Справа № 755/21102/25

№ 755/21102/25 № 1-кп/755/161/26 У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "23" липня 2026 р. колегія суддів Дніпровського районного суду м. Києва в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судових засідань ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора щодо розгляду питання доцільності продовження запобіжних заходів у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025101110000182 від 11.03.2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України, В С Т А Н О В И Л А: У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22025101110000182 від 11.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком не більше двох місяців. У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження застосування обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки передбачені ст. 177 КПК України ризики не зменшилися та продовжують існувати, останні є раніше судимими зокрема, відносно ОСОБА_11 наявне також кримінальне провадження за ст. 307 КК України. Крім того, обвинувачені не мають стабільного джерела доходу та свої матеріальні потреби намагаються задовольнити злочинним шляхом, у зв`язку з чим, прохала задовольнити клопотання та продовжити обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання без визначення розміру застави. Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення клопотання, оскільки не можна погодитися з наведеними прокурором ризиками, зокрема, щодо того, що обвинувачений ОСОБА_10 може переховуватись від суду. Відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання не може бути підставою для тримання особи під вартою. Крім того, не доведено, що його підзахисний може впливати на свідків. Обвинувачений ОСОБА_14 підтримав думку свого захисника. Захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання, надав заперечення, які мотивував тим, що в клопотанні сторони обвинувачення аргументація прокурора фактично відтворює доводи, які вже наводилися під час попереднього розгляду питання про продовження запобіжного заходу, без наведення нових обставин або додаткового обґрунтування необхідності подальшого тримання особи під вартою. Крім того, ризик можливого переховування обвинуваченого обґрунтовується переважно тяжкістю покарання, передбаченого інкримінованими статтями. Сторона обвинувачення фактично пов`язує зміст обвинувального акту з наперед встановленою винуватістю особи, попри відсутність обвинувального вироку. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш інтенсивною формою втручання держави у право особи на свободу та особисту недоторканність, гарантоване статтею 5 ЄКПЛ (Європейська конвенція з прав людини). Саме тому, його застосування, а особливо подальше продовження, потребує підвищеного стандарту обґрунтування з боку сторони обвинувачення та належного рівня судового контролю з боку національного суду. Додаткового значення це набуває у даному кримінальному провадженні з огляду на те, що станом на початок судового розгляду, тримання під вартою застосовувалося без визначення альтернативного розміру застави, тобто фактично як безальтернативний запобіжний захід. Хоча, у даній категорії справ, згідно з положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України, визначення альтернативного запобіжного заходу підозрюваному чи обвинуваченому суду не заборонено, що є саме дискреційними повноваженнями суду. Тож, під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 статті 176 КПК України, є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177 та 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, згідно із ч. 6 статті 176 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід. У цьому контексті принципово важливим є те, що продовження тримання особи під вартою не може ґрунтуватися виключно на загальних припущеннях або формальному підтвердженні раніше встановлених ризиків. Такі ризики повинні залишатися не лише теоретично можливими, а й актуальними, конкретними та належним чином індивідуалізованими саме щодо конкретної особи та на конкретному етапі кримінального провадження. Зі плином часу сам факт тяжкості інкримінованого злочину або початкові припущення про існування ризиків втрачають самостійне значення та потребують додаткового підтвердження новими або актуалізованими обставинами. У зв`язку з цим, окремої уваги заслуговують доводи сторони захисту про те, що ризики, наведені у клопотанні прокурора, фактично повторюють аргументацію попереднього клопотання без наведення нових фактичних даних чи додаткового обґрунтування. Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без права альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд не може обмежитися безпідставними ризиками, передбаченими ч. 1 ст. 177 КПК України, та повинен з`ясувати, чи залишаються ризики незмінними та чи не змінилися обставини, покладені в основу клопотання. Прокурор повинен довести незмінність на даному етапі судового розгляду як самих ризиків, так і підстав їх обґрунтування. Без з`ясування цих обставин у судовому засіданні в суду немає підстав задовольнити клопотання прокурора та продовжити подальше тримання особи під вартою. За таких обставин виникають обґрунтовані сумніви щодо належного дотримання гарантій, передбачених пунктом 3 статті 5 ЄКПЛ (Європейська конвенція з прав людини), зокрема в частині реальної переоцінки необхідності подальшого тримання особи під вартою. Такий підхід може мати ознаки автоматичного продовження запобіжного заходу та ставити під сумнів належну індивідуалізацію ризиків у межах цього кримінального провадження, що не буде гарантувати підозрюваному/обвинуваченому гарантії на справедливий суд. Крім того, при вирішенні питання про застосування або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний суд повинен належним чином оцінити можливість застосування альтернативних, менш обтяжливих запобіжних заходів. Йдеться не про формальне згадування таких альтернатив, а про змістовний аналіз того, чи можуть вони забезпечити належну процесуальну поведінку особи та нейтралізувати відповідні ризики. Такий підхід випливає з принципу пропорційності, відповідно до якого, найбільш суворий запобіжний захід може застосовуватися лише тоді, коли менш інтенсивні обмеження є очевидно недостатніми. З урахуванням викладених обставин, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави порушує базові права людини, відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та ст. 55 Конституції України, де кожному гарантується право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом. У зв`язку із зазначеними стороною захисту обставинами, прохав відмовити у задоволенні клопотання, а в разі його задоволення, визначити розмір застави. Обвинувачений ОСОБА_11 підтримав думку свого захисника. Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання, зазначивши, що ризики є необґрунтованими, зокрема, його підзахисний 01.03.2025 року перебував під вартою, тому, не міг вчинити кримінальне правопорушення за ст. 263 КК України, у місці його утримання жодних вибухових пристроїв вилучено не було, у зв`язку з чим, прохав змінити обвинуваченому ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший, більш м`який запобіжний захід, або визначити розмір застави. Обвинувачений ОСОБА_12 підтримав думку свого захисника. На заперечення захисників прокурор зазначила, що відносно обвинуваченого ОСОБА_11 наявне інше кримінальне провадження за обвинуваченням за ч. 3 ст. 307 КК України, тому, наявний ризик переховування останнього від суду, а також, можливість виїхати за межі України. Щодо обвинуваченого ОСОБА_12 , то останньому інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, навіть тоді, коли той перебував в умовах Державної установи «Київський слідчий ізолятор». Щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , то під час досудового розслідування останній визнавав вину та співпрацював зі слідством, однак, під час розгляду кримінального провадження у суді, повністю змінив свою позицію, тобто, наведені у клопотанні ризики наявні та продовжують існувати. Колегія суддів, вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання, приходить до наступного. Так, згідно зі ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення. У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 висунуто обвинувачення за ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 113, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 263 КК України. Так, частина перша статті 183 КПК України вказує на те, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та частиною восьмою статті 176 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини суд повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. Суворість покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти або повторного вчинення злочинів («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). У рішенні в справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Так, що стосується питання доцільності продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то при вирішенні даного питання колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинуваченого, але й високі стандарти охорони суспільних інтересів та потребує від суду більшої суворості в оцінці порушених цінностей суспільства. Питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, відповідно до п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, набуло статус остаточного 10 травня 2011 року, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (серед інших джерел, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (980_009) (Labita v. Itali), [GC], № 26772/95, п. 153, ЕСНR 2000-IV. Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством (див. рішення у справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93). Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183 КПК України. Зокрема, на даний час, докази у кримінальному провадженні не досліджені, показань обвинувачені не надавали, а тому, враховуючи тяжкість інкримінованих їм злочинів, та, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених і те, що ризики на теперішній час не зменшилися, колегія суддів вважає, що підстави, наведені прокурором для продовження обвинуваченим такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, є належним чином обґрунтовані та мотивовані. Дані про зменшення ризиків, які були підставами для обрання обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на цій стадії відсутні і наявність позитивних характеризуючих даних про особи обвинувачених, обіцянка дотримання ними належної процесуальної поведінки, не виключають наявність ризиків переховування та продовження чи повторення протиправної поведінки. Отже, у даному випадку, продовження строку тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 не суперечить вимогам КПК України, оскільки у кримінальному провадженні існують конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого статті 5 Конвенції (рішення у справі «Lavents v. Latvia» п. 70). На даній стадії судового розгляду не встановлено підстав для зміни обраного щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 запобіжного заходу на більш м`який, ніж тримання під вартою, та не спростовано існування у кримінальному провадженні ризиків, визначених частиною першою 177 КПК України, які були підставами для обрання такого виду запобіжного заходу, тому, прохання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний із позбавленням волі, є необґрунтованими. Враховуючи наведене, колегія суддів на даному етапі розгляду кримінального провадження, приходить до висновку про задоволення клопотань прокурора про продовження застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , оскільки не зникли ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Крім того, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України, тому, колегія суддів з урахуванням всіх обставин та ризиків, на даний час не знаходить підстав для визначення обвинуваченим альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176-177, 183, 199, 331, 369-372, 376 КПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Клопотання прокурора про продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - задовольнити. Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строком не більше двох місяців - до 20 вересня 2026 року включно. Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити до Державної установи «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`яти днів з дня її оголошення. Головуючий суддя ОСОБА_1 Суддя ОСОБА_2 Суддя ОСОБА_3