходи силами військовослужбовців військової частини проводилися, результатів не дали. 5. Письмові докази у кримінальному провадженні. - так, відповідно Витягу Єдиного реєтсру досудових розслідувнь від 02 березня 2022 року за №42022164020000006 (дата надходження заяви 02 березня 2022 року) ,військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 в умовах воєнного стану до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 24 лютого 2022 року не з*явився,обов*язків військової служби не виконує. ( т.1 а.с.103), -відповідно до повідомлення про кримінальне правопорушення від 02 березня 2022 року 3 сектором 2 відділу 7 управління ДВКР СБ України під час здійснення контррозвідувального забезпення 1513 артелерійського складу боєприпасів складу боєприпасів ОК " ІНФОРМАЦІЯ_3 " (в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_1 ) отримано дані щодо скєння військовослужбовцем в/ч НОМЕР_2 кримінального правопорушення. Так 24 лютого 2022 року стрілець відділення охорони та оборони роти охорони та оборони в/ч НОМЕР_2 ОСОБА_3 під час війни з Російською Федерацією не прибув до військової частини. ( т.1 а.с. 104-105), -як вбачається з контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України рядового, сержантського та старшинського складу від 11 листопада 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 уклав контракт на проходження служби у Збройних Силах Українина на посаді стрільця відділення охорони та оборони роти охорони та оборони в/ч НОМЕР_2 . ( т. 1 а.с. 121-122 ), -відповідно з Витягу із наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 11 листопада 2021 року обвинуваченого ОСОБА_3 призначено на посаді стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони в/ч НОМЕР_2 .( т.1 а.с. 123), -згідно витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 337 від 17 листопада 2021 року стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони ОСОБА_3 зарахувати до списків особового складу частини на всі види забезпечення, вважати таким,що з 17 листопада 2021 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов*язків за посадою. ( т.1 а.с. 124), -відповідно витягу з Наказу Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_3 " від 03 грудня 2021 року солдата ОСОБА_3 стрільця відділення охорони та оборони взводу охорони та оборони роти охорони та оборони військової частини НОМЕР_1 призначати на посаду тракториста-машиніста бульдозера відділення інженерної техніки інженерного взводу роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 . ( т.1 а.с. 125), -згідно доповіді про невихід без поважних причин на службу без зброї військовослужбовця військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 від 28 лютого 2022 року 23 лютого 2022 року під час перевірки особового складу військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність тракториста-машиніста бульдозера відділення інженерної техніки інженерного взводу роти забезпеченн, а саме: не прибув до військової частини . ( т.1 а.с. 126), -як вбачається із наявних в матеріалах справи документів,наданих ІНФОРМАЦІЯ_2 від 18 березня 2022 року № 1410 вищевказаний орган надав посвідчені копії документів відповідно до яких з обвинуваченим був укладений контракт на проходження військової служби. ( т.1 а.с.33-142), -згідно копії висновку службового розслідування на підставі виявленого факту невиходу на військову службу без поважних причин військовослужбовцем військової служби за контрактом солдата ОСОБА_3 яке розпочато 24 лютого та закінчено 18 березня 2022 року, під час службового розслідування встановлено наявність факту порушень статей 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України,статті 4 Дисциплинарного статуту Збройних Сил України з боку обвинуваченого ОСОБА_3 ( т. 1 а.с.146-159) - відповідно до довідки Військово-лікарської комісії від 04 квітня 2022 року при медичному огляді солдата військової службм за контрактом ОСОБА_3 йому встановлений діагноз остоїд-остенома середньої тритини лівой великогомілкової кістки з больовим синдромом та помірним порушенням функції. Захворювання не пов*язано з проходженням військової служби та він є обмежено придатним до військкової служби. ( т.1 а.с. 53) -як вбачається з відповіді головного лікаря КП " Саратська ЦПМСД " від 28 квітня 2022 року №157 за період з 01.02.2022 року по 14.04.2022 року за медичною допомогою в мичний заклад не звертався ( т.1 а.с.191 ) та іншими матеріалами кримінального провадження. 6 .Кваліфікацій дій обвинуваченого ОСОБА_3 . Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення обвинуваченог ОСОБА_3 свідків, оцінивши письмові докази по справі з точки зору їх допустимості та належності, суд дійшов висновку про те,що органами досудового розслідування дії обвинуваченого за ч.4 ст. 408 КК України кваліфіковані вірно оскільки він вчинив дезертирство,тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби,вчинене в умовах воєнного стану. Доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення-дизертирства та наявності в його діях складу іншого кримінального правопорушення- самовільного залишення військової частини суд до уваги прийняти не може оскільки в судовому засіданні було встановлено, що після неприбуття до військової частини 24 лютого 2022 року обвинувачений ОСОБА_3 мав можливість, але не повернувся до військової частини протягом часу з 24 лютого 2022 року по момент обрання йому запобіжного заходу -тримання під вартою 15 квітня 2022 року та весь вказаний період він мав на меті ухилитися від обов*язкв військової служби.