Справа № 509/1088/24

Справа № 509/1088/24 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ~ ~ ~ ~21 жовтня 2024 року ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ смт Овідіополь ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ Овідіопольський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Бочарова А.І. при секретарі Сірман Г.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Садового кооперативу «Буревісник» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 23.02.2024 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до Садового кооперативу «Буревісник», місцезнаходження: 67822, Одеська область, Одеський район, с. Нова Долина, СК «Буревісник», про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії. Предметом позову є визнання дій СК «Буревісник» неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області Бочаровим А.І. від 01 березня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садового кооперативу «Буревісник» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії. Згідно ч. 2 ст. 19 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2005 року є членом Садового кооперативу «Буревісник». Має земельну ділянку №140 в садівничому кооперативі «Буревісник» на підставі державного акту серія ЯА №862889 від 12.01.2006року, кадастровий номер 5123783200:01:003:0349. У квітні 2011 року позивачкою було отримано попередження від СК «Буревісник», згідно якого, за систематичне невиконання обов`язків члену кооперативу, в тому числі за несплату членських внесків, позивач буде виключена зі складу членів кооперативу СК «Буревісник» з подальшим обмеженням у користуванні електро- та водопостачання. Також, позивач зазначає, що невнесення членських внесків за три місяці 2011 року (січень, лютий, березень) не можна розцінювати, як систематичне невиконання обов`язків. Посилаючись на викладене, позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом. 17 липня 2024 року до суду від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження по справі. Представник відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивач, як член кооперативу, всупереч вимог закону та статуту СК «Буревісник» свої обов`язки належним чином не виконує, та не сплачує в повному обсязі членські внески. Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправність прийняття рішення про виключення з членів Садового кооперативу «Буревісник» та відключення земельної ділянки № НОМЕР_1 від електро- та водопостачання, що в сукупності свідчить, на переконання позивача про протиправність дій з боку відповідача. Відповідач вказує, що підстави позову та викладені стороною позивача обґрунтування найбільш наближені до спорів, пов`язаних із діяльністю юридичної особи, а відтак пред`явлені позовні вимоги мають розглядатись за правилами господарського судочинства, а не загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що провадження у справі слід закрити за наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що Садовий кооператив «Буревісник», відповідно до статуту, створений на основі добровільного об`єднання громадян для ведення садівничого господарства, спільного будівництва і експлуатації необхідних комунікацій (водопроводу, доріг, ліній електропередач і т.д.), культурного проведення вільного часу громадян і їх сімей, зміцнення здоров`я, залучення до праці підростаючого покоління, не маючи на меті одержання прибутку, та кооператив є неприбутковою організацією. Позивач є членом СК «Буревісник» та власником земельної ділянки, якій присвоювався кадастровий номер 5123783200:01:003:0349. Предметом даного позову, який було подано в порядку цивільного судочинства, є вимоги про визнання протиправними дій СК «Буревісник» щодо обмеження подачі електро- та водопостачання на земельну ділянку позивачки, на підставі виключення останньої з членів кооперативу за несплату членський внесків, що свідчить про наявність підстав для визнання дій протиправними та зобов`язання відповідача здійснити відновлення подачі електро- та водопостачання. Однак, суд звертає увагу на те, що частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, таким критерієм є суб`єктний склад такого спору. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Наведене свідчить, що в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим, стаття 20 ГПК України визначає коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити із таких міркувань. За змістом положень статті 167 ГК України, корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3). За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України). Кооперативи, як добровільні об`єднання громадян, з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України). Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію». За змістом положень статей 2, 6, 9 цього Закону, кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України «Про кооперацію»). Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію», основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності, - є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув, а тому такий спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Як вже зазначалось вище, судом в ході розгляду справи було встановлено, що позивач є членом Садового кооперативу «Буревісник», а тому пред`явлені позовні вимоги щодо незаконних, на думку позивача, дій кооперативу в частині обмеження подачі електро- та водопостачання на земельну ділянку позивачки, на підставі виключення останньої з членів кооперативу за несплату членський внесків, на переконання суду, є корпоративними та підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, з огляду на викладену позицію Великої Палати Верховного Суду. Крім того, слід відмітити те, що наявні у справі докази свідчать про те, що між сторонами у встановленому законом порядку не було укладено жодного цивільно-правового договору, а послуги надаються позивачу виключно на підставі статуту СК «Буревісник», у зв`язку з тим, що вона є членом зазначеного кооперативу. Наведені обставини свідчать про те, що між позивачем та відповідачем виник спір щодо основної діяльності СК «Буревісник», яка полягає у забезпеченні позивача, як члена кооперативу, а не як споживача, необхідними послугами. З правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження №14-170цс19) та в постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 390/1229/18 (провадження № 61-16409св19), вбачається, що такий спір є корпоративним, а не цивільно-правовим у розумінні положень статті 19 ЦПК України, а тому він підвідомчий судам господарської, а не загальної юрисдикції. Частиною 4 статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Враховуючи викладене, а також з огляду на підстави та предмет заявленого позову, та те, що імперативними нормами ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено обов`язок суду закрити провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, з метою відновлення законності розгляду даного спору судом належної юрисдикції, суд вважає, що провадження у даній справі слід закрити, оскільки, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись ст.ст. 255, 256, 261, 353-355 ЦПК України, суд, - УХВАЛИВ: Провадження у цивільній справі №509/1088/24 за позовом ОСОБА_1 до Садового кооперативу «Буревісник» про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії закрити. Роз`яснити позивачу право на звернення до суду із даним позовом в порядку господарського судочинства. Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її ухвалення. ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ Суддя ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ А.І.Бочаров