Справа № 908/1437/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД У Х В А Л А 21.07.2026 м.Дніпро Справа № 908/1437/24 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя: Дарміна М.О. (доповідач) судді: Чус О.В., Кощеєв І.М. секретар судового засідання Новікова Д.О. Представники сторін: Прокурор: Бурлаченко Оксана Леонідівна (в залі суду) - представник Дніпропетровської обласної прокуратури, посвідчення № 077723 від 01.05.2023р. Представ позивача: Крат Андрій Сергійович (власні засоби EasyCon) - представник Запорізької міської ради самопредставництво виписка з ЄДР Представник відповідача-1: Шкабуро Олександр Віталійович (власні засоби EasyCon) - представник ТОВ "Аверс" адвокат, наказ серія АР № 1182736 від 31.05.2024р. Представник відповідача-2: Севастьянов Вадим Вадимович (власні засоби EasyCon) - представник ПП "Стерк", адвокат посвідчення № 459 від 02.02.2004 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Стерк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 у справі № 908/1437/24 (суддя Проскурякова К.В.) за позовом: Заступника керівника Вознесенівської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області (електронна пошта: [email protected]; вул. Якова Новицького, буд. 5, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 0290997323) в інтересах держави в особі: Позивача: Запорізької міської ради (електронна пошта: [email protected]; [email protected]; пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; код ЄДРПОУ 04053915) до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс" (електронна пошта: [email protected]; вул. Перемоги, буд. 72, м.Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 20485347) до відповідача-2: Приватного підприємства "Стерк" (електронна пошта: невідома; вул. Братиславська, буд. 11, м. Київ, 02139; код ЄДРПОУ 32914733) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку ВСТАНОВИВ: Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2024 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Стерк" на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.10.2024 у справі № 908/1437/24 . Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.07.2026 об 12:30 годин. Відповідно до частини 1 статті 267 Господарського процесуального кодексу України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: 1) з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; 2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює; 3) з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи. Колегія суддів в порядку підготовки справи до судового розгляду встановила, що з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що в провадженні Відділу поліції №1 Запорізького районного управління поліції Гловного управління поліції у Запорізькій області перебувають матеріали кримінального провадження 42024082010000001 від 04.01.2024р., порушеного за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України відносно невстановлених осіб Запорізької міської ради та її структурних підрозділів, які не виконують або неналежно виконують свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, внаслідок чого державним інтересам завдається істотна шкода (т.1 а.с. 72-79). При цьому, раніше, колегією суддів було викладено правову позицію щодо неправильного обрання прокурором способу захисту в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №912/2531/24, касаційне провадження в якій за касаційною скаргою Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 липня 2026 року у справі № 912/2531/24 зупинено до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/7314/23. Колегія суддів зауважує, що Статтею 9 Конституції України унормовано, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Європейська Конвенція з прав людини була ратифікована Україною 17.07.1997 року (N 475/97-ВР) та набула чинності для України 11.09.1997 року. Таким чином, Конвенція стала частиною національного законодавства і підлягає застосуванню. Самі по собі рішення ЄСПЛ не є джерелами права, однак у поєднанні з відповідними нормами Конвенції, національні суди можуть їх застосовувати саме як джерело права. Відповідна норма закріплена і в Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (стаття 17). Зазначений Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство практику європейських стандартів з прав людини. У доктрині права ЄСПЛ усталено, що привілей проти самовикриття nemo tenetur se detegere є складовою кластеру прав у сфері кримінального судочинства, центром якого є презумпція невинуватості та принцип рівності сторін. Дотримання презумпції невинуватості означає, що є неприпустимим вимагати від особи надавати докази проти себе у будь-якій формі в той час, коли представники держави (зокрема, прокурори) перебувають у процесі формування доказової бази проти неї . Ця позиція відповідає практиці ЄСПЛ у справах Shannon v. United Kingdom та Saunders v. United Kingdom, згідно з якою підставою для застосування привілею є не формальний вид провадження, у якому отримується інформація, а її подальше використання у кримінальному процесі проти обвинуваченого. Так у рішенні « Saunders v. United Kingdom» від 17 грудня 1996 р., заява № 19187/91 (Велика палата)( https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-58009) сформовані наступні висновки § 68 " The Court recalls that, although not specifically mentioned in Article 6 of the Convention (art. 6), the right to silence and the right not to incriminate oneself are generally recognised international standards which lie at the heart of the notion of a fair procedure under Article 6 (art. 6). Their rationale lies, inter alia, in the protection of the accused against improper compulsion by the authorities thereby contributing to the avoidance of miscarriages of justice and to the fulfilment of the aims of Article 6 (art. 6) (see the above-mentioned John Murray judgment, p. 49, para. 45, and the above-mentioned Funke judgment, p. 22, para. 44). The right not to incriminate oneself, in particular, presupposes that the prosecution in a criminal case seek to prove their case against the accused without resort to evidence obtained through methods of coercion or oppression in defiance of the will of the accused. In this sense the right is closely linked to the presumption of innocence contained in Article 6 para. 2 of the Convention (art. 6-2).." ( Суд нагадує, що, хоча право на мовчання та право не свідчити проти себе не згадані конкретно у статті 6 Конвенції (ст. 6), вони є загальновизнаними міжнародними стандартами, які лежать в основі поняття справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 (ст. 6). Їх обґрунтування полягає, серед іншого, у захисті обвинуваченого від неправомірного примусу з боку органів влади, що сприяє уникненню судових помилок та досягненню цілей статті 6 (ст. 6) (див. вищезгадане рішення у справі Джона Мюррея, с. 49, пункт 45, та вищезгадане рішення у справі Функе, с. 22, пункт 44). Право не свідчити проти себе, зокрема, передбачає, що обвинувачення у кримінальній справі прагне довести свою правоту проти обвинуваченого, не вдаючись до доказів, отриманих методами примусу чи гноблення всупереч волі обвинуваченого. У цьому сенсі це право тісно пов`язане з презумпцією невинуватості, що міститься у пункті 2 статті 6 Конвенції (ст. 6-2).) § 71 " The Court does not accept the Government's premise on this point since some of the applicant's answers were in fact of an incriminating nature in the sense that they contained admissions to knowledge of information which tended to incriminate him (see paragraph 31 above). In any event, bearing in mind the concept of fairness in Article 6 (art. 6), the right not to incriminate oneself cannot reasonably be confined to statements of admission of wrongdoing or to remarks which are directly incriminating. Testimony obtained under compulsion which appears on its face to be of a non-incriminating nature - such as exculpatory remarks or mere information on questions of fact - may later be deployed in criminal proceedings in support of the prosecution case, for example to contradict or cast doubt upon other statements of the accused or evidence given by him during the trial or to otherwise undermine his credibility. Where the credibility of an accused must be assessed by a jury the use of such testimony may be especially harmful. It follows that what is of the essence in this context is the use to which evidence obtained under compulsion is put in the course of the criminal trial." (Суд не погоджується з передумовою Уряду з цього питання, оскільки деякі відповіді заявника насправді мали викривальний характер у тому сенсі, що вони містили визнання щодо знання інформації, яка могла б його викривити (див. пункт 31 вище). У будь-якому випадку, враховуючи концепцію справедливості у статті 6 (ст. 6), право не свідчити проти себе не може обґрунтовано обмежуватися заявами про визнання правопорушення або зауваженнями, які є безпосередньо викривальними. Показання, отримані під примусом, які на перший погляд здаються такими, що не мають викривального характеру, - такі як виправдовувальні зауваження або просто інформація з питань фактів, - можуть пізніше бути використані в кримінальному провадженні на підтримку обвинувачення, наприклад, для того, щоб спростувати або поставити під сумнів інші заяви обвинуваченого або докази, надані ним під час судового розгляду, або іншим чином підірвати його довіру. Коли довіру до обвинуваченого мають оцінювати присяжні, використання таких показань може бути особливо шкідливим. Звідси випливає, що в цьому контексті суттєвим є використання доказів, отриманих під примусом, під час кримінального судочинства.). § 74 " … It does not accept the Government's argument that the complexity of corporate fraud and the vital public interest in the investigation of such fraud and the punishment of those responsible could justify such a marked departure as that which occurred in the present case from one of the basic principles of a fair procedure. Like the Commission, it considers that the general requirements of fairness contained in Article 6 (art. 6), including the right not to incriminate oneself, apply to criminal proceedings in respect of all types of criminal offences without distinction from the most simple to the most complex. The public interest cannot be invoked to justify the use of answers compulsorily obtained in a non-judicial investigation to incriminate the accused during the trial proceedings. It is noteworthy in this respect that under the relevant legislation statements obtained under compulsory powers by the Serious Fraud Office cannot, as a general rule, be adduced in evidence at the subsequent trial of the person concerned. Moreover the fact that statements were made by the applicant prior to his being charged does not prevent their later use in criminal proceedings from constituting an infringement of the right. (Він не погоджується з аргументом Уряду про те, що складність корпоративного шахрайства та життєво важливий суспільний інтерес у розслідуванні такого шахрайства та покаранні винних можуть виправдати таке помітне відхилення від одного з основних принципів справедливого судочинства, як те, що мало місце в цій справі. Як і Комісія, він вважає, що загальні вимоги справедливості, що містяться у статті 6 (ст. 6), включаючи право не свідчити проти себе, застосовуються до кримінального провадження щодо всіх видів кримінальних правопорушень без розрізнення від найпростіших до найскладніших. Суспільний інтерес не може бути використаний для виправдання використання відповідей, отриманих у примусовому порядку в позасудовому розслідуванні, для звинувачення обвинуваченого під час судового розгляду. У цьому відношенні слід зазначити, що згідно з відповідним законодавством, заяви, отримані Управлінням з боротьби з шахрайством у разі тяжкого шахрайства відповідно до примусових повноважень, за загальним правилом не можуть бути представлені як докази на наступному судовому розгляді справи відповідної особи. Більше того, той факт, що заяви були зроблені заявником до пред`явлення йому звинувачення, не перешкоджає їх подальшому використанню в кримінальному провадженні як порушенню права.). У рішенні Shannon v. United Kingdom від 4 жовтня 2005 р., заява № 6563/03 (https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-70364) § 41 «The Court concludes that the requirement for the applicant to attend an interview with financial investigators and to be compelled to answer questions in connection with events in respect of which he had already been charged with offences was not compatible with his right not to incriminate himself. There has therefore been a violation of Article 6 § 1 of the Convention» (Суд дійшов висновку, що вимога до заявника бути присутнім на співбесіді з фінансовими слідчими та бути зобов`язаним відповідати на запитання щодо подій, за які йому вже було висунуто звинувачення у правопорушеннях, була несумісною з його правом не свідчити проти себе. Таким чином, мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції.). Вимога від особи надавати докази проти себе у будь-якій формі, поки прокурор будує проти неї кримінальну справу, є неприпустимим. Головуючий в судовому засіданні, в контексті обставин даної справи, поставив прокурору питання щодо можливості використання прийнятого за наслідками розгляду апеляційної скарги рішення суду в якості доказу сторони обвинувачення в межах кримінального провадження 42024082010000001 від 04.01.2024р. та доцільності зупинення апеляційного провадження в даній справі до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23, до завершення якого також зупинене касаційне провадження у справі №912/2531/24 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2025. Присутній у судовому засіданні прокурор не зміг надати відповіді на питання колегії суддів, які виникли при перевірці доводів апеляційної скарги, впросивши суд апеляційної інстанції час на підготовку відповіді на поставлені питання. Відповідно до частини 5 статті 161 Господарського процесуального кодексу України, суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. З метою оптимізації строків розгляду справи, колегія суддів визнала за необхідне дозволити сторонами по справі подати додаткові пояснення по справі № 908/1437/24. Керуючись ст.ст. 234, 235, 270, 281 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд - УХВАЛИВ: В судовому засіданні оголосити перерву до 28.07.2026 на 09:30 год. Надати учасникам справи можливість до 25.07.2026 подати до суду апеляційної інстанції власні письмові пояснення щодо доцільності зупинення провадження у даній справі до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/7314/23, до завершення якого, відповідно, було зупинене касаційне провадження у справі №912/2531/24 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2025. Копію ухвали надіслати сторонам у справі. Інформацію по справі учасники справи мозжуть отримати на сторінці Центрального апеляційного господарського суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/sud4876/. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя М.О. Дармін Суддя О.В. Чус Суддя І.М. Кощеєв