Доводи свторони захисту про неможливість нести обов*язкі військової служби спростовуються висновоком ВЛК відносно обвинуваченого та відповідями лікарських закладів за місцемм проживання обвинуваченого про те,що він не звертався за медичною допомогою протягом періоду відсутності на військовій службі,а також тим фактом,що у військвій частині за місцем проходження військової служби обвинуваченим наявна власна медична частина де ОСОБА_3 як військовослужбовець військової служби за контрактом міг безкоштовно отримувати кваліфіковану медичну допомогу гарантовану йому державою. Доводи сторони захисту про необізнаність обвинуваченого стосовно свого статусу військовослужбовця контрактної служби також не заслуговують уваги оскільки судом встановлено,щоо обвинувачений підписував контракт.приймав Присягу на вірність Державі Україні та українському народу і повинен був усвідомлювати та розуміти наслідки ухилення від військової служби. 7. Мотиви та обгрунтування призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання. Відповідно до ст. 66 КК України до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Стосовно призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд приходить до наступного: Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року ратифікованої законом України від 07.07.1997 №475/97-ВР - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Суд уважає, що підстави застосування статей 69, 69-1 КК України при призначенні покарання - відсутні. Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства. За змістом статей 50, 65 КК, особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення. Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого. Оскільки в судовому засіданні було встановлено обґрунтованість висунутого проти обвинуваченого ОСОБА_3 кримінального обвинувачення, суд вважає необхідним призначити йому покарання. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує суспільну небезпеку та характер вчиненого ним кримінального правопорушення, тяжкість скоєного, а також дані, які характеризують особу обвинуваченого, який за місцем проходження військової служби характеризується негативно, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, проходив військову службу за контрактом, його вік та стан здоров`я, те, що він раніше не судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, його каяття у скоєному. Враховуючи те, що обвинувачений є не судимою особою, має постійне місце мешкання, негативно характеризується, а також тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його ставлення до скоєного, а саме те, що він розкаявся у скоєному та сприяв розкриттю злочину, суд приходить до переконання про можливість призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції статті, за якою кваліфіковані його дії при призначенні мінімальної міри покарання, передбаченої санкцією статті 408 ч.4 КК України. Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання за ч.4 ст.408 КК України, суд, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особу винного, та дійшов висновку про необхідність призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі. Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження суд вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Так, визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного». Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Вирішуючи питання про те, яке покарання має бути призначене обвинуваченому ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, і чи повинен він його відбувати, суд враховує обставини, які згідно ст.66 КК України, пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; врахував особу обвинуваченого, який є раніше не судимим,не одружений,не має на утриманні неповнолітніх дітей, проходження ним служби за контрактом негативну характеристику за місцем несення військової служби, його вік та стан здоров`я, те що він добровільно не повернувся до місця несення військової служби. Щодо можливості призначення обвинуваченому ОСОБА_3 більш м`якого покарання, ніж передбачено санкцією статті, застосувавши ст. 69 КК України, суд зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 69 КК України, в редакції що діяла на час скоєння кримінального правопорушення, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. Судом встановлені обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Врахувавши тяжкість та характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі, без застосування ст. 69 КК України. Більш того, суд звертає увагу, що покарання обвинуваченому судом призначається в мінімальних межах санкції статті. Верховний Суд у постанові від 27.04.2021 року (справа № 712/4384/20) вказав, що при застосуванні ст. 69 КК України, суди мають встановити не лише наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Зі змісту ч.1 ст.69 КК України слідує, що призначення покарання, нижчого від найнижчої межі може мати місце в разі встановлення судами наявності таких кількох (мінімум двох) пом`якшуючих обставин, які обов`язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінально - караного діяння. Правова конструкція ч.1 ст.69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України. В цьому кримінальному провадженні судом у якості пом`якшуючих обставин визнано щире каяття обвинуваченого та його активне сприяння розкриттю злочину. Враховано особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який є раніше не судимим, не одружений, не має неповнолітніх дітей, проходження ним служби за контрактом , негативну характеристику за місцем несення військової служби, його вік та стан здоров`я, те що він добровільно не повернувся до місця несення військової служби. Однак, з врахуванням тяжкості та характеру вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, встановлені обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, тому застосування положень ст. 69 КК України є неспроможними. Суд звертає увагу на те, що приписи ст.69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим. Суд вважає, що наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення у цьому кримінальному провадженні не призвели до істотного зниження ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 діяння. Суд звертає увагу, що встановлені вищевказані дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_3 , також не можуть слугувати чинником, який у сукупності з іншою інформацією про обвинуваченого могли б відіграти ключову роль для застосування положень ст. 69 КК України. Щодо доводів обвинуваченого про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд враховує наступне. Відповідно до ч.1 ст.75 КК України в редакції закону, що діяла станом на день скоєння кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При вирішенні питання щодо можливості чи неможливості застосування ст. 75 КК України, при призначенні покарання обвинуваченомуОСОБА_3 суд враховує, обставини, тяжкість та характер вчиненого ним кримінального правопорушення. Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження встановлено, що 24.02.2022 року, тобто саме на початку повномасштабного військового збройного вторгнення військ Російської Федерації, в час коли держава Україна, її суверенітет та територіальна цілісність під загрозою, в час ведення активних бойових дій та постійних ракетних обстрілів, в період дії воєнного стану, коли жителі країни, зокрема особливо незахищені жінки, діти та особи похилого віку, потребували невідкладного захисту, в цей час ОСОБА_3 , який будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді контрактом на посаді тракторист-машиніст бульдозера відділення інженерної техніки інженерного взводу роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат» , самовільно залишив місце служби, тим самим припинивши виконання своїх службових обов`язків щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, проводивши службовий час на власний розсуд. Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Згідно ч.1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом. Обвинувачений ОСОБА_3 , будучі військовослужбовцем за контрактом та прийнявши присягу, взяв на себе обов`язки військовослужбовця, а в період воєнного стану, під час військової агресії ворога в особі Російської Федерації, самовільно залишив місце служби з метою ухилитися від військової служби, при наявності прямої загрози національній безпеці держави, коли від військовослужбовців особливо вимагається бути високо дисциплінованим та мати високу моральну і патріотичну свідомість. Вчинений обвинуваченим ОСОБА_3 злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 показав суду, військову службу він залишив за станом здоров*я ,вважав що мав законні підстави для відсутності на службі протягом 15 днів (як вказано в рекомендації ВЛК), після спливу цього строку він до військової частини не повертався так як надав співробіникам СБУ підписку про невизд за межі Одеської області, не переховувався так як лікувався в лікарні за міцем проживання, приходив до військової прокуратури, на ВЛК та на розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу,але вищевказані твердження обвинуваченого ОСОБА_3 не дають суду зробити правовий висновок про відсутність в діях обвинуваченого складу інкрімінованого йому злочину та не спростовують твердження сторони обвинувачення про те,що обвинувачений самовільно залишив місце служби, тим самим припинивши виконання своїх службових обов`язків щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, проводивши службовий час на власний розсуд. Суд наголошує, що відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану, на думку суду, не буде достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 та не сприятиме запобіганню вчинення нових кримінальних правопорушень іншими особами та породить в них відчуття безкарності, впевненість в тому, що відмова захищати Вітчизну, самовільне залишення місця служби, ухилення від несення військової служби, не матиме наслідком реального покарання. Вказане може призвести до підриву військової дисципліни у військах, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим. Тому доводи про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства є безпідставним, оскільки останній в час дії воєнного стану, в особливо важкий період для країни та її жителів, будучи військовослужбовцем за призивом, самовільно залишив місце служби з метою ухилитися від військової служби, а призначення покарання із випробуванням, із встановленням іспитового строку не змінить його ставлення до конституційного обов`язку захищати Вітчизну, її незалежність та територіальну цілісність. Верховний Суд в постановах від 19.09.2023 року (справа № 335/4571/22, провадження № 51-3143км23) та від 11.07.2023 року (справа № 726/78/23) також вказав про недопустимість призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України обвинуваченим у скоєнні військових кримінальних правопорушень, а посилання сторони захисту на наявність вироків місцевих судів згідно до яких обвинуваченим у вчинені аналогичних злочинів призначається міра покарання,не пов*язана з триманням під вартою або нижче занижчою межу, до уваги судом не приймаються оскільки наявність вищевказаних вироків не має приюдиціального значення в данному кримінальному провадженні. Встановлені судом характеризуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , а саме те, що він є раніше не судимим, одружений, має неповнолітню дитину, проходив службу за контрактом, має в основному негативну характеристику за місцем несення військової служби, його вік та стан здоров`я, стали підставами для призначення останньому покарання у мінімальній межі санкції ч.4 ст.408 КК України, однак у своїй сукупності є недостатніми для застосування до обвинуваченого положень ст.ст.69, 75 КК України. Твердження сторони захисту про те, що суд повинен врахувати дію закону у часі, та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_3 ст.ст. 69, 75 КК України, суд визнає неспроможними, оскільки причиною не застування судом вказаних норм є не зміни, що були внесені до ст.69, 75 КК України Законом України №2839-ІХ від 13.12.2022 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці», що набрав законної сили 27.01.2023 року, та якими було посилено відповідальність, в тому числі й за ст. 408 КК України, в порівнянні до редакції статей, які діяли на день скоєння злочину, а не встановлення судом підстав застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 інституту призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд критично відноситься до доводів сторони захисту про те, що незважаючи на тяжкість вчиненого обвинуваченим злочину, це не завдало істотних наслідків, не призвело до смерті людей, не спричинило будь-якій особі матеріальну чи моральну шкоду. Суд звертає увагу, що в умовах воєнного стану, в час щоденних ракетних обстрілів, коли кожного дня обривається чиєсь життя, завдається шкода здоров`ю людей, коли хід воєнних дій залежить від усіх, розпочинаючи від кожного громадянина країни, який працює та підтримує економіку держави, від волонтерів, які всіляко сприяють та допомагають військовим, а тим більше від діючих професійних військовослужбовців, які захищають територіальну цілісність України та життя і здоров`я громадян. За таких підстав, недопустимим є зазначення того, що самовільне залишення ним місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану, не завдало ніяких наслідків. З огляду на викладене, суд констатує, що підстави для застосування при призначенні обвинуваченому покарання положень ст.ст. 69, 75 КК України відсутні та стороною захисту не доведені. Суд вважає, що призначене судом покарання обвинуваченому ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів. Судові витрати та речові докази по справі відсутні. Цивільний позов не заявлено. Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 до набуття вироком законної чинності суд вважає за доцільне залишити тримання під вартою в Державній установі " Ізмаїльський слідчий ізолятор ". Керуючись ст. ст. 100, 349, 368, 370, 373, 374, 376, 392-395 Кримінального процесуального кодексу України, суд - УХВАЛИВ: ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у вигляді 5-ти років позбавлення волі. Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_3 до набуття вироком законної чинності залишити тримання під вартою в Державній установі «Ізмаїльський слідчий ізолятор» Одеської області. Міру покарання засудженому ОСОБА_3 рахувати з 15 квітня 2022 року. Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення, через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області. Копію вироку негайно видати засудженому та прокурору. Суддя ОСОБА_1