Справа № 566/784/25

Справа № 566/784/25 Провадження № 1-кп/559/100/2026 У Х В А Л А 09 липня 2026 року м. Дубно Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі: головуючої судді ОСОБА_1 , з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання сторони захисту в кримінальному провадженні №12025181160000063 від 04.03.2025 про обвинувачення за ст. 336 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України у зв`язку зі зміною обстановки та закриття кримінального провадження - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він, перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов`язаний, будучи визнаним військово-лікарською комісією придатним для проходження військової служби та не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України «Про загальну мобілізацію віл 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-ІХ, із змінами, 31.01.2025 о 18:29 год., знаходячись у приміщенні вказаного відділу, згідно оголошеної усно персональної повістки, яку відмовився отримувати під особистий підпис, про призов на військову службу під час мобілізації, був зобов`язаний з`явитись 03.02.2025 о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого проходження військової служби під час мобілізації та відправлення у військову частину. Однак, всупереч ст.65 Конституції України, ч. 10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, будучи належним чином оповіщеним про прибуття для проходження військової служби, придатним за станом здоров`я, не маючи правових підстав на відстрочку, ухилився від призову на військову службу) під час мобілізації, 03.02.2025 о 09:06 год., без поважних причин не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення до військової частини та про причини неявки не повідомив. Таким чином, ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України, а саме: в ухиленні від призову на військову службу під час загальної мобілізації. 11.06.2026 до суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого про закриття кримінального провадження в зв`язку зі звільненням його підзахисного від кримінальної відповідальності на підставі ст.48 КК України, яке підтримується в судовому засіданні з посиланням на правові позиції Верховного суду, а саме: що збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи в суді не перешкоджає застосуванню ст.48 КК України в разі, коли в зв`язку зі зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. Кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України відноситься до нетяжких злочинів. ОСОБА_4 раніше не судимий, вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, офіційно не працює та доглядає за батьком. На момент судового розгляду кримінального провадження внаслідок зміни обстановки змінилася особа ОСОБА_4 , який на теперішній час доглядає за батьком, який потребує постійного стороннього догляду довічно, і наявна відстрочка від призову на військову службу на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В червні 2026 року подали позов до адміністративного суду з оскарженням ВЛК. В судовому засіданні ОСОБА_4 повідомляє, що він доглядає за батьком, вважає, що вчинив неправильно, коли не отримав повістку, але його тримали, провели ВЛК, яке незаконне, він не згідний з рішенням ВЛК, бо не придатний до військової служби. От якби справді був придатним, то пішов би. Чому ж не пішов, якщо ВЛК визнала його придатним, пояснив незгодою з рішенням ВЛК і тоді, яке оскаржує вже зараз. Прокурор вважає, що клопотання сторони захисту до задоволенню не підлягає. Обґрунтовує тим, що здійснення постійного догляду за батьком не є підставою звільнення від кримінальної відповідальності, бо на час події обвинувачений не мав відстрочки з цих підстав. Особа суспільної небезпечності не втратила, а відстрочка є строковим відтермінуванням від військової служби. Згідно ст.202-203 СК України діти зобов`язані утримувати непрацездатних батьків. Тобто, обов`язок догляду за хворим батьком у обвинуваченого був як і на момент вчинення злочину, так і на цей час, що не свідчить про зміні обстановки й про те, що ОСОБА_4 перестав бути суспільно небезпечним. Показання ОСОБА_4 вказують, що він не змінився і є чи немає відстрочки він не бажає проходити службу, а рішення ВЛК оскаржено вже навіть після подачі цього клопотання до суду, що вказує на справжнє відношення. Як і діяння не втратило суспільної небезпечності, бо збройна агресія триває. Застосування ст. 48 КК України це право суду, а не обов`язок, тож просить суд не користатися цим правом, а звертає увагу на практику ВС, яка вказує, що у таких випадках належить застосовувати в ст. 75 КК України. Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши докази, суд вважає, що нема правових підстав для закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_4 в зв`язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності згідно ст.48 КК України, оскільки, його особа не перестала бути суспільно небезпечною. Відповідно суд погоджується з позицією сторони обвинувачення, мотиви такого висновку викладено нижче. Згідно п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності. Відповідно ст.48 КК України особу, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних злочинів, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпеку або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Кримінальне правопорушення, передбачене ст.336 КК України відноситься до нетяжких злочинів. Також суд враховує нижчезазначену практику Верховного суду. Відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 681/123/25 від 26 березня 2026 року зазначено наступне: Суд неодноразово наголошував, що зміною обстановки для застосування положень ст. 48 КК вважається настання однієї із двох самостійних умов: - втрата вчиненим особою діянням ознак суспільної небезпечності; - припинення статусу суспільної небезпечності особи, яка вчинила це діяння. Під втратою вчиненим особою діянням суспільної небезпечності кримінальний закон передбачає істотну зміну соціально-економічних, політичних або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі винуватого і внаслідок якої втрачається суспільна небезпечність не тільки конкретного злочину, а й подібних йому діянь (наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від воєнного часу до мирного або від однієї системи господарювання до іншої тощо). Такі зміни, як правило, передують рішенню законодавця декриміналізувати ті чи інші діяння, в зв`язку з чим до ухвалення такого рішення законодавчим органом суд може в справах цієї категорії застосовувати ст.48 КК України. При чому збереження суспільної небезпечності вчиненого злочину на момент розгляду справи в суді не перешкоджає застосуванню ст.48 КК у разі, коли в зв`язку з зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною. Небезпечність особи виражається насамперед ступенем можливості вчинення нею нового тотожного чи однорідного злочину. Висновок про це ґрунтується на характеристиці цієї особи (соціальній, психологічній, демографічній, кримінально - правовій тощо), а також на обстановці, яка її оточує, тобто зовнішніх стосовно особи умовах (оточення в побуті, родині, на роботі та інше). Особа вважається такою, що перестала бути суспільно небезпечною, якщо вона сама або обстановка навколо неї зазнали таких змін, що унеможливлюють вчинення цією особою нового злочину. Такі зміни умов життєдіяльності особи повинні мати позитивний характер, дієво впливати на її поведінку і з великою долею ймовірності свідчити про те, що вона не вчинятиме в майбутньому кримінально караних діянь. До таких змін, у результаті яких в житті особи істотно змінюється морально-юридична оцінка, у зв`язку із чим втрачається доцільність застосування до неї заходів кримінально-правового впливу, відносять призов особи на військову службу, зміну постійного місця проживання і розірвання зв`язків із кримінальним оточенням, тяжку хвороба або нещасний випадок, унаслідок якого особа має інвалідність, тощо (постанови Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 569/20/14-к, провадження №51-2661км18; від 04 лютого 2021 року в справі № 953/21593/19, провадження №51-5619км20; від 15 квітня 2021 року в справі № 161/1390/19, провадження № 51-5089км19; від 13 квітня 2023 року в справі № 157/1091/22, провадження № 51-3787км22). Обвинувачений ОСОБА_4 раніше не судимий, вперше притягується до кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст.12 КК є нетяжким злочином, здійснює постійний догляд за хворим батьком згідно акту та медичних документів з 05.05.2026, що було підставою надання йому під час розгляду справи в суді відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації за даними «Резерв+». Водночас, після спілкування з обвинуваченим, суд робить висновок, що він не вважає висновок ВЛК правильним, а переконаний, що взагалі не придатний до військової служби, а отже, хоч вказує що зараз вину визнає, насправді він її заперечує. І має на це право, бо придатний чи ні до військової служби впливає на наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення, що підлягає доказуванню в межах кримінального провадження і об`єктивно може бути з`ясовано. Але також одночасно це означає, що надання відстрочки по догляду за батьком не призвело до такої зміни обстановки, що дозволила б виснувати, що сам обвинувачений перестав бути суспільно небезпечним. Бо дійсно збройна агресія проти України триває, а водночас немає підстав вважати, що якщо за трагічного збігу обставин право на відстрочку зникне, то буде неможливою ситуацію вчинення нових тотожних чи однорідних злочинів у майбутньому, в разі доведеності вини ОСОБА_4 . На цей час ОСОБА_4 вже не може бути вручена бойова повістки на відправку в складі команди ЗСУ для виконання обов`язків військової служби, але належить перевірити придатний він чи ні до військової служби. В цій ситуації лише відстрочка по догляду за хворим батьком, без зміни відношення обвинуваченого до подій, що йому ставляться в провину, вказують на те, що немає підстави для застосовування ст.48 КК України, тому суд не користується правом, наданим ст. 48 КК України. Відповідно клопотання сторони захисту до задоволення не підлягає. Керуючись ст. 372, 376 КПК України, суд - УХВАЛИВ: відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту. Ухвала оскарженню не підлягає. Повний текст ухвали виготовлено 13.07.2026. Суддя ОСОБА_1