Справа № 553/1798/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 липня 2026 року м. Київ справа № 553/1798/24 провадження № 51- 2157 ск 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2026 року, установив: Ленінський районний суд м. Полтави (зараз Подільський) вироком від 02 серпня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці. На підставі статей 71, 72, 78 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Київського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2023 року, та остаточно призначив ОСОБА_4 покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі. Полтавський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Подільського (Ленінського) районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року щодо ОСОБА_4 , апеляційну скаргу з додатками захисника ОСОБА_5 повернув апелянту. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати вирок Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2026 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи подану касаційну скаргу, захисник зазначає про те, що: - ухвала суду апеляційної інстанції від 14 травня 2026 року є незаконною та такою, що порушує право на захист, а отже підлягає скасуванню; - 02 серпня 2024 року на підставі ч. 3 ст. 349 КПК було ухвалено вирок Подільським районним судом м. Полтави стосовно ОСОБА_4 . 02 лютого 2025 року ОСОБА_4 було затримано співробітниками поліції, ТЦК та СП Полтавської області і направлено на військову службу. В подальшому ОСОБА_4 під час бойового виходу було отримано вибухове та вогнепальне поранення ноги з відкритим переломом та направлено на експериментальне лікування до Королівства Норвегія, де він знаходиться по теперішній час, вже близько 9 місяців. Як повідомляють лікарі, ОСОБА_4 після повернення до України та проходження ВЛК претендує на отримання 2 групи інвалідності; - перебуваючи за кордоном, ОСОБА_4 дізнався про його розшук поліцією Полтавської області для виконання вироку. Після консультацій з юристом, якого не було під час досудового розслідування та суду, ОСОБА_4 звернувся до поліції Полтавської області щодо зняття його з розшуку, однак йому було відмовлено. На думку захисника, органами досудового розслідування та суду навмисно не залучено захисника у кримінальному провадженні у контексті ст. 49 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що позбавило ОСОБА_4 можливості мати ефективний правовий захист та унеможливило оскарження зазначеного вироку ; - на даний час ОСОБА_4 знаходиться в розшуку, тому під час проходження кордону з Україною його вірогідно можуть взяти під варту для відбування визначеного покарання, з яким він наразі не згоден, що змушує сторону захисту використовувати всі засоби національного законодавства для захисту його прав та звертатися до Верховного Суду; - строк на оскарження засудженим був пропущений внаслідок поважних причин, через введення військового стану в країні, йому першочергово необхідно було вивезти родину за кордон, чим він і займався. Крім того, батьки засудженого, які залишились в країні, внаслідок постійних обстрілів вирішили переїхати на захід країни, у зв`язку з чим він займався організацією та допомогою їм у вирішенні цього питання. В подальшому засудженого затримали співробітники ТЦК та направили на першу лінію оборони України, де він виконував бойові завдання, захищаючи державний суверенітет. Перевіривши доводи касаційної скарги та додану до неї копію судового рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах. Відповідно до ч. 1 ст. 424 КПК у касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. Тобто, предметом перегляду судом касаційної інстанції може бути лише вирок суду першої інстанції, який був переглянутий судом апеляційної інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції за результатом перегляду такого вироку. Проте, як убачається зі змісту провадження за касаційною скаргою, вирок Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року в апеляційному порядку не переглядався. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості вироку Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року не є предметом розгляду судом касаційної інстанції. Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку. Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК апеляційна скарга подається на вирок суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Положеннями ч. 3 ст. 395 КПК визначено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку апеляційного оскарження і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або суд апеляційної інстанції за заявою особи не знайде підстав для його поновлення. При цьому ч. 1 ст. 117 КПК встановлено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо він пропущений із поважних причин. Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Як убачається з оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, яким призначити йому покарання за ч. 2 ст. 309 КК України із застосуванням вимог ст. 69 КК.Крім того, просив поновити строк на апеляційне оскарження вироку місцевого суду. Обґрунтовуючи своє клопотання про поновлення вказаного процесуального строку, захисник зазначав про те, що на момент ухвалення рішення обвинувачений не мав захисника, а 01 лютого 2025 року ОСОБА_4 було призвано на військову службу, де він 19 червня 2025 року отримав поранення, внаслідок чого проходив лікування у Норвегії, де дізнався про його розшук, після чого склав та направив до суду апеляційну скаргу. Розглянувши вказане клопотання захисника ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення захиснику строку на апеляційне оскарження вироку Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року. При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила про те, що згідно з матеріалами кримінального провадження вирок Ленінського районного суду міста Полтави (зараз Подільського) від 02 серпня 2024 року було проголошено в присутності обвинуваченого ОСОБА_4 , цього ж дня обвинуваченим була отримана його копія, тобто останньому було відомо про прийняте судом рішення, у зв`язку з чим останнім днем строку на апеляційне оскарження вироку є 02 вересня 2024 року. Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні звернув увагу на те, що договір про надання юридичних послуг із захисником ОСОБА_5 обвинувачений уклав лише 21 квітня 2026 року, після чого 22 квітня 2026 року захисник надіслав на адресу суду апеляційну скаргу, у якій просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду. Надаючи оцінку доводам захисника про те, що ОСОБА_4 01 лютого 2025 року було призвано на військову службу, суд апеляційної інстанції зазначив, що такі доводи жодним чином не обґрунтовують неможливість подання апеляційної скарги у визначений законом строк. Також апеляційний суд у своєму рішенні вказав і на те, що в судовому засіданні апеляційної інстанції сторона захисту також не навела будь-яких об`єктивних даних, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, Суд ураховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 127/17092/18, особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Так, про поважність причин на поновлення строку апеляційного оскарження може свідчити наявність конкретних обставин, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду зі скаргою протягом встановленого законом строку на апеляційне оскарження рішення суду, виникли раптово, носили несподіваний характер і не могли бути контрольовані апелянтом. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, в тому числі й строку на апеляційне оскарження, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини. Як убачається з касаційної скарги, захисником у скарзі наведені обґрунтування щодо обставин, які виникли вже після того, як закінчився строк на апеляційне оскарження вироку місцевого суду. При цьому доводи касаційної скарги не містять обґрунтувань щодо того, які саме перешкоди виникли у обвинуваченого щодо неможливості ним звернення з апеляційною скаргою саме в період з 02 серпня по 02 вересня 2024 року. Зважаючи на наведене вище, з урахуванням положень п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК та доводів клопотання захисника ОСОБА_5 про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження, які аналогічні доводам його касаційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що апеляційна скарга захисника відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 399 КПК підлягає поверненню, оскільки цим судом не встановлено обставин, які б свідчили про поважність пропуску зазначеного строку та наявність обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного строку. З огляду на зазначене, підстав уважати рішення апеляційного суду незаконним чи необґрунтованим у Суду немає, як і підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_5 . Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів, убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Подільського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2024 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3