Справа № 177/1828/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8871/26 Справа № 177/1828/26 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 177/1828/26 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «Союз-1» розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович, на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року, яка постановлена суддею Лященко В. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, УСТАНОВИВ: В провадженні Криворізького районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «СОЮЗ-1» про захист прав споживачів, визнання недійсними рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди. 19 червня 2026 року представник позивача звернувся до суду заявою про забезпечення позову. Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що за приписами абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року № 312, на період розгляду судом справи з питань порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, припинення електроживлення об`єкта такого споживача, пов`язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється за умови надання споживачем стороні-ініціатору припинення електроживлення до дня відключення його об`єкта відповідної ухвали суду про відкриття провадження у справі. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електроживлення. Таким чином, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі за для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Враховуючи, що Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 № 312, прямо передбачене відновлення електропостачання після відкриття провадження у справі, тому підстави для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову, на його думку, відсутні. На підставі наведенного вище представник позивача просив суд забезпечити позов шляхом зобов`язання Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Союз-1» відновити електропостачання позивачу на його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «СОЮЗ-1» про захист прав споживачів, визнання недійсними рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, представник позивача просить ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Апелянт зауважує на тому, що суд першої інстанції не врахував, що в абзаці 4 п. 7.11. Розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року № 312, містяться дві окремі підстави для відновлення електропостачання в зв`язку з початком судового оскарження дій електропостачальника щодо відключення електропостачання споживача, які застосовуються в залежності від настання двох відмінних одна від одної обставин. Так, у першому реченні абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП 14 березня 2018 року № 312, на період розгляду судом справи з питань порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, припинення електроживлення об`єкта такого споживача, пов`язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється за умови надання споживачем стороні-ініціатору припинення електроживлення до дня відключення його об`єкта відповідної ухвали суду про відкриття провадження у справі. Тобто, в першому випадку відключення споживача взагалі не відбувається в разі, якщо споживач до вчинення дій по припиненню електропостачання електропостачальником надав останньому ухвалу суду про відкриття провадження у справі за позовом про захист прав споживачів з позовною вимогою про захист від такого припинення надання комунальної послуги з електропостачання. Отже, вказані положення закріплені в першому реченні абзаці 4 п. 7.11 Розділу VII ПРРЕЕ застосовуються за 2-х умов: перша - припинення електропостачання ще не відбулося; друга - судом відкрито провадження за відповідним позовом і споживач надав копію ухвали про відкриття провадження у справі електропостачальнику до фактичного припинення електропостачання. Натомість в другому реченні абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII ПРРЕЕ наведені підстави для відновлення вже припиненого електропостачання оскільки вказане речення має наступний зміст: «Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електроживлення». Тобто, наведені положення другого речення абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII ПРРЕЕ регулюють правовідносини відмінні від правовідносин, які регулюються першим реченням вказаної норми матеріального права, яка застосовується в тому випадку, коли електропостачання вже припинено і провадження у справі відкрито після такого припинення. Отже, оскільки у справі за позовом ОСОБА_1 правові відносини випливають з обставин вже припиненого електропостачання і відкриття провадження у справі після такого припинення електропостачання, тому підлягають застосуванню положення саме 2-го речення абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII ПРРЕЕ. Таким чином висновок суду першої інстанції про начебто неревелантність абзацу 4 п. 7.11 Розділу VII ПРРЕЕ до справи за позовом ОСОБА_1 є помилковим. Вказаний висновок суду першої інстанції щодо неревелантності є помилковим також внаслідок неправильного застосування судом правових висновків Верховного Суду. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Амельчишина О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представників обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Союз-1» - Палмарчука С.М. та адвоката Шемета І.О., які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні вимог заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення цієї заяви, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний ним спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, ефективно здійснювати захист прав позивача, а вжиття заходів, про які просить заявник, фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог до вирішення спору по суті, тому відсутні законні підстави для вжиття заходів забезпечення позову на цій стадії розгляду справи. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, у в травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про захист прав споживача, в якому просив суд визнати недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 у частині шостого питання, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року. Визнати недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом засідання правління кооперативу від 11 січня 2023 року про припинення електропостачання позивача з 26 січсня 2023 року. Зобов`язати ОК «СТ «СОЮЗ-1» відновити електропостачання позивачу на його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОК «СТ «СОЮЗ-1» на користь позивача ОСОБА_1 завдані йому матеріальні збитки в сумі 64 850,22 грн та 40 000 грн в якості відшкодування завданої йому моральної шкоди. Зі змісту заяви про забезпечення позову слідує, що між сторонами виник спір з приводу припинення з 26 січня 2023 року електропостачання позивача на його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2026 року відкрито провадження за позовними вимогами позивача про визнання недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом засідання правління кооперативу від 11 січня 2023 року про припинення електропостачання позивача з 26 січня 2023 року; зобов`язання ОК «СТ «СОЮЗ-1» відновити електропостачання позивачу на його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнення з ОК «СТ «СОЮЗ-1» на користь позивача ОСОБА_1 завданих йому матеріальних збитків в сумі 64 850,22 грн та стягнення 40 000 грн в якості відшкодування завданої йому моральної шкоди. Відповідно до статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Положення цієї норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 76 ЦПК України, яке (забезпечення) застосовується як гарантія задоволення вимог позивача. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії та встановлення обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм ці заходи стосуються саме відповідача. Зокрема, заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18). Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов`язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови від 22 грудня 2006 року № 9, суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову представник позивача взагалі не обґрунтовує необхідності забезпечення позову та того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що заява представника позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний ним спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, ефективно здійснювати захист прав позивача, а вжиття заходів, про які просить заявник, фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог до вирішення спору по суті, тому відсутні законні підстави для вжиття заходів забезпечення позову на цій стадії розгляду справи. Колегією суддів не приймаються до уваги посилання апеллянта на те, що суд першої інстнації не надано оцінки п. 7.11 Правил роздрібного ринку електричної енергії, з огляду на те, що відповідно до абзацу четвертого пункту 7.11 ПРРЕЕ на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача, пов`язане з оскарженим фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання. Текстуальний аналіз цієї норми дозволяє визначити необхідні і достатні критерії застосування цієї норми права. Абзац четвертий пункту 7.11 ПРРЕЕ регулює правовідносини між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання) лише на період розгляду судом спірних питань. Характерно, що предметом позову в такій справі є оскарження факту порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, за який передбачено припинення електропостачання. Отже, позивачем у такій є саме споживач, оскільки саме йому належить право оскаржити встановлений факт порушення ним ПРРЕЕ або умов договору. Необхідними умовами застосування цієї норми права є своєчасне надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання. Ця норма права, встановлена в абзаці четвертому пункту 7.11 ПРРЕЕ, є імперативною для суб`єкта постачання електричної енергії, якому належить право відключити споживача від електропостачання та відновити його. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у cправі № 344/13201/23 (провадження № 14-80цс25). Відтак вказане положення є нерелевантним до правовідносин у даній справі. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що забезпечення позову у визначений заявником спосіб не узгоджується з метою вжиття заходів забезпечення позову, яка закріплена у ч. 2 ст.149 ЦПК України, у виді запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду або ефективному захисту, або поновленню порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, та предмету спору, оскільки наслідки вжиття заходів забезпечення позову, про які просить представник позивача (відновлення електропостачання позивачу), будуть практично тотожними наслідкам, які б настали у разі вирішення судом спору на користь заявника у частині вимоги про зобов`язання ОК «СТ «Союз-1» відновити електропостачання позивачу на його земельну ділянку. Із огляду на викладене, запропонований заявником до застосування судом захід забезпечення позову не є співмірним із предметом спору, який у даній справі виник між сторонами, і за своїм змістом й способом фактично є вирішенням спору по суті, що відповідно до наведеної норми ч. 10 ст. 150 ЦПК України, є неприпустимим. Наведені в апеляційній скарзі доводи є хибними та правильних висновків суду першої інстнції не скасовують. Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович,залишити без задоволення. Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року. Головуючий: Судді: