Справа № 177/1828/26

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8676/26 Справа № 177/1828/26 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 серпня 2026 року м. Кривий Ріг справа № 177/1828/26 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М. секретар судового засідання Дяченко Д.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Обслуговуючий кооператив «Садівниче товариство «СОЮЗ-1» розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович, на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2026 року, яка постановлена суддею Суботіною С.А.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні, - ВСТАНОВИВ: В травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «СОЮЗ-1» про захист прав споживачів, визнання недійсними рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди в якому просив суд визнати недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 у частині шостого питання, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року. Визнати недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом засідання правління кооперативу від 11 січня 2023 року про припинення електропостачання позивача з 26 січсня 2023 року. Зобов`язати ОК «СТ «СОЮЗ-1» відновити електропостачання позивачу на його земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОК «СТ «СОЮЗ-1» на користь позивача ОСОБА_1 завдані йому матеріальні збитки в сумі 64 850,22 грн та 40 000 грн в якості відшкодування завданої йому моральної шкоди. Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОК «СТ «СОЮЗ-1», про визнання недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 у частині шостого питання, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року. Роз`яснено позивачу ОСОБА_1 , що розгляд цих позовних вимог віднесений до юрисдикції господарського суду. Відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «СОЮЗ-1» про захист прав споживачів, визнання недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом засідання правління кооперативу від 11 січня 2023 року, зобов`язання вчинити дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовною вимогою позивача про визнання недійсним рішення Обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Союз-1», оформлене протоколом загальних зборів №4/230923 від 23 вересня 2023 року в частині шостого питання яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженим НКРЕКП для ОК «СТ Союз-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі за вказаною позовною вимогою. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Зокрема, суд неправильно визначився з характером спору, як наслідок дійшов необґрунтовано висновку про належність справи до юрисдикції господарських судів. Між сторонами у справі виник спір щодо користування електромережею, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання. Такі правовідносини сторін не є корпоративними, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обгрунтовану, на переконання представника відповідача, апеляційну скаргу представника позивача - залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Амельчишина О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представників обслуговуючого кооперативу «Садівниче товариство «Союз-1» - Палмарчука С.М. та адвоката Шемета І.О., які, кожен окремо, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Згідно зіст. 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно дост. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене уст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка ратифікована Україною. Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України»). Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»). Крім того, у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. У п. 52 рішення «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду наголосивши, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»). Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21). Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. На розгляді колегії суддів апеляційного суду перебуває судове рішення (ухвала суду першої інстанції), яким вирішено питання юрисдикційної належності справи про матеріально-правовий спір між членом садового товариства та самим садовим товариством щодо рішення товариства про затвердження тарифу на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1». Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Таким чином, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах,окрім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України,право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів. Згідно зіст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про кооперацію», кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів. За визначенням ст. 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Статтею 6 Закону України «Про кооперацію» визначено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки. Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про кооперацію», кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Статтею 9 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства, спір у даній справі стосується реалізації прав члена кооперативу на управління кооперативом, а правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає саме Закон України «Про кооперацію». Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про кооперацію», основними правами члена кооперативу є: участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; одержання кооперативних виплат та виплат на паї; одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і в строки, визначені його статутом; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити. Із аналізу наведених положень законодавства вбачається, що корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами. Відповідно члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про кооперацію», вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. Як визначено ч. 2 ст. 15 Закону України «Про кооперацію», що до компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу. Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу (ч. 3 ст. 15 Закону України «Про кооперацію»). Як слідує зі змісту позовної заяви та додатків до неї, протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 оформлено загальні збори членів ОК «СТ «СОЮЗ-1», порядок денний яких включав, серед інших, питання, а саме: «затвердження тарифу на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженим НКРЕКП для ОК «СТ «СОЗ-1» плюс 8%». Позивач ОСОБА_1 є членом ОК «СТ «СОЮЗ-1» та оспорює рішення загальних зборів кооперативу, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії. Таким чином, спір щодо законності рішення загальних зборів кооперативу стосується діяльності та управління юридичною особою і виник між кооперативом та його членом у зв`язку з реалізацією останнім своїх корпоративних прав. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що спори між кооперативом та його членом щодо оскарження рішень органів управління кооперативу належать до корпоративних спорів та підлягають розгляду за правилами господарського судочинства (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18). На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про те, що вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформленого протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/23092023, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У справі № 187/1387/22, яка розглядалась Верховним Судом 09 серпня 2023 року, суд наголосив, що не будь-який спір між членом садового товариства та товариством є корпоративним, а лише той, який пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи - садового товариства. Спори між членом садового товариства та садовим товариством щодо користування електромережою товариства, у тому числі щодо оскарження розміру заборгованості за спожиту електроенергію, правомірності відключення, про зобов`язання підключити електропостачання - належить до юрисдикції цивільного суду, оскільки не пов`язані з вирішенням питань участі в управлінні цим товариством. У цій справі позивач, окрім оскарження рішення садівничого товариства про припинення електропостачання, оспорюває рішення садівничого товариства про затвердження тарифу на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженим НКРЕКП для ОК «СТ «СОЗ-1» плюс 8%. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), посилання на яку міститься в оскаржених судових рішеннях, зробила висновок, за яким корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Отже, враховуючи суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позову, характер спірних правовідносин та суть спору, спрямовану на врегулювання інтересів сторін корпоративних відносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнації про те, що позовні вимоги в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОК «СТ «СОЮЗ-1», про визнання недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 у частині шостого питання, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року, підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки така вимога позивача пов`язана з вирішенням питання про діяльність товариства. Наведені в апеляційній скарзі доводи є хибними та правильних висновків суду першої інстнції не скасовують. Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо відмови у відкритті провадження в частині позовних вимог позивача про визнання недійсним рішення ОК «СТ «СОЮЗ-1», оформлене протоколом від 23 вересня 2023 року № 4/230923 у частині шостого питання, яким затверджено тариф на компенсацію електроенергії в розмірі затвердженому НКРЕКП для ОК «СТ «СОЮЗ-1» плюс 8% (втрати на лінії електропередачі Кооперативу), дата початку дії тарифу з 01 липня 2022 року, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Амельчишин Олег Валерійович,залишити без задоволення. Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 02 червня 2026 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 13 серпня 2026 року. Головуючий: Судді